СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ТЕМИ ТА ЇЇ ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА, Історіографічний огляд теми - Багатопартійність України. Перші політичні партії

Історіографічний огляд теми

ХХ століття було бурхливою епохою. Для України початок змін відчувся на його початку, коли почалося відродження національного життя у підросійській її частині (на західних землях цей процес розпочався значно раніше). Характерною особливістю означеного періоду є не лише відродження національного та культурницького життя, а й утворення нових за формою організацій на території Наддніпрянщини - політичних партій. Український національний рух перейшов із фази культурницької пропаганди до політизації.

Iсторiя українських полiтичних партiй початку ХХ ст. та основнi напрями їх дiяльностi знайшли своє вiдображення в iсторичнiй лiтературi чи не з перших років їх iснування. Вказанiй проблематицi присвятили свої працi немало дослiдникiв, але в той же час узагальнюючої роботи, в якiй би фундаментально подавалась iсторiя всiх полiтичних партiй вказаного перiоду так i не з'явилось.

Перш ніж розпочати детальне дослідження праць з даної тематики, слід, на нашу думку, дати короткий огляд факторів розвитку історичної науки у даній сфері.

Перші студії, присвячені діяльності політичних партій початку ХХ ст., з'явилися ще в дореволюційний час. Автори, які торкалися цієї тематики, здебільшого були не професійними істориками, а політичними діячами, членами тієї чи іншої партії. Зрозуміло, що часто праці того періоду мали суб'єктивістський характер відносно своїх опонентів і своєї партії [88, 6].

Після повалення самодержавства в 1917 р. починається новий етап дослідження проблеми, який тривав до 1931 р. Марксизм-ленінізм в радянській державі стає ідейно-теоретичною і методологічною основою офіційної історичної науки. Паралельно до середини 20-х рр. існує немарксистська історична наука на підгрунті старої ліберально-об'єктивістської методології і філософії історії. У той період історико-революційна проблематика домінувала. В Україні 1917 - 1919 рр. триває період розбудови державності, і тому виходять не тільки фрагментарні дослідження, а й роботи, які визначають проблеми, завдання і форми діяльності партій.

Починаючи з 1924 р., розгортається тотальна "ленінізація" радянської історичної науки. Ленінські оцінки історичних фактів, явищ і процесів стають аксіомами. Відповідно трактуються і формуються погляди істориків. Разом з тим цьому етапу притаманний надзвичайно великий приріст наукових історичних знань у тих галузях, які раніше в українській історіографії системно не вивчалися і, по суті, заборонялися. Це стосувалося масових народних рухів за соціальне і національне визволення, особливо історії революцій. Однак з'явилися й негативні тенденції. Історія державної системи царизму, монархізму загалом, політичних партій і політичних діячів буржуазії та дворянства майже зникли з тематичних планів досліджень. Це негативно позначалося на вивченні історичного процесу. Крім того надзвичайна і тотальна "ленінізація" привела до догматизації марксизму-ленінізму, появи нових міфів в історії, ідеалізації революційного руху і революцій [78, 120].

Паралельно з цими процесами з'являються й інші негативні тенденції. Зокрема, розвідки цього періоду виконані на досить обмеженій джерельній базі та й містять значну кількість фактичних помилок. Авторам не вистачало критичного осмислення використаних матеріалів. Для більшості авторів характерна ідеалізація революційного руху. Саме в цей період українські партії починають кваліфікувати як "буржуазно-націоналістичні" [119, 3].

З 30-х рр. історична наука потрапляє під жорсткий ідейно-політичний контроль партійних органів, які практикували метод безпосереднього розбору і рецензування всієї історичної продукції. У результаті цього пізнавальні функції історії різко обмежилися. Принцип об'єктивності фактично зник з історіографічної практики, а принцип історизму трактувався вкрай спрощено, оскільки дослідники не мали права самостійно узагальнювати досвід історії і робити висновки.

З початку 30-х і до середини 50-х рр. історія українських партій перебувала поза дослідницьким процесом. Головна причина - боротьба з так званим "національним ухилом". До кінця 50-х рр. історія "непролетарських партій" загалом вивчалася недостатньо [77, 14].

З хрущовською відлигою починається третій етап радянської історіографії. Розвідки, які вийшли в середині 50-х - 80-х рр. ХХ ст., відрізняються певною різноманітністю викладення матеріалу, більш глибокою документальною базою. За кількістю і якістю наукових праць цей етап значно переважає усе зроблене за попередні сорок років.

Кінець 50-х - початок 70-х рр. характеризується зростанням цікавості до історії непролетарських партій і розвитком цього напряму радянської історіографії.

Зрозуміло, що дослідженням з історії України, зокрема політичних партій, уваги приділялося значно менше. Вийшли друком окремі статті, в яких побіжно згадувалося про Україну і політичні партії. На той час правомірно було зображувати всі партії як ворожі більшовикам і, з огляду на це, аналізувати боротьбу і тактику більшовиків у різний час та з різних причин.

Період 1987 - 1991 рр. визначався процесом перебудови і політики гласності. Вони обумовили радикальні зміни щодо умов розвитку історичної науки, яка отримала такі права і свободи, яких не мала впродовж усього розвитку за радянської влади. За багатством і різноманітністю проблематика досліджень за чотири роки перебудови перевершила всі напрацювання попередніх років радянської історичної науки [77, 15].

З 1991 р. починається новий етап розвитку історичної науки. У цей час виникають сприятливі умови для вільного розвитку історичної науки, грунтовної розробки проблем українського історичного процесу. В українській історіографії впроваджуються модерні концептуальні підходи, застосовується новий методологічний інструментарій, залучаються здобутки вчених з діаспори. Разом з тим значною мірою зростає науковий інтерес як до місцевих відділів російських партій, так і до українських національних партій та об'єднань початку ХХ ст. Серед досліджень цього періоду переважають статті, дисертації, значно менше досліджень монографічного типу. Особливостями історичної літератури 90-х рр. було відбиття в дослідженнях тих питань, які раніше системно не вивчалися або замовчувалися. Це виникнення, діяльність, соціальний склад і структура політичних партій України як самостійного явища, становлення партійної системи в Україні.

Охарактеризувавши основні етапи розвитку історіографії з даної проблеми, варто перейти безпосередньо до її аналізу.

Наукову літературу з вказаної проблеми, умовно, можна поділити на дві основні групи. Перша - це праці загального характеру, в яких висвітлено iсторiю однієї чи декількох політичних партій. Друга - науковi публiкацiї, якi розкривають той чи iнший перiод в iсторiї партiй або носять проблемний характер, пов'язані з партiйним життям, розглядаючи при цьому в загальному контекстi iдеологiю тiєї чи iншої партiї.

До першої групи належать науковi працi рiзних перiодiв таких вчених як В. Дорошенко, Д. Дорошенко, Й. Гермайзе, I. Курас, Г. Касьянов, В. Сарбей, Т. Гунчак, I. Калмакан, О. Голобуцький.

Праці М. Грушевського [24] виступають як джерельна база і як історіографічні роботи. Вони дають змогу дослідити погляди вченого на проблему державності України й водночас розкривають позицію різних політичних сил в Україні та Росії щодо цієї проблеми.

1921 р. вийшла друком праця В. Дорошенка "Революцiйна Українська партiя" [31], у якiй подається її історія РУП до II-го з'їзду. Багато уваги приділяється проблемі розробки партією національного питання, визначаються причини переходу на позиції автономізму.

Фундаментальним дослiдженням iсторiї РУП-УСДРП стала монографiя Й. Гермайзе [14], в якiй детально розглядається процес зародження партiї, основнi етапи її становлення, iдейна еволюцiя, органiзацiйна структура, причини суперечок в середині партії.

У монографiї I. Калмакана [42] прослiдковується iсторiя українських полiтичних партiй та аналiзується їх дiяльнiсть вiд утворення (кiнець ХIХ ст.) до кінця ХХ ст..

До останнього часу в Україні не існувало узагальнюючої праці з політичної історії України загалом і політичних партій зокрема. Перша спроба написання такої роботи відбулася на початку ХХІ ст. У 2002 - 2003 рр.. виходить друком капітальна шеститомна праця "Політична історія України. XX ст." [85]. У її підготовці науковці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Інституту історії України НАН України, інших академічних установ та вищих навчальних закладів України.

Теми нашого дослідження безпосередньо стосується перший том названого шеститомника, який хронологічно охоплює події кінця XIX ст. - початку ХХ ст.. (до 1917 р.). Автори тому Ю. Левенець (доктор політичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України), Л. Нагорна (доктор історичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України) та М. Кармазіна (доктор політичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України) детально аналізують основні фактори і сутність політичних процесів в Україні, ідейно-теоретичні надбання української політичної думки, роль "українського питання" у Російській імперії. Предметом дослідження першого тому є історія політичної думки, політичних партій, суспільно-політичних рухів України від початку XX ст. до Лютневої революції 1917 р. Але автори подекуди свідомо виходять за згадані хронологічні рамки, заглиблюючись, принаймні в аналізі політичної думки, у більш ранні часи. Екскурс авторів у XIX ст. уявляється необхідним і доречним, бо, по-перше, дозволяє простежити, коли і в яких формах викристалізовувалася українська національна ідея; і, по-друге, "український проект" націє - і державотворення спирався на потужний фундамент, закладений саме у XIX ст. зусиллями М. Грушевського, М. Драгоманова та І. Франка [21, 152].

До другої групи використаної лiтератури відносяться роботи в яких дослiджується той чи iнший аспект дiяльностi українських полiтичних партiй.

З початку 30-х рр. i до кінця 80-х iсторiя українських партiй по сутi перебуває поза дослiдницьким процесом, якщо вони й згадувалися то лише як об'єкт критики.

Виходять праці зі специфічною тематикою. Наприклад, стаття Н. Ассонової [1] аналізує соціалістичні погляди в діяльності українських революціонерів демократів. Ф. Лось [62] у контексті більшовицького бачення революції 1905 - 1907 рр. зображує участь у ній українських "буржуазних" політичних партій.

Крім праць на терені СРСР виходять дослідження у еміграції, зокрема це праці П. Мірчука [67; 68] та інших дослідників політичних процесів на Україні.

Новий етап вивчення проблеми почався на початку 90-х р. Започаткували цi змiни виступи учасникiв "круглого столу" на засiданнi Вченої ради Iнституту полiтичних дослiджень, яка вiдбулася 18 червня 1990 р. Результатом проведеного "круглого столу" стала поява низки статей у збiрнику "Науковi працi з питань полiтичної iсторiї". Першими з'явилися роботи П. Шморгуна [120], В. Борисенка.

Із розпадом Радянського Союзу активізується процес формування українських політичних партій, тому процес зацікавлення проблемою багатопартійності стає закономірним явищем.

Особливого поширення дана проблематика набуває у другій половині 90-х рр., коли масово одна за одною починають виходити статті та інші дослідження з різних питань партійного життя України початку ХХ ст.. На нашу думку такий стан можна пояснити доступністю джерельної бази проблеми, адже на початку 90-х рр.. активно проходить видання програм, листів, спогадів та інших джерел з життя політичних партій.

До праць цього часу можна віднести роботи таких дослідників як О. Власенко [10], В. Доморослого [29], С. Донченко [30], М. Карамазіної [43; 44], В. Головченка [20; 21].

М. Карамазіна розглядає у своїх працях кристалізацію ідеї державності в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст., даючи аналіз програмних положень перших українських політичних партій у даному напрямі. Дисертація С. Донченко спрямована на розкриття діяльності політичних партій ліберального спрямування.

Особливої уваги заслуговує робота C. Телешуна [103]. Дана праця є однією з перших у вітчизняній науці спроб комплексно розглянути еволюцію програмно-теоретичних засад українських політичних партій та організацій кінця ХІХ - початку ХХ ст. в галузі національного питання, самовизначення і державотворення на тлі індивідуальних соціально-політичних перетворень на всіх землях України.

Опубліковано також ряд робіт, присвячених політичним персоналiям того часу, де автори значну увагу зосереджували на ставленнi конкретного політика ідеї державності, національних проблем. Безпосередній стосунок до нашої роботи має праця C. Лінецького, у якій він аналізує діяльність і життєвий шлях М. Міхновського. Характеристику особистості А. Жука [додаток 5] дає І. Гирич у серії статей, присвячених спадщині видатного політичного діяча.

Отже, обсяг літератури з даної проблеми є досить об'ємним, особливо якщо зважати на не досить активний інтерес до подібної тематики протягом століття. Проте стан наукової розробки даної теми залишає бажати кращого. Хоча матеріалу і є досить багато, проте він або тенденційно висвітлює процес формування багатопартійності на початку ХХ ст., або досліджує лише якийсь один аспект даної проблеми.

Похожие статьи




СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ТЕМИ ТА ЇЇ ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА, Історіографічний огляд теми - Багатопартійність України. Перші політичні партії

Предыдущая | Следующая