Українська літературна мова: формування, норми, функції та стилі. Ділова українська мова
Мова - суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людини. Мова - це витвір історії суспільства. Форма існування мови - мовлення, тобто різноманітне використання мови в усіх сферах громадського та особистого життя. Ставлення до рідної мови - свідчення національної свідомості. Культурно-мовні питання мали велике значення в усі періоди історії України, мовна проблема - це політична проблема, яка завжди в полі зору кожної держави (наприклад, сучасні служби мови у Франції, Англії, Естонії, Латвії і т. д.). Державною (або офіційною) є мова більшості корінного населення країни, тобто мова корінної національності. Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу. У Конституції України у ст.10 записано:
"Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом".
Відомо: писемність на території України була ще в дохристиянські часи, раніше, ніж брати-просвітителі Кирило і Мефодій удосконалили уже існуючу азбуку, якою користуємось і яка називається кирилицею. Українська писемна мова пройшла такі основні етапи розвитку: руська народна і старослов'янська (церковнослов'янська) мови Київської Русі - відповідно староукраїнська мова світської літератури, літописів, адміністрації Великого князівства Литовського і старослов'янська мова релігійної літератури.
Нормалізації й уніфікації писемної мови сприяли книгодрукування в Україні, видання граматик й словників, розвиток стилів на основі народного мовлення (документи гетьманських канцелярій, ораторська проза, вірші, драми і т. інше).
Становлення нової української літературної мови відбувалося на основі середньонаддніпрянських діалектів. Розвиток літературної української мови спостерігаємо у творах видатних українських письменників усієї України (кінець XIX - початок XX ст.). Державно-імперські антиукраїнські заходи царизму, такі як Емський указ та Валуєвський циркуляр, ускладнювали процес становлення єдиної літературної української мови в Росії. Єдина українська літературна мова для всієї України, за яку виступав Іван Франко, стала можливою після возз'єднання всіх українських земель 1939 року. Боротьба з так званим українським націоналізмом в УРСР, репресії 30-х і подальших років призвели до значної мовної русифікації в суспільному житті. Разом із тим, створення словників, граматик, правописів, діяльність письменників та інших культурних діячів сприяли становленню нормованої, а отже, літературної української мови та її вжитку в усіх сферах суспільного життя. Однак закон про державність української мови було прийнято лише 1989 року.
У боротьбі проти всіляких заборон українська національна мова успадкувала надбання попередніх століть і не лише вистояла й утвердилася, а й розширила свої функціональні стилі, відшліфувала засоби вираження.
Поняття національна мова охоплює загальнонародну українську мову - як літературну, так і діалекти, професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Вищою формою національної мови є літературна мова.
Українська літературна мова сформувалася на основі південно-східних (середньонаддніпрянських) говорів, які раніше й ширше за інших закріпилися в художніх творах і науковій літературі.
Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини "Енеїди" І. П. Котляревського. І. П. Котляревський - зачинатель нової української літературної мови. Він увів до літератури багату, колоритну, мелодійну співучу українську народну мову.
Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилічну систему. Українська мова стала придатною для вираження найскладніших думок і найтонших почуттів: Шевченко вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи дальшого розвитку.
Кращі письменники ХІХ і ХХ ст. творчо розвивали і збагачували українську літературну мову, боролися за надання українському народові права вільно користуватися рідною мовою.
Визвольні змагання українського народу в 1917-1920 роках зумовили розширення функцій української мови як державної. Проголошена радянським керівництвом політика розвитку національних мов і культур не була послідовною, і розвиток української літературної мови суттєво уповільнився вже на зламі 20-30-х років, з утвердженням у державному житті тоталітарного режиму, із запровадженням політики русифікації, що базувалася на хибній теорії злиття всіх радянських націй і народностей в одній радянській спільноті.
Гарантією успішного розвитку української літературної мови, повнокровного її життя може бути тільки справжня державність українського народу.
Історична доля української мови, як і доля українського народу, має докорінно змінитися з утворенням соборної, демократичної, правової української держави.
Українська літературна національна мова сформувалася на основі найбільш уніфікованого й поширеного діалекту, в основі якого лежать середньонаддніпрянські говірки, але увібрала в себе і найважливіші елементи інших діалектів України. Літературна мова - це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень).
Мовна норма - це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі.
Лексична норма - це відбір словесних засобів які сприяють встановленню певного мовного стилю.
Орфографічна норма - це орієнтація в написанні на останнє видання "Українського правопису" та на нормативні словники.
Граматична норма - це вибір правильних словоформ, а також правила побудови речень та словосполучень.
Орфоепічна й акцентна - це правила вимови й наголосу.
Стилістична норма - використання мовних засобів, властивих певному стилю.
Пунктуаційна норма - вживання розділових знаків.
Літературна мова має дві форми вживання:
Писемну, пов'язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної та акцентної;
Усну - розмовно-літературний стиль, що включає всі норми, крім орфографічної.
Норми літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному й писемному мовленні.
Літературна мова - це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.
Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.
Найголовніша ознака літературної мови - це її унормованість, властиві їй норми.
Стилі сучасної української літературної мови
Стиль (з лат. stilos) у мові - це проблема мовного вживання; це система мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.
Розмовний стиль - найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві форми: кодифіковану і не кодифіковану. Риси його: не одноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; форма - діалогічна й монологічна, а тому неповні, еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація.
Художній стиль - це складний сплав, відображає багатство національної мови; це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але з орієнтацією на літературну мову. Основні різновиди: проза й поезія. Одна з його особливостей - вживання художніх засобів (тропів: епітетів, метафор, порівнянь, алегорій і т. ін.), що сприяє створенню образності.
Науковий стиль - це повідомлення з науковою інформацією, які вимагають логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується вживанням термінологічної лексики, розгорнутими складними і складнопідрядними реченнями, відповідними фразеологізмами; документуються твердження, обов'язкові посилання, а також цитати. Його різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний, виробничо-технічний з відповідними мовними вимогами до кожного різновиду.
Публіцистичний стиль - призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т. ін. Має різновиди: науково-популярний, газетний, радіомовлення і телебачення. Побутують усна й писемна форми публіцистичного стилю.
Офіційно-діловий стиль - це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Написання документів вимагає суворої нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та логічної виразності.
Ділова українська мова як різновид літературної мови виявляється в офіційно-діловому стилі, в основному в його адміністративно-канцелярському різновиді, який має писемну й усну форми вживання.
Історично цей стиль базується на документах доби Київської Русі та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (XV - XVII ст.), на документах гетьманських канцелярій, має лексико-синтаксичний вплив російської канцелярії та мови австро-угорських і польських канцелярій.
Основна одиниця документа - текст, що оформляється за певними правилами з використанням відповідних реквізитів ( за класифікацією управлінських документів ). Композиція, або структура, тексту [вступ, доказ (розповідь, міркування, пояснення),закінчення (висновки, мета, заради якої укладено документи пропозиції)] вимагає стандартизації (для кожної групи документів зразок, еталон, який є нормативним, вихідним), тобто єдиних обов'язкових вимог до відповідних груп документів з погляду мовних засобів.
Так, на рівні лексики в основі ділової української мови лежать загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, так звана книжна, між стильова лексика, відповідно термінологія та професійно-виробнича лексика; відтінок книжності мають слова з абстрактним значенням (виконання, дозволяється, розробляється, посвідчення), дієслова (здійснювати, надіслати, призначити), вмотивовані слова (що відповідають змісту документа); іншомовні слова (за доцільністю вживання); на рівні словоформ - вибір найточнішої граматичної форми слова (з погляду відмінків - прізвища, звертання), вживання роду (назви посад, професій) і числа; написання числівників, вживання відповідних займенників (Ви, ми) та відповідних форм дієслів (інфінітиву, першої та третьої особи теперішнього часу, наказового способу); на рівні синтаксису документ в основному має розповідний характер, отже, вимагає розповідних поширених речень, найчастіше простих з прямим порядком слів, у деяких документах (контрактах, договорах) - складних речень з умовними, причиновими підрядними реченнями; можливі інфінітивні конструкції та вживання розщепленого присудка (зробити огляд, провести операцію, давати вказівки); важливим є вибір прийменника у синтаксичних конструкціях (відповідно до, підготуватися до...) і т. Ін.
Література
- 1. Грищенко А. П. Сучасна українська літературна мова. - К.: Вища школа, 1993 2. Муромцева О. Г. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ -- на початку ХХ ст. -- Харків, 1985. -- С. 61--62. 3. Радчук В. Мова в Україні : стан, функції, перспективи // Мовознавтво-2002, №2-3.ст 39-45. 4. Конституція України ст.10
Похожие статьи
-
Мова є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти. Ш Мова -- це найважливіший,...
-
Мова, її природа і функції Мова як суспільне явище. Історія мовознавства засвідчує, що вчених різних країн здавна цікавило питання: що таке мова?...
-
Українська мова XIII - XVI ст. - Українська мова - зародження, розвиток, сучасність
Феодальна роздробленість і татаро-монгольська навала завдали нищівного удару по культурі й всьому життю давніх українців. Значних руйнувань та знищення...
-
Висновок - Українська мова - зародження, розвиток, сучасність
Українська мова - найголовніша цінність нашого народу. З століття в століття вона розвивалася, не дивлячись на тяжкий гніт країн-сусідів. Перебуваючи під...
-
Вступ - Українська мова - зародження, розвиток, сучасність
Рідна мова - найбільша духовна коштовність, у якій народ звеличує себе, якою являє світові найцінніші набутки свого серця і мудрості, передає з покоління...
-
Зародження Української Мови та Писемності - Українська мова - зародження, розвиток, сучасність
Говорити про мову протоукраїнських племен можна лише гіпотетично. Адже писемних пам'яток, які дійшли до нас, ще не достатньо для повноцінного дослідження...
-
Українська мова за професійним спрямуванням
Завдання 1 Визначте й запишіть подальший текст запропонованих речень. 1. Автобіографія - це опис свого життя. Існують певні вимоги до оформлення цього...
-
Морфологічні норми. Нормативне вживання форма слова Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору...
-
Дієслово - Морфологічні норми текстів документів
Дієслово - це самостійна повнозначна частина мови, яка означає дію або стан предметів, істот і відповідає на питання Що робить предмет? що з ним...
-
Латинська мова -- мова італійскої групи індоєвропейської сім'ї мов. Розвивалась на основі мови стародавнього племені латинів, що населяли область Лацій у...
-
Мова як явище естетичне та індивідуально-суб'єктивне - Засоби милозвучності української мови
Важливо та доцільно виділити ще один аспект визначення милозвучності мови, що по суті є найскладнішим. Милозвучність (як і немилозвучність) оцінюється...
-
Перші Словники - Українська мова - зародження, розвиток, сучасність
Для вивчення історії мови велике значення має лексикографія галузь мовознавства, яка займається укладанням словників та вивченням їхньої історії. Перші...
-
Словотворення Олеся Гончара - Мовний світ української поезії
Знаковим явищем в історії української літературної мови є творчість Олеся Гончара. Краса художнього слова й подих нашої доби поєдналися в ній. Мова...
-
Висновки - З'ясування ролі неолексем як комунікативних одиниць у поетичному мовленні
1. Усі слова певної мови становлять її повний склад, тобто лексику. У лексиці знаходять відображення зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства,...
-
Мовні наративи та їхня роль у русинському питанні
У статті розглянуто сучасний вимір русинського мовного питання та параметри явища мовних конфліктів. На матеріалі академічного та публічного дискурсів...
-
Числівник - Морфологічні норми текстів документів
Числівник - це значуща самостійна частина мови, яка позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі й відповідає на питання Скільки? котрий?...
-
Прикметник - Морфологічні норми текстів документів
Прикметником Називається значуща самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета й відповідає на питання: Який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?...
-
Вступ - Засоби милозвучності української мови
Мова - душа народу, дзеркало відображення всіх його багатогранних сторін. Таким чином, судячи про перше, ми формуємо своє бачення другого. В першу чергу,...
-
Зосереджуючись на милозвучності української мови, ми вирішили поставити наступні завдання: 1. визначити конкретні фонетичні параметри, які сприяють...
-
Історичні свідчення милозвучності української мови - Засоби милозвучності української мови
Те, що українська мова відзначається особливою милозвучністю, відомо здавна, і, здається, ніхто не сумнівається в цьому тепер, хоч найменше можуть про це...
-
Іван Огнієнко як невтомний сівач на українознавчій ниві
Нині, в давно очікувану добу духовного й національного відродження, ми маємо все більше можливостей неупереджено й розважливо поміркувати над багатьма...
-
Понятие коммуникативного пространства. Асимметрия коммуникативного и этнического языкового пространства. Коммуникативное сообщество как социальная...
-
Литературный язык как высшая форма национального языка
Литературный язык - это строго нормированная форма общенародного национального языка. В литературном языке обработке и нормализации подвергаются все...
-
Трагедія "українізації" у п'єсі "Мина Мазайло" - Драматургія М. Куліша
У п'єсі "Мина Мазайло" головний герой - українець, який наймає вчительку української мови, щоб поліпшити "проізношеніє". Його вибір підтримує сім'я. Але...
-
Вигук - Морфологічні норми текстів документів
Вигук - це незмінна частина мови, що виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх. Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови....
-
Дієприкметник як форма дієслова - Морфологічні норми текстів документів
Сама назва свідчить про те, що ці слова пов'язані з дією і водночас мають ознаки прикметника. Дієприкметник - це особлива форма дієслова, що виражає...
-
Прийменник - Морфологічні норми текстів документів
Прийменник - незмінна частина мови, що виражає залежність іменника, прикметника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні:...
-
Прислівник - Морфологічні норми текстів документів
Прислівник - це незмінна частина мови, що виражає: - ознаку дії, коли залежить від дієслова або його форми: Писати (як?) красиво, зійшовши (куди?)...
-
Дієприслівник як форма дієслова - Морфологічні норми текстів документів
Дієприслівник - це особлива незмінювана форма дієслова, яка, як помітно з самого терміна, об'єднує граматичні ознаки дієслова та прислівника: Прийшовши....
-
Літературна творчість - Шевченко Тарас Григорович
Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла...
-
Сполучник - Морфологічні норми текстів документів
Сполучником називається службова частина мови, яка вживається для зв'язку однорідних членів речення, частин складного речення та складових частин тексту....
-
Іменник - Морфологічні норми текстів документів
Іменник - це самостійна змінювана частина мови, що означає предмети, опредметнені назви ознак, кількостей, станів, дій та явищ і відповідає на питання...
-
В зависимости от цели и темы высказывания говорящий или пишущий выбирает из лексической системы русского языка нужные ему слова. Например, в...
-
Аналогія структурного зв'язку в говорах української мови
Аналогія структурного зв'язку в говорах української мови Аналогія, як явище уподібнення, зумовленого взаємовпливом двох чи більше морфологічних...
-
Морфемна структура слова - Словотвір української мови
План 1. Поняття морфемної структури слова 2. Основа слова, її характеристика 3. Подільність основ 4. Ступені подільності основ Література: 1. Вакарюк Л.,...
-
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ - Лінгвостилістичні характеристики сучасної англомовної поезії
1. Не зважаючи на велику кількість досліджень у руслі лінгво-стилістичного аналізу поезії, єдиної теорії допоки не існує, тому сучаснв наука потребує...
-
Диалектизмы, вульгаризмы, арго - Теория литературы
Диалектизмы - слова, характерные для каких-либо территориальных разновидностей языка. Воспринимаются как чужие, но близкие к родному языку. К XX веку...
-
Литературный язык как 1) этап развития общенационального языка, соотнесенный с периодом формирования нации; 2) кодифицированная, функционально...
-
Функции языка в социальной коммуникации. Место этнической функции в иерархии функций языка. Асимметрия отношений язык-этнос. Понятие этнический язык и...
-
Аналіз досліджень і публікацій з проблеми лінгвостилістичного аналізу сучасної англомовної поетики На початку ХХІ століття найбільш плідні результати...
Українська літературна мова: формування, норми, функції та стилі. Ділова українська мова