Зрілі комедії. Комедії-балети - Комедії Мольєра

Зрештою з баталії, що послідувала за "Школою дружин", Мольєр вийшов переможцем. Разом зі зростанням його слави зміцнювалися і його зв'язки з двором, при якому він все частіше виступає з п'єсами, що були складені для придворних святкувань і давали привід розвернути блискуче видовище. Мольєр створює тут особливий жанр "комедії-балету", поєднуючи балет, цей улюблений вид придворних звеселянь (у якому сам король і його наближені особи виступали як виконавці), з комедією, що дає сюжетне мотивування окремим танцювальним "виходам" і що обрамляє їх комічними сценами. Перша комедія-балет Мольєра - "Нестерпні" (Les fвcheux 1661). Вона позбавлена інтриги і являє собою ряд розрізнених сценок, нанизаних на примітивний сюжетний стрижень. Мольєр знайшов тут для окреслення світських чепурунів, гравців, дуелістів, прожектерів і педантів стільки влучних сатирико-побутових штрихів, що при всій своїй безформності п'єса є кроком вперед в сенсі підготовки тієї комедії характерів, створення якої було завданням Мольєра ("Нестерпні" були поставлені до "Школи дружин").

Успіх "Нестерпних" спонукав Мольєра до подальшої розробки жанру комедії-балету. В "Одруженні поневолі" (Le mariage forcй 1664) Мольєр підняв жанр на велику висоту, досягши органічного зв'язку комедійного (фарсового) і балетного елементів. У "Принцесі Елідській" (La princesse d'elide 1664) він пішов протилежним шляхом, вставивши блазеньські балетні інтермедії в псевдоантичну лірико-пасторальну фабулу. Так народилися два типи комедії-балету, що розроблялися Мольєром і надалі. Перший, фарсово-побутовий тип, представлений п'єсами "Любов-цілителька (L'amour mйdйcin 1665)", "Сіцілія, або Любов-живописець (Le Sicilien, ou L'amour peintre 1666)", "Пан де Пурсоньяк" (Monsieur de Pourceaugnac 1669), "Міщанин-шляхтич" (Le bourgeois gentilhomme 1670), "Графиня д'Ескарбаньяс" (La comtesse d'escarbagnas 1671), "Уявний хворий" (Le malade imaginaire 1673). При всій величезній дистанції, що відокремлює такий примітивний фарс, як "Сіцілію", що служила тільки рамкою для "мавританського" балету, від таких розгорнених соціально-побутових комедій, як "Міщанин-шляхтич" і "Уявний хворий", ми маємо тут все ж таки розвиток одного типу комедії - балету, що зростає із старовинного фарсу і лежачої на магістралі творчості Мольєра від інших його комедій. Ці п'єси відрізняються тільки наявністю балетних номерів, які зовсім не знижують ідеї п'єси: Мольєр не робить тут майже ніяких поступок придворним смакам. Інакше йде справа в комедіях-балетах другого, галантно-пасторального типу, до яких відносяться: "Мелісерта" (Mйlicerte, 1666), "Комічна пастораль" (Pastorale comique 1666), "Блискучі коханці" (Les amants magnifiques 1670), "Психея" (Psychй, 1671 - написана в співпраці з Корнелем). Оскільки Мольєр йшов в них на деякий компроміс з аристократичними для феодала смаками, то п'єси ці мають більш штучний характер, ніж комедії-балети першого типу.

Якщо в своїх ранніх комедіях Мольєр проводив лінію соціальної сатири порівняно обережно і торкався переважно другорядних об'єктів, то в своїх зрілих творах він бере під обстріл саму верхівку аристократичного для феодала суспільства в особі його привілейованих класів - дворянства і духовенства, створюючи образи лицемірів і розпусників в рясі попівства або в пудреній перуці.

І однією з найкращих, найяскравіших його комедій є "Міщанин-шляхтич", де автор намалював сатиричний образ буржуа. Головна проблема, на якій побудовано сюжет "Міщанина-шляхтича", відображає певний історичний етап розвитку буржуазії у Франції.

Новоспечені буржуа, які накопичили чимало грошей, зароблених різними шляхами, почувалися дворянам. Саме тому вони намагалися наслідувати дворянські манери, стиль поведінки, одяг, спосіб життя саме про одного з таких буржуа - пана Журдена - розповів Мольєр у своїм комедії.

Для міщанина Журдена вже саме дворянське ім'я є гарантією найвищих моральних цінностей, тому він беззастережно в усьому покладається на хитрого дворянина графа Доранта. Через їхні стосунки практично показані реальні спільні відносини.

Тому, сміючись над бідолашним Журденом, який будь-що хоче стати схожим на дворян та ще й дочку видати заміж неодмінно за шляхтича, ми разом з ним вчуваємо саме йому. Граф Дорант і маркіза Доримена представляють дворянство.

До того ж на їх прикладі Мольєр показав, що й дворяни можуть бути неправдивими, вередливими, непорядними. Таким і є граф Торліт, який розтринькав свої статки й шукає багату наречену. Та й Доримена покохала його, переконавшись, що він багатий, бо дарує дорогі подарунки.

Про справжні почуття тут і не йшлося. А от на кохання здатні інші герої - Люсіль і Клеонт, Ніколь і Ков'єль. Вони чисті серцем, тому й перемога на їхньому боці. Отже, проблема справжнього й несправжнього, проблема правди й неправди вирішується через смішні ситуації, у які потрапляють герої завдяки неправильному уявленню героїв одне про одного. Змальовуючи смішні події, що сталися з бідолашним Журденом, Мольєр піднімається до широкого узагальнення суспільних явищ, не забуваючи про моральні уроки, без яких неможлива комедія класицизму.

Головний герой п'єси міщанин Журден намагається з міщанина раптом перетворитися на дворянина, шляхтича. Йому здається, що для цього в нього є головне - гроші.

Є гроші, але немає елементарної освіти, пристойних манер, і головне - немає розуму, він безпросвітно дурний. В немолодих вже літах Журден надумав вивчати філософію (тут він робить велике "відкриття": виявляється, він розмовляє прозою!), займатися музикою, танцями, фехтуванням.

Він усерйоз вважає, що, здобувши деякі знання та маючи гроші, можна посісти місце в колі знатних дворян. Він оточує себе слугами і вчителями, що вимагають високу платню за роботу, але не виконують і не думають виконувати її. Та й "шляхетні" науки якось не укладаються в голові дурного міщанина.

Його дружина намагається звернутися до розсудливості свого чоловіка і просить припинити незліченні витрати, але той нічого й чути не бажає. Прагне навести на розум свого пана і служниця Ніколь, і при цьому видно, наскільки бідна неосвічена дівчина розумніша за свого хазяїна.

Журден такий дурний, що навіть комічну присвяту в "мамамуші" сприймає всерйоз. Здавалося б, бажання Журдена набратися розуму гідне поваги. Але який же смішний він, коли хоче зробити це за кілька днів!

Мольєр глузує з безмежної тупості Журдена. І на прикладі міщанина зайвий раз показує, наскільки низькою та неотесаною може бути навіть багата людина, яка вважає, що за гроші можна купити розум. Але сміється великий драматург не з конкретної людини. Він висміює прагнення наслідувати якісь зовнішні ознаки вищого соціального стану, не змінюючись внутрішньо. Головне не в титулі, не в костюмі, - стверджує Мольєр. Честь і достоїнство, розум і освіченість не купуються.

П'єса Мольєра "Міщанин-шляхтич" Має риси комедії-балету, у якій поєднується слово, танець, пантоміма, музика, образотворче мистецтво.

Породжує безмежжя питань, серед яких і таке: які суспільні явища штовхнули Мольєра на створення цього епохального твору? Мабуть, головною причиною написання комедії "Міщанин-шляхтич" стала життєва потреба суспільства в утвердженні у житті і мистецтві світлого розуму, логіки, суворого порядку і моральності. Мабуть, зовсім не проста справа - створити комедію. Треба не тільки знайти у суспільстві негативне явище, щоб висміяти його, зриваючи маску з усіх вад і недоліків, що схоже на хірургічне втручання. Треба ще провести інтенсивну терапію - лікування сміхом, випромінюванням здорового глузду, припікання іскрометним феєрверком сатири. Для того треба весь час тримати глядача й читача у постійному напруженні: щоб не встиг звикнути до одного комедійного прийому, використовувати інший, будувати комічний сюжет по наростаючій. Починають з найпростішого комічного ефекту - to зіставлення бажаного і реального. На лекції вчителя філософії про природу голосних і приголосних пан Журден робить для себе "велике відкриття": він розмовляє прозою! Дуже цікаво, як протягом цілої картини швець з помічниками виманюють у пана Журдена гроші, просто підвищуючи його титул: від "Вашої милості" до "Вашої світлості".

    - Ми всі, як один, вип'ємо за здоров'я Вашої світлості. - Вашої світлості? Ого-го! Почекай, постій. Це мені-то - "Ваша світлість"! (убік) Якщо дійде до "височества", слово честі, він отримає весь гаманець. На ось тобі за "Вашу світлість"!

Настільки ж вдало використано прийом протиставлення: на словах збираючись заплатити борги і навіть підраховуючи їх, граф Дорант, як і передбачала пані Журден, просить додати до цієї суми ще двісті пістолей, обіцяючи повернути все разом у найближчий час. Для підсилення ефекту він каже:

- Багато хто з радістю дав би мені грошей в борг, але ви мій найкращий друг, і я побоювався вас образити, якщо попрохаю ще у когось!

Ну, як тут не повторити висновок пані Журден про її чоловіка, що він "дурень набитий"!

Оскільки в комедії дві закохані пари: Люсіль і Клеонт та їхні слуги Ніколь і Ковьєль, - дуже доцільно використаний так званий прийом "віддзеркалення ситуації". Клеонт дорікає у лукавості Люсіль, Ковьєль лає за підступність Ніколь.

Послухаймо цей діалог:

Клеонт: Стільки сліз я пролив біля її ніг!

Ковьєль: Стільки цеберок води я перетаскав за неї з криниці!

К л е о н т: Як палко я її кохав - кохав до повного самозабуття!

Ковьєль: Як спекотливо було мені, коли я за неї порався з вертелом - спекот-пиво до повної знемоги!

К л е о н т: А тепер вона іде повз мене, зневажає мною!

К о в ь є л ь: А тепер вона нахабно повертається до мене спиною!

К л е о н т: Це лукавство заслуговує на те, щоб на неї звалилися кари!

Ковьєль: Ця підступність заслуговує на те, щоб на неї посипалися ляпаси!

Але найголовніший комічний ефект - це справжні розіграші, коли Клеонта переодягають у сина турецького султана, щоб, поведений на шляхетному походженні, пан Журден дав згоду на шлюб своєї доньки.

Тут і серія миттєвих "прозрінь" Люсіль і пані Журден, які, зрозумівши, у чому справа, змінюють свої погляди на протилежні.

Люсіль: Ні, татечку, я вам вже казала, що немає такої сили, яка б примусила мене одружитись з ким завгодно, крім Клеонта. Я скоріше погоджусь на будь-що, ніж... (впинає Клеонта). Звичайно, ви - мій батько, я повинна вам підкорятися без слів, влаштовуйте мою долю, як самі вважаєте.

Пан Журден: Ах, який я радий, що визнання обов'язку до тебе повернулося! Добре мати слухняну дочку!

Тут верх бажання пана Журдена - присвячення його в "мамамуші", щоб майбутній тесть за своїм становищем був гідний сина турецького султана, - з чудернацьким перекладом з небувалої мови, балетом, перевдягненням та іншою буфонадою.

У комедії "Міщанин-шляхтич" висміюється прагнення головного героя, багатого міщанина Журдена будь-що долучитися до світу аристократів. Для цього він наймає вчителів, які вчать манерам вищого світу: музиці, танцям, фехтуванню тощо, викидає гроші на аристократське вбрання.

Засобом комічного у "Міщанині-шляхтичі", по-першу, стає гумор. Це веселий сміх над наївністю героя. Адже до пуття в пана Журдена нічого не виходить. У новому вбранні Журден виглядає так, що служанка Ніколь не може стримати сміху. Хазяйновита та розсудлива дружина Журдена також намагається повернути чоловіка до реальності: "Вірно, надумав посмішити людей, коли вирядився таким блазнем?". Дуже комічно драматург демонструє повну неспроможність Журдена до великосвітських танців. Пісні аристократів видаються учневі нудними та тоскними, він любить невигадливі народні мелодії: "Про овечку". Вчитель філософії натовкує свого учня прописними істинами. Сміх до того ж викликає стійкість та впертість героя, який терпить весь цей хаос у своєму домі заради мети - виглядати справжнім аристократом.

Ще одним засобом комічного в творі є сатира - осудливий, злий сміх. Мета героя не варта виїденого яйця. Серед світу аристократів Журденом цікавляться лише пройдохи типу Доранта, точніше, цікавляться його грошима. Автор наголошує, що дворяни не є кращими за міщан, а часто навпаки. До того ж пан Журден заради своїх дурних ідей порушує лад та спокій у родині. Він навіть хоче пожертвувати щастям дочки Люсіль - забороняє ії виходити заміж за коханого Клеонта, який не є дворянином. Батьки Журдена були купцями, але тепер герой намагається будь-що відхреститися від них.

Іронія - сміх, прихований за удавано-серйозним, також використовується як засіб комічного. Вчителі та кравець лестять своєму бездарному учневі, з серйозним виглядом захоплюються його "успіхами", називають його "ваша милість", "ваша світлість" - дворянськими титулами. З таким само серйозним виглядом проголошують нісенітниці "турки", а насправді - перевдягені посланці Клеонта. Останній за допомогою слуги все-таки вирішив домогтися руки Люсіль і видав себе за турецького аристократa.

Отже, це дійсно - від першого й до останнього рядка - неперевершений комічний сюжет, і цілком зрозуміло, чому "Міщанин-шляхтич" понад три століття не сходить зі сцени, викликаючи бурхливий сміх та оплески.

Слава Мольєра безсмертна, адже навіть серед видатних драматургів світу не багато таких, чиї п'єси ставили б упродовж майже чотирьох століть на всіх сценах світу. Але не забуваймо, що слава Мольєра - це лише частка тієї безсмертної слави, яку здобув французький театр XVII ст. в цілому.

Похожие статьи




Зрілі комедії. Комедії-балети - Комедії Мольєра

Предыдущая | Следующая