Історичні передумови виникнення роману "Тріумфальна арка", Аналіз життя і творчого доробку Е. М. Ремарка - Характеристика образів у романі Е. М. Ремарка "Тріумфальна арка"

Аналіз життя і творчого доробку Е. М. Ремарка

Творчість Е.-М. Ремарка (1898-1970) стала популярною ще за його життя. Його книги було перекладено на 50 мов і видано надзвичайно великими для того часу тиражами. Достатньо сказати, що вже перший роман письменника "На Західному фронті без змін" (1928) розійшовся у кількості 3,5 млн. примірників, що стало рекордом для усієї книжкової індустрії. Видатний письменник належав до "втраченої генерації" і представляє саме таку літературу. Головна тема творчості - показ життєвої долі молодих людей, які стали жертвами безглуздої Першої світової війни, "втраченою генерацією" для людства.

Еріх Марія Ремарк - яскрава, талановита, дотепна і романтична особистість. Його називали "Лицар честі і пера". На біографію митця наклала відбиток уся історія XX століття: дитинство і юність у кайзерівський час, Веймарська республіка і, нарешті, роки вигнання, проведені в США та Швейцарії. Його доля нагадувала долю славетного Данте, який теж більшу частину життя провів за межами батьківщини, усім серцем вболіваючи за неї: "Я народився у часи гасових ламп, - писав Ремарк, - пережив період розвитку електрики та авіації. Якщо проживу 10-15 років, то дочекаюся польоту на Місяць. Наука подолала все. Лише людям не вдалося стати ближче один до одного... У більшості ми не зробили ні кроку... Це страшне протиріччя. І незважаючи на все це, я вірю, що люди знайдуть шлях один до одного. Я не наївний оптиміст, але чи неможливо, щоб люди навчилися одне в одного доброму?" [16, с. 56].

Еріх Марія Ремарк народився 22 червня 1898 року в провінційному містечку Оснабрюці, в Нижній Саксонії. Батько письменника Петер Франц Ремарк походив із династії ремісників середнього достатку був палітурником. Мати Анна Марі займалася вихованням дітей.

Раннє дитинство Еріха прийшло безтурботно, з іграми на лоні природи і святами на центральній площі, де мандрівні актори і музиканти розважали публіку. Хлопець був справжнім мрійником, рано захопився літературою, багато читав, однак безсистемно. Читав ті книги, які приносив додому батько, щоб зробити палітурки. Однак пізніше, згадуючи дитячі та юнацькі роки, Ремарк говорив: "Мої мрії не розуміли ні вдома, ні в школі, не знайшлося і мудрого порадника, який би зумів мене зорієнтувати у світі книг. Неможливо було уявити себе в майбутньому ніким іншим, як учителем чи аптекарем" [16 ,с. 57].

У 1915 році письменник вступив до католицької вчительської семінарії, підкорившись волі батьків, які мріяли про те, щоб їх син належав до солідного середнього прошарку і уник участі простого робітника. Однак закінчити заклад не вдалося. Наслухавшись патріотичних гасел, які звучали скрізь, по-дитячому вірячи в усе те, що говорили про німецьку культуру, її винятковість та гуманізм, у 1916 році 18-річний юнак йде захищати "німецьку цивілізацію". Аріх Марія став бійцем добровільно, бо війна вважалася священною битвою.

Молодий солдат ремонтував розбиті залізничні колії, прокладав телефонні лінії, встановлював огорожі з колючого дроту. Влітку 1917 року його було тяжко поранено, осколок снаряду потрапив у ногу, руку, зачепив шию, в результаті чого Еріх потрапив до госпіталю у місто Буйсбург, де знаходився на лікуванні до кінця жовтня 1918 року. І хоча у листах він прагнув бути веселим і безтурботним, проте жахи війни, пережите на фронті забути було просто неможливо: "Мерзенне це заняття - у такий холод повзати по окопах, стояти на посту, замерзаючи на вітрі, і взагалі не відчувати себе людиною" [16, с. 59].

Із обпаленою душею повернувся додому. З'явилася зневіра, безнадія, спустошеність і марність сподівань. Наслідком цього і стала нова генерація - "втрачене покоління", а згодом і література про нього, зачинателем якої став Ремарк. Фронтові переживання визначили характер літературної творчості митця. Ремарк у перше повоєнне десятиліття працював вчителем, бухгалтером, репортером. Повернувшись до рідного міста, Ремарк завершив навчання в гімназії і став "запасним учителем", обов'язком якого була заміна вчителя, який захворів, в одній із сільських шкіл. Молодий вчитель добирався до школи на велосипеді, робив це з великим небажанням, оскільки вже на той час його вабила література. Скоро залишив школу і став перебиватися випадковими заробітками: давав уроки гри на піаніно, був інструктором в автошколі, навіть продавав надгробні плити. Жодна професія не подобалася, до того ж пережите на війні не давало спокою. Ремарк вирішив влаштувати особисте життя.

У 1924 році на одному бенкеті письменник познайомився із танцівницею і красунею Ільзою Юттою Замбоною. У жовтні наступного року вони побралися, проте шлюб видався не досить вдалим. Через 5 років подружжя розлучилося. Спочатку кокетство дружини не викликало ніяких підозр, але згодом вона почала відкрито зраджувати і говорити, що вони мали на це право: "Еріх, я так само кохаю тебе. Але погодься, ми ж не міщани, ми культурні сучасні люди". У 1938 році Ремарк знову вступив з Ільзою у фіктивний шлюб, щоб дати їй можливість виїхати за кордон у Швейцарію, а звідти до США [10 ,с. 154].

20-ті роки стали для Ремарка переломними. Він заробляв собі на життя журналістикою і літературними працями. Усе це було лиш етапом для переходу до справжньої прози. Переломним моментом став вихід роману "На Західному фронті без змін" - життєвий біль автора.

Видавництво Фішера відмовилося ще раз нагадати читачам про Першу світову війну. Минуло три місяці, і роман "На Західному фронті без змін" було прийнято до другу. Твір вийшов у газетній версії, а через два місяці побачила світ і книга. Через одинадцять місяців потрібен був додатковий тираж - щодня продавали по 20 тисяч примірників. Через два роки права екранізації придбав Голівуд, а Ремарк став найбільш популярним письменником у світі.

На перших сторінках роману подано опис буднів Першої світової війни очима рядового солдата Пауля Боймера. Пауль пішов на війну добровольцем, захищати німецьку культуру. Герой згадував, що до війни писав поезії та розпочав драму "Саул". Він переконаний, що старше покоління міцніше зв'язане з минулим, у них був грунт під ногами: дружини, діти, фах та інтереси, і війна не змогла їх розірвати. А у таких як він - 20-річних - були лише батьки, та у деяких - дівчина. Це не так вже й багато. У такому юнаки стали незалежними від батьків, а дівчина ще не займала головного місця у житті: "Окрім того, ми майже нічого не знали: у нас були свої мрії, захоплення і школа, більше ще нічого не встигли пережити. І від цього нічого не залишилося. Ми ще не встигли пустити коріння - війна нас знищила" [10, с. 155].

Юнак згадував військове навчання, яке бійці пройшли приблизно за десять тижнів. За такий короткий час їх встигли перевиховати більше, ніж навчити за десять років школи. Молодь переконали, що бездоганно начищений гудзик важливіший, ніж цілих чотири томи класики: "Ми переконалися, що тут усе вирішує не розум, а щітка для взуття, не думка, а розклад, не воля, а муштра. Ми стали солдатами з доброї волі, із ентузіазму; але тут робили все, щоб знищити у нас це відчуття. Якби нас послали в окопи без такого загартування, більшість із нас, напевно б, збожеволіла. А ми виявилися підготовленими до того, що на нас чекало".

У романі наявні автобіографічні моменти. Письменник показав переживання героя через смерть своїх товаришів Кеммеріха, Вольфа. Пауль пригадав фронт, який порівняв злим водоворотом: "Ще далеко від його центру, у спокійних водах вже починаєш відчувати ту силу, з якою він вбирає в себе, повільно, майже повністю паралізуючи будь-який тиск. Зате із землі, з повітря у нас вливаються сили, потрібні для того, щоб чинити опір і захищатися, особливо із землі. Ні для кого іншого на світі вона не важить стільки, як для солдата. У ті хвилини, коли він прихиляється до неї, вона - його єдиний друг, брат, його мати. їй, мовчазній та надійній захисниці, стогоном і криком довіряє солдат свої страх і біль, вона приймає і знову відпускає його на 10 секунд, - 10 секунд життя, - і знову підхоплює його, щоб сховати назавжди" [10, с. 160].

Після виходу першого антивоєнного роману та протягом усього подальшого творчого шляху Ремарка звинувачували то в надмірному натуралізмі, то в аполітичності. Але насправді він був зовсім іншим: активний гуманіст, свідомий антифашист, борець.

Після приходу до влади фашистів, письменник був змушений покинути батьківщину. Гітлерівці позбавили його німецького громадянства, визнали "ворогом народу", заборонили і привселюдно спалили його книги на площах у великих університетських містах. Автора звинуватили у пацифізмі. Нацистські пропагандисти цькували письменника, звинувачували його у підриві воєнного духу, в дискредитації і приниженні героїки німецької солдатчини. Це сталося тоді, коли Ремарк, на щастя, покинув Німеччину, поїхавши спочатку до Франції, а звідти до Австрії. До кінця життя він залишився емігрантом. З 1932 року письменник жив і працював у гостинній Швейцарії, де придбав розкішну віллу на березі озера Ларо-Маджоре в Порто Ронко. Саме тут у 1938 році побачив світ роман "Три товариші".

У 1939 році Еріх Мерія переїхав до Америки, де до кінця 1943 року жив у Лос-Анджелесі. Як європейську знаменитість його привітно зустріли у вищому світі, познайомили із Чарлі Чапліном, Гретою Гарбо, Марлен Дітріх.

З актрисою Марлен Дітріх у Ремарка склалися особливі стосунки. Молоді люди познайомилися у середині 30-років у ресторані на площі Сан-Марко у Венеції. Побачивши її за столиком, письменник не впізнав у ній великої Дітрії. Просто звернув увагу на те, що ця жінка дуже схожа на Вільзу - його колишню дружину. Ремарк по-військовому підійшов до столика Марлен і представився: "Мадам, дозвольте представитися. Еріх Марія Ремарк". Він відчув, що серце у нього озвалося, а очі заблищали від щастя, коли Марлен промовила лише один звук. Поряд із нею за столиком сиділа маленька дівчинка - донька Дітріх Марія. Минув час і він почав набридати. Письменник почав пити, і, щоб викликати у Марлен ревнощі, заводив короткі романи з жінками. У жовтні 1943 року чоловік написав Марлен коротеньку записку: "Завжди приходить час, коли треба зупинитися. Тому - адью". Після цього він переїхав до Нью-Йорка. У 1945 році побачив світ роман "Тріумфальна арка", який став справжнім прощанням з Марлен Дітріх. У цій книзі, частково автобіографічній, Ремарк розповів про своє нещасливе кохання до великої актриси [9, с. 57].

У серпні 1947 року німецький прозаїк одержав американське громадянство, але через рік поїхав до Європи, багато мандрував, провідав батька в Оснабрюці, а потім знову повернувся до Швейцарії, в Порто Ронко. У лютому 1958 року Ремарк нарешті знайшов особисте щастя: одружився з актрисою Поллет Годдар, колишньою дружиною Чарлі Чапліна. З нею він познайомився у 1948 році. Вже тоді зрозумів, що ніколи не хоче з нею розлучатися. Листи Поллет були зворушливими: "Мій милий! По-перше, я тебе кохаю. По-друге, пишу тобі листа у перерві між зйомками. По-третє, мені роблять масаж шиї. Уявляєш, усе це одночасно!".

У середині 60-років у Ремарка виникли проблеми зі здоров'ям. Хвороба серця виявилася невиліковною. 25 вересня 1970 року письменник помер у приватній лікарні св. Агнеси міста Локарно від аневризму аорти. Поллет була поряд із ним. Вона прилетіла напередодні із Америки і виконала останню волю Ремарка: у 1971 році підготувала і посмертно опублікувала останній роман "Тіні в раю" [9, с. 67].

Провідними темами романів прозаїка стали:

    - "втрачена генерація" ("Три товариші"); - опір фашизмові ("Час жити і час помирати"); - поневіряння емігрантів, які залишили гітлерівську Німеччину ("Люби ближнього свого"); - причини виникнення фашизму і застереження людства проти цього безумства ("Чорний обеліск")

Ремарк зрозумів, що будь-яка війна - це катастрофа для людства, ганьба цивілізації, це насилля над людиною. Нехтувати найбільшою цінністю на землі - життям - просто не допустимо. Війна - це трагедія і для переможених, і для переможців. За своїми переконаннями він був пацифістом. Пацифізм - антивоєнний рух, представники якого виступили проти всіх без винятку воєн, незалежно від їхнього характеру і мети. Прихильники пацифізму столи на позиціях морального засудження всякої збройної боротьби, пов'язаної з людськими жертвами.

Роман "Повернення" (1931 р.) був написаний майже за інерцією, як продовження "На західному фронті без змін", більше того, як свого роду епілог до цього роману. Щоправда, перехід від "ми" до "я" намітився вже тут, але, здається, поки ще не усвідомлено. Завершився він у "Трьох товаришах".

Три товариші" (1938) належав до тих творів, що вплинули на душу людини, її почуття. Герої цього антивоєнного твору - люди, морально скалічені війною, "втрачене покоління" для суспільства. "Три товариші" - останній із трьох романів про "втрачену генерацію" (перші два "На Західному фронті без змін", "Повернення"), написаних протягом одного десятиліття і об'єднаних ідейно і художньо. Усі вони спрямовані проти війни, її анти людської суті, та жахливих наслідків. Дія у романі відбувалася після Першої світової війни, у "час, який пройшов по людях, наче по рейках". У творі автор порушив ряд проблем: війни і миру, життя і смерті, дружби і кохання, боротьби з насильством і наслідками війни. Письменник виступив на захист людини-борця [9, с. 57].

У 1940 р. вийшов роман "Возлюби ближнього свого" ("Liebe deinen Nachsten") -- спочатку у США, під назвою "А хмари пливуть". Дія роману зосереджується навколо двох персонажів -- антифашиста Штайнера та юнака Людвіга Керна, змушеного разом з батьками залишити Німеччину через брехливий донос. Штайнер, учасник Першої світової війни і типовий розчарований герой, добровільно допомагає Людвігові та його коханій Рут, навчає їх премудрощів життя поза суспільством. І в цьому творі Ремарк залишається відданим образові "шляхетного індивідуаліста", "романтика, котрий позбувся ілюзій".

Такий герой перебуває й у центрі роману "Тріумфальна арка" ("Arc de Triomphe", "Triumph-bogen", 1946). Він називає себе Равиком (лише наприкінці читач дізнається його справжнє ім'я -- Людвіг Фрезенбург).

Дія наступного роману Ремарка "Іскра життя" ("Der Funke des Lebens", 1952) відбувається в одному з гітлерівських концтаборів 1945 р. У центрі розповіді -- в'язень № 509, колишній редактор ліберальної газети. Перебуваючи серед щоденних страт і катувань, в оточенні сотень і тисяч людей, котрі повільно вмирають від голоду, герой однаково зневажає і нацистів, і комуністів як "ірраціональну, злу стихію", як абстрактне насильство над суверенною особистістю [10 ,с. 159].

У 1954 p. Ремарк створив роман "Час жити і час умирати" ("Zeit zu leben und Zeit zu sterben"). Основу сюжету становить "виховання війною" молодого солдата гітлерівської армії Ернста Гребера. Наприкінці твору Ернст пориває із нацизмом, але гине від рук російського партизана, котрий нічого не відає про зміни, що відбулися у Греберовій душі, а бачить перед собою лише людину у ворожому мундирі.

У романі "Чорний обеліск" ("Der schwarze Obelisk", 1956) автор повертається до початку 20-х pp., у пору юності своїх героїв. Головний із них -- Людвіг Боймер -- працює у фірмі свого товариша Георга Кроля і виготовляє надмогильні пам'ятники. Зазирнувши в минуле очима людини 50-х pp., Ремарк побачив багато спільного між ситуацією в сучасній йому Західній Європі та життям у Веймарській республіці. Це ро-ман-попередження. Герой намагається знайти відповідь на питання про сенс людського існування, і цим він яскраво вирізняється на тлі свого середовища, для якого не існує жодних "проклятих" питань.

У 1958 p. Ремарк видав роман "Позичене життя" ("Gebergtes Leben"), що відтворює атмосферу гірського туберкульозного санаторію, у якому розвивається історія кохання смертельно хворої дівчини Ліліан і автогонщика Клерфе. Їхнє кохання осяяне похмурою загравою смерті. У центрі твору -- проблеми життя і смерті.

У романі "Ніч у Лісабоні" ("Die Nacht von Lissabon", 1962) Ремарк повертається до теми поневірянь німецької еміграції. Ідейно і фабульно цей твір тісно пов'язаний із "Тріумфальною аркою", "Возлюби ближнього свого" та "Позиченим життям". Герой -- німець-емігрант, придбавши надійний паспорт, не може утриматися від бажання побачити свою дружину Елен, котра залишилася у нацистській Німеччині. Він повертається на батьківщину, щоби забрати Елен за кордон. Невиліковно хвора на сухоти жінка, сестра значного нацистського чиновника, Елен вирушає назустріч небезпеці, назустріч власній смерті, не бажаючи залишатися у рейху [10, с. 161].

Останній роман Ремарка "Тіні в раю" ("Die Schatten im Paradies") побачив світ через рік після смерті автора. Герой твору -- Росе -- потрапляє у Нью-Йорк. Тут не було війни, тут -- "рай", але емігранти у цьому раю видаються тінями. Надто багато сил змарновано там, у Європі, на виживання та помсту.

Українською мовою ряд творів Ремарка переклали К. Гловацька, М. Дятленко, Є. Попович, Ю. Петренко та ін.

Похожие статьи




Історичні передумови виникнення роману "Тріумфальна арка", Аналіз життя і творчого доробку Е. М. Ремарка - Характеристика образів у романі Е. М. Ремарка "Тріумфальна арка"

Предыдущая | Следующая