Антиглобалізм: стан і перспективи
В сучасних дослідженнях проблем антиглобалізму часто спостерігаємо спрощене про нього уявлення, що зводиться переважно до історичних аналогій. Це властиво, зокрема, й російській публіцистиці, яка часто схильна трактувати це нове у світі явище в дусі застарілої комуністичної риторики. Зазвичай при такому аналізі увага акцентується на тім, що у своїй боротьбі проти глобалізації ніякої Америки антиглобалісти не відкривають, оскільки всі їхні заяви реанімують логіку радянської пропаганди стосовно боротьби з "експлуататорами". У цьому зв'язку, розглядаючи перспективи антиглобалістського руху, доцільно виокремити характерні його особливості і з'ясувати, які з них застаріли й тому стали безперспективними, а які відповідають духові сучасності.
В антиглобалістському русі, безперечно, не можна не помітити лівосоціалістичної і навіть комуністичної складових. Однак пов'язувати це явище лише з цими політичними напрямками було б некоректно.
Зішлемося на оцінку сутності соціально-політичних і економічних трансформацій, що відбувалися в пострадянських країнах у 1990-і роки. Традиційно вважається, що це були капіталістичні перетворення. Відтак певна частина політичних сил лівого спектру виступала проти цього варіанта суспільного розвитку. Наскільки такі оцінки були адекватними?
Візьмемо таке явище, як капіталізація економіки і суспільства. Що таке капіталізація? Це - нагромадження капіталу, його продуктивне застосування, першочерговий розвиток базових галузей промисловості. Отже, капіталізація - це індустріалізація економіки. Водночас практично всі політичні сили визнають, що начебто б капіталістичні реформи, що впроваджувалися на пострадянському просторі, насправді вели не до капіталізації, а до деіндустріалізації економіки.
Соціальні наслідки капіталізації зводяться до того, що відбувається поділ суспільства на клас підприємців і клас найманих робітників. Одночасно формується інтелігенція, що інтелектуально обслуговує матеріальне виробництво, розвиває науку і культуру. Соціальні наслідки ж деіндустріалізації в пострадянських республіках обумовили зовсім інші явища. З одного боку, виник вузький прошарок, як тепер кажуть, олігархів, які збагатилися завдяки приватизації державної власності. Що нічого спільного не має з підприємництвом. З іншого боку, основна маса продуктивного населення зубожіла, випала зі сфери реальної економічної діяльності, що нічого спільного не має з формуванням класу найманих робітників. За формальними капіталістичними ознаками (фінансові біржі, інститути приватної власності, приватні комерційні банки, акціонування підприємств, фонди цінних паперів) об'єктивно розгорталися процеси, зовсім не притаманні становленню капіталізму. Відбувалася дезорганізація управління, руйнувалися виробничі, соціальні, моральні підвалини суспільства.
Відтак можна констатувати, що колишні радянські республіки зіштовхуються не стільки з реставрацією капіталізму, скільки з процесами руйнації. В цих умовах справжня капіталізація промисловості аж ніяк не трагедія для народу, бо для протидії руйнівним процесам треба використовувати всі засоби, у тому числі й буржуазні інститути, що все-таки є інститутами законності і порядку. Важливо зрозуміти, що в умовах деіндустріалізації економіки, деградації науки і культури, пауперизації населення і втрати управління не побудуєш жодного суспільства - ні капіталістичного, ні соціалістичного. Така діалектика пережитого історичного моменту, що не вкладається у звичні схеми політичного аналізу.
Нерідко на поняття антиглобалізму неправомірно переносять суто марксистські поняття і принципи: якщо антиглобалізм - отже, проти глобалізації, отже це не що інше, як реанімація комуністичної пропаганди. Таке трактування антиглобалістського руху не враховує діалектики самого історичного процесу, який нині не можна пояснити, використовуючи марксистські аргументи про боротьбу між двома соціально-економічними системами, між працею і капіталом. Виникла нова ситуація, що породила нові протиріччя. Світ не став стабільнішим. Але від того, що він не став таким, анітрохи не випливає, що його можна пояснити в рамках хрестоматійної аргументації: буржуазна ідеологія - марксистська ідеологія. Важливо зрозуміти, що виникли нові соціальні рухи, нові суб'єкти світової політики, які не вкладаються в прокрустове ложе класичної політології. Некласична ситуація припускає некласичну методологію осмислення антиглобалістського руху.
Антиглобалістський рух характеризується багатоаспектністю свого розвитку.
Сьогодні антиглобалізмові притаманний радикалізм. Але, знову ж таки, цей антиглобалістський аспект не слід плутати з ліворадикалізмом у марксистському розумінні терміна. Радикальна тенденція в антиглобалізмі грунтується на принципах плюралізму. Історичний контекст формування цього соціально-політичного феномена означає, що радикальний плюралізм необхідний для збереження єдності антиглобалістського руху. Для цього існують об'єктивні передумови. Антиглобалістський рух надто молодий, надто мало часу в нього було для звичної політичної структуралізації. Тому ставка на радикальний плюралізм робиться свідомо - він є ніби одним з програмових положень антиглобалізму. Наприклад, в антиглобалістських акціях беруть участь як групи, що принципово виступають проти насилля (пацифісти, євангелісти), так і ті організації, що не мислять своєї діяльності без актів насилля (націонал-ізоляціоністи, ліворадикальні групи).
Зовні ніби крихка структура антиглобалістського руху не заважає йому бути керованим. Не виключено, що у створенні звичного жорстко діючого центру антиглобалізму не зацікавлені й самі лідери численних антиглобалістських організацій. Крім того, на багатоаспектності антиглобалізму позначаються традиції анархізму і соціального руху ненасилля, поширеного в США в 1960 - 1980-х роках. Кожна антиглобалістська група самодостатня й автономна. Така форма відкриває широкий доступ до руху дуже різнорідним за своїми позиціями, стилем поведінки і тактикою антиглобалістським групам, звільняючи їх від необхідності підкорятися владі лідера при розбіжностях, що неминуче виникають. Антиглобалісти вважають, що поява протиріч інтересів серед учасників цього руху, який об'єднує групи, що репрезентують різноманітні зрізи суспільства та дуже різні соціальні інтереси, цілком припустима.
Нетрадиційним аспектом антиглобалістського руху є його мережовий характер. На відміну від глобалізаційної системи світу, де існує один чи кілька лідерів, контрольовані ними менеджери та рядові виконавці, антиглобалізм грунтується на рівноправності і партнерстві. У ньому немає традиційної пірамідальної ієрархії. Усі рухи та ідеології рівноправні, немає тут і домінуючої організації. Національні партії та рухи, міждержавні об'єднання, нові і старі ідеології контркапіталізму утворюють "павутину", взаємопов'язану мережу. В цьому можна побачити передумову довговічності антиглобалістського руху. Навіть якщо зникне якась організація або лідер, то це не зашкодить всьому рухові. Він не розвалюється, як піраміда, з-під якої вибили основу. Мережа є принципово відкритою і розімкнутою. Явище мережевої демократії, або демократії консенсусу, активно нині обговорюється на Заході.
Практично всі антиглобалістські організації мають власні сайти в Інтернеті, що дозволяє оперативно поширювати необхідну інформацію. Самі антиглобалісти визнають, що Інтернет для них - головний засіб боротьби.
Друга обставина, що, на нашу думку, забезпечує швидкість реагування різних груп усередині антиглобалістського руху - це багаторічна традиція неформальних відносин, що склалася в середовищі лідерів неурядових організацій, які визначають обличчя і зміст руху. Оскільки неформальні відносини вже зарекомендували себе дійовим засобом групової консолідації, їх поширенню в середовищі антиглобалістів надається чимало уваги. Демонстрації протесту за участю десятків тисяч чоловік з різних куточків світу покликані не тільки вирішувати політичні завдання, але й згуртовувати людей з перспективою розширення соціальної бази руху на основі формування особистих контактів.
Водночас варто підкреслити, що антиглобалістське об'єднання за принципом протистояння спільному супротивникові досить хитке в довгостроковій перспективі. У антиглобалізму поки що немає двох найважливіших складових, котрі могли б зробити його самостійною світовою політичною силою - спільної ідеології і єдиного керівного органу. Створення того й іншого, очевидно, є важливим завданням всіх антиглобалістських організацій, якщо вони мають намір серйозно протистояти неоліберальній глобалізації. "Сьогодні стало очевидним, що вже на даному етапі рух антиглобалістів активно намагаються "осідлати": хтось з корисливих міркувань дрібного політиканського кар'єризму, хтось - задля тіснішої координації спільних дій, хтось з метою розвалу руху, що народжується, або для надання йому відверто маргінального вигляду" [4, c. 36].
Очевидно, перспективи розвитку антиглобалістського руху взаємозалежні з процесом інтегрування формули "глобалізм - антиглобалізм" у теорію сучасних міжнародних відносин. У цьому зв'язку дилема "глобалізм - антиглобалізм" є прикладом бінарно-опозиційного людського мислення і пізнання. Природно, якщо є "світло", то існує й "пітьма", якщо є "плюс", то є і "мінус". Відповідно, якщо є тенденція, то є і контртенденція. Саме на бінарних опозиціях побудовані міфологія, релігія, поезія. У цьому ж розумінні варто сприймати і протиставлення нашого часу, виражене у формулі "глобалізм - антиглобалізм". У цьому випадку йдеться про природну реакцію суспільної свідомості на новітні явища у світовій спільноті, що реагує в первинній абстрактно-бінарній формі людського пізнання. Тому боротьбу глобалізму з антиглобалізмом варто розглядати як природну, але водночас і як первинно-донаукову відповідь на виклики світових соціальних змін - зіткнення міфологій, ідеологій, поглядів.
Наукове розуміння опозиційності глобалізму й антиглобалізму малопоєднуване з традиційними політичними формулами і рішеннями. У поясненні феномена антиглобалізму не можна обійтися без діалектики, бо тільки діалектика виводить процес пізнання з абстрактно-бінарного рівня на сутнісний рівень осмислення дійсності. "Тому що вирази: єдність суб'єкта і об'єкта, кінечного і нескінченного, буття і мислення тощо, - незграбні, тому що об'єкт і суб'єкт і т. д. означають те, що являють вони собою поза своєю єдністю і, отже, у єдності під ними мається на увазі не те, що говориться в їхньому вираженні, - так само і помилкове складає момент істини вже не в якості помилкового" [2, c. 21].
Нині світова наукова спільнота перебуває на початковому шляху до всебічного розуміння глобалізаційних процесів. Саме на цьому етапі наука особливо чутлива до впливу різних ненаукових факторів, що у сфері пізнання виявляють себе в альтернативних науковій формах мислення - міфологічній, релігійній тощо. Наукове бачення і розуміння глобалізації буде, без сумніву, діалектичним (комплексним) і не зводитиметься до протиставлення двох категорій - глобалізму та антиглобалізму. Відбувається синтезація і диференціація сучасного бачення і глобалізму, і антиглобалізму, а також інших взаємозалежних явищ (соціальний прогрес, стійкий розвиток, розвиток людського потенціалу).
Первинний етап наукового розуміння світового розвитку, як і будь-якого іншого новітнього соціального макропроцесу, характеризується конструюванням абстрактних концепцій, малодиференційованої сукупності ідей, загальність яких обернено пропорційна їхньому аналітичному потенціалові. Подальший розвиток теорії сучасних міжнародних відносин неминуче відбуватиметься на основі створення окремих груп теорій "середнього рівня" - більш конкретних, кожна з яких матиме власну емпіричну базу. Саме на цьому другому етапі і відбудеться позбавлення від одночасно редукціоністських і бінарно-опозиційних формул на кшталт "глобалізм - антиглобалізм".
Глобалізація як джерело бідності і відсталості пояснюється і критикується всім комплексом неомарксистських теорій міжнародних відносин, починаючи з теорії світосистеми І. Валлерстайна [5]. Існує також цілий комплекс теорій, що пояснюють і критикують глобалізацію саме з позицій ліберально-демократичного уявлення про справедливість. Більшість з них має яскраво виражений соціал-демократичний і екологічний ухил, пронизаний пафосом "захисту гноблених". Отже, позитивні програми антиглобалістов, це, по суті, перенесення соціал-демократичної моделі у сферу світової системи. Нарешті, третя група антиглобалістських теорій породжується порушенням ідентичності. Етнічний і політичний націоналізм, а також різні форми цивілізаційного опору уніфікації є найяскравішими прикладами цієї тенденції. Слід зазначити, що біля джерел цивілізаційного антиглобалізму стояв російський мислитель-слов'янофіл М. Данилевський, який у праці "Росія і Європа" (1868 р.) визначив чи не весь сучасний теоретичний комплекс цивілізаційного антиглобалізму [3].
Не викликає сумніву, що антиглобалізм у його нинішньому вигляді - явище конкретно-історичне і перехідне. Що ж може і повинен залишити він після себе? Звичайно ж, не тільки нові ідеї, гасла, орієнтири для лівої, насамперед, ідеології, нові кадри для партій і рухів, що її сповідують. Якщо брати до уваги справді якісно нове, що привносять антиглобалісти, то це зовсім інше тло й атмосфера протестних та альтернативних рухів XXI століття. Вже сьогодні видно, наскільки потужно просунув антиглобалізм використання в інтересах усієї світової спільноти засобів сучасної інформаційної революції. Нині здається очевидним, що антиглобалістський рух витримав випробування часом, що свідчить про його силу, закорінення у світових соціально-політичних процесах, незалежності від міжнародної кон'юнктури, позицій і політики урядів. Усе це дозволяє говорити, що маємо справу з громадським, політичним та історичним феноменом, що вже відбувся, з відродженням тенденції альтернативності у світовому розвитку [1, c. 18]. У цьому зв'язку хотілося б підкреслити, що майбутнє антиглобалістського руху багато в чому залежатиме від того, чи вдасться йому стати ідеологічно самостійним і переконливим.
Антиглобалістський комунізм політичний
Література
- 1. Антиглобалистское движение: тенденции и перспективы // Латинская Америка. - 2002. - №10. 2. Гегель. Феноменология духа. Сочинения. - М.: ИСЭЛ, 1959. Т. IV. 3. Данилевский Н. Я. Россия и Европа. - М.: Наука, 1991. 4. Сидак В. Антиглобалистский Интернационал // МЭиМО. - 2002. - №2. 5. Wallerstein I. The Modern World System. - N.-Y. - 1974 - 1980. 6. www. politik. org. ua
Похожие статьи
-
В Україні одночасно відбуваються процеси трансформації політичної системи, державотворення та побудови політичної нації. Втім, окрім конституційно...
-
Одним із найважливіших завдань, довкола якого ма-ють бути об'єднані зусилля політичної науки і освіти, є моральне відродження суспільства. Потрібно...
-
Політична опозиція в Росії та її перспективи в другій половині 1999 - на початку 2000 рр
Політична опозиція в Росії та її перспективи в другій половині 1999 - на початку 2000 рр. У статті автор здійснює системний аналіз позицій політичної...
-
Стан наукового вивчення теми - Причини, витоки та прояви етнічного екстремізму в Росії
У найзагальнішому вигляді екстремізм (від лат. Extremus - крайній, останній) може бути охарактеризований як прихильність крайніх поглядів і таким же...
-
Итоги первых полутора лет у ''штурвала'' станы - Внешняя и внутренняя политика В. В. Путина
Внешнеполитические итоги первых полутора лет пребывания Путина у власти, естественно, не очень велики, но довольно показательны. За эти полтора года...
-
Подальші перспективи - Українська політична думка другої половини ХІХ століття
Згодом Драгоманову став властивий більш виважений підхід до ролі об'єктивних і суб'єктивних факторів людського поступу, навіть мінімізація значення саме...
-
Історіографічний огляд теми ХХ століття було бурхливою епохою. Для України початок змін відчувся на його початку, коли почалося відродження національного...
-
Україна на шляху інтеграції в ЄС: перспективи та перешкоди
Висновки В інтеграційному європейському процесі існує ряд етапів. Заключним етапом є створення "політичної Європи". Завершення створення "політичного...
-
Висновок - Особливості елементів політичної системи суспільства
Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. У процесі еволюції...
-
Загалом політичні системи "живуть", функціонують у часі та просторі, оскільки являють собою одну із основних форм руху соціально-класової матерії....
-
ВИСНОВКИ - Проблема генезису політичної еліти
В даній курсовій роботі висвітлена одна з найважливіших проблем політичної науки, присвячена суб'єкту політики, зроблено спробу дати відповідь на...
-
НАПРЯМКИ НАУКОВОГО ОБГРУНТУВАННЯ ЕЛІТАРИЗМУ - Проблема генезису політичної еліти
Сукупність соціально-політичних концепцій, які стверджують, що однією з головних складових частин будь-якої соціальної структури є вищі, привілейовані...
-
Зближення цивілізацій: проблема формування політичного мислення для ХХІ ст
Зближення цивілізацій: проблема формування політичного мислення для ХХІ ст Між країнами світового співтовариства існують суперечності, які часто...
-
Форми державного устрою - Політологія: основні поняття
Форма державного устрою характеризує територіальний поділ держави і співвідношення повноважень центральних і регіональних (місцевих) органів влади....
-
Загальна характеристика роботи Вступ . Здобуття Україною державної незалежності обумовило підвищений інтерес науковців, насамперед істориків та...
-
Ментальність і політична культура української нації - Ментальність і культура нації
Український нація ментальність політичний У суспільствознавчої літературі дуже часто вживаються поняття "національний характер", "національний...
-
Оптимізація волонтерської діяльності в Україні на сучасному етапі - Волонтерський рух в Україні
Волонтерська діяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в себе найшляхетніші прагнення людства - прагнення миру,...
-
Практично всі пропоновані аналітиками і практиками іміджеві стратегії виходять з тих, чи інших виділяються ними особливостей "стратегічного образу", який...
-
У контексті психологічного аналізу політичної реклами як інтегративної агітаційно-пропагандистської технології важливо перш за все звернути увагу на її...
-
Поняття й сутність демократії - Історичні форми демократії
Демократія - політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється...
-
Зміст української політології - Розвиток політології на Україні
Творення нової України викликає нагальну необхідність в теоретичному осмисленні і наданні будівничим силам наукового інструментарію, що зробить досить...
-
Людина як суб'єкт політики та основні параметри її діяльності - Людина і політика
У демократичному суспільстві політика здійснюється людьми для людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як суб'єкта політики має...
-
Теорія і практика суспільного розвитку підтверджують істинність тези: лише розвинуте, зріле громадянське суспільство є передумовою і запорукою...
-
ВИСНОВКИ - Багатопартійність України. Перші політичні партії
У результаті комплексного вивчення та аналізу наявної літератури і джерел можна зробити ряд висновків. Насамперед, з'ясовано, що історіографія проблеми є...
-
В популярних вітчизняних наукових словниках і політологічних довідниках нам не вдалося знайти статей, які б розкривали поняття "політична коректність"...
-
Вступ - Волонтерський рух в Україні
Символіка соціальний український волонтер Актуальність теми: сьогодні в Україні спостерігається вибух волонтерського руху, оскільки в країні ведеться...
-
Політичний демократія суспільство Від критеріїв (ознак, показників) демократії залежить не тільки оцінка зрілості суспільства, а й визначення напрямів...
-
Концепція громадянського суспільства, що почала формуватися на зорі нового часу, розвивалась і змінювала свій зміст паралельно з розвитком суспільної...
-
Поняття та роль демократії у політичному процесі - Демократія в політичному житті сучасного світу
Один із найважливіших критеріїв зрілості суспільства -- ступінь його демократичності (рівень демократії). У його демократизації суб'єкти політичного...
-
Кратолугія - Політологія: основні поняття
Кратолугія -- вчення про владу, про закономірності її походження, функціонування і розвитку, про типи і види влади, її суб'єкти, об'єкти, носії, форми,...
-
Висновки - Варіанти взаємодії громадянського суспільства і держави
Історія свідчить, що неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй є розгортання системи суспільних інститутів, котрі утворюють...
-
Успіх економічного, соціального та культурного розвитку нації у сучасному світі визначається рівнем її людського потенціалу та ефективністю його...
-
Анархізм: основні риси та визначення поняття
Основні риси та визначення поняття існування анархізму як соціально-політичної течії та ідеології упродовж останніх двох століть в усіх розвинених...
-
Релігія і тоталітарні режими (на прикладі нацистської Німеччини)
Трагічною спадщиною ХХ ст. для людства став досвід існування тоталітарних режимів, серед яких особливо вирізняється нацистський режим у Німеччині....
-
Політична комунікація: проблеми структуризації
Політична комунікація: проблеми структуризації Процес конституційної реформи в Україні актуалізує проблему вивчення поняття політичної комунікації як...
-
Політична свідомість : рівні, структура, типи В самому загальному вигляді свідомість значить вищий рівень духовної активності людини як соціального...
-
Особливості політичної культури в сучасному світі
У сучасній політичній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. Такі значні розбіжності в поглядах на дане...
-
Поняття іміджу та його формування Поняття "імідж" має багато різних визначень. Короткий психологічний словник під редакцією А. В. Петровського і М. Г....
-
Регіональні відмінності політичної культури в Україні - Політична культура
Регіональність політичної культури України є важливим чинником її сучасного стану. Вчені-політологи здійснили ряд спроб дати аналіз політичної культури...
-
ПОЛІТИЧНА СИМВОЛІКА - Політична комунікація
Невід'ємною складовою формування, фіксації та самовідтворення ідентичності будь-якої нації та держави як соціокультурної й політичної спільноти є...
Антиглобалізм: стан і перспективи