Історія виникнення поняття "автономія навчання" - Використання принципів автономії та стратегій навчання при вивченні іноземної мови

Автономія учбовий стратегія аудиторний

Ще у давні часи древньогрецькі вчені Аристотель, Сократ, Платон дуже глибоко та всебічно обгрунтували значення добровільного, активного і самостійного оволодіння знань людиною. Так, Сократ у своїх міркуваннях виходив з того, що розвиток мислення людини може відбуватись успішно тільки в процесі самостійної діяльності, а вдосконалювання особистості та розвиток її здібностей та вмінь - шляхом самопізнання.

Подальший розвиток знайшли ці міркування у працях Франсуа Рабле, Мігеля Монтеня, Томаса Мора, Томазо Кампанело, які навіть під час середньовічного мракобісся вимагають навчати дитину самостійності, виховувати в ній критично мислячу людину.

Про необхідність формування самостійності учнів в процесі навчання писали Ян Амос Коменський, Жан Жак Руссо, І. Г. Песталоцці, А. Дистервег. Але їх концепції не виходили за межі саморозвитку дитини та вчення про виховання, яке узгоджено з природою.

Старовинна китайська мудрість каже: "Дайте людині рибу, і вона буде ситою один день. Навчить її ловити рибу, і вона буде ситою все життя". Ці слова не втратили актуальності і в наші дні. Вже в минулому столітті американські вчені висунули лозунг "Навчати вчитись". Але сьогодні він придбав ще й нові значення.

Концепції автономії учня в учбовій діяльності розвивалась в рамках та у відповідності з загальними положеннями концепції особистісно-орієнтованого навчання, гуманістичної направленості та демократизації освіти, гуманістичної та когнітивної психології. В галузі методики викладання іноземних мов концепція автономного учня та автономного навчання первісно розроблялась у зв'язку з навчанням іноземній мові дорослих в рамках так званого навчання іноземним мовам зі спеціальною метою. Теорія і практика автономного навчання пов'язані з реформаторською педагогікою, яка розвилась на початку 20 століття. Вона відстоювала ідею перетворення учня з пасивного об'єкта навчання, яким керує вчитель, в активного суб'єкта, який спроможний самостійно та відповідально керувати своєю власною навчальною діяльністю. Піонером у цій галузі був відомий французький педагог Селестен Френе (1896-1966), яким перший почав розвивати концепцію автономного навчання. У сучасній дидактиці його називають "противником словесного виховання". Він відмовився від традиційних методів навчання та виховання. В учбовому процесі надавав він велике значення самостійності учнів. Діти систематично створювали так звані вільні тексти, а потім друкували їх. За допомогою вчителя кожен учень складав свій індивідуальний щотижневий план, який дозволяв йому вивчати матеріал у тому обсязі та тими темпами, які найбільш відповідали його здібностям та інтересам. За Френе, вирішальне значення у навчанні та вихованні мав досвід учня, який він отримував у результаті відповідної організації шкільного життя.

На початку 80 років минулого століття цю ідею продовжив розвивати Генрі Голек (Henri Holek). Вихідне означення автономії / самонавчанню/ самоосвіті учня та автономного навчання у галузі іноземних мов було запропоновано їм у 1979 році. Загальні положення його теорії зведено до того, що автономія учня в процесі оволодіння іноземною мовою це уміння брати на себе відповідальність за свою учбову діяльність, охоплюючи всі компоненти цієї діяльності, а саме встановлення цілей, визначення змісту та послідовності, вибір методів та засобів, об'єктивна оцінка власної роботи.

Більш пізніше та повне означення поняття автономії / самостійності учня в учбовій діяльності / було запропоновано у 1991 році Д. Литлом, згідно з яким, автономія співвідноситься як безпосередньо з ситуацією учбової діяльності, так і з більш широким учбовим контекстом. За Д. Литлом, автономія - це здібність до незалежних та самостійних дій, до критичною рефлексії, прийняття рішень. Учень розвиває певне психологічне відношення до процесу та змісту учбової діяльності. Це не лише спосіб вчитись, але й спосіб переносити результати навчання на більш широкий контекст.

У подальшому ця проблема охопила більш широку аудиторію, в тому числі вищий навчальний заклад, школи та різноманітні ситуації навчання іноземним мовам зі спеціальною метою, та стала предметом досліджень непереривного навчання в програмах Ради Європи. [40]

Сьогодні методи автономного навчання розвивається на базі сучасних інформаційних технологій. Новітні технології спричинили виникнення великої кількості таких методів, при яких відбувається взаємодія учня з освітніми ресурсами за умови мінімальної участі викладача та інших учнів.

У зв'язку з посиленням ролі самостійної роботи у навчально-пізнавальному процесі і в наші часи проблема раціональної організації самостійної роботи з урахуванням готовності до неї студентів набула актуальності. Вчені й педагоги-практики приділяють багато уваги вивченню різних аспектів, пов'язаних із самостійною роботою. У наукових роботах В. К. Буряка, Б. Г. Єсипової, А. М. Івасишина, В. В. Луценко, П. І. Підкасистого, Н. О. Шишкіної [9, 16, 28, 31] та інших досліджуються сутність поняття самостійної роботи, принципи її організації, розглядались різні класифікації, вивчались методи, форми, засоби проведення самостійної роботи, розроблялись методики планування, організації та контролю самостійної роботи.

Проблему організації самостійної роботи студентів розглядають М. Г. Гарунов, О. В. Євдокимов, С. Г. Заскалєта, І. А. Шайдур та інші [13, 18, 21]. У роботах К. Б. Бабенко, О. Г. Мороза, В. С. Тесленка та інших відображено особливості організації самостійної роботи студентів на молодших курсах. Управлінням самостійної роботи студентів у позааудиторний час займаються Л. В. Клименко, В. П. Шпак та інші. Навчання студентів вмінню планувати свою пізнавальну діяльність є предметом досліджень А. А. Лошак, О. М. Козак, М. П. Красницький та інші. Системний підхід в організації самостійної роботи студентів досліджується в роботах Г. М. Гнитецької, Л. І. Заякиної та інших [37].

Концепція автономії учнів в учбовій діяльності з оволодіння іноземною мовою розвивається в рамках гуманістичного, особистісно-орієнтованого підходу до навчання, ціллю якого є представлення кожному учню умов для максимального розвитку здібностей, для задоволення його інтересів та вимог.

На сьогоднішній день наука методика все більше й більше акцентує увагу вчених на необхідності пошуку раціональних дидактичних стратегій регулювання навчання з метою підготовки ефективних учасників міжкультурної комунікації. Вони можуть бути спрямованні на забезпечення для кожного учня, який оволодіває іноземними мовами, можливості створення індивідуальної освітньо-професійної траєкторії, розвитку мобільності та самостійності (автономії) особистості учня, які є важливими для соціалізації майбутнього спеціаліста. Важливим гарантом успішності досягнення зазначених стратегічних орієнтирів є своєчасне формування в учнів механізму самонавчання та самовдосконалення в області іншомовної комунікативної концепції, який здібний функціонувати протягом усього життя. Це є не тільки гарантом успіху при оволодінні іншомовного спілкування у мовному вищому учбовому закладі, але й важливою цільовою установкою, яка регулює протікання цього процесу та яка максимально орієнтована на постійне вдосконалення майбутньої професійної діяльності.

Похожие статьи




Історія виникнення поняття "автономія навчання" - Використання принципів автономії та стратегій навчання при вивченні іноземної мови

Предыдущая | Следующая