Трипартизм і соціальний діалог, як засадничи принципи виробничої демократії, Передумови створення та діяльність МОП - Соціальний діалог на ринку праці України

Передумови створення та діяльність МОП

Універсальна за своїм характером, МОП була породжена на соціальному грунті Європи та Північної Америки XIX ст. У цих двох регіонах, які почали промислову революцію, стрімке економічне зростання досягалося ціною найважчих людських страждань. Ідея про прийняття міжнародного трудового законодавства виникла на початку XIX ст. у результаті міркувань морального та економічного плану з приводу людських витрат промислової революції. Ця ідея була підтримана багатьма видатними промисловцями, в тому числі Робертом Оуеном і Данієлем Леграном, а також політичними діячами та економістами.

Попередники МОП висували три аргументи на користь прийняття міжнародних трудових норм. Перший з них мав гуманітарний характер і вказував на необхідність полегшити складну долю трудівників. Однак ця ініціатива виходила не від них, а від промислового середнього класу. Організований робітничий рух виник пізніше, коли в багатьох країнах було скасовано різні перешкоди на шляху реалізації права на свободу об'єднання.

Другий аргумент, більш політичний, підкреслював важливість зміцнення соціального миру в промислово розвинутих країнах з метою попередження суспільних потрясінь. Політично прозорливі засновники МОП підтримали реформістські намагання трудівників, щоб відгородити їх від комуністичної пропаганди, яка поширювалася в Європі після Жовтневої революції 1917 р. в Росії.

Третій аргумент мав економічний характер і вказував на те, що міжнародне регулювання праці допоможе країнам із захисним трудовим законодавством уникнути втрат, спричинених подібною соціальною політикою для їх зовнішньої торгівлі. Іншими словами, міжнародне регулювання дозволило б вирівняти умови міжнародної конкурентоспроможності.

Ці аргументи були зазначені в Преамбулі до Статуту МОП, ухваленого в 1919 році, що відкривається твердженням про те, що загальний та міцний мир може бути встановлений лише на основі соціальної справедливості; потім вони були уточнені у Філадельфійській Декларації 1944 р. І нині, в епоху глобалізації, вони звучать доречно, як ніколи, і залишаються ідеологічним фундаментом МОП.

Пропозиції історичних попередників МОП часто ігнорувалися урядами. Однак за останні десятиліття XIX ст. їх підхопили різні громадські об'єднання, особливо активні у Франції, Німеччині та Швейцарії. Під впливом цих організацій ідея впровадження подібного міжнародного законодавства поширилася в політичних, релігійних, наукових і економічних колах, а також уперше і в світі праці. Найважливішим результатом цього інтелектуального руху стало створення в 1901 р. в Базелі Міжнародної асоціації правового захисту працівників. На національному рівні іншим попередником захисного, трудового законодавства стали соціальні закони уряду Німеччини, прийняті протягом останніх двох десятиліть XIX ст.

У 1905-1906 рр. Швейцарія скликала в Берні дипломатичні конференції, що завершилися прийняттям двох перших міжнародних трудових конвенцій: однієї -- про регулювання нічної праці жінок, а другої -- про припинення використання білого фосфоруму у виробництві сірників. У роки Першої світової війни кілька міжнародних зустрічей були проведені профспілками їхні учасники вимагали включення соціальних положень в майбутню мирну угоду, а також створення міжнародного органу, що займався б умовами праці. Було також висунуто вимогу компенсації за жертви, на які пішли працівники під час війни.

Акт про заснування МОП був розроблений Комісією з міжнародного трудового законодавства, створеною Паризькою мирною конференцією у 1919 р. Він став частиною XIII Версальської мирної угоди. Провідну роль у цьому відіграли Франція та Велика Британія. Авторами англійського тексту, що був прийнятий Комісією за основу, були майбутні керівники Міжнародного бюро праці Гарольд Батлер і Єдвард Філей.

МОП швидко стала ефективно діючою організацією: секретаріат, очолюваний такою видатною особистістю, як Альбер Тома, вів діалог з міністрами праці. Міжнародна конференція праці, що ухвалила за перші два роки --1919 та 1920 -- дев'ять Конвенцій та десять Рекомендацій, працювала з великою віддачею.

Створена з метою вироблення міжнародних трудових норм і контролю за їх застосуванням, МОП за перші 40 р. свого існування спрямовувала основну частину своїх зусиль на виконання цього головного завдання. Протягом 20 років -- з 1919 до 1939 -- було ухвалено 67 Конвенцій та 66 Рекомендацій. Спочатку норми охоплювали, здебільшого, умови праці: перша конвенція 1919 р. регламентувала робочий час, установивши тривалість робочого дня -- відомі 8 годин, а тижня -- 48 годин. Умови зайнятості стали предметом багатьох норм.

У 1926 р. було прийнято важливе нововведення -- Міжнародна конференція праці створила механізм контролю за застосуванням норм, який існує і донині. Був створений Комітет експертів, що складався з незалежних юристів. Він аналізує доповіді урядів про дотримання ратифікованих ними Конвенцій та подає власну щорічну доповідь Конференції. Його мандат потім був розширений, тепер Комітет розглядає доповіді і щодо нератифікованих конвенцій.

Альбер Тома, завдяки якому протягом 13 р. Організація займала сильні позиції у світі, помер у 1932 р. Його наступник Гарольд Батлер зіштовхнувся з проблемою масового безробіття, породженого "великою депресією".

Протягом усіх цих років представники працівників і роботодавців на Конференції протистояли одні одним щодо скорочення робочого часу без будь-яких видимих результатів. У 1934 р., за правління президента Франкліна Д. Рузвельта, Сполучені Штати Америки стали членом МОП.

У травні 1940 р. новий Директор Джон Уайнант, ураховуючи положення Швейцарії у центрі охопленої війною Європи, перемістив штаб-квартиру Організації з Женеви до Монреалю (Канада). У 1944 р. делегати Міжнародної конференції праці ухвалили Філадельфійську декларацію. Вона стала додатком до Статуту і донині є хартією цілей та завдань МОП. Декларація проголошує такі принципи: праця не є товаром; свобода слова та свобода об'єднання -- необхідна умова постійного прогресу; бідність в будь-якому місці є загрозою для загального добробуту; люди, незалежно від раси, віри або статі, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи та гідності, економічної стабільності та рівних можливостей.

Після Другої світової війни для МОП розпочалася нова епоха. Обрання у 1948 році американця, Девіда Морса, Генеральним директором МБП збіглося з відновленням діяльності Організації в сфері установлення - норм та початком її програми технічного співробітництва.

Конвенції, прийняті після Другої світової війни, стосувалися важливої проблеми прав людини (свобода об'єднання, скасування примусової праці та дискримінації, а також технічних проблем у сфері праці). 1948 р. було схвалено головну Конвенцію (№ 87) про свободу об'єднання. Вона мала і має значний вплив на світ праці, сприяла виробленню спеціальної процедури в цій сфері.

Протягом 22-річного перебування Девіда Морса на посаді Директора кількість держав -- членів МОП зросла вдвічі. Організація набула універсального характеру, промислово розвинуті держави опинилися в меншості щодо країн, які розвиваються, бюджет збільшився в п'ять разів, а кількість співробітників МБП -- у чотири рази.

У 1969 р. Генеральним директором став Уіпфред Дкенкс, який присвятив Організації своє трудове життя. Він був одним з авторів Філадельфійської декларації та головним засновником спеціальної процедури розгляду скарг на порушення свободи об'єднання. Тоді ж з нагоди 50-ї річниці МОП була удостоєна Нобелівської премії миру. На церемонії присвоєння престижної нагороди голова Комітету з Нобелівських премій заявив, що "МОП -- одне з небагатьох творінь людини, яким вона може пишатися, помітно вплинула на законодавство всіх країн".

Генеральний директор Франсіс Бланшар, який обіймав цю посаду з 1974 до 1989 р., зміг відвести від Організації серйозний удар -- кризу, спричинену рішенням США призупинити своє членство (з 1977 до 1980 р). МОП активно сприяла звільненню Польщі від комуністичної диктатури через діяльність комісії з розслідування заходів, ужитих проти профспілки "Солідарність", через порушення Конвенції №87 про свободу об'єднання, ратифікованої Польщею у 1957 р.

Послідовником Ф. Бланішра став бельгієць Мішель Хансенн, перший Генеральний директор після закінчення "холодної війни". Він узяв курс на більшу децентралізацію діяльності та, ресурсів женевської штаб-квартири в рамках політики активного партнерства. Декларація основних принципів і прав у світі праці, ухвалена Міжнародною конференцією праці в червні 1998 р., ознаменувала загальне визнання зобов'язання, що випливає з самого факту членства в Організації, -- поважати та активно реалізовувати основні права, що є предметом Конвенцій МОП, навіть якщо вони не були ними ратифіковані Це свобода об'єднання, реальне визнання права на колективні переговори, скасування всіх форм примусової або обов'язкової праці, дитячої праці, дискримінації в сфері праці та занять. У свою чергу, Декларація містить визнання зобов'язання МОП допомагати своїм членам у досягненні цих цілей.

У березні 1999 р. новий Генеральний директор МБП Хуан Сомавіа (Чилі), перший представник південної півкулі, очолив Організацію та приєднався до міжнародного консенсусу про сприяння відкритому суспільству та відкритій економіці тією мірою, якою це принесе "реальну вигоду простим людям та їхнім сім'ям". Хуан Сомавіа має наміри "модернізувати тристоронню структуру Організації та допомагати використовувати її так, щоб цінності МОП відігравали провідну роль в новій глобальній реальності".

Міжнародне бюро праці очолює Генеральний директор, що призначається Адміністративною радою. Починаючи з 1919 року, цю посаду обіймали: Альбер Тома, Франція (1919 -- 1932 рр.), Гаррльд Батлер, Велика Британія (1932 -- 1938 рр.), Джон Уайнант, США (1939 -- 1941 рр.), Цвард Філен (1941 -- 1948 рр.), Девід Морс, США (1948 -- 1970 рр.), Уїлфред Дженкс, Велика Британія (1970 -- 1973 рр.), Франсіс Бланшар, Франція (1973 -- 1989 рр.), Мішель Хансенн, Бельгія (1989 -- 1999 рр.), і з березня 1999 р. -- Хуан Сомавіа, Чилі.

Роботодавці, працівники та уряд на Міжнародній конференції праці МОП завжди була унікальним форумом, на якому уряди та соціальні партнери 175 держав-членів можуть вільно і відкрито обговорювати свою національну політику й практику. Тристороння структура МОП робить її єдиною серед всесвітніх організацій, в якій організації роботодавців і працівників мають однаковий голос з урядом у формуванні її політичного курсу та програм.

МОП заохочує трипартизм і в межах держав-членів, сприяючи Соціальному діалогу між профспілками та роботодавцями, які беруть участь в розробці, за потреби, політики в соціально-економічній галузі, а також інших питань. Кожна держава-член має право послати на, Міжнародну. конференцію праці чотирьох делегатів: двох від уряду і по одному від працівників і роботодавців, які можуть виступати та голосувати незалежно один від одного. Міжнародна конференція праці проводиться в червні кожного року в Женеві. Делегатів супроводжують технічні радники. Разом з делегатами від уряду в Конференції, зазвичай, беруть участь і виступають члени уряду, кабінету міністрів, відповідальні за сферу праці в своїх країнах. Делегати від роботодавців і працівників можуть виступати та голосувати незалежно від урядів. Вони можуть голосувати проти представників їхнього уряду, а також один проти одного.

Конференція є всесвітнім форумом для обговорення загальних трудових та соціальних проблем і міжнародних трудових норм; вона визначає загальну політику Організації Кожні два роки Конференція ухвалює дворічну програму дій та Бюджет МОП, що складається з внесків держав-членів.

У період між конференціями роботою МОП керує Адміністративна рада, до якої входять 28 представників урядів, 14 представників працівників і 14 представників роботодавців. Ця виконавча рада проводить свої засідання тричі на рік у Женеві. Вона приймає рішення з політики Організації, визначає її програму та бюджет, які потім подаються на Конференцію для затвердження. Рада також обирає Генерального директора МБП.

Десять урядових місць в раді постійно закріплені за найбільш промислово розвинутими країнами (Бразилія, Китай, Франція, Німеччина, Індія, Італія, Японія, Російська Федерація, Велика Британія, США). Представники інших країн-учасниць обираються до Адміністративної ради делегатами урядів на Конференції на трирічний термін з урахуванням географічного розподілу. Роботодавці та працівники самі і окремо обирають своїх представників.

Міжнародне бюро праці в Женеві є постійним секретаріатом Міжнародної Організації Праці, її штаб-квартирою, дослідницьким центром і видавництвом. Адміністративно-управлінські функції децентралізовані та здійснюються регіональними та місцевими відділеннями і бюро. Очолює Секретаріат Генеральний МБП. який обирається який обирається на п'ятирічний термін з можливістю переобрання. У штаб-квартирі, в Женеві, та більш ніж 40 представництвах у всьому світі працюють близько 2500 спеціалістів і службовців. (Національним кореспондентом Міжнародної Організації Праці в Україні працює Василь Костриця. Його телефони: 38 (044) 220-80-94; 38 (044) 220-81-61). Регулярно проводяться також регіональні конференції держав -- членів МОП, які розглядають питання, що представляють для них особливий інтерес.

Похожие статьи




Трипартизм і соціальний діалог, як засадничи принципи виробничої демократії, Передумови створення та діяльність МОП - Соціальний діалог на ринку праці України

Предыдущая | Следующая