Види образотворчого мистецтва та їх роль на уроках навчання - Характеристика видів образотворчого мистецтва як засобу проведення словникової роботи

Грамоти

Види образотворчого мистецтва на уроках навчання грамоти виступають як засоби наочного навчання.

До видів образотворчого мистецтва відносяться : живопис, графіка, скульптура, декоративне та прикладне мистецтво. Називаються ці мистецтва так тому, що художник виражає свої думки і почуття через зображення видимого світу і приймається воно глядачем при допомозі зору.

До недавнього часу живопис, графіка, скульптура часто називалися пластичним мистецтвом тому, що загальною їх основою є пластичність або пластика, тобто художня виразність об'ємної форми. І дійсно, форма, виражена в рисунку, - головний елемент всіх образотворчих мистецтв. А всіх цих елементів три: форма, колір, простір.

На протязі всієї історії розвитку світового мистецтва існували і існують різні його види. Їх основні властивості завжди залежали і залежать від того, як вони відносяться до форми, кольору і простору, тобто до створення тривимірного і двовимірного простору - довжина і ширина - площини твору, де глибина простору передається умовно тими чи іншими спеціальними прийомами. Правда, в скульптурі простір має і буквальне значення, бо скульптор повинен обов'язково погодити свій твір з особливостями того чи іншого місця, де цей твір буде знаходитися. При цьому має бути врахована відстань, з якої глядач буде спостерігати твір художника. Якщо, наприклад, твір має знаходитися на дуже великій або навпаки, малій відстані від очей глядача, то часто митцю потрібно застосовувати особливі прийоми і техніки виконання, навіть свідомо змінювати пропорції, якщо скульптура піднята на

Велику висоту.

У прикладному мистецтві виникає особлива проблема - організація простору приміщення, для якого художник створює меблі, шпалери тощо.

На відміну від літератури, театру, кіно, музики, здатних передавати рух і розвиток дії в часі, образотворче мистецтво завжди втілює речі в єдиний момент існування. І тільки через цю одну-єдину мить художник повинен дати відчути глядачеві, що передувало і що настане за миттю, яка зображена.

Образотворче мистецтво, як і інші види мистецтва, говорить нам про здатність і потребу людини передавати в художній, поетичній формі своє сприймання світу, своє розуміння його.

Виникло образотворче мистецтво в глибоку давнину. Збереглись пам'ятки художньої творчості людей кам'яного віку. Рисунки, зроблені кольоровою глиною і вугіллям, вирізані на стінах печер, де жили наші далекі пращури. Людьми створена величезна кількість художніх творів, які ввійшли у творчу скарбницю людства, в її культуру. В цих творах найбільш сильно і яскраво виражене світосприймання тої чи іншої епохи, розуміння людської краси.

Живопис - один із видів образотворчого мистецтва, відтворення на полотні, дереві, площині стіни фарбами предметів і явищ дійсності. Як і інші види мистецтва, живопис - форма відображення світу, засіб пізнання життя і суспільного виховання.

В основі живописного образу, так само, як і в інших образах, що їх створюють інші образотворчі мистецтва, лежить зображення. Живопис створює свої образи на площині. Це відрізняє його від скульптури. Образи в живописі кольорові, їх створюють, наносячи шар фарби на площину. Це відрізняє живопис від графіки. Фарба, колір у нерозривній єдності зі світлотінню і лінією - головні художні засоби живопису.

Наносячи на поверхню площини шар фарби, художник вирішує два питання. По-перше, він намагається передати світ, що його оточує у всьому багатстві кольорів і барв. По-друге, він прагне виразити таким чином своє світосприймання, свої думки, почуття, переживання. Ці два завдання тісно пов'язані між собою. Не потрібно просто копіювати на картині кольори при-

Роди. Яскравість кольорів, їх взаємозв'язок у природі інший, ніж на картині, щоб створити образ кольорового вбрання природи, треба не копіювати, а перекласти кольорове багатство природи на основу картини. Художник шукає потрібну систему відношень між фарбами на полотні, підсилюючи яскравість фарб кольоровими контрастами.

Живопис працює кольором. Колір - основний засіб виразності в живописі.

Кольором художник передає свої думки і почуття, створює образи на площині, створюючи форми й об'єми реальних предметів. Досвідчений художник, користуючись не багатьма кольорами, уникаючи складних сумішей і багаторазових перекривань одного кольору іншим, досягає великого кольорового багатства.

Тиціан користувався тільки п'ятьма фарбами ( не враховуючи білила, якого він практично не використовував), створив багато виразних, радісних картин, що наближаються по кольоровій силі та світлу до кольорової гри, що існує в природі.

Фактура, як і почерк людини, часто допомагає встановити авторство. Рух руки художника, манера накладання фарби часто відчувається у творі живопису, дозволяють зрозуміти почуття художника: головне в його задумі, звичайно акцентується сильними ударами пензля.

Матеріали, якими користується художник, теж не байдужі до створення образу. За різновидами фарбуючи матеріалів розрізняють основні техніки живопису: темпера, олія, фреска, пастель, мозаїка. До ХV ст. в Європі переважав темперний живопис і фреска. Кожна живописна техніка має свої переваги. Глибина олійного розпису, яскравість темпери, прозорість акварелі, значимість мозаїки, бархатність пастелі - всі ці якості важливі для створення живописного образу.

За призначенням живопис поділяється на монументальний, станковий, декоративний, декораційний або театральний, мініатюра.

Живопис, що існує незалежно від інших мистецтв і має самостійне значення, називають станковим. Це картина, завершена в границях кольорів, підкреслена рамою і віддалена від стіни. Така картина утворює свій незалежний від архітектурного оточення світ і може бути перенесена в інше приміщення. Станковий живопис виконується олійними, акварельними, пастельними техніками.

Монументальний живопис - живопис, пов'язаний з архітектурою. Він заповнює стіни, стелі, арки громадських та інших споруд, прикрашаючи їх, збагачуючи твори архітектури. Такий живопис має бути довговічний, щоб разом з архітектурними пам'ятками існувати віки.

Монументальний живопис бачить багато людей, він розрахований на великі маси народу, тому важливо, щоб він виражав передові ідеї, виховував у глядачів мистецький смак і естетичні відчуття.

Театральний живопис створюється для оформлення вистав. У нього свої закони. Це, як правило, темперний живопис, розрахований на чисто кольорове освітлення.

Декоративний живопис прикрашає різноманітні предмети й архітектурні твори. В архітектурі часто зустрічається сюжетний монументальний, декоративний живопис.

Мініатюрою спочатку називали живописні прикраси для оформлення рукописних книг. Потім поняття перейшло на живопис малих розмірів, переважно, портретів. Такий живопис був особливо поширений в ХVІІІ ст.

За змістом живопис ділиться на жанри. Найважливіші з них - побутовий, історичний, портрет, пейзаж, натюрморт.

Існує також батальний жанр. У ньому зображають події війни, бойові походи.

Побутовий жанр присвячений подіям і сценам повсякденного життя. Українські художники-реалісти ХІХ ст. надали цьому жанрові глибокої соціальності, показали всі сторони тогочасного життя, зробили жанровий живопис засобом його соціального та художнього аналізу. До плеяди знаменитих майстрів побутового жанру можна віднести Т. Шевченка, А. Пластова, Т. Яблонську та інших художників.

Історичний жанр присвячений зображенню історичних подій та особистостей. Він сформувався в епоху Відродження й одержав подальший розвиток в XVII - XIX ст. З історичним жанром тісно пов'язаний міфологічний жанр - це живопис, що базується на основі релігійних сюжетів, передає релігійну тематику.

Портрет присвячений зображенню конкретних людей. На портреті може бути зображено одну або декілька людей, відомі парний і груповий портрети. Художник - портретист завжди намагається передати не тільки зовнішню схожість, але і прагне розкрити внутрішній духовний світ свого героя.

Пейзаж присвячений зображенню природи. Існує декілька різновидів пейзажного жанру : міський, сільський, індустріальний, морський - марина.

Натюрморт присвячений відтворенню предметів побуту, квітів, продуктів, овочів, різних атрибутів мистецтва. Специфіка натюрморту визначає підвищену увагу художника до структури і деталей зображуваних предметів, передачі їх поверхні, їх взаємного розміщення в просторі, середовища, в якому вони перебувають.

Живопис служить дійовим засобом суспільного виховання.

Наступний вид образотворчого мистецтва - графіка, який близький до живопису з точки зору змісту і форми, але котрий має свої завдання і художні можливості. Основним образотворчим засобом графіки є однотонний рисунок ( лінія, світлотінь). Не виключає графіка і ролі кольору, хоча ця роль в окремих випадках дещо обмежена.

Станкові рисунки і гравюри, що мають самостійне значення, книжкові ілюстрації та сірникові етикетки, плакати та поштові марки, газетні карикатури, товарні та фірмові знаки, упаковка, шрифти для книг і афіш - все це і багато іншого є творами графіки, без якої сьогодні важко собі уявити наше життя.

Тепер рисунки видатних художників - хай це швидкі начерки, чи детально пророблені ескізи високо оцінюються, як твори живопису і скульптури. Можна побачити геніальні роботи італійських, французьких, німецьких художників минулих століть, які є прекрасними зразками станкової графіки.

Два основних різновиди графічних творів - рисунок і гравюра, які найчастіше виконуються на папері. Гравюру одержують перебиваючи зображення, вигравіруване, тобто вирізане, продряпане, витравлене на пластині на папір.

В залежності від матеріалу, на який майстер наносить лінії майбутнього

Зображення, гравюри розділяють на ксилографію ( гравюра на дереві ), ліногравюру ( гравюра на лінолеумі ), літографію ( гравюра на камені ) і т. д.

Літографія і сьогодні поряд з іншими графічними техніками служить для створення книжкових ілюстрацій. У наш час художники створюють ілюстрації до літературних творів у вигляді рисунків, котрі потім у сучасних друкарнях за допомогою найновіших технологій і машин відтворюються для друку в книгах, газетах, журналах.

Ілюстрація - це вид образотворчого мистецтва, який розкриває зміст літературного твору у зорових художніх образах. Ілюстрація є основою книжкової графіки. Художнє оформлення книжки - складний творчий процес. Перш ніж почати ілюстрування, художник створює макет, тобто взірець майбутньої книжки, де визначає місце всіх її елементів. У дитячій книзі багато малюнків, які повинні точно відповідати змісту заданого тексту, розкривати ідею твору, повинні бути чіткі, яскраві.

Скульптура - ще один вид образотворчого мистецтва, в якому художник створює об'ємне зображення, виліплене з м'якого матеріалу, висічене з каменю, відлите з гіпсу чи бронзи. З творами скульптури ми зустрічаємось щоденно. Це пам'ятники на площах, меморіальні дошки на будинках, рельєфи на стінах, фонтани в парках і скверах. Як вид образотворчого мистецтва, скульптура характеризується тим, що її твори мають не ілюзорний, а справжній тривимірний об'єм, що знаходиться в реальному просторі. Але у виборі сюжетів скульптура трохи обмежена, ніж живопис чи графіка - її засобами важко показати пейзаж чи інтер'єр.

В основному, в скульптурі зображають людину, рідше тварин, можна показати частину пейзажу, але без такої чіткої, як у живописі, передачі повітряної перспективи, без передачі тональних чи кольорових співвідношень. Зате у зображенні людини - головного героя мистецтва - можливості скульптури безмежні.

У світовій і нашій вітчизняній скульптурі є найяскравіші твори, що подають людину з її багатим і складним духовним світом, її переживаннями.

Твори скульптури відображають героїчні та трудові справи людини, її волю, енергію, безграничні творчі можливості. Живописець творить кольором, графіка - лініями і тоном, а художній засіб скульптора - пластика, моделювання, тобто створення об'ємності фігури або предмету, передача гри світла і тіні, що виразно підкреслюють форму скульптурного твору.

За призначенням скульптура поділяється на монументальну, станкову і декоративну. Цей поділ обумовлений суттю скульптури, особливістю вираження цієї суті, розмірами твору, його призначенням. Монументальна скульптура (пам'ятники, статуї, рельєфи) виражає великі суспільні громадські ідеї, історичні події та образи, передає героїчний пафос. Така скульптура тісно пов'язана з архітектурою і природою. Її твори розраховані на довге життя, тому їх виконують з особливо міцних матеріалів.

Станкова скульптура не пов'язана з архітектурою чи природними ландшафтами, вона існує самостійно. Твори станкової скульптури невеликі за розмірами. Вони експонуються на виставках, в музеях. В станкових статуях, портретах, композиціях може бути дана більш точна психологічна характеристика образу, більш детально передана форма зображуваного предмета, у зв'язку з тим, що такі пластинні форми ми сприймаємо з близької відстані.

Декоративна скульптура є частиною архітектурного ансамблю і призначена для художнього оформлення будинків, парків, стадіонів, міських вулиць і площ.

У створенні виразного скульптурного образу немалу роль відіграє світло. Скульптор може створювати кольорові твори, враховуючи природній колір матеріалу, однак, на відміну від живопису, колір у скульптурі не основний художній засіб, він лише допомагає скульптору надати більш живіший характер об'ємному зображенню.[4]

Види образотворчого мистецтва на уроках навчання грамоти в процесі словникової роботи виступають як засоби наочного навчання в початковій школі. Наочність є важливою проблемою навчання. Висвітлення її у відповідності до періодів навчання грамоти має величезне значення, бо правильне впровадження різноманітних прийомів унаочнення сприяє ефективному засвоєнню навчального матеріалу, виховує в учнів навички самостійності, сприяє розвиткові активності, культури мислення і мовлення.

Добукварний і букварний періоди - найбільш відповідальні в роботі вчителя. Від того, як він організує початкове навчання і як діти опанують основи грамотності, буде залежати інтелектуальний розвиток дитини в наступні періоди навчання.

Провідним принципом у методиці навчання грамоти В. Г.Бєлінський вважає принцип наочності, бо він є найпотрібнішим помічником при навчанні. Без наочності дитина не зможе швидко пізнати оточення і дійти до конкретних висновків. У початковий період навчання діти не потребують висновків, доказів, логічної послідовності, їм потрібні образи, букви, звуки. [18]

Про наочне навчання К. Д. Ушинський писав, що " ... це таке навчання, яке будується не на абстрактних уявленнях та словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною... Цей хід навчання від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки, такий природній і грунтується на таких психічних законах, що заперечувати його потребу може тільки той, хто взагалі заперечує потребу зважати в навчанні на вимогу людської природи взагалі та дитячої зокрема." [68, c.223] Звертаючись до вчителя, К. Ушинський писав: "педагог, який бажає що - небудь міцно закарбувати в дитячій пам'яті, повинен потурбуватися про те, щоб якомога більше органів чуття - око, вухо, голос, відчуття мускульних рухів і, навіть, якщо можливо, нюх і смак взяли участь у акті запам'ятовування."[69,c.251]

Використання малюнка як засобу наочного навчання в початковій школі має свою багатовікову історію.

Палким проповідником його ролі в шкільному і сімейному навчанні, творцем різних видів наочних посібників був великий чеський педагог Я. А.Коменський

Велику роль у розвитку ідеї наочності й наочного навчання відіграла педагогічна думка В. Г.Бєлінського. Він називав наочність "могутнім помічником у навчанні" [2, c.193], а про малюнки, зокрема, говорив так:

" Погляньте, які жадібні діти до малюнків. Вони готові прочитати найсухіший і нудний текст, аби тільки він пояснив їм зміст малюнка". [2, c.194] К. Д.Ушинський зазначав, що робота з малюнком вимагає від учителя серйозної попередньої підготовки. Треба, щоб він виробив собі план бесіди за картиною і проводив цю бесіду не кваплячись, але і не надокучаючи дітям зайвими подробицями. Картини, каже Ушинський, не повинні бути відомі дітям, не повинні висіти в класі, інакше вони втратять свій інтерес.

Методист С. Бобровський в статті " Про наочність у початковому навчанні" зазначає, що картини за змістом бувають прості та складні. Найкраще починати з простих картин. Дітей потрібно вчити читати картину, розрізняти, що головне, а що другорядне. Бобровський також радить зважати на вікові особливості дітей.

Відомий український педагог Т. Г. Лубенець, висловлюючи в своїх "Педагогічних бесідах" погляди на наочне навчання, звертає увагу на добір якісного матеріалу для демонстрування. Навіть добір букварів і книг для читання повинен, на його думку, залежати від якості їх ілюстрацій. Останні повинні бути художніми і правдивими.

При доборі картин для наочного навчання Лубенець радить завжди, крім художності, також звертати увагу на точність виконання, на чіткість зображуваних предметів. Розмір картини повинен бути таким, щоб учні на останніх партах ясно бачили зображення. [46]

Нова програма та підручники для початкових класів нерозривно пов'язані з розвитком мислення і мовлення школярів. Завдання вчителя - розширити коло уявлень дітей про предмети, уточнити і виправити неправильне уявлення, навчити точно визначати предмети, класифікувати їх за групами, виробити у дітей вміння передати у живому слові свої думки про предмети, навчити їх логічно мислити, використовувати існуючий у дітей запас образів і особистий досвід у пізнаванні предметів та визначенні їх.

Часто учні не можуть розповісти про побачене тому, що їм бракує слів для позначення певних предметів чи явищ. Дітям важко сприймати абстрактні поняття : вони живуть у світі конкретних образів. Їм треба допомогти усвідомити суть того чи іншого поняття, необхідно забезпечити сприймання конкретної образної та словесної форми у нерозривній єдності. [1]

Великий педагог К. Д. Ушинський про початкове викладання рідної мови говорив так: " Навчання дітей рідної мови має три мети: по-перше, розвинути в дітях ту природжену душевну здібність, яку називають даром слова; по-друге, ввести дітей у свідоме володіння скарбами рідної мови і, по-третє, добитися засвоєння дітьми логіки цієї мови, тобто граматичних її законів в їх логічній системі. Ці три мети досягаються не одна після одної, а разом ".[68, c. 193]

Відомо, що уявлення про предмет у дитини складається в результаті спостережень, а малюнки допоможуть учням систематизувати ці спостереження. Малюнки виховують у дітей цінні якості: уважність, наполегливість, розвивають творчу уяву.

У своїх методичних працях російський педагог П. В.Вахтеров вказує на велике значення малюнка для збудження інтересу, уваги дитини. Малюнок робить процес навчання конкретним, "розв'язує" язик дитині й сприяє розвитку усного і писемного мовлення.

Для розвитку усного мовлення та збагачення активного словника дітей, учителі часто використовують малюнки, що ілюструють зміст казок. Така робота виконується після розповіді казки і відтворення її змісту за запитаннями. Яскраві малюнки захоплюють дітей, і вони з задоволенням відтворюють зміст уже відомої їм казки. Для засвоєння окремих слів, назв предметів, часто використовують сюжетні картини, предметні малюнки.

Науково обгрунтовано і доведено багаторічною практикою школи, що важливою роботою в добукварний період, як і в подальшому процесі навчання, є збагачення й уточнення активного словника учнів. Вже з початку навчання вчитель повинен на основі різноманітних вправ практично підвести учнів до розуміння видового і родового поняття. Ця робота вимагає широкого використання унаочнення і чіткої системи. Наприклад, кожен учень одержує одну табличку. Діти розглядають табличку-малюнок, а потім

Показують її і розповідають, що на ній намальовано ( відро, виделка, склянка,

Ложка), роблячи висновок, що всі ці предмети можна назвати одним словом

(посуд). Для такої роботи можна використати предметні малюнки, які об'єднують декілька видів. Кожен учень одержує 1-2 малюнки, розглядає їх, а вчитель на набірному полотні ставить декілька малюнків, наприклад, склянка, молоток, коза. Вчитель пояснює, де стоїть малюнок "склянка", будемо ставити "посуд", де "молоток"- "інструмент", де "коза" - "тварини". [38]

Формуючи уявлення і початкові поняття у дітей, учителі широко використовують репродукції картин художників-класиків, великі настінні картини, ілюстрації з журналів та різного роду малюнки.

Картини доповнюють знання учнів новими даними, новими деталями.

Крім того, малюнок активізує знання учнів, їх власний досвід, дає можливість виправити неправильне уявлення та вносить у знання учнів нові деталі. Цілеспрямований показ картин на уроці, супроводжуваний словом вчителя, збагачує учнів новими, потрібними знаннями, розвиває їх мислення і мовлення, збагачує словник новими термінами, розвиває дитячу допитливість і бажання знати більше. [46]

Використання ілюстрацій - це пряме доповнення, пояснення, наочне зображення того, що описане в тексті, слові. За кольоровими предметними ілюстраціями діти аналізують предмети за формою, розміром, кольором, матеріалом, добирають до них слова - ознаки, складають речення, а також використовують для написання словникових диктантів.

Велике значення для активізації словникового запасу учнів має використання творів живопису. Робота над картинами художників не тільки знайомить учнів з жанрами живопису, його історією, а й розвиває вміння розуміти прекрасне, виховує естетичний смак, вчить грамотно передавати свої думки, спостереження. Тут можна використовувати спадщину таких відомих майстрів пензля, як Т. Шевченка, І. Шишкіна, І. Левітана, І. Айвазовського, М. Глущенка, Б. Йогансона, Т. Яблонської, В. Касіяна та інших художників.

Знайомство з образотворчим мистецтвом на уроках навчання грамоти можна розпочинати з розвитку вмінь і навичок учнів початкових класів передавати основний зміст картини, використовуючи попередній досвід естетичних вражень, здобутих під час спостережень за природою. К. Д.Ушинський радив учителеві показувати класу, від якого важко добитися слова, малюнки, і тоді клас заговорить, і, головне, заговорить вільно, невимушено. Звичайно, розмови про картину, про те, що зображено на ній, треба розпочинати, якщо є якісні репродукції картин художників, зокрема, І. Бокшая, І. Левітана. Їхні картини розкривають красу найвиразнішої і найрізноманітнішої за кольоровою гамою пори року - осені.

У першому класі учні повинні знати, які забарвлення і форму має осіннє листя різних дерев, їх назви, вміти порівнювати і розрізняти відтінки кольорів осені; спостерігати за зміною кольору неба в ясну і похмуру погоду; використовувати найхарактерніші слова й образні вислови в розповідях про улюблену пору року.

Поповненню словникового запасу учнів сприяють завдання на визначення кольору неба, листя. Слід звернути увагу дітей на те, як золотаве листя відображається у воді ("Осінь" І. Бакшая), якого кольору вода. Вже у першому класі діти знають осінні кольори: жовтий, червоний, коричневий оранжевий, зелений, синій, голубий, фіолетовий. Порівнюючи картини І. Левітана "Березовий гай", К. Коровіна " Взимку", вони можуть визначити теплі і холодні кольори. Одночасно вчитель звертає увагу на те, що теплі кольори - це червоні, жовтогарячі, жовті, а холодні - сині, блакитні, блакитно-зелені, фіолетові. Тому досить часто осінь визначається учнями як приємна, тепла, ласкава, ніжна пора року, а зима - холодна, колюча, сувора.

Використання скульптурних зображень є також засобом формування понять, уявлень. Для засвоєння окремих слів, назв предметів, явищ, дій часто використовують і скульптури, скульптурні композиції, які дозволяють активізувати знання учнів, виправляти неправильні уявлення.

Щоб ввести в активний словник дітей слова-ознаки, доводиться користуватися прийомами порівняння предметів за ознаками щодо величини, форми (слон - великий, а їжак - маленький). Для цього можна також використовувати скульптурні композиції. Все це викликає у дітей живу уяву про зображене. За скульптурними зображеннями діти аналізують предмети за формою, розміром, кольором, матеріалом, добирають до них слова-ознаки, складають речення, невеличкі твори-описи.

"Ніщо не може бути важливішим у житті, як уміння бачити предмет з усіх боків і серед тих відносин, в які він поставлений. Якщо ми глибше вникнемо в те, що звичайно називається в людях визначним або навіть великим розумом, то побачимо, що це, головним чином, є здатність бачити предмети в їх дійсності, всебічно, з усіма відносинами, в які вони поставленні. Якщо навчання має претензію на розвиток розуму в дітях, то воно повинне виправляти їх здатність спостереження". [68, с.224] З цього вислову К. Д. Ушинського видно, що уявлення і поняття про предмети складаються у дитини шляхом спостережень. Тоді діти правильно розповідають про те, що бачать.

Робота з малюнками, ілюстрація дає можливість проводити різноманітні вправи для розвитку мислення, для збагачення словникового запасу школярів.

Система роботи з малюнками робить мовлення дитини розвинутим, правильним, багатим і яскравим, сприяє розвитку інтересу до рідної мови, до розуміння художнього слова.

Похожие статьи




Види образотворчого мистецтва та їх роль на уроках навчання - Характеристика видів образотворчого мистецтва як засобу проведення словникової роботи

Предыдущая | Следующая