ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ, Стан дослідження проблеми у науково - педагогічній літературі - Розвиток пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку в процесі ознайомлення з явищами живої природи

Стан дослідження проблеми у науково - педагогічній літературі

В історії зарубіжної та вітчизняної педагогіки інтерес є могутнім засобом не тільки успішного навчання та виховання, необхідною умовою для досягнення позитивних результатів, але й формою прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості, ознайомлення з новим фактами, більш повне відображення дійсності. Щоб розкрити природу інтересу, його структуру суть, взаємозв'язок з іншими компонентами навчально-виховного процесу, варто зробити екскурс в історію його вивчення.

У найдавніші часи люди вже усвідомлювали важливість прагнення людини до освіти. В XII ст. існувало твердження про те, що людина, яка трудиться без бажання - це птах без крил. У філософії інтерес розглядався як форма вияву потреб людини. За твердженням С. Рубінштейна, ці два поняття мають суттєві відмінності: потреба виражає дефіцит чого-небудь, а інтерес - вибірковість сприймання предметів, явищ оточуючого світу [71, 183]. Велику увагу проблемі інтересу приділяли вчені (К.-А. Гельвецій, А. Гольбах, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо та інші) і визначили його як єдиний мотив людських дій.

До педагогічної науки категорію інтересу вніс Я. А. Коменський [41, 91]. Він вважав, що інтерес є основою навчання, яке базується на тому, що дитина не уникатиме, а самостійно шукатиме спосіб діяльності. Німецький вчений Й.-Ф. Гербарт здійснив грунтовний психолого-педагогічний аналіз цієї категорії. Пізнавальний інтерес він розглядав як вид розумової діяльності, який зумовлений навчанням і є метою та принципом виховання водночас.

Наприкінці XIX ст. - поч. XX ст. увага до цього питання значно поглиблюється в навчанні. Найбільший внесок у його вивчення зробили: Е. Клапаред, Дж. Дьюї, Дж.-Б. Кларк, Е.-А. Торндайк. Вони спробували виявити найхарактерніші особливості цієї категорії та форми її прояву. Вивчали інтерес в різних аспектах: мистецькому, професійному, родинному.

К. Д. Ушинський ціль виховання вбачав у тому, щоб підготувати дитину до праці, життя, тому інтерес він розглядав у цілісному процесі морального становлення особистості, пов'язував його з потребою у діяльності. Він був переконаний, що допитливість завжди передує зацікавленості. Перехід від одного компоненту до другого має забезпечити навчально-виховний процес. Видатний педагог вбачав зв'язок інтересу з розвитком і поглибленням почуттів дитини, що допомагає їй формувати уявлення про предмет, зробив вдалу спробу виділити фази інтересу [81, 95].

Значення пізнавального інтересу для розвитку особистості глибоко розкрито в творах П. Грабовського, Л. Українки, Т. Шевченка, І. Франка та інших.

У другій половині XX ст. в психолог-педагогічній літературі з'явилися дослідження, в яких визначалась роль пізнавального інтересу у навчально-виховному процесі ( С. Рубінштейн, Г. Щукіна, Л. Божович, Н. Морозова,

Б. Друзь та інших) [91, 117]. Вони зазначали, що інтерес відіграє істотну роль у будь-якій діяльності, впливає на всі психічні процеси, спрямовуючи їх у необхідне русло. Так інтерес почали розглядати як стимулятор дії, спрямованої на пошук ефективних форм пізнання. Було виділено ряд відмінностей між впливом інтересу і будь-якого іншого пізнавального процесу:

- інтерес впливає на всі без винятку психічні процеси, а вплив кожного з них часто буває обмеженим; - вплив інтересу на психічні процеси завжди позитивний; - інтерес впливає на інші процеси, спрямовуючи діяльність людини в певному напрямку.

Таким чином, проблема пізнавального інтересу, його розвиток і вплив були об'єктом дослідження багатьох вчених впродовж тривалого відрізку історії. Це поняття формувалось поступово, щоразу з новими дослідженнями уточнювався його зміст, конкретизувались найбільш суттєві ознаки, що дало змогу на сучасному етапі розвитку досліджуваної проблеми зробити грунтовний аналіз такого явища як пізнавальний інтерес.

У дослідженнях вітчизняних авторів було виявлено умови та фактори, що впливають на інтерес дітей до навчально-виховного процесу. Так, Г. Щукіна називає серед таких умов зміст навчально-виховного матеріалу, активну пошукову та розумову діяльність дітей, навчальний процес на оптимальному рівні розвитку дітей, емоційну атмосферу навчання та виховання [31, 87].

Н. Бібік виділяє такі умови: створення позитивних переживань, виховання свідомого ставлення до навчання розуміння значущості пізнавального інтересу, його особистісного й суспільного змісту, подолання негативного ставлення до навчання [7, 30].

Ряд авторів акцентують увагу на ролі спільної та колективної навчально-виховної діяльності дітей старшого дошкільного віку у відновленні їхнього інтересу до навчання, визначають умови формування інтересу: оптимальне поєднання різних методів навчання (Ю. Бабанський), ситуації проблемного навчання та виховання (О. Матюшкін. М. Скаткін, І Лернер та інші) [51, 185].

Проведені психолого-педагогічні дослідження згаданими вище вченими засвідчують можливість створення широкого спектру умов формування пізнавальних інтересів у дітей та змін їхніх характеристик (активність, узагальненість, спрямованість на різні сторони навчально-виховної роботи).

Розглядаючи умови формування інтересу дітей до навчання, ми встановили об'єктивну залежність від їх впливу на навчально-виховну діяльність дітей, і на окремі сторони їхньої мотиваційної сфери (значення навчання та виховання, мотиви, мета, емоції).

Процес і результат формування інтересів дітей пов'язані з активністю їхньої пізнавальної діяльності, позицією в процесі навчання та виховання. Значущість і привабливість навчально-виховної діяльності може бути посилена включенням у навчально-виховний процес різні види діяльності, які дають змогу вихователю використовувати специфічні властивості навчальних предметів, організовувати різні види навчально-пізнавальної діяльності дітей, актуалізувати їхній досвід, наявні знання, інтереси, нахили.

Важливе значення має і вплив спілкування на становлення інтересів у навчання та вихованні. Взаємозбагачення дітей при спілкуванні приводить до виникнення нових і зміцнення наявних інтересів, можливостей самовираження у колективі, взаємодопомоги дітей. Все це підтримує інтерес до діяльності, сприяє його розвитку. Фактор відношень, викликаних спільною працею, створює численні зв'язки предметної основи навчання зі змістом, процесом і результатом діяльності, з її співучасниками (вихователем та дітьми, дітьми між собою) з власним статусом у діяльності. Усі ці зв'язки є істотними у сфері впливу на розвиток пізнавальних інтересів дітей.

Запровадження в навчально-виховний процес раціонального комплексу різних видів діяльності - пізнавальної, ігрової, практичної, художньої, суспільної у їхньому органічному зв'язку сприяє просуванню дітей у процесі зміни характеру навчально-пізнавальної діяльності (від виконавського - до пошуково-творчого), оскільки за цих умов формується система внутрішніх зв'язків. Специфіка розвитку пізнавальних інтересів дітей і зміна характеру їхньої діяльності полягає в цьому випадку у зверненні до предметної сфери, в якій у різних дітей, звичайно, виявляються свої індивідуальні відмінності. Діти, які краще володіють засобами пізнавальної діяльності, мають глибші знання, вищий рівень розвитку пізнавальних інтересів, збагачують ними товаришів, підвищують їхній інтерес до пізнання і, водночас, самі збагачуються знаннями та вміннями в інших видах діяльності, що впливає на розвиток їхніх особистих інтересів. Цей процес призводить до ускладнення навчально-виховної діяльності всього колективу дітей, разом з тим допомагає піднести її до творчого рівня.

Джерела інтересу особистості знаходяться у природному середовищі і суспільному житті, і тільки за допомогою інтересу встановлюється зв'язок суб'єкта з об'єктивним світом. Інтерес не може бути обмежений лише питаннями здобуття знань, він є джерелом особистої освіти і розвитку дітей, які охоплюють його соціальну життєздатність. У цій складній залежності та в органічній єдності взаємодіють емоційні, інтелектуальні та вольові процеси розвитку особистості.

Пізнавальний інтерес - емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яка звернена до предмета й діяльності, пов'язаної з ним, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності. Цей інтерес має пошуковий характер, підвищує можливості розумового розвитку дитини, сприяє усвідомленій самостійності, викликає продуктивну роботу.

Характерними особливостями інтересу є його усвідомленість, емоційність, особлива вольова спрямованість на пізнання довкілля. Наявність взаємозв'язку між інтересом і різноманітними психологічними функціями призводить до такого висновку: якщо ми хочемо сформувати пізнавальний інтерес, організувати пізнавальну діяльність дітей, необхідно сформувати в них ті психологічні функції, які пов'язані з інтересом.

Пізнавальний інтерес у навчально-виховній діяльності виступає як результат взаємодії об'єктивної та суб'єктивної сторін інтересу. Він виражає прагнення дітей до знань і самостійної творчої роботи, тому вважається педагогами одним із найбільш значущих і надійних факторів, які активізують пізнавальну діяльність дітей.

Навчально-виховний процес спитається на інтереси дітей, тому інтерес є передумовою навчання та виховання і їхніх результатів. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як засіб виховання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Такий прояв інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів дітей у другій половині дня.

Пізнавальний інтерес дітей предметну спрямованість, він складний та багатоаспектний і виявляється: як ефект впливу інтересу на особистість (позитивне ставлення до навчально-виховного процесу); як особистий прояв у мотиваційній сфері (потяг до знань); як якість діяльності дітей (ставлення до змісту і процесу роботи в другій половині дня); як формування особистості дошкільника (активна пізнавальна діяльність і спілкування з вихователями, товаришами). Найважливіша педагогічна закономірність полягає в тому, що найефективнішим напрямом здійснення розумового та соціального розвитку дошкільника є розвиток саме пізнавального інтересу.

Виховання в дітей інтересу до будь-якої діяльності - одне з найважливіших завдань, які необхідно вирішити вихователю.

Джерелом інтересів людини психологи та педагоги вважають навколишній світ (явища, середовище), який проявляється тільки через наше ставлення до певних об'єктів, предметів, явищ оточуючого світу і виникає внаслідок особистості з ним. Психологічна природа інтересу має активний діяльний характер, він стимулює наші вольові зусилля. Надалі інтерес розглядатимемо як вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до відповідних видів людської діяльності. Це складне ставлення, за висловом С. Л. Рубінштейна, має двобічний характер [71, 299]. У ньому в органічній єдності виступає об'єкт і предмет інтересу. В різних обставинах суб'єктом може бути: індивід, соціальна група, сім'я. Об'єкт - це те, що має значення для суб'єкта: природа, жива система, вид діяльності, соціально-історичне явище та інше. Тобто інтерес насамперед пов'язаний з тим, у чому людина відчуває потребу, що для неї має особливе значення, становить істотний життєвий зміст. Лише за умови, що людина вважає щось важливим, вона по-особливому пізнає його.

Інтерес є емоційним, він дарує радість творчості, пізнання. Також він тісно пов'язаний з розвитком пізнавальних процесів та гостротою сприймання навколишнього світу. Пізнавальний інтерес - це не будь-який інтерес до об'єкта пізнання; це інтерес пов'язаний з ядром пізнавальної діяльності, є основою збуджувального впливу на розвиток різних психічних процесів, формою зв'язку між потребою та об'єктом їх задоволення.

Фізіологічним механізмом інтересу є певна система нервових зв'язків, що утворюються пд. Впливом різних умов та залежність від стану людини, її індивідуальності, безпосередніх вражень особистості, а також її багатогранного минулого досвіду. При цьому умовні зв'язки встановлюються не за будь-яких умов, а тільки тоді, коли подразники для людини мають життєве значення. Інтерес має складну психологічну структуру, чим і зумовлюється сила його впливу на розвиток особистості. Він не являє собою окремого психічного процесу, а є певною формою зв'язку між потребами особистості та об'єктами, що їх задовольняють. Це і є основою сильного збуджувального впливу інтересу на розвиток психічних процесів.

О. Савченко виділяє такі характерні ознаки пізнавального інтересу [72, 118]:

- яскраво виражений зв'язок з емоційною сферою людини (емоції є невід'ємним компонентом пізнання, вони відображають об'єктивну дійсність);

- динамічність;

- встановлення глибоких зв'язків;

- оволодіння закономірностями;

- поступальний рух;

- перехід від явища до сутності.

Пізнавальний інтерес - це явище багатозначне, тому на процес навчання та виховання він може впливати різними своїми сторонами. У педагогічній практиці пізнавальний інтерес розглядають часто лише як зовнішній стимул цих процесів, як засіб активізації пізнавальної діяльності дітей, ефективний інструмент вихователя, що дозволяє йому зробити процес навчання привабливим, виділити навчанні саме ті аспекти, котрі зможуть привернути до себе мимовільну увагу дітей, змусять активізувати мислення, хвилюватися і переживати, захоплено працювати над завданням. Пізнавальний інтерес як засіб навчання стає надійним тільки тоді, коли використовується у арсеналі засобів розвиваючого навчання. Спираючись на дані психологічних досліджень науковців підійшли до проблеми пізнавальних інтересів як до сильного мотиву навчання, він стає стійким утворенням самої особистості, могутньою спонукальною силою її діяльності та окремих дій (С. Рубінштейн). На відміну від неякісних і неусвідомлених потягів, бажань, інтерес завжди має свій предмет, в ньому зрозуміло і чітко виражена направленість на визначену предметну область, до більш глибокого пізнання якої школяр прагне.

Н. Коваль розрізняє інтереси за змістом, широтою, широтою, стійкістю, силою та дієвістю [48, 132]. Зміст - це те, на що вони спрямовані. Наприклад, на вивчення математики, розвитку мовлення. Широта визначається різнобічністю, спрямованістю на різні об'єкти. Стійкість - це час існування і впливу. Залежно від спрямованості діяльності інтерес поділяють на групи, види, підвиди, різновиди. Наприклад, існують такі види інтересів:

-професійні; - читацькі; -навчальні; - технічні; -естетичні.

О. Савченко розрізняє 4 етапи розвитку інтересу [72, 176]:

1) зацікавленість - швидкоплинний найелементарніший інтерес, не має особливого значення. Характеризується вибірковим ставленням, яке обумовлюється лише зовнішніми, часто несподіваними обставинами, які приваблюють людину. Дитина задовольняється лише орієнтуванням у тій чи іншій проблемі. Ця стадія не виявляє дійсного прагнення до пізнання. 2) допитливість - прагнення проникнути за межі побаченого, розширення знань. Наявна висока емоційність, радість, прагнення дати відповідь на питання: чому? Стійка риса характеру має значну цінність у розвитку особистості. Допитливі люди не байдужі до всього, вони постійно знаходяться у пошуку. 3) пізнавальний інтерес - вищий етап розвитку дошкільників. Дитина намагається самостійно розв'язати проблемне питання, пізнати суть, розкрити зв'язки. Пізнавальний інтерес характеризується пізнавальною активністю, чіткою вибірковою спрямованістю учбових предметів, цінною мотивацією, в якій головне місце займають пізнавальні мотиви. Такі діти мають високі показники у навчанні. 4) теоретичний інтерес - не тільки глибоке засвоєння, а й опанування теоретичних основ, застосування їх на практиці, формуються погляди, переконання, світогляд.

Інтерес, пов'язаний із навчально-виховним процесом, часто називають пізнавальною діяльністю. Таким чином, "пізнавальна діяльність" є видом по відношенню до " пізнавального інтересу", що розповсюджується на різні галузі людських знань.

Таким чином, поняття "учбовий інтерес" є видовим по відношенню до "пізнавального інтересу", що розповсюджується на різні галузі людських знань. Широке коло педагогічних досліджень пізнавальних інтересів дітей дошкільного віку дозволяє зробити висновок, що це важливе утворення в дошкільні роки може служити показником загального розвитку дітей, оскільки:

- пізнавальний інтерес пов'язаний з основною діяльністю старшого дошкільника - учінням, тобто пізнавальною діяльністю, вплив якої на розвиток людини не важко переоцінити; - пізнавальний інтерес взаємодіє з такими обставинними якостями людини, як активність та самостійність; - пізнавальний інтерес виражає ставлення дитини до певного виду діяльності, перспективи розвитку, а також дозволяє дітям цілеспрямовано використовувати свій вільний час, свій відпочинок для задоволення власних інтересів.

Отже, аналізуючи зміст та роль пізнавальних інтересів у навчально-виховному процесі, можна зробити такі висновки: ефективність та успішність навчання залежить від домінуючих мотивів дитини, що обумовлюють певний рівень особистої активності; зміни у структурі та функціях пізнавального інтересу, спричиняють зміни в навчальних інтересах; пізнавальний інтерес обумовлює успішність навчання та виховання, а воно, в свою чергу, через приваблення дитини до освітньо - виховного процесу, дає змогу виявити свою активність й інтерес поступово переходить у складні форми розумової діяльності, активності. Таким чином формування пізнавального інтересу є і результатом, і необхідною умовою успішного навчання.

Стан дослідження проблеми у науково - педагогічній літературі

Похожие статьи