Процес управління витратами підприємства в сучасних економічних умовах - Управління формуванням витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції

Виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці й оплату праці працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції. Собівартість продукції - це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу.

Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, бо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції [58, с. 40].

За ринкових відносин завдання щодо зниження собівартості продукції централізовано не планується, а ефективність роботи підприємств оцінюється за допомогою показника прибутку. Однак це ще більше посилює значення проблеми зниження собівартості, бо від рівня собівартості залежить конкурентоспроможність продукції, фінансовий стан підприємства, матеріальний та культурний рівень життя його працівників, виконання надходжень до бюджету країни. Аналіз собівартості продукції має такі завдання: перевірка обгрунтованості прийнятих управлінських рішень щодо собівартості; об'єктивна оцінка виконання прийнятих рішень, під час якої виявляються відхилення фактичних витрат від планових; з'ясування чинників цих відхилень; підрахунок резервів дальшого зниження собівартості продукції; розробка заходів із мобілізації внутрішньовиробничих резервів та використання їх у виробництві [46, с. 40].

Для проведення аналізу використовуються такі джерела інформації: планова собівартість продукції; аналітичні розрахунки, норми й нормативи споживання ресурсів; звітна інформація, зокрема "Звіт про фінансові результати" ф. 2, "Звіт з праці" ф. 1-ПВ, дані оперативного обліку (первинні документи, зведення, реєстри відпуску матеріалів на виробництво, табелі про нарахування заробітної плати, норми витрат матеріалів, відхилення від норм; матеріали обстежень, перевірок, спостережень, нарад, технологічної документації, паспортні дані).

Собівартість продукції - це грошова вартість оплати праці, спожитих засобів та предметів праці. У собівартість товарної продукції включають усі витрати підприємства на виробництво. Собівартість реалізованої продукції дорівнює собівартості товарної продукції плюс виробнича собівартість продукції, реалізованої із залишків минулого періоду.

Залежно від об'єкта та інших ознак виділяють такі види собівартості (табл. 1.2).

Цехова собівартість - це витрати конкретного цеху на виробництво продукції. Виробнича собівартість показує всі витрати підприємства на виробництво продукції. Цехові витрати в більшості галузей промисловості включаються в собівартість окремих видів продукції через розподіл їх пропорційно сумі заробітної плати робітників.

Наприклад, сума цехових витрат за місяць становила 75 млн. гривень, а основна заробітна плата робітників - 100 млн. гривень. Це означає, що в собівартість окремих видів продукції цехові витрати будуть включені в розмірі 75% від суми основної заробітної плати виробничих робітників, нарахованої за окремими видами продукції [54, с. 40].

Таблиця 1.2 - Класифікація показників собівартості

Ознака класифікації

Показник

Місце виникнення витрат

Цехова собівартість

Виробнича собівартість

Тривалість періоду

Середньомісячна собівартість

Квартальна собівартість

Середньорічна собівартість

Метод розрахунку

Планова собівартість

Нормативна собівартість

Фактична собівартість

Об'єкти розрахунку

Собівартість одиниці продукції

Собівартість порівнянної продукції

Собівартість непорівнянної продукції

Собівартість усієї товарної продукції (витрати на одну гривню товарної продукції)

Суть інших видів собівартості продукції випливає вже із самої їх назви.

Облік, планування та аналіз собівартості спирається на такі узагальнюючі показники:

    1) собівартість одиниці продукції; 2) виконання плану зниження собівартості порівнянної продукції; 3) витрати на 1 грн. товарної продукції.

Собівартість одиниці продукції є історично найстарішим (найпершим) показником. На підприємствах планується та обліковується собівартість одиниці продукції лише основних видів. Для цього всі витрати на виробництво основного виду продукції ділять на обсяг продукції в натуральних показниках. Дані про собівартість одиниці окремих видів продукції, вільні від впливу побічних структурних факторів, уможливлюють докладну оцінку факторів, що впливають на прямі витрати.

Показник собівартості одиниці окремих видів продукції є незамінним для порівняльного аналізу, його беруть також за відправний пункт функціонально-вартісного аналізу (ФВА) для виявлення можливих способів зниження собівартості за рахунок змін у конструкції та технології виробів.

Більшість підприємств випускають десятки та сотні видів продукції. Планування та облік витрат щодо кожного виду продукції потребують великих трудових і матеріальних витрат, а тому для аналізу собівартості всіх видів продукції використовуються також інші показники.

Починаючи з 1932 р., в СРСР було введено узагальнений показник - виконання плану зі зниження собівартості порівнянної продукції.

Порівнянною вважалася продукція, яка виготовлялась у минулому періоді. У планах передбачалось завдання зі зниження собівартості порівнянної продукції в абсолютній сумі та у відсотках. На продукцію, що вироблялась уперше на цьому підприємстві, затверджувалась планова собівартість у цілому і за статтями калькуляції. У поточній і річній звітності фактичний випуск продукції перераховувався за плановою собівартістю одиниці продукції, а порівнянна продукція - за плановою і за середньорічною собівартістю минулого року [14, с. 230].

Порівнюванням фактичних витрат із витратами, перерахованими в такий спосіб, виявлялась економія чи перевитрата. Головним було виконання завдання зі зниження собівартості порівнянної продукції.

Проте прискорене оновлення промислової продукції привело до різкого зниження питомої ваги порівнянної продукції. Наприклад, у машинобудуванні порівнянна продукція уже 1958 року становила близько 30%, а тому показник собівартості порівнянної продукції в народному господарстві охоплював менше половини її.

Тому, починаючи з 1960 р., на підприємствах почали вводити (поряд з існуючими) новий універсальний показник - витрати на 1 крб. продукції для всіх галузей промисловості. Водночас планувались також інші показники: витрати на одиницю окремого важливого виду продукції, зниження собівартості порівнянної продукції.

За умов ринкових відносин підприємства (залежно від потреби) використовують один чи більше показників. Аналіз порівнянної товарної продукції здійснюється на підприємствах, де її питома вага становить понад 50%. Там, де переважає нова продукція, для аналізу динаміки собівартості використовуються показники витрат на 1 гривню товарної продукції і собівартості одиниці продукції.

Складаючи кошторис витрат на виробництво і розробляючи завдання зі зниження собівартості, продукції, необхідно спиратись на організаційно-технічні заходи для зниження норм витрат матеріалів та трудомісткості виробів. Завдання зі зниження собівартості продукції треба пов'язувати з ефективністю цих заходів.

Дослідження і виявлення особливостей впливу зовнішніх та внутрішніх факторів на процес виробництва дозволили узагальнити організаційно-економічні умови зниження витрат на нього.

У ринковому середовищі підприємства ефективність своєї діяльності оцінюють за кінцевим результатом [47, с. 52]. Тому в якості основних умов зниження витрат виробництва, на яких сфокусована увага, є внутрігосподарські організаційно-управлінські та фінансові, що конкретизовані у вигляді основних задач, які необхідно вирішувати позачергово в період трансформаційної перебудови з метою зниження витрат виробництва, а саме:

Вдосконалення інформаційного забезпечення процесу виробництва;

Розробки підходу щодо формування асортименту продукції;

Вдосконалення механізму покриття витрат.

Одним із напрямків формування організаційно-економічних умов зниження витрат виробництва є вдосконалення інформаційного забезпечення управління процесу виробництва.

Це зумовлено тим, що в ринкових умовах інформація стає одним із найважливіших ресурсів, від якості якого залежить ефективність прийняття управлінських рішень, а також величина тих чи інших витрат.

Розв'язання цього завдання, на мою думку, полягає в обгрунтуванні окремої інформаційної стратегії, яка сама може ділитися на декілька стратегій. Одночасно розробка такої стратегії, спрямованої на розв'язання конкретної задачі, є одним із наукових завдань економічного розвитку виробництва в сучасних умовах.

При цьому, як правило, ця розробка проводиться на глобальному рівні, хоча вирішення багатьох задач потребує конкретизації стратегії на функціональному рівні. Для зниження ризику при прийнятті оптимальних рішень на функціональному рівні треба враховувати конкретні дані, їх актуальність, повноту і достовірність.

Основними складовими частинами інформаційної стратегії мінімізації витрат виробництва є: стратегія сприйняття інформації, стратегія аналізу та інтерпретації інформації, стратегія розповсюдження інформації, стратегія захисту інформації.

Визначення складових частин загальної інформаційної стратегії мінімізації витрат виробництва в якості стратегій засновано на тому, що в широкому розумінні стратегія - це послідовність дій для досягнення поставлених цілей. Тобто кожна складова частина загальної стратегії є окрема діяльність зі своїм планом дій, який спрямовано на досягнення головної мети - зниження витрат виробництва.

Разом з цим головною рисою інформаційної стратегії мінімізації витрат виробництва є, з одного боку, розглядання ієрархії конкретних (окремих) цілей загального завдання мінімізації витрат виробництва на її певних функціональних рівнях, а з іншого - скорочення сукупних витрат виробництва в залежності від повноти і достовірності інформації на кожному рівні її реалізації [44, с. 260].

Ключовим елементом інформаційної стратегії мінімізації витрат виробництва, який дозволить здійснити заходи щодо реалізації основних умов зниження витрат виробництва, є стратегія аналізу та інтерпретації інформації. Це пов'язано з тим, що ця складова є базою для прийняття оптимальних рішень.

Для наповнювання стратегії аналізу та інтерпретації інформації виділимо низку задач (оцінки ефективності співвідношення витрат, обсягу виробництва та прибутку; врахування динаміки постійних витрат виробництва; розробки механізму покриття витрат виробництва), які в межах інформаційної невизначеності є суттєвими для формування організаційно-економічних умов зниження витрат виробництва.

Однією з умов зниження витрат виробництва є оцінка оптимального співвідношення обсягу виробництва, витрат і прибутку. Дослідження показали, що більшість існуючих підходів до вирішення даної проблеми не завжди прийнятні у трансформаційний період розвитку економіки, якому притаманні насамперед швидкі зміни інформаційних образів. Це і зумовило необхідність розробки нових підходів до побудови прогнозних оцінок, що відображено у вигляді удосконалення імовірнісного підходу до оцінки прогнозування співвідношення витрат, обсягів виробництва та прибутку підприємства.

Тому необхідно проводити поетапний аналіз залежності одного з параметрів моделі (обсяг виробництва, витрати, прибуток) від двох інших. Таке поетапне порівняння дає можливість уникнути притаманних класичним підходам недоліків та одночасно одержати точні оцінки, які враховують сукупність факторів вирішення завдання зменшення витрат виробництва. При цьому відмінною рисою такого підходу є можливість формування асортименту продукції, виходячи з прогнозних значень зміни обсягу виробництва і можливих витрат [27, с. 24].

Реалізація цього підходу щодо формування асортименту продукції потребує також всебічної оцінки зміни витрат - як перемінної, так і постійної їх складової.

Як правило, всі дослідження зведені до врахування перемінної складової витрат. Насправді ж необхідно враховувати також зміну постійної складової (амортизаційні відрахування, відсотки по кредитах та ін.), бо її коливання можуть привести до коливань прибутку підприємства і, як наслідок, підвищення ризику збитків.

Тому з метою адекватного обліку зміни динаміки постійних витрат виробництва слід використати комплексний підхід, який полягає у:

    1) використанні графічної моделі "витрати - обсяг - прибуток" для наочного відображення доходу підприємства і рівня сукупних витрат; 2) врахуванні можливих змін деяких факторів виробництва; 3) врахуванні того, що можлива зміна динаміки рівня постійних витрат.

Одним із напрямків вирішення задачі зменшення витрат виробництва є розробка ефективного механізму покриття цих витрат як за рахунок раціонального використання наявних ресурсів, так і за рахунок залучення необхідних додаткових ресурсів на основі ринкових методів господарювання.

Власних коштів у багатьох підприємств недостатньо для покриття витрат виробництва, що і зумовлює розробку механізму покриття витрат виробництва на основі залучених коштів.

Тому необхідно вжити низку заходів щодо реалізації такого механізму, в основу якого покладено послідовність короткострокових банківських позик, а саме:

    - з метою ефективного використання умов та обмежень при прийнятті рішення про запозичення коштів для покриття витрат виробництва слід використати виробничо-фінансову модель оцінки залучення позикових коштів. В основу даної моделі необхідно покласти комплексний аналіз фінансового і виробничого впливу (фінансові і виробничі моделі), котрий дозволяє врахувати, з одного боку, вартісні характеристики ресурсів, а з іншого - вартісні характеристики позикових коштів, що в кінцевому результаті сприяє прийняттю найбільш ефективних рішень при розгляданні завдання мінімізації витрат виробництва; - розробити критерій оптимальності залучення позики для покриття витрат виробництва в умовах обмеженості ресурсів.

Відмінною рисою механізму покриття витрат виробництва є те, що вирішення завдання покриття витрат виробництва в умовах обмеженості ресурсів адекватне вирішенню завдання покриття витрат у часовій площині через те, що основним змінним параметром, який бере участь як у визначенні обсягів залучення позикових коштів, так і засобів їх залучення, є часовий фактор [13, с. 6].

Для оптимізації рівня витрат проводиться аналіз беззбитковості. Розрахунок беззбитковості може бути проведений як для фірм, спеціалізованих на виробництві та (чи) продажі одного виду продукту, так і багатопрофільних, за одним принципом аналізу.

Основна формула для розрахунку беззбитковості така:

S = FC + VC,

Де S - рівень беззбитковості продажу,

FC - постійні витрати, VC змінні витрати.

Постійні витрати залишаються незмінними незалежно від обсягу продажу. Вони включають накладні витрати (оренду, адміністративні витрати, заробітну плату та інші виплати, податки і т. п.), а також амортизацію, відсотки за кредитами.

Змінні витрати пов'язані безпосередньо з продажем товару, наймом додаткової робочої сили, виплатою комісійних оптовим покупцям, витратами на рекламу.

Якщо потрібно не розрахувати беззбитковість у грошовому виразі, а визначити необхідний беззбитковий обсяг продажу, то показник беззбитковості у грошовому виразі за одиницю товару ділиться на кількість одиниць товарів, що продаються.

Для більшої наочності розрахунків, які проводяться у межах аналізу беззбитковості, доцільною є побудова діаграм для постійного аналізу динаміки показників.

Формулу для розрахунку беззбитковості перепишемо наступним чином:

Q*Р = FC + Q*CQ, (1.1)

Де Q - обсяг виробництва, шт.;

Р - ціна, грн.;

CQ - витрати на одиницю продукції.

Q = FC / (Р - CQ). (1.2)

Метою планування собівартості є економічно обгрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, які відповідає вимогам щодо якості. Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

Витрати підприємства є одним із результативних показників господарської діяльності.

Метою розробки плану витрат підприємства є визначення планових економічно обгрунтованих витрат щодо: валового, товарного і реалізованого обсягу господарської діяльності з виробленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт, придбаних товарів); здійснення загальногосподарського управління підприємством; виконання господарських операцій по збуту продукції; сплати податкових платежів; здійснення капітальних інвестицій; виконання господарських операцій у сфері фінансової діяльності [49, с. 125].

У процесі планування здійснюється:

    - розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за переліком об'єктів і підприємства в цілому; - обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому; - визначення загального розміру обсягу витрат на плановий обсяг господарської діяльності підприємства.

Вихідними даними для планування витрат є:

    - планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному та вартісному виразах; - обсяги капітальних інвестицій щодо забезпечення обсягів господарської діяльності; - норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному виразі; - ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхідних для господарської діяльності; - облікові ціни підприємства на ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності; - норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників, умови оплати їх праці, що визначаються на підприємстві; - економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, ставки відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі тощо; - плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних цінностей, поліпшення використання трудових ресурсів і необоротних активів.

Розробці плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період, виявляються внутрішньовиробничі резерви та розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

Результати планових розрахунків виражаються показниками абсолютної величини, відносного рівня та динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або до загального обсягу випуску певного виду продукції та продукції, що реалізується.

Під абсолютною величиною витрат на виробництво продукції розуміють її суму на плановий або звітний період.

Відносний рівень витрат являє собою відношення витрат до обсягу продукції. Показником відносного рівня витрат різнорідної продукції є витрати на одну гривню товарної продукції. Розраховується він діленням загальної суми витрат на обсяг продукції у вартісному виразі.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції: сировина та матеріали; купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій; паливо й енергія на технологічні цілі; зворотні відходи (вираховуються); основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; відрахування на соціальні заходи; витрати на утримання та експлуатацію устаткування; загальновиробничі витрати; втрати від браку; інші виробничі витрати; попутна продукція (вираховується).

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вноситись зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції [24, с. 197].

Витрати на виробництво продукції у вартісному виразі формують її виробничу собівартість. Цей показник є одним із найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, у якому відображають зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес.

Планування витрат виконується в такій послідовності:

    - складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції і послуг допоміжних цехів; - складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва за калькуляційними напрямами і за внутрішньозаводськими підрозділами-споживачами; - складаються кошториси витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничих та інших виробничих витрат за цехами основного виробництва з наступним узагальненням їх по підприємству; - калькулюється виробнича собівартість одиниці продукції за видами, розраховується виробнича собівартість усієї товарної продукції і продукції, що реалізується; - складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до нього.

До зведеного кошторису витрат на виробництво входять витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві продукції.

Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою за кварталами) складається на основі таких розрахунків:

    - витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві; - основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), з відрахуванням на соціальні заходи; - кошторисів витрат (калькуляцій виробничої собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва; - кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування; - кошторису загальновиробничих витрат; - кошторису інших виробничих витрат.

У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси.

Отже, в цьому розділі ми визначили економічну сутність витрат виробничого підприємства, розглянули їх класифікацію та розглянули підходи до управління собівартістю на підприємстві.

Похожие статьи




Процес управління витратами підприємства в сучасних економічних умовах - Управління формуванням витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції

Предыдущая | Следующая