Розвиток громадянського суспільства в Україні: історична традиція та державний курс - Варіанти взаємодії громадянського суспільства і держави

Теорія і практика суспільного розвитку підтверджують істинність тези: лише розвинуте, зріле громадянське суспільство є передумовою і запорукою демократичної і правової держави.

Громадянське суспільство, зазвичай, розуміється як сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави, і в яких переважають громадянські цінності.

Здобувши незалежність, Україна обрала демократичну форму державного правління. Сучасне розуміння демократії як системи представницького правління, за якого уряди обираються народом і є відповідальними перед ним, пов'язане з уявленнями про багатоманітність соціальних інтересів і політичних поглядів та їх представництвом на державному рівні через різні, але рівні у своїх правах громадські та політичні організації. Плюралістична демократія заснована на прагненнях людей і їхньому виборі, а не на "спущених" згори цілях. Умовою її консолідації та успішного функціонування є наявність розвиненої мережі інститутів громадянського суспільства.

Під громадянським суспільством я розумію автономну (стосовно держави) сферу спілкування та взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами. Його головними інститутами є: добровільні громадські організації і громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади; незалежні засоби масової інформації, що обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку; сама громадська думка як соціальний інститут; у певному сенсі -- вибори та референдуми, як засіб формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів; залежні від громадськості елементи судової і правоохоронної системи (як-то суди присяжних, народні міліцейські загони тощо) і розподільчо-регулятивні інститути держави загального добробуту.

Проте громадянське суспільство не обмежується інститутами. Як соціокультурний феномен є певним типом (моделлю) соціальної організації і взаємодії. Його якісними характеристиками є: довіра, взаємодопомога, толерантність, здатність до кооперованих дій, віра людей у свої сили, зорієнтованість на громадські справи, почуття відповідальності. Отже, говорячи про розвиненість громадянського суспільства в Україні треба мати на увазі як інституційний, так і культурний його аспекти, певну послідовність та тривалість їх формування.

Розвинене громадянське суспільство справді служить підгрунтям демократії. Однак, по-перше, це не означає, що часова послідовність перетворень у перехідних суспільствах іде від громадянського суспільства до політичної демократії. Там, де перехід до демократії здійснюється від тоталітаризму, послідовність суспільних перетворень -- порушена [18]. А на думку деяких політологів, зокрема І. Кресіної, в Україні має місце становлення не громадянського суспільства (власне, таким було радянське суспільство, попри значну кількість громадських об'єднань), а стагнація старої соціалістичної системи. Активність і прагнення населення до спільних дій ще не є свідченням здатності до самоорганізації. В Україні відбувається процес стагнації пострадянського не громадянського суспільства, а не українського громадянського.

Базовим фактором стійкості демократичних держав є розвинене громадянське суспільство, що стало результатом тривалого поступального розвитку. Майже двадцять років минуло з того часу, коли Україна обрала шлях створення незалежної, національної, демократичної, ринково-орієнтованої держави. Проте протягом цього часу виявилось, що чиновницький механізм нової української держави може стати тим добре відомим з радянських часів Левіафаном, неефективним і спроможним лише до самовідтворення, здатним поглинути суспільство і громадянина, претендуючи на всеохоплююче регулювання громадського життя [15].

Громадянське суспільство є незамінною ланкою у комунікативному полі "суспільством - влада". Проте, особливість його становлення для української реальності полягає у тому, що одночасно вирішуються дві фундаментальні проблеми:

Відродження і зміцнення власної державності, забезпечення реального суверенітету і гідного місця України і світовому співтоваристві;

Перехід до якісно нової форми соціально-політичної, економічної організації суспільства, модернізації його основ.

Ці аспекти можна розуміти як внутрішній і зовнішній напрями становлення громадянського суспільства, від яких залежить сталість демократичного устрою країни [21].

В останні роки питання громадянського суспільства опинилось в центрі уваги теоретико-політологічних та правових дискусій. Вагомими у цьому зв'язку є доробки таких дослідників, як В. Авер'янов, В. Андрейцев, В. Шаповала, П. Рабиновича, А. Колодій та ін.

З огляду на становлення громадянського суспільства в Україні К. Матвієнко зауважує, що громадянське суспільство в державі має добре вкорінені традиції. Він наполягає на тому, що унікальність України закладена ще у особливостях державотворчого процесу середньовіччя, коли громада часто виступала цілісним самодостатнім суспільним суб'єктом. Найпоширенішим типом громади на той час була церковна, тобто парафія. Водночас і українське село завжди являло собою громаду. Членство у громаді визначалося місцем проживання та належністю до конкретної церкви на чолі зі священиком. Існували виборні посади - війт (староста), а функції представництва громадської думки здійснювали загальні збори - схід. Тобто, докріпацьке й доколгоспне село було ланкою громадянської суспільної організації.

У середньовічних містах України - громадах зі своїми виконавчими особами та представницькими органами - були так звані органи самоорганізації населення, створені як на основі парафій-вулиць, так і на основі ремісничих цехів за професійною ознакою (м'ясники, гончарі і т. п.). Члени цих громад користувались гарантованими правами і мали обов'язки. Цікавою формою середньовічних громад були церковні братства, які утворювались для оборони від чужоземної релігійної експансії і поширювали свою діяльність на сферу освіти, книгодрукування. До таких братств-громад входили й аристократи, й козаки. Саме завдяки їхній діяльності було створено Києво-Могилянську Академію, Львівську братську школу з друкарнею. Громадою можна вважати і Запорізьку Січ, організація суспільного життя якої також грунтувалася на системі прав кожного члена цього військового співтовариства та добровільно взятих ним на себе обов'язків.

Отже, українська історія має добрі традиції громадянства. Їх не було цілком перервано й за часів Російської імперії та Радянського Союзу. Збереглися до сьогодні сільські громади, утворилася інфраструктура самоврядування і самоорганізації - ради, квартальні й домові комітети, професійні спілки та численні громадські організації. Набуття Україною незалежності та перехід до ринкових відносин в усіх сферах життя зумовили й нові вимоги до функціонування інститутів громадянського суспільства [22].

В Україні сьогодні діє близько 38 тис. громадських організацій [23], понад сто політичних партій; значна кількість недержавних (потенційно незалежних) засобів масової інформації; зростаюча кількість приватних дослідницьких та освітніх установ і т. д. Проте, поки що в рамках громадянського суспільства відбувається те ж саме, що і в межах суспільної та політичної систем у цілому: формально створені інститути істотно не вплинули на практику повсякденних суспільних взаємодій і тим більше не перейшли на рівень культури. Звідси -- песимізм і розчарування; намагання пов'язати невдачі у творенні громадянського суспільства з менталітетом "середнього" українця, якого, проте, ніхто не вивчає [24]. Це зручне (саме через свою розпливчатість) слово "менталітет" дає змогу прикрити нашу необізнаність щодо складних механізмів соціокультурної трансформації, щодо того, як, за яких умов і чому відбуваються або не відбуваються зміни у тій чи іншій країні в бажаному напрямі.

Відсутність ефективних громадянських неполітичних структур і асоціацій, які перебувають у зародковому стані, можна пояснити тим, що отримавши політичні свободи і альтернативний вибір, більшість громадян поки ще погано уявляють, що з цим робити. Доля громадянського суспільства в нашій державі нині багато у чому залежить від правової складової - розвитку законодавчої бази функціонування громадянських інститутів суспільства. Певну позитивну стабілізаційну роль відіграли прийняття нової Конституції, введення національної валюти, розумне зближення з країнами західної демократії та "близького зарубіжжя". Але цього недостатньо для формування системи громадянсько суспільства.

Протягом 2004-2005 рр. Центром політико-правових реформ була розроблена концепція взаємодії держави та громадянського суспільства (А. Кірмач, Д. Український), Доктрина громадянського суспільства (М. Лациба, Т. Бойко) та Національна концепція розвитку громадянського суспільства в Україні (В. Рубцов). На підставі перерахованих громадських проектів у 2006 р. Центром правової реформи і законопроектних робіт при Мін'юсті була розроблена Концепція взаємодії держави і громадянського суспільства в Україні. А вже 21 листопада 2007 року Кабінет Міністрів України ухвалив Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства.

Отже, поява концепції - це спроба держави запровадити нову політику, спрямовану на створення сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства та зміцнення демократії в Україні. Концепція встановлює такі головні завдання державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства:

    ? удосконалити нормативно-правову базу з питань розвитку громадянського суспільства, діяльності інститутів громадянського суспільства, доступу громадян до інформації; ? розробити та впровадити ефективний механізм налагодження комунікації між органами виконавчої влади та зазначеними інститутами; ? створити належні умови розвитку інститутів громадянського суспільства, під якими розуміються громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні та релігійні організації, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи; ? сформувати громадянську культуру суспільства - виявити активну громадянську позицію, зокрема щодо участі у процесах формування та реалізації державної політики, усвідомлення громадськістю принципів співробітництва між органами виконавчої влади та інститутами; ? сприяти розвитку волонтерського руху, благодійництва та меценатства.

Документ визначає принципи та форми взаємодії органів виконавчої влади й організацій громадянського суспільства, а також напрями вдосконалення актів законодавства з питань діяльності організацій громадянського суспільства, серед яких:

    ? спрощення процедури легалізації та реєстрації зазначених інститутів; ? урегулювання підприємницької діяльності інститутів; ? створення умов для розвитку благодійництва та меценатства; ? запровадження механізму державного замовлення на надання інститутами окремих послуг на конкурсних засадах; ? підтримку суб'єктів господарювання та громадян, які надають фінансову допомогу чи здійснюють добровільні пожертвування інститутам для розв'язання проблем, що мають важливе суспільне значення; ? розвиток волонтерського руху; ? спрощення вимог до установчих документів та ліцензування їх діяльності з надання соціальних послуг.

Також в Концепції зазначено, що в органах виконавчої влади функції із забезпечення реалізації становлення взаємозв'язку із громадянськими організаціями виконують відповідні підрозділи, серед яких Департамент комунікації влади та громадськості Секретаріату Кабінету міністрів України [25].

Тож, для сучасного українського суспільства вкрай необхідним є адекватне врахування уроків минулого - своїх і чужих. А досвід минулого свідчить, що будувати громадянське суспільство без участі держави або за її надмірним втручанням, а тим більш у конфронтації є справою безперспективною. Держава має виступати "співтворцем" громадянського суспільства, бути рівноправним учасником діалогу щодо проблем і суперечностей, ресурсів і перспектив, першочергових і стратегічних напрямів суспільного розвитку.

Надзвичайно важливим є розуміння суперечливості процесу побудови громадянського суспільства:

    ? неможливість і навіть небезпечність формування громадянського суспільства "згори" за бажанням або за планом представницької влади; ? перед владою стоїть завдання - формувати державу як максимально сприятливий інститут для розвитку структур громадянського суспільства. В цьому аспекті потрібна наявність діалогу рівних, тобто партнерських стосунків між державою і суспільством. Тим не менш, таке партнерство передбачає жорстке "опонування владі" з боку громадянських інституцій; ? громадянське суспільство здатне рекрутувати інтелектуальний потенціал, технічні кадри і моделі співробітництва із державною владою [26].

Таким чином, формування громадянського суспільства в Україні знаходиться в стадії активного становлення. Йде процес формування, утворення окремих елементів, налагодження взаємодії між ними. Цей процес є тривалим і нелегким, а швидкість і повнота його здійснення залежать від цілого ряду чинників: позиції державної політики, готовність влади поділитися своїми повноваженнями із суспільством, здатність влади йти на компроміси.

В Україні вже сформувались певні сили, що зацікавлені у діалозі із суспільством та усвідомлюють необхідність створення потужної держави за умов розвитку сильних демократичних інститутів суспільства. Протидію їм може скласти лише корумпований чиновницький апарат, який не погодиться на встановлення суспільного контролю. Але й ця проблема є вирішуваною, потрібен лише час.

Похожие статьи




Розвиток громадянського суспільства в Україні: історична традиція та державний курс - Варіанти взаємодії громадянського суспільства і держави

Предыдущая | Следующая