Генеза кохання у збірці Генріха Гайне "Книга пісень" - Тема кохання у німецькому романтизмі

"Книга пісень" являє собою ліричну повість, об'єднану однією спільною темою - темою кохання. У віршах "Книги пісень" знайшли своє відображення переживання поета, пов'язані з почуттям нерозділеного кохання до кузини Амалії дослідники творчості Гайне знаходять тут сліди і інших юнацьких захоплень [10; 124]. Однак величність поета виявилася в тому, що у інтимно-ліричній темі, яка складає основу більшості віршів "Книги пісень" [9; 13], він зумів відобразити істотні риси свого сучасника - молодої людини 10-20-х рр. ХІХ століття.

"Книга пісень", яка створювалася на протязі більш ніж десяти років, дає можливість наглядно прослідкувати генезу погляду на кохання Гайне.

Творча еволюція лірики Гайне йде в "Книзі пісень" складним, повним протиріч шляхом. Він все розширює традиції німецької народної пісні, роблячи тим самим крок вперед в розвитку одного з основних принципів романтичної поезії в Німеччині [10; 119]. Разом з тим віршам Гайне властивий і вплив кращих реалістичних традицій лірики Фоска, Бюргера, Гете, Шиллера. Значний вплив на формування лірики Гайне залишає поезія Шаміссо, котрий ще до Гайне ввів до вжитку у німецькій ліричній поезії метричні і образні засоби німецької народної балади [6; 76].

У "Стражданнях юності" особливо гостро звучить біль нерозділеного кохання. Знехтуване почуття стає джерелом різкого конфлікту поета з дійсністю, яка й сприймається ним крізь призму своєї душевної драми. Як і інші поети-романтики, Гайне віддає данину популярній у його часи готичній фантастиці, "романтиці жахів". У першому циклі кохання - фатальна, ірраціональна сила, що несе страждання і загибель. Раз у раз постають цвинтарі, розриті могили, з них виходять привиди, з якими веде бесіди юнак, чи серце стікає кров'ю через нещасливе кохання. Відповідною є й лексика, для якої характерними є слова: "похмурий син ночі", "саван", "зловіщий сон", "мертвяк" тощо. У цих ранніх віршах Гайне не відразу знаходить свої адекватні засоби для художнього втілення естетичної програми. Близькість їх не тільки в романтиці жахів, а й в тяжінні до земної реальності:

Згиньте в своїй імлі!

Чимало щастя зажити

Я міг би ще тут на землі.

Поет живе в світі дивних сновидінь і уявних марень. Кожний вірш розділу "Сновидіння" - це опис або сну, або видінь, які бачив поет. Уві сні він бачить "її" - невірну кохану, втрачену назавжди; він присутній на її весіллі з іншим (вірші 3 і 4); він продає душу пекельним силам за радість побачення з нею [6; 88]; уві сні вона з'являється до нього, подібна вихідцям з того світу - бліда і холодна мов мармур. Наяву поету мариться цілий пекельний кортеж - він заплатив дияволу страшну ціну за неї, і ось з'являється вона, в супроводі самого диявола, котрий і поєднує поета з його коханою. Повертаючись від коханої, поет йде цвинтарем - і з могил встають привиди, кожний з них - жертва нещасливого кохання [8; 74].

Дійсність і сон, уявне і реальне в цих віршах нероздільні - вони поєднуються в страшній фантасмагорії.

Поет цілком занурився у свій відчай, але це скорботна, безнадійна примиреність - це бурхливе, несамовите почуття. Він не шукає втіхи, здатний дійти до останньої межі - продати душу дияволу, пожертвувати "вічним блаженством", йому не потрібний спокій ані тут, на землі, ані "там", в потойбічному світі. Ніде поет не бачить світлого початку, навкруги безпросвітна темрява - недарма у віршах так часто згадується диявол [9; 53].

Любов у Гайне виступає як рокова сила, що несе загибель. Образ самого поета розривається лише з одного боку: він нещасний закоханий, що тяжко переживає "її" невірність, одна з багато чисельних жертв цієї рокової сили, подібна до тих жертв, котрі пройшли перед ним на цвинтарі.

У світі, де живе поет, здається, немає живих, справжніх людей. Це привиди, або живі личини, які приховують то підлість, то убогість. Оманливе видіння - і сама кохана поета [2; 47].

Цикл "Юнацький страждань" був ще повністю романтичним. Своєю скорботною непримиренністю він в певному сенсі ближче до поезії Байрона, ніж до поезії німецьких романтиків, але з поезією останніх теж багато чого зближує Гайне: напруженість переживань, трактування любові як рокової сили, що стоїть над людьми, нарешті, увесь образний лад і форма віршів.

Образна мова Гайне в цьому циклі умовно романтична: усі нічні видіння, привиди, "безумний сміх", "дике полум'я в грудях", "похмурий демон", "блаженний біль" - романтичного походження. Ще зовсім недавно ці образи, метафори, порівняння були дійсним художнім відкриттям романтиків і передавали інший в порівнянні з лірикою ХVIII століття лад почуттів. Тепер вони все більше ставали літературною умовністю. Щирість і самобутність Гайне проривається через цю літературність [4; 23].

Ідейно-тематична спрямованість вищезгаданих творів, а також соціальні мотиви, які нерідко звучать і у віршах про кохання, зумовили особливості романтичної поетики Гайне, які відрізняли її від поетики інших романтиків. Це відчувається, наприклад, у витлумаченні теми смерті і теми природи.

Деякі романтики описували Смерть як єдиний засіб втекти від страждань, від непривабливої навколишньої дійсності[3; 60]. У "Книзі пісень" теж нерідко зустрічається думка про смерть як звільнення від любовних мук. Але герой водночас іронізує над своїми мріями про зустріч з коханою у потойбічному світі ("Пролог" до "Ліричного інтермецо"). Поет усвідомлює, що тривалий час тільки грав роль "вмирущого воїна", грав комедію "в романтичному стилі", що він живий "і значно дужчий, аніж всі мерці". В низці віршів він з оптимізмом підкреслює, що душа його здорова, а журба минеться:

Зачекайте, відлунає

Давнє горе непривітне,

І нова весна піснями

В серці згоєнім розквітне!

Якщо в перших частинах "Книги пісень" романтичні образи домінують, то в наступних вони зазнають помітної еволюції. Так, у численних віршах розділу "Знову на батьківщині" цілком реалістично відтворені враження поета від повернення до міста своєї юності, реалістичний характер мають зарисовки життя простих людей, морські пейзажі тощо. В цьому ж розділі почуття і настрої поета, його любовні муки, взаємини з коханою теж частіше розкриваються в реалістичному ключі:

Коли ми одружимось, тобі

Всі заздритимуть, та й годі.

Зо мною ти житимеш, далебі,

В розвагах та насолоді.

Хоч бийся, хоч лайся, - буду терпіть,

Покірно гнутиму спину;

А віршів моїх не станеш хвалить, -

Ту ж мить тебе покину.

Побутово-земного, гуманістичного змісту набувають паралелізми: герой прагне стати ослінчиком біля ніг коханої, подушечкою для її голок, папірцем для її папільйоток. А кохана, чий образ раніше неодмінно поставав серед таких романтичних атрибутів, як цвинтарі, домовини, мерці, привиди, з блідої красуні перетворюється на звичайну земну дівчину. Вона вередує, чекає, щоб мати напекла їй солодкого печива, в її серці "були на постої" гусари і т. ін. Все частіше поет кепкує з власного кохання [13; 137].

Так у "Книзі пісень" формувалася своєрідність всієї творчості Гайне, що полягала у постійному взаємовідштовхуванні і водночас складному взаємопроникненні романтизму і реалізму. Вважаючи себе останнім поетом "вільної пісні романтизму", романтиком-розстригою, Гайне чимало зробив для розвитку реалізму у вітчизняній літературі.

Центральним у "Книзі пісень" є цикл "Ліричне інтермецо". Хоча тут звучить та ж тема нерозділеного кохання, однак сердечні муки ліричного героя розкриваються тут в іншому плані. В ньому послідовно простежується вся історія кохання поета від його зародження до її драматичної розв'язки - виходу коханої заміж за іншого і страждань героя. Тут за канонами романного мистецтва присутня зав'язка, кульмінація, розв'язка [3; 27]

Перший вірш циклу - зав'язка - говорить про те, що в "місяці травні" поет закохується й освічується "їй":

Як в травні місяці сади

Розвинулися зрання,

Тоді в моєму серці

Прокинулось кохання,

Як в травні місяці в садах

Зачулось щебетання,

Я їй своє бажання

Освідчив без вагання.

У наступних віршах - ліричних мініатюрах, Гайне відтворює блаженний стан закоханості, до якого долучається почуття солодкавого смутку - можливо, передчуття майбутніх любовних мук. На все поет дивиться закоханими очима, - він навіть починає розуміти мову зірок; Мадонна в соборі здається йому схожою на його кохану. Та виникло перше непорозуміння, за ним, щоправда, йде примирення, каяття, поцілунки, хоча поет починає підозрювати, що вона "безсердечна", що вона "підступна". Незабаром настає катастрофа - кульмінація - вона не любить його - вона наречена іншого, виходить заміж. Поет карається її зрадою, його мучать спогади, зневіряється, намагається іронізувати над своїм обманутим почуттям, звинувачує невірну, намагається пояснити те, що трапилось. Уся ця складна гама почуттів поета розгортається аж до останнього вірша, в якому поет намагається покінчити з минулим - розв'язка:

Чому труна велика?

Скажу вам до ладу:

Я в ній своє кохання і біль свій покладу.

Герой цього "ліричного роману" - людина з багатим духовним життям, не тільки здатен на високі почуття, страждати від них, але не засліплений ними, він уміє аналізувати свої почуття [13;29].

Якою ж постає "вона"? Образ коханої більш умовний і узагальнений, позбавлений конкретно-індивідуальних рис. Гайне не намагається описати її зовнішність, хоча про неї, здавалося б, говориться багато. У неї очі фіалкові, ніжні, лілейні рученята, трояндові щічки - усе це фольклорні шаблони, які не формують живого індивідуального образу коханої. Її внутрішній світ ще менш конкретний - вона невірна кохана. Зрозуміло, що поет зосередився на своїх переживаннях і душевних муках.

Цикл "Знову на батьківщині" - та ж історія нещасливого кохання: поет розказує про пережиту ним недавно трагедію. За жанром цикл найближчий до "твору мандрів". Поет подорожує, зустрічається з сім'єю своєї коханої, повертається в рідне місто, де пережив любовну драму, і в його душі оживають спогади про душевні муки. Минуле хвилює поета, але змушує швидко осмислити його, ніж пережити знову [3; 87]. Ліричний герой дивиться на минуле очима досвідченої людини. Юнацькі страждання близькі йому як спогад. До циклу включено відомий ліричний вірш, присвяченій казковій рейнській красуні Лорелеї. Мотив цей введений у німецьку романтичну поезію за зразком народних легенд К. Брентано і підхоплений багатьма поетами (Ейхендорф, Лебен, Зимрок). У Гайне, як і в попередників, Лорелея - втілення згубних чарів кохання. Але міф про неї для поета - лише "казка стара". Вже у першій строфі постає сам поет з його смутком, він намагається збагнути незрозумілу йому причину такого настрою:

Не знаю, що стало зі мною,

Сумує серце моє, -

Мені ні сну, ні спокою

Казка стара не дає.

Розмова про Лорелею, прекрасну чарівницю, яка з'являлася на високій скелі над Рейном і своїм звабливим співом занапащала тих, хто плив по річці, розпочинається лише з другої строфи [5; 69].

Гайне, таким чином, переключив відомий мотив у глибинно ліричний план, у нього він стає метафорою, що передає душевний стан поета його відчуття, породжені казковим образом. [3; 47]

У циклі духовна історія ліричного героя поглиблюється, вірші передають динаміку почуттів, зміну настроїв, то розквіт, то згасання надії на щастя. У розвитку любовної теми тепер нерідко з'являється, прикриваючи більш грайливість: [10; 65]

Хотів би я в слово єдине

Вмістити всю душу смутну,

Віддать його сильному вітру -

Нехай би одніс в долину.

Нехай би печаль в отім слові

До тебе моя попливла,

Щоб ти її кожну хвилину

Почути, кохана, могла.

І навіть, коли серед ночі

Заплющиш ти очі ясні,

І тут, щоб знайшло моє слово

Тебе в найглибшому сні.

Цикл "Північне море" на змістовному і формальному рівнях відрізняється від попередніх. У листі до В. Мюллера поет писав: "Північне море" належить до моїх останніх творів, і ви побачите в ньому, яких нових струн я торкнувся, які нові пісні задумую" [6; 79]. На передньому плані тут тема природи. Він пише про різне море: вдень і вночі, спокійне та бурхливе, під час спалахів блискавок і під безхмарним небом. Але мате поета не зображення морських пейзажів. Він творить зразки високої філософської лірики, в якій природа співвідноситься з людиною і людське життя вимірюється масштабами світобудови. Перед стихією втрачає своє всеохопне значення любовна трагедія поета. Характерним для циклу вірш "Запитання":

Над пустельним, морем нічним

Юнак одинокий стоїть,

В думках його сумнів, на серці - журба.

Він хвилі питає похмуро:

"О відкрийте, скажіть мені згадку мудру життя.

Поет іронізує над болісними питаннями буття. Вони здаються авторові безглуздими, тайну життя відкриває для себе кожен сам:

Шумлять собі хвилі, як вічно шуміли.

І вітер гуляє, і хмари пливуть.

Байдужо-холодні зірки мерехтять,

А дурень стоїть і чекає одвіту.

У багатьох віршах поет вдається до характерної гайнівської іронічної кінцівки, за допомогою якої знижує, "приземлює", ніби "вивертає" прозаїчним боком власні романтично-піднесені ілюзії:

І сині фіалки її оченят,

Троянди щічок і білі лілеї

Маленьких ніжних її рученят

Цвітуть, та цвітуть, і горять,

І тільки серце засохло у неї.

Велике місце у "Книзі пісень" посідає природа. Зображуючи її, поет відтворює свої настрої, поривання, мрії, страждання і радощі. Так, розквіт весни збігається з щасливим коханням героя, а холодна похмура осінь приносить кінець його щастю:

Співав соловейко, і липа цвіла,

Всміхалося сонце, скрізь радість була!

А ти цілувала мене, обіймала,

І так до тремтячих грудей пригортала.

Кричав чорний ворон, і лист опадав,

І сонячний промінь так прикро блищав;

"Прощай" ми сказали - холодне прощання!

Ти гречно вклонилась на гречне вітання.

Природа у Гайне стає співучасницею його переживань: квіти і дерева, хмари і зірки, сонце і місяць, солов'ї і лебеді разом з поетом сміються і плачуть, радіють і сумують, розмовляють з ним, співчувають йому. Але тут відсутня органічна єдність людини з глибинно таємничим життям природи, що було характерним для раннього німецького романтизму. Тому паралелізм переживань героя і природних явищ - лише красиве порівняння, поетична метафора [3; 57].

"Книга пісень" Генріха Гайне стала видатним явищем німецького романтизму, а її творець справедливо заслужив найвищої оцінки як ліричний поет, співець кохання. Мало кому з поетів вдавалося так тонко передати страждання душі, журбу, сумовитість, органічно поєднати фольклорну традицію зі світосприйняттям сучасної йому людини.

Похожие статьи




Генеза кохання у збірці Генріха Гайне "Книга пісень" - Тема кохання у німецькому романтизмі

Предыдущая | Следующая