Документ: генезис, еволюція, сучасний стан

Документ: генезис, еволюція, сучасний стан

Людська пам'ять недосконала і нездатна вмістити всі знання і досвід, які переходять з покоління в покоління. Тому з найдавніших часів люди використовували найрізноманітніші носії, які могли передавати інформацію в просторі та часі. Призначення документа в загальному розумінні зводиться до зафіксованих у письмовому вигляді відомостей, необхідних для здійснення різноманітних дій. За допомогою документа інформація зберігається і передається у часі і в просторі, а тому з цієї точки зору документи можуть розглядатися як один із інструментів пізнання дійсності. Документ являється соціокультурним явищем, він пройшов довгий етап розвитку і становлення, перш ніж набув сучасного вигляду, до якого ми звикли.

На думку К. Г. Мітяєва виникнення документа було пов'язане з потребами у носіях інформації, що компенсували недоліки живого слова як засобу її передачі. Фахівець з історичного джерелознавства масової документації Б. Г. Литвак вважає, що документ виник як фіксатор незвичайного у буденному житті. Відомий дослідник у галузі дипломатики С. М. Каштанов пов'язує появу документів із створенням писемного права у різних його формах в процесі утворення державної влади.

Сам феномен документа, на думку С. Г. Кулешова, починає вивчатися тільки у XX ст. Різноаспектний науковий аналіз його складових - інформації та матеріального носія є прерогативою ряду наук, що проголошують документ об'єктом свого дослідження. Водночас витоки цих досліджень, на переконання науковця, мало пов'язані із сьогоднішнім змістом таких розробок, а сам процес пізнавальної діяльності був сконцентрований на одній з характеристик без поєднання з іншою. Інакше кажучи, історично все починається з наукового опрацювання тексту (тобто інформації), його семантики та побудови. Зовнішня форма, носій інформації довгий час не привертали уваги дослідників. Однак, і поява такої уваги була пов'язана не з узагальненням даних характеристик документа як ідеального об'єкта, а з конкретним (часто - рідкісним, унікальним) документом та його специфічними ознаками як речового виробу. З самого початку документальної фіксації інформації вона мала певні жанрові характеристики, а дискретний носій -- конкретну орієнтацію на використання його як об'єкта, що призначений тільки для зберігання і передавання цієї інформації. Документ - це не тільки об'єкт, виріб. Це - явище. Явище оформлення нового способу фіксації інформації, каналу комунікації. І саме головним моментом виникнення документа, формування його як явища є ознака типовості такого роду об'єктів з уніфікованим способом фіксації інформації і зовнішньою формою. Така уніфікованість дозволяла чітко ідентифікувати ці об'єкти як справжні, що підтверджувало, кажучи сучасною мовою, їхню юридичну силу.

Найпершим способом закріплення інформації, як вважає С. Г. Кулешов були наскальні малюнки, які створила людина палеолітичної епохи, саме з них бере початок саме виникнення і функціонування документу. Ці малюнки зроблені на скелях (у печерах, рідше на відкритій місцевості), а також на так званих мобільних (рухомих) об'єктах, що названі так за порівняно невеликі розміри і можливість їх легкого переміщення у просторі. Є думка, що саме з наскальної зображальної інформації виникло малюнкове письмо. Найдавнішими з відомих людству( їх вік від 30 до 15 тисяч років) є реалістичні малюнки тварин у печерах Франції і Іспанії. Особливо привертає увагу наявність біля деяких малюнків зображення певних знаків, що свідчить про можливості умовного позначення тогочасною людиною якихось об'єктів, явищ або уявлень.

Одна з характерних властивостей сучасних і найдавніших документів - це їхня мобільність. Її витоки - в перших історичних мобільних об'єктах, що фіксували графічні знаки. До таких об'єктів відносять малу скульптурну пластику, врізні та намальовані орнаменти і малюнки на знаряддях праці, зброї, прикрасах, камінці їх зображеннями, візерунками, або регулярно повтореними найпростішими графічними елементами - лініями, цяточками. Учені, вивчаючи палеолітичні пам'ятки з такими найпростішими графічними елементами, дійшли до висновку, що як правило, вони фіксують числову інформацію, причому в більшості випадків календарного характеру. Часто ці предмети були поліфункціональними, тобто використовувалися з різними цілями, наприклад браслет із Мізина, виконував функції лічильної бірки, календаря, прикраси та музичного інструменту. Проте серед предметів, що виконували роль облікового засобу чи календаря, є й такі, що не мають будь-якого художнього оздоблення, це звичайні кістки тварин із рядами нанесених на них нарізок, штрихів. Такі речовинні об'єкти мали одну функцію - зберігати числову інформацію, що використовувалася у практичній діяльності палеолітичної людини. Фактично це і були перші протодокументи, оскільки, за переконанням С. Г.Кулешова, не можна говорити про появу документа як типового об'єкта. Ці лічильні засоби були вкрай рідкісним явищем у суспільстві, не були поширеними і не мали усталену форму носія і знаки. І все ж, наголошує вчений, таки числова інформація відіграла певну роль у формуванні перших документів [С. Г.Кулешов, с. 10-13].

Історичний аналіз документів свідчить, що спочатку для запису інформації використовували природні матеріали: дерев'яні дошки, кору дерев камінь, шкіра, кості, кераміка, глина, деревина, бамбук, пальма, береста. [Г. М. Швецова-Водка, с.154].

С. Г. Кулешов підкреслює, що розвиток документальної форми фіксації інформації припадає на V-ІV тис. до н. е. і пов'язаний з потребами економічного життя найдавнішої держави у світі -- Шумеру. Ці прадокументи мали вигляд глиняних бірок (чи етикеток) зі знаками, що позначали предмети та їх кількість, котра пересилалася з одного населеного пункту в інший. Бірки мали отвори і прив'язувалися до цих предметів або до тари, в якій ті відправлялися. Деякі дослідники пов'язують систему знаків, що фіксувалася в цих "супроводжувальних" документах з початковим етапом розвитку шумерського письма. Розвиток шумерської державності привів до формування у III тис. до н. е. різних напрямів документальної фіксації інформації, яка відбивала майже всі сфери діяльності життя шумерського суспільства. Глиняні шумерські таблички -- це не тільки міфи, ліричні роздуми, побутові сцени, епізоди навчання, а й викладені оповідною формою "історичні" події (де, правда, багато міфологічного), ведення судових процесів, положення окремих законів тощо. У державно-господарському житті така рефлексія зумовлена ще й бідністю природних ресурсів Шумеру, що спричинило широкомасштабний їх облік та звітність про використання. Скажімо, на кожне плодове дерево у момент його саджання заводилася табличка, в якій щорічно фіксувалася кількість плодів, а також факт зрублення і складування. Кількість текстів, котрі залишила шумерська бюрократія, вражаюча (їх більше ста тисяч) і це тільки вершина айсбергу, оскільки, на думку фахівців, зараз археологами розкопано не більше десяти відсотків території міст-держав Шумеру.

З накопиченням юридичних та господарських документів виникла необхідність їхнього спеціального зберігання в державних установах та храмах (котрі також часто виконували функції перших). Зокрема, в храмовому комплексі Шумеру Джемдет-Наср археологами знайдено близько 500 тисяч документів та їхніх фрагментів, що в основному містять державно-господарські записи, інформацію правового змісту, а також є "зошитами" учнів, які переписували тексти, робили вправи. Шумерська математика подає чудові приклади обслуговування господарських завдань, фіксуючи в табличках, наприклад, різні норми посіву зерна на певній площі, врожайності, постригу овець, людино-днів на побудову стіни з цегли, тощо.

Первісна внутрішня форма шумерських юридичних документів певною мірою була оповідною, тому що описувала хід судового процесу і тільки як додаток зазначалися окремі види рішень суду за якісь злочини. Але згодом ці постанови починають існувати окремо і формуються у звичний стандартизований виклад рядків закону, де кожній провині відповідає конкретне покарання, і такі записи є вже традиційними у вавилонську добу. Це ілюструється загальновідомим кодексом законів царя Хаммураппі (II тис. до н. е.), який надовго стає взірцем для багатьох держав Сходу. Існування зведень законів, система судочинства з подачею документів й іноді фіксацією ходу судового засідання створює окремішність сукупності видів юридичних документів. Їхня підготовка, трактування, інтерпретація посадовими особами формували особливий підхід до тексту, з одного боку, як інваріанту, а з другого - як неоднозначного, більш загального - при необхідності знаходження компромісного рішення і пошуку можливостей "обійти" закон (наприклад, наявність закону про заборону продажу землі в деяких передньосхідних державах). Необхідність правового вивчення обставин справи зумовлювала і знання супутніх документів, зокрема, фінансових (купчі, векселі, заповіти тощо).

Слід зауважити, що чи не з самого початку зародження документальної форми фіксації інформації вона мала вже ознаки підтвердження справжності, офіційності, відповідної юридичної сили за наявності відбитку на бірці (а згодом - табличці) печатки власника. Існує думка, що зображення на печатках часів пізнього неоліту, які часто мали піктографічний характер, передували і певною мірою сприяли зародженню писемності. Печатки на глиняних документах в шумеро-вавилонському суспільстві були настільки розповсюдженим явищем, що це дало підставу фахівцям зробити висновок, що тільки найбідніші верстви населення їх не мали (ставили відбиток пальця на документі). Процедура затвердження документа печаткою була розповсюджена чи не на всьому Стародавньому Сході, що створювало прецедент офіційності, справжності, власницької ознаки як характеристики будь-якого документа. Одночасно усвідомлювались значення та роль печатки, оскільки вже у Стародавньому Вавилоні занотовувалися у спеціальній табличці факти загублення печатки власниками [ С. Г. Кулешов Монографія, с.2-5].

Справжнім переворотом в уявленні про розвиток історичних документів, особливо слов'янських, було відкриття у Новгороді берестяних грамот. Як стало тепер очевидним, береста на Русі до винайдення паперу займали таке саме місце, як папірус у стародавньому Єгипті. Берестяні грамоти існували і в інших містах. Про це свідчить і берестяна грамота, знайдена при розкопках Смоленська. Загалом, природні матеріали не набули широкого вжитку як матеріальний носій інформації через непрактичність у використанні (об'єм, вага, складність в обробці матеріалу, тиражуванні).

У Стародавньому Єгипті винайшли такий матеріал, як папірус, який складався з склеєних стрічок, вирізаних із стебел папірусу - трав'янистої рослини, яка поширена в Північній Африці. Назву "папірус" було перенесено і на документи, виготовлені з папірусу. Сама технологія обробки болотяної тростини - папірусу, що сягала висоти 5 метрів, була дуже складною і копіткою, тривала декілька діб. Часто сам папірус досягав навіть 40 метрів і згортався у сувій. документ папір інформаційний матеріальній

Від стародавнього міста Пергама в Малій Азії походить назва пергамент (або пергамен), яке спочатку означало спеціально оброблену шкіру молодих тварин, що використовується в якості матеріалу для письма. Словом "пергамент" стали називати і документи, виготовлені на такому матеріалі. У наш час слово "пергамент" називають спеціальну папір, жиро - та вологозахисний

Справжня революція в документуванні виникла в результаті винаходу паперу - універсального матеріального носія. Папір (лат. bambagia - бавовна) - багатокомпонентний матеріал, що в основному складається зі спеціально відібраних дрібних рослинних волокон тісно переплетених між собою, зв'язаних силами зчеплення різного виду. Основними компонентами паперу є волокна рослинного походження, що виділяються з деревинних, хвойних та листоподібних порід, із стеблин однорічних рослин, насіннєвих коробочок та листя деяких рослин, а також бавовни, льону, джуту. Винайдення паперу, згідно першим згадкам, відноситься до 12 р. до н. е., а вже в 76 р. папір застосовували для книг. Спосіб виготовлення паперу був відкритий у Китаї в 105 р. Цай Лунем. Він виготовив його з деревинного лубу, коноплі та ганчір'я. З часом, папір поширюється в Японію, Іспанію, Італію. В Х ст. виробництво паперу здійснюється в усіх країнах Європи. В Україні перші паперові виробництва виникли на початку XVI ст., спочатку в Галичині і на Волині. Помітно зросло виробництво паперу на Гетьманщині у XVIII ст. На початку XIX ст. в Україні виникли перші великі паперові мануфактуры. Згодом було організовано виробництво паперу, придатного для друкування, в Радомишлі Є. Плетенецьким, у кінці першої чверті ХVІІІ ст., для друкарні Києво-Печерської лаври. В даний час папір виготовляють переважно з деревини. Використовують також старий папір (макулатуру), ганчір'я і різні домішки і наповнювачі: каолін, крейда, гіпс.

Відомо понад 600 видів паперу, в тому числі папір для письма, газетний, офсетний, друкована, картографічна, фотографічна, карткова, ватманская, картон і т. д. Різні види паперу розрізняють за масою (від 4 до 250 г на 1 м2, картон - більше 250 г на 1 м2), товщиною (4-400 мкм), механічними властивостями, кольором, білизною, гладкості і т. п. Папір - це штучний (не природний матеріал для письма, друкування, інших записів механічним способом (перфорації, тиснення). Разом з тим папір виготовляється з природних матеріалів, головним з яких є деревина. Відомо багато спроб знайти замінник паперу, який би мав всі її властивості, але виготовлявся з полімерних матеріалів, хімічним способом. Деякі спроби були вдалими, але занадто дорогими для масового виготовлення. На сьогоднішній день папір залишається головним матеріалом для виготовлення документів [Г. М. Швецова-Водка, с.155-156].

З метою покращання якості паперу в її склад уводять наповнювачі, що покращують її міцність та білизну, сприяють утворенню гладкої поверхні. В ролі наповнювачів використовують: каолін, крейду, гіпс, тальк, азбест, бланкфікс. В склад друкарського, писемного, креслярського паперу для зменшення їх гігроскопічності вводять природні та штучні смоли, білкові речовини (желатин, казеїн), крохмаль та ін. Папір відповідає багатьом вимогам: відносна простота у використанні, доступність, в міру міцний, досить довго зберігається й дозволяє фіксувати інформацію. Найцінніша якість паперу - можливість тиражування інформації. Масове розповсюдження інформації за допомогою друкування стало можливим лише в результаті промислового виготовлення паперу [С. Г. Кулешов, с. 17-18].

З появою нових технічних можливостей, технологій і матеріалів в кінці ХІХ - початку ХХ століття створювалися документи на принципово нових носіях, із залученням різних технічних засобів. Поява штучних носіїв на полімерній основі (шелак, поліхромвініл, напівпровідник, біомаса) доповнило видову різноманітність документів, спроможних нести звукову мову, музику, рухоме та об'ємне зображення. Були створені грамплатівки, магнітні стрічки, фото та кіноплівки, магнітні і оптичні диски - матеріальні носії такої інформації, котра не може бути зафіксована на папері. В ролі матеріальної основи полімерних документів використовують багатошарові полімерні системи. Ці документи іноді називають плівковими або пластинковими. Найчастіше матеріальною основою плівкових матеріалів є фотографічний матеріал - світлочутливий, призначений для отримання на ньому фотографічного зображення [М. В. Ларин, с.23-24].

Згодом з'явилася фотографія. Роком народження фотографії прийнято вважати 1839р., коли французький художник Луі Жак Дагер подав до розгляду Парижській академії наук - винахід, який "міг за допомогою світлового променя отримувати стійке зображення на срібній пластині в камері-обскурі". Цей винахід належить талановитому французькому винахіднику Жозефу Нісефору Н'єпсу, який у 1826 році отримав перший світловий малюнок. Врешті він проводив досліди разом із Дагером. Винахід Н'єпса і Дагера отримав назву даггеротипія. Даггеротипія як один із напрямів фотографії XIXст., існувала близько двох десятків років нарівні з калотипією (від грецького "калос" - краса), яка була майже одночасно винайдена Фоксом Тальботом, який і заклав основи сучасної фотографії. Спосіб Тальбота був набагато зручнішим і практичнішим. Він полягав у тому, що зображення в камері-обскурі виходило не на пластинках срібла, а на папері, насиченим світлочутливим розчином. Це були негативи, з яких друкувалось позитивне зображення на світлочутливому папері. Пізніше ряд вчених почали удосконалювали метод Тальбота і вже сьогодні ми користуємося якісно новим методом фотографування - цифровим, тобто зображення фіксується не на світлочутливій плівці, а в цифровій пам'яті фотоапарата. Фотоматеріали поділяються на кіноплівку, фотоплівку та фонограмну кіноплівку. До полімерно-пластикових документів відносяться: кінодокументи (кіно-, діа-, відеофільми), фотодокументи (діапозитив, мікрофільм, мікрокарта, мікрофіша), фонодокументи (магнітні фонограми для запису зображення та звуку), документи для використання в ЕОМ (перфострічки). Історія фотографії почала розроблятися доволі пізно, в здебільшого в післявоєнні роки. У різних країнах саме в цей час почали виходити книги, присвячені як вітчизняної фотографії, так і зарубіжним фотографічним школам. В даний час немає таких галузей людської діяльності, де б не застосовувалася або не могла бути успішно застосована фотографія, винятком й не є документна сфера [Д. В. Лукин, с.27].

Згодом набули свого розвитку група полімерно-пластикових документів. До них відносять: гнучкий магнітний диск, магнітну картку, гнучку та жорстку грамплатівку, оптичний диск - як жорсткий, так і м'який. Магнітні диски вперше були реалізовані на початку 50-х років минулого століття в дослідницькій лабораторії корпорації IBM. При проектуванні першого магнітного диска інженери зіткнулися з цілим комплексом проблем, які супроводжували ці пристрої протягом усіх наступних років: необхідність підвищення щільності запису і швидкості обертання, зменшення товщини магнітного покриття. Спочатку магнітні диски могли використовуватися тільки в комп'ютерних центрах для збереження інформації, а вже потім стали використовувати в персональних комп'ютерах. Однин із різновидів магнітного документа - це гнучкий диск - переносний носій інформації малої ємності, найменш надійний засіб зберігання інформації. Ступінь їх використання в наші дні дуже невелика. Їх використовують для передачі невеликого об'єму інформації з одного комп'ютера на інший, а також для створення резервних копій важливої інформації. Другий різновид - це жорсткий диск - пристрій, постійно підключений до комп'ютера, що володіє високою ємністю і високою швидкодією. Це один із найважливіших компонентів сучасного комп'ютера. Вся інформація, що регулярно використовується, в тому числі операційна система, встановлені програми і робочі документи зберігаються саме на одному чи декількох жорстких дисків, встановлених на комп'ютері. На даний момент розвиток магнітних документів, на наш погляд, не має стрімкої подальшої перспективи, тому що відкриваються новітні закони фізики, і спільно з ними - нові можливості запису інформації. Уже кілька десятиліть тому виникли деякі носії інформації, що базуються на більш новітніх технологіях, та які мають більші переваги. Деякі з типів магнітного документа виходять з ужитку через свої недоліки: маленький об'єм пам'яті, або маленька швидкість зчитування інформації, незручність у користуванні, до цих типів можна віднести дискети та магнітні стрічки. Серед видового складу найбільші перспективи має: жорсткий диск, на даний момент цим носієм користуються більшість людей, так як він мають свої переваги над іншими видами [С. Х. Капенков, с.39].

Розвиток матеріальних носіїв документованої інформації у цілому йде шляхом безперервного пошуку об'єктів з високою довговічністю, великої інформаційної ємністю при мінімальних фізичних розмірах носія. Починаючи з 1980-х років, все більш широке розповсюдження почали отримувати оптичні (лазерні) диски.

Документ на оптичному носії (оптичний документ) - це інтегрований вид документа, який може ввібрати в себе всі переваги та можливості книги, мікро-, діа-, відеофільмів чи аудіозапису одночасно. Оптичні документи належать до новітніх матричних носіїв інформації, засновані на оптичних засобах запису, зчитування та відтворення за допомогою сфокусованого лазерного променя. Розвиток науки та техніки призвів до різкого збільшення об'ємів наукової, технічної, економічної та інших видів інформації. З'явилися документи на флеш носіях, тобто різновид твердотільної напівпровідникової енергонезалежної, перезаписуваної пам'яті [Ю. І. Палеха, с. 110].

XXІ століття - ера нових інформаційних технологій. В наш час електронні документи витісняють друковані. Стрімко зростає інформація, представлена у цифровій формі. Почалося швидке впровадження цифрових технологій, оброблення інформації. Суспільство, що народжується у наш час, вже більше формує своє спілкування за допомогою електронних засобів, уміння оперативної передачі інформації, її накопичення, виходу у світові електронні мережі та впровадження найновіших досягнень у повсякденне життя. У зв'язку з цим з'явився такий різновид документа як електронний.

Розвиток інформаційних технологій та мережі Інтернет призвели до дискусій та досліджень щодо концепції електронного документа, його відмінностей та особливостей порівняно з традиційним документом на паперовому носії. Деякі науковці вважають, що електронний документ, відомий своїми метаданими, тобто інформацією, яка обумовлює його соціальну визначеність, та розумінням (зміст, контекст, структура). Інші вважають, що електронні документи або комбінація електронних документів, які створені фізичними або юридичними особами, є доказом дій або взаємодій, та містять інформацію про зміст дій та певні взаємодії. Дискусії вчених щодо електронного документу, його феномену, продовжуються й досі [В. І. Тихонов, с.20].

Таким чином, протягом кількох тисячоліть, разом з еволюцією людства розвивалися і засоби передачі інформації, різновиди документів. З кожним століттям обсяг інформації збільшувався, зростала важливість її документування. Документи виникають у зв'язку з суспільними потребами і задачами людини. Вони мають багатовікову історію, з часом вони стали відігравати дуже важливу функцію в суспільстві поширилися майже в усі галузі людського життя. Документи у наш час є невід'ємною складовою інформаційного середовища та приймають участь у всіх його сферах. Пройшовши великий шлях розвитку, документ постійно вдосконалювався, набував все нові форми, не так давно з'явився зовсім новий різновид документа - електронний. Чимало дослідників документознавчої сфери досліджують електронний документ, його перспективи, принципи функціонування. З огляду на стрімкий розвиток суспільства, інформатизацію всі дослідники прийшли до висновку, що на сьогодні розвиток діловодство не може існувати без комп'ютеризації, оформлення документів на електронних носіях стало вимогою нашого часу.

Документ: генезис, еволюція, сучасний стан

Похожие статьи