Громадянське суспільство: сутність, структура, типи - Варіанти взаємодії громадянського суспільства і держави

Історія свідчить, що неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй є розгортання системи суспільних інститутів, котрі утворюють громадянське суспільство. При всій різноманітності інтерпретацій громадянського суспільства, переважна більшість дослідників сходяться на тому, що поняття громадянського суспільства застосовується для вивчення неполітичної частини суспільної системи і має певне аналітичне навантаження лише у випадку розмежування суспільства і держави.

Представнику структурно-функціонального підходу Джеффрі Александеру належить найкоротше за кількістю слів і водночас найширше за значенням визначення даного феномена: "громадянське суспільство -- це сфера людської солідарності". Близьким до нього є погляд іншого американця -- Майкла Уольцера, котрий описує громадянське суспільство як "простір не примусової людської асоціації"[16].

Історично громадянське суспільство виникло на певному етапі розвитку західної цивілізації, зазнало певних змін у процесі своєї еволюції і має історичні (часові) та національні (просторово-географічні) різновиди, поширюючись у наш час на різні регіони і континенти [17].

Структурно громадянське суспільство є підсистемою суспільства як цілого, яка, як уже згадувалось, наближається до соціальної (соціетарної) сфери суспільного життя. У зародковому стані вона фактично присутня в кожному сучасному суспільстві. Однак суспільства різняться як за її розмірами (вона може, як за тоталітаризму, прямувати до нуля, а може охоплювати основний простір людської життєдіяльності), так і за її якістю: рівнем розвиненості, повноцінністю функціонування, системою цінностей.

Як підструктура суспільної системи, громадянське суспільство, у свою чергу, має складну внутрішню структуру, до якої входять компоненти інституційного плану і певний тип культури.

Інститутами громадянського суспільства є:

Добровільні громадські організації і громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади;

Незалежні засоби масової інформації, які обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку; громадська думка як соціальний інститут;

У певному аспекті -- вибори та референдуми, коли вони служать засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів;

Залежні від громадськості елементи судової і правоохоронної системи (як-то суди присяжних, народні міліцейські загони тощо);

На Заході є тенденція зараховувати до інститутів громадянського суспільства також розподільчо-регулятивні інститути сучасної держави загального добробуту [18].

В аспекті культури охарактеризована вище підсистема суспільства може називатись громадянським суспільством лише за умови, якщо в ній не тільки наявна певна кількість (мережа) добровільних асоціацій та інших громадських інституцій, але й панують цінності громадянської культури, спілкування відбувається на засадах довіри й толерантності. Тобто, громадянське суспільство -- це не лише сфера, але й тип взаємодії, певна модель соціальної організації, з притаманними їй якісними характеристиками, а саме:

? суб'єктами взаємодії в громадянському суспільстві є вільні та рівні індивіди, які вірять у свою здатність вирішувати малі й великі справи в суспільстві, їм не чужі суспільні проблеми і вони зорієнтовані на громадські справи; ? індивідуалізм та конкурентність у їхній діяльності поєднуються з відносинами взаємної довіри та співробітництва, здатністю йти на компроміси, поміркованістю і толерантністю.

Громадянська культура є культурою участі та підтримки, з прихильним ставленням громадян до політичної системи, збереженням необхідного для стабільного розвитку демократії балансу між активністю і пасивністю громадян [19]. Така культура не може сформуватися без наявності значної кількості власників, які ні від кого не залежать матеріально, так само, як і без правової захищеності індивідів.

Можемо дати таке визначення громадянського суспільства: громадянське (цивільне) суспільство -- це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності.

Тільки сукупність історичних, структурних і культурних рис громадянського суспільства дає нам його "нормативний образ", розкриває сутність цього поняття як ідеального типу. З переходом на описовий рівень ми можемо встановити міру наближеності конкретних суспільств до визначеного в такий спосіб ідеалу, сказати, наскільки в ньому розвинені структури і культура, притаманні саме громадянському суспільству.

Як зазначає Ч. Тейлор, поняття громадянського суспільства вживається у наш час щонайменше у трьох значеннях.

- Мінімальний його обсяг дорівнює існуванню незалежних від держави громадських організацій, або як тепер прийнято говорити - "третього сектора". - Друге значення, більш точне в науковому сенсі, охоплює усю соціальну структуру, яка координує свої дії через низку добровільних асоціацій (про це, власне, і йшлося вище). - Воно також розглядається як фактор впливу на державну політику, тобто як сукупність груп тиску та інших суб'єктів впливу на політичний процес у суспільстві (про це йтиметься далі).

До цих розумінь терміну можна додати ще два. Отже, четверте розуміння суспільства виходить з того, що суспільство загалом стає громадянським, якщо у ньому розвинена система інститутів і взаємодій. Цей підхід найбільш розповсюджений у публіцистиці, але його вживають і науковці, маючи на це ті підстави, що у суспільстві з розвиненою мережею громадських організацій, громадським спілкуванням тощо, міняється тип політичної культури. Вона теж стає цивільною, громадянською і своєю чергою міняє спосіб функціонування усіх суспільних інститутів.

І, нарешті, п'яте розуміння, полягає в ототожненні громадянського суспільства з усією нерозчленованою позаполітичною чи позадержавною сферою суспільного життя [5].

Кожне з цих тлумачень має свої підстави. Заперечити можна хіба що проти першого підходу як занадто вузького (механістичного), та проти п'ятого, як занадто формального, такого, що не вказує на якісну специфіку феномену громадянського суспільства. Інші ж тлумачення цього явища мають право на існування як відображення певних сторін, аспектів громадянського суспільства, пов'язаних із виконанням ним своїх специфічних функцій. Найголовніші функції громадянського суспільства:

? громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їхньої самоорганізації та самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну частину суспільно важливих питань громадські спілки та об'єднання розв'язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування. Тим самим вони полегшують виконання державою її функцій, бо зменшують "тягар проблем", які їй доводиться розв'язувати; ? інститути громадянського суспільства виступають гарантом непорушності особистих прав громадян, дають їм впевненість у власних силах, служать опорою у їхньому можливому протистоянні з державою, формують "соціальний капітал" -- ті невід'ємні риси особистості, завдяки яким вона стає здатною до кооперації та ефективних солідарних дій; ? інститути громадянського суспільства систематизують, впорядковують, надають урегульованості протестам і вимогам людей, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і в такий спосіб створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади; ? ці інститути виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс "бути почутою на горі" владної піраміди.

Функціональна характеристика вказує на роль громадянського суспільства у суспільній системі, на те, чому його розглядають як опору демократії та як вияв свободи. Але громадянське суспільство не зможе повноцінно виконувати названі функції, якщо в ньому відсутній бодай один з найголовніших його атрибутів, до яких слід віднести:

? наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки; ? організоване громадське життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами; ? незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні; ? зорієнтована на громадські інтереси та публічну політику діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва.

Отже, громадянське суспільство -- це сфера взаємодії індивідів і тих груп та організацій, які вони утворюють. Однією з цілей взаємодії є формулювання, висловлення і захист індивідами та їх об'єднаннями своїх інтересів. Це той зріз суспільних відносин, коли громадські організації виступають як групи інтересів, що є посередниками в стосунках індивідів із владою та рештою суспільства.

Групи перебувають у стані перманентного протиборства. І якщо вони достатньо чисельні та впливові, то їхнє взаємне змагання не тільки не підриває стабільність плюралістичної демократії, але й зміцнює її. Адже представникам заінтересованих груп доводиться постійно шукати шляхів примирення, вести переговори, укладати союзи, тобто відмовлятись від політики силового тиску і формувати політичну культуру компромісів.

Суспільства, в яких визнання розмаїтості групових інтересів поєднується із захистом індивідуальних прав особистості, функціонують як громадянські суспільства. В рамках таких суспільств люди об'єднуються в асоціації та виходять із них, конкурують із іншими спілками та групами інтересів, а також заявляють про свої вимоги державі як рівні та вільні індивіди, права яких захищені конституцією і законами. Отже, поняття громадянського суспільства характеризує плюралістичний тип співіснування, організації та захисту групових інтересів та їх стосунків із державою, який істотно відрізняється від двох інших типів -- клієнтизму і корпоративізму. У цьому аспекті, аналіз взаємодіючих групових інтересів є емпіричним дослідженням громадянських суспільств.

Цікаво, що при наявності популярного визначення, яке стверджує, що громадянське суспільство -- це плюралізм і організація інтересів незалежно від держави, дослідження громадянського суспільства і груп інтересів зазвичай проводять роздільно. Причини такого парадоксального факту можна пояснити тим, що організовані групи інтересів існують у двох різних "іпостасях". З одного боку, вони є осередками взаємодії, спілкування й солідарності, провадженні власне громадського (публічного) життя та спільного (колективного) вирішення проблем. У цій іпостасі їх прийнято характеризувати в термінах громадянського суспільства і брати до уваги, насамперед, їх соціальну й соціалізуючу роль. У відриві від інших функцій вона часто відкриває шлях до ідеалізації громадянського суспільства.

З іншого боку, ті ж самі групи прагнуть відстояти свої інтереси в межах усього суспільства, втручаються в політику, здійснюють тиск на владу. У цьому випадку їх, зазвичай, розглядають у межах політичної системи як групи інтересів та групи тиску і піддають критичним оцінкам. Проте саме завдяки цій діяльності члени організацій проходять політичну соціалізацію і стають повноцінними громадянами, здатними протидіяти спробам узурпації влади, захищати свої інтереси політичними методами тощо. Організаційний плюралізм здатний перетворити людей, що мають спільні групові інтереси на суб'єктів суспільного й політичного життя. Саме він забезпечує можливість активного громадського життя і веде до утворення партій, які є наступною ланкою представництва специфічних групових інтересів та їх захисту політичними засобами. Спрощеним є зображення громадянського суспільства сферою, вільною від політики. Але не менш однобокою є і його надмірна політизація, прирівнювання громадянського суспільства до політичної опозиції, ототожнення з радикальними рухами, спрямованими проти держави. В одних типах громадянських суспільств домінують соціальні функції громадських об'єднань, в інших, навпаки, головною є політична залученість та політична діяльність. Але ці типи можуть видозмінюватись, переходити з одного стану в інший, бо немає непрохідної стіни між політикою і громадянським суспільством.

Справді, групи інтересів, утворені зовсім з іншою, ніж тиск на владу, метою, несподівано для себе можуть зіштовхнутися з необхідністю діяти політичними методами, а отже перетворяться на учасників політичного процесу. З іншого боку, масові політичні рухи, що виступають із вимогою повалення недемократичних режимів, пізніше неминуче розпадаються, атомізуються і на їх основі утворюються помірковані, але стійкіші організації. Масові рухи за означенням не є виявом розвинутого чи стійкого громадянського суспільства. Це інший, специфічний спосіб взаємодії, адекватний кризовим періодам у житті окремих сфер суспільного життя або й цілого суспільства.

Як свідчать дослідження масових політичних рухів у різних частинах світу, зокрема в Латинській Америці, така активність не може і не повинна бути тривалою. Тому затухання масових рухів у країнах Центральної і Східної Європи аж ніяк не може розглядатися як занепад чи криза громадянського суспільства. Рухи ці були проявом громадянської свідомості у політико-юридичному значенні громадянства і їм на зміну мають прийти стійкі, організовані форми громадянського життя у соціальному сенсі.

У громадянському суспільстві домінуючими в публічній сфері є суспільні, громадські інтереси. З усвідомлення альтернативності шляхів їх захисту народжуються демократичні багатопартійні системи, їх виникнення пов'язують із потребою встановлення стійких каналів зв'язку між багатоманітними структурованими групами інтересів і владними інститутами. Громадянське суспільство розглядається як підстава й опора демократії, а демократія, з її складовою - багатопартійною системою, як перенесення властивого громадянському суспільству соціального плюралізму на політичний рівень. Однак не будь-яка багатопартійна система є наслідком утвердження громадянського суспільства.

В розвинених демократичних державах політичні партії безумовно є виразниками тих чи інших групових інтересів, хоча вони спираються не на окремі групи, а на їх конгломерати. Партії акумулюють групові інтереси, більшою чи меншою мірою узгоджують їх із загальносуспільними інтересами та в узагальненому вигляді підводять під свої платформи. Якщо партії поводять себе саме так, то вони є програмно-політичними партіями. Виборці в такому разі голосують за певну партію, пов'язуючи з її перемогою свої надії або на загальне покращення становища в країні, або на врахування інтересів своєї групи в державній політиці разом з інтересами низки інших груп.

У перехідних системах, де інститути громадянського суспільства ще не зміцніли, інтегровані суспільні інтереси часто підміняються вузько груповими інтересами тих, хто об'єднався в партію. Така партія приваблює на свій бік тих виборців, які сподіваються на отримання певних особистих вигод внаслідок її перемоги. Так виникають клієнтальні партії (кланові, олігархічні), які нічого спільного із становленням громадянського суспільства не мають. Клієнтальські партії -- це патронажні організації, які приділяють значну увагу організаційним аспектам роботи, і мають забезпечувати постійне надходження ресурсів ("клубних благ") для свої членів і симпатиків. Поширювати свій вплив їм стосовно легко, оскільки лояльність їхніх прихильників повністю базується на наданні їм матеріальних благ і підтримки.

Значно важче розбудовувати програмні партії, особливо за умов невисокої громадянської свідомості, їм нелегко нарощувати свій вплив серед виборців, особливо, не знаходячись при владі і не довівши ділом соціальної спроможності своїх програм. Однак саме від цих партій найбільше залежить стабілізація демократичних режимів, формування стабільних партійних систем. І саме наявність таких партій свідчить про розвиненість громадянського суспільства.

З попереднього викладу зрозуміло, що громадянське суспільство -- це, з одного боку, - об'єктивно існуюча суспільна реальність, підсистема суспільства як цілого, яка розвивається в політичному просторі і часі, має свої стадії та географічно-територіальні різновиди. А з іншого боку, - це теоретична абстракція, "ідеальний тип", за допомогою якого намагаються розпізнати цю реальність і глибше осмислити суспільну систему під певним, специфічним для теорії громадянського суспільства кутом зору [16].

З огляду на функціональне призначення і структурні особливості Ненсі Розенблюм пропонує такі різновиди громадянського суспільства як "демократичне", "посередницьке" та "виборче громадянське суспільство".

"Демократичне громадянське суспільство" вирізняється насамперед тим, що його суб'єкти наголошують на політичний участі та потенційній опозиційності громадських об'єднань до владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об'єднань тут є "прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможності, здатності до розгляду політичних питань, а також схильності розглядати їх в ім'я загального добра. Для цієї цілі, вони повинні внутрішньо бути ліберально-демократичними "міні-республіками", орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики".

"Посередницьке громадянське суспільство" розглядається як агент формування таких чеснот, як вихованість, "соціабельності", здатність до солідарного вирішення проблем. Воно націлює громадян на соціальні зв'язки, принципи громадянськості відкритості, товариськості та відповідальності - якості, які утримують плюралістичну ліберальну демократію разом. У посередницькому громадянському суспільстві "від вторинних асоціацій не очікують формування політичних достоїнств, і соціальне співробітництво зовсім не обов'язково має трансформуватись у політичне представництво". Громадянське суспільство є посередником між тими функціями, які зарезервовані за урядом, і тими, які індивіди виконують самостійно в приватному житті.

"Виборче громадянське суспільство" докладає зусиль до підвищення економічної ефективності і загального добробуту. Ліберальний уряд повинен створити клімат для постійного формування нових асоціацій та динамічного взаємообміну членами між ними. Свобода об'єднань заохочує до демократичної участі й посередницьких структур, які формують конкретні моральні переконання і забезпечують виникнення соціально небайдужих громад. Це поки що нова тенденція в розумінні його функцій, але саме вона, на думку автора, найбільше відповідає умовам сучасності [20].

За будь-яких обставин, утвердження громадянського суспільства в молодих демократіях - непроста і тривала справа. "Народження та відродження громадянського суспільства завжди пов'язане з небезпеками", зазначає Дж. Кін, адже "воно дарує свободу деспотам та демократам рівною мірою". З цієї причини "незріле громадянське суспільство може перетворитися на поле битви, на якому, завдяки громадянським правам і свободам, лисиці насолоджуються свободою полювати на курей" [3].

Громадянський суспільство держава україна донбас

Громадянське суспільство: сутність, структура, типи - Варіанти взаємодії громадянського суспільства і держави

Похожие статьи