Дієслово - Морфологічні норми текстів документів

Дієслово - це самостійна повнозначна частина мови, яка означає дію або стан предметів, істот і відповідає на питання Що робить предмет? що з ним робиться? В усіх можливих формах цих слів.

Початковою формою дієслова є неозначена форма (інфінітив), яка закінчується на -ти, Рідше -Ть: Читати, писати. Неозначена форма тільки називає дію або стан, але не вказує на час, особу, рід, число, Інфінітиву властиві такі граматичні ознаки, як перехідність (будувати) І неперехідність (іти), Вид: доконаний (прочитати) І недоконаний (читати). У реченні інфінітив може виступати підметом: Жити - Вітчизні служити; Присудком: Тяжко-важко в світі жити сироті без роду (Т. Шевченко); додатком: Бажання вчитись все зростало. Особові форми виступають у реченні присудками.

Не з дієсловами здебільшого пишеться окремо: Не прийшов, не виконуй, не читав.

Разом не пишеться у таких випадках:

    - коли слово без Не не вживається: Ненавидіти, нехтувати; - коли дієслово означає неповноту дії, що виражається префіксом Недо-: Недочувати, недогледіти.

Щоб вирішити, як писати Не з дієсловом, треба вдуматися в зміст речення. Наприклад: Нездужати - хворіти (пишеться разом), Не здужати - не змогти (пишеться окремо).

Префікс Недо- не завжди є неділимим: До- може бути частиною дієслова, з яким вживається частка не, тоді не пишеться окремо: Не додав, не дослідили, не доспівали.

Дієслова мають два види - Доконаний і не Доконаний.

Доконаний вид означає дію, обмежену в часі, вказує на її завершеність: Напишу, пішов би. Дієслова доконаного виду відповідають на питання Що зробити? що зробив? що зроблю? Та ін.

Дієслова недоконаного виду означають дію, не обмежену в часі, не завершену: Малював, читаю, будемо писати. Відповідають на питання Що робити? що робив? що роблю? що робитиму?

Дієслова Недоконаного виду вживаються в усіх часах, а доконаного - лише в минулому та майбутньому: дія, яка триває тоді, коли про неї говорять, не може бути завершеною.

Більшість дієслів входять до видових пар: виконувати - виконати.

Дієслова недоконаного виду відрізняються від дієслів доконаного виду наявністю або відсутністю префіксів: Читати - прочитати; суфіксами: Ступати - ступити; голосними звуками в корені: Стріляти - стрельнути; приголосними звуками в корені: Розповідати - розповісти.

Окремі видові пари мають різні основи: Брати - взяти, ловити - піймати. Деякі дієслова не мають видових пар.

Перехідні дієслова означають дію, яка спрямовується (переходить) на певний предмет, названий іменником або займенником у знахідному відмінку без прийменника: Виконати (що?) Вправу; зустріти (кого?) Друзів; прочитати (що?) Книгу.

Якщо присудок у реченні вживається із заперечною часткою не, іменник ставиться не в знахідному, а в родовому відмінку: У темряві мого неіснування не міг я чути рук твоїх тепла (Л. Первомайський). Додаток у родовому відмінку, залежний від перехідного дієслова, ставиться й тоді, коли він означає частину від цілого: Хворому подали води.

Неперехідні дієслова означають дію або стан, які на інший предмет не переходять і не вимагають знахідного відмінка без прийменника від іменника чи займенника: Гуляти парком, гуляти в парку, весело сміятися. Дієслова з -ся є неперехідними.

В українській мові існують три форми часу: минулий, теперішній, майбутній.

Дієслова Минулого часу означають дію,, яка відбувалася (відбулася) до моменту мовлення. Дієслова минулого часу можуть мати доконаний (що зробив?) І недоконаний (що робив?) Вид. Дієслова минулого часу змінюються за числами (питала - читали), А в однині за родами (читав, читала, читало).

Дієслова минулого часу утворюються від основи інфінітива (відкидання від неозначеної форми закінчення -Ти), додаванням суфіксів: для чоловічого роду -В, для жіночого і середнього родів та множини -Л, і закінчень: для жіночого роду -А, для середнього -О, для множини -И (у формі чоловічого роду нульове закінчення): Писати - писав, писала, писало, писали.

В українській мові є ще аналітична форма давньоминулого часу, яка складається з форм минулого часу цього дієслова та відповідних форм минулого часу допоміжного дієслова бути: Ходив був, ходила була, ходили були.

Теперішній час означає дію, яка відбувається в момент мовлення. Дієслова теперішнього часу мають тільки недоконаний вид. Змінюються вони за особами й числами. Утворюються вони від основи теперішнього часу за допомогою закінчень. [11. с. 260]

У 3-й особі однини й множини після т (у тому числі й перед - ся) завжди пишеться м'який знак: вчить - вчать.

Майбутній час означає дію, яка відбуватиметься (відбудеться) після розповіді про неї. Майбутній час має три форми: одну доконаного виду (напишу) І дві недоконаного - просту (писатиму) і Складену (буду писати).

Дієслова майбутнього часу в усіх формах змінюються за особами й числами. Майбутній час дієслів доконаного виду вживається у таких формах:

    А) префікс + теперішній час: Зроблю, напишу; Б) деякі безпрефіксні дієслова доконаного виду із закінченням теперішнього часу: Гримну, ляжу.

Дієслова майбутнього часу доконаного виду змінюються так само, як дієслова теперішнього часу.

Проста форма майбутнього часу недоконаного виду утворюється додаванням до інфінітива скороченої особової форми колишнього дієслова Яти (йму...) - - му, - меш, - ме, - мемо (зрідка -Мем), - мете, - муть, Що стали дієслівними закінченнями, злившись з інфінітивом: Пектиму, пектимеш, пектиме, Пектимете, пектимуть.

Складена форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду вживається в таких формах: особові форми допоміжного дієслова Бути - буду, будеш, буде, будемо (зрідка Будем), будете, будуть + Інфінітив: Буду писати, будете ходити.

Дієслова відмінюються в однині і множині І і ІІ відміни. В теперішньому часі відмінюються й дієслова доконаного виду в майбутньому часі. [11, с. 261]

За характером особових закінчень теперішнього часу дієслова поділяються на дві дієвідміни: першу й другу. Лише чотири дієслова становлять окрему групу.

До І дієвідміни належать дієслова з особовими закінченнями: -у (-ю), - еш (-єш), - е (-є), емо (-ємо), - ете (-єте), уть (-ють).

До II дієвідміни належать дієслова з особовими закінченнями: -У (-ю), - иш (-їш), - ить (-їть), - имо (-їмо), - ите(-їте), - ать (-ять).

До II дієвідміни належать дієслова, які мають в інфінітиві основу на -И, - і (-Ї) або на -А (після Ж, ч, ш) і в першій особі однини та в третій особі множини теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного виду) ці голосні втрачають. [11, с. 262]

До цієї дієвідміни належать усі дієслова на -отіти: Булькотіти, бурмотіти, А також такі дієслова, як Боятися, стояти (з основою на -я), Спати (з основою на -а не після шиплячого), Бігти (з основою на приголосний).

Усі інші дієслова належать до І дієвідміни, а саме: дієслова з односкладовою інфінітивною основою на - и, - у, які зберігаються при дієвідмінюванні, а також похідні від них:

    1. В особових формах дієслів лити, пити Кореневий голосний И Не зберігається: Ллю - ллють, п'ю - п'ють. 2. Дієслова з основою інфінітива на -І, що зберігається при дієвідмінюванні. [11, с. 262] 3. Дієслова з основою інфінітива на -а, Яка при дієвідмінюванні зберігається; також на -Я. [11, с. 262] 4. Дієслова з основою інфінітива на -Ува- (-юва-), які при дієвідмінюванні у формах теперішнього часу та майбутнього дієслів доконаного виду втрачають компонент на: [11, с. 263] 5. Дієслова з основою інфінітива на - оло, - оро. [11, с. 263] 6. Дієслова з основою інфінітива на ну-. [11, с. 263] 7. Дієслова з основою інфінітива на приголосний. [11, с. 263] 8. Дієслова з основою на -Ота. [11, с. 263] 9. Окремі дієслова. [11, с. 263]

Зміни приголосних у дієсловах, дієприкметниках та віддієслівних іменниках:

    1. У дієсловах першої дієвідміни відбувається зміна приголосних: Г - ж, к - ч, х - ш, з - ж, с - ш, т - ч, ст - щ, ск - щ У всіх формах теперішнього часу (або майбутнього часу дієслів доконаного виду), якщо така зміна є в першій особі однини: Могти - можу, можеш. 2. У дієсловах другої дієвідміни в першій особі однини приголосні Д, т, з, с змінюються на Дж, Ч, ж, Ш, А Зд, ст - на Ждж, Щ: Водити - Воджу. 3. Приголосні Г, з змінюються на Ж; т - Ч; с - Ш; д - Ждж, дж; Ст, Ск - на Щ:
      А) у дієприкметниках перед суфіксом -Ен (-ий): Переможений, вожений, печений, кручений, ношений, збуджений, виїжджений. Б) у похідних дієсловах із суфіксами -Ува Та -А: Заморожувати, викочувати, виношувати, Але Заважати, Хоч Завадити, заваджу; В) у віддієслівних іменниках перед суфіксом -Енн(я): Відношення, розходження, але перед -Інн(я) ці приголосні зберігаються: Водіння, возіння. Відмінювання дієслів Дати, їсти, вісти (відповісти), бути.
    4. Чотири дієслова: Дати, їсти, вісти (яке вживається в сучасній мові тільки з префіксами: Відповісти, розповісти Та ін.) і Бути З усіма похідними від них становлять відповідно до закінчень теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного, виду) окрему групу. [11, с. 265]

Від дієслова Бути Вживається тільки форма Є (інколи в поетичній мові для першої та третьої особи однини - Єсть), Що заступає всі інші форми; зрідка вживаються ще архаїчні форми: для другої особи однини - Єси, А для третьої особи множини - Суть.

Дієслова мають три способи: дійсний, умовний та наказовий.

Дійсний спосіб виражає дію, яка відбувається, відбувалася чи буде відбуватися. Дієслова дійсного способу змінюються за часами (минулий, теперішній, майбутній), числами (однина, множина), особами (в теперішньому, майбутньому часі) або родами (в минулому часі).

Умовний спосіб виражає дію, можливу за певних умов або бажану. Форми умовного способу утворюються додаванням до форм минулого часу частки Би (б). Частка Б, би в умовному способі пишеться окремо: Б пишеться після слів, що закінчуються на голосний: Я хотіла б; вона б сказала; Би - після слів, що закінчуються на приголосний: Я хотів би; він би сказав. Дієслова умовного способу, як і минулого часу, змінюються за числами, а в однині - за родами.

Форми умовного способу найчастіше вживаються у складних реченнях, що виражають умову: Якби мені черевики, то пішла б я на музики (Т. Шевченко). Рідше вони слугують присудками простого речення, у якому виражене прагнення, бажання: Хотіла б я піснею стати (Леся Українка).

Частка би (б) не завжди стоїть після дієслова, вона може міститися і перед ним, і на певній відстані від нього: Колії б я навчився працювати, як бджола, скільки міг би правди назбирати у житті! (П. Воронько).

Наказовий спосіб виражає спонукання, заклик до виконання дії, наказ, побажання, прохання, пораду: Друга шукай, а найдеш - тримай (Народна творчість). [5, с. 266-267]

Форми наказового способу вживаються у реченнях, у яких немає підмета: Привчайся ходити рівно. Не гнись. Дієслова наказового способу вживаються також і з -Ся (-Сь): Змагайся, змагаймось, змагайтеся.

М'який знак у дієсловах наказового способу пишеться лише тоді, коли приголосний у вимові звучить м'яко, виразно: Сядь - сядьмо - сядьте. Після букв П, в, ч Та Р м'який знак не пишеться: клич - кличмо - кличте.

Деякі дієслова означають дію або стан, що відбуваються самі по собі, без діючої особи (предмета). Такі дієслова називаються безособовими: Світає, морозить, вечоріє. У таких реченнях не може бути підмета.

Безособові дієслова змінюються лише за часами. їхні форми в теперішньому й майбутньому часі нагадують форми третьої особи однини (морозить), А в минулому - форму однини середнього роду (Посутеніло).

Безособові дієслова означають явища природи, або фізичний стан людини. Дієслова можуть утворюватися від дієслів та інших частин мови.

Префіксальним способом дієслова утворюються тільки від інших дієслів, причому до одного твірного слова може приєднуватися значна кількість префіксів, що надають дієслову іншого значення: Зайти, прийти, вийти. Це найбільш продуктивний спосіб творення дієслів.

Суфіксальним способом утворюються дієслова від:

    - інших дієслів: Стукати - стукнути; - іменників: Зима - зимувати; - прикметників: Блідий - бліднути; - числівників: Двоє - двоїтися; - займенників: Ти - тикати; - вигуків: Ай - айкати.

Префіксально-суфіксальним способом утворюються дієслова:

    - інших дієслів: Ходити - походжати; - іменників: Земля - заземлити; - прикметників: Власний - привласнити; - числівників: Троє - потроїти; - займенників: Свій - засвоїти.

Похожие статьи




Дієслово - Морфологічні норми текстів документів

Предыдущая | Следующая