Літературні паралелі та перпендикуляри українських та американських письменників - Американська література XX ст

Як вже було зазначено вище, видатний український науковець, літературознавець, Т. Денисова поміж дослідницької роботи про американську літературу у своїй збірці "Про літературу США", окремо виділила видатного американського письменника Вільяма Катберт Фолкнера.

Для певного уявлення - хто такий Фолкнер, слід зазначити найвизначніші доробки його творчості. Отож, Вільям Фолкнер - американський письменник ХХ ст., прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури. Від початку 1920-х до Другої світової війни, він опублікував 13 романів й безліч оповідань. Саме цим доробком Фолкнер заробив собі репутацію, що зробила його пізніше лауреатом Нобелівської премії. До його найкращих романів належать: "Галас і шаленство" (1929), "В свою останню годину" (1930), "Світло в серпні" (1932), "Авесалом, Авесалом" (1936). Фолкнеру присуджується Нобелівська премія у 1949 р., з літератури "за визначний і художньо унікальний внесок у сучасну американську прозу". Окрім Нобелівської нагороди, Вільям Фолкнер є володарем двох Пулітцерівських премій за романи "Притча" (1954) й "Розбійники" (The Reivers, 1962). Також він двічі виграв U. S. National Book Award за Collected Stories (1951) й A Fable (1955). У 1946 році він був одним з трьох фіналістів першої премії Ellery Queen Mystery Magazine Award, й посів друге місце в Rhea Galati. Фолкнер представляв США на міжнародній письменницькій конференції в Бразилії, а 1955 р. здійснив навколосвітню подорож як офіційний представник американського уряду. Поштова служба США 3 серпня 1987 року випустила 22-центову марку на честь письменника [5].

Вільям Фолкнер в Україні не бував, а українські делегації, яким пощастило за тих часів побувати в США, просто не доїжджали до містечка Оксфорд у штаті Міссісіпі, де він прожив усе життя. Тож ми не можемо говорити про контактні зв'язки Фолкнера з українським красним письменством. До того ж є підстави думати, що Фолкнер взагалі не був знайомим з українською літературою та не знав про її існування, бо був певен, що нація ця зникла як економічна, політична, культурна спільність із нинішньої світової цивілізації. Більше того, система естетичних координат, в яких перебуває проза Фолкнера і українська романістика, відчутно різні: визначаючи художній метод американського письменника, як правило, вживають термін модернізм або ультрареалізм. Романний же доробок української літератури, в основному, вкладається в параметри від бароко до реалізму.

Як виявилося історично та політично - американський спосіб життя став досить популярним в Україні протягом попередніх тридцять років - завдяки класичній та сучасній американській літературі. Найбільш важливі високі художні заслуги набула саме Південна американська література, що досягла українських читачів [3].

Спочатку сформовані українські читачі були мали можливість ознайомитися із зарубіжною літературою за допомогою лише російських перекладів, виданих в СРСР. Але як тільки наша творча інтелігенція приходить до зрілості, українські переклади успішно виходять на перший план.

З цієї причини покоління українських письменників 1960-х років, які почали свою літературну діяльність протягом періоду "відлиги", такі як: Драч, Гуцало, Шевчук, Щербак, Костенко, Вінграновський та інші проявляють інтерес не лише до народних джерел та історичних коренів але й до міжнародної культури також. Саме тому ми не повинні говорити про запозичення з іншої літератури, але бачимо вплив на сучасну літературу, в тому числі вплив Фолкнера на поезії та прози цих письменників.

Подальше вдосконалення інтелектуального розвитку позначилося як на перекладачів так і на читачів, тому, починаючи з 1960-х років якість українських перекладів постійно вдосконалюється, спричиняючи зростаючий інтерес читацької публіки до зарубіжної та американської літератур. На сьогоднішній день не лише традиційні письменники, такі як Марк Твен і Джек Лондон, є опублікованими, але й нові імена та книги з'явилися. Серед них багато південних письменників: Томас Вулф, Еудора Уелті, Ерскін Колдуелл, Трумен Капоуті, Роберт Пенн Уоррен, Харпер Лі, Карсон МакКалерс, та звісно Вільям Фолкнер. Роботи Фолкнера на стільки важливі, що були рекомендовані для дослідження не лише у коледжах, але й у гімназіях [3].

Поетику Фолкнера не можна назвати зовсім чужею українській прозі, яка характеризується романтичними традиціями та тісно пов'язана з народним гумором. Синтаксис Фолкнера і складні конструкції його фраз є близькими до структури слов'янських мов та до української зокрема. Роботи Фолкнера близька до нас через його символи засновані на Біблії, християнській етиці а також на аграрній сфері життя. Він близький до нас лише в певній мірі, оскільки українська література в основному базується на класичній реалістичній традиції з пріоритетом опису над драматичною напруженістю. Нашій літературі властиві психологічно правдиві і логічно переконливі характери. Романтизм української літератури виражається головним чином ліризмом та затиранням зображуваної дійсності. Неможливо коротко описати українську літературу, особливо в порівнянні з роботами Фолкнера, але можна спробувати проаналізувати певне співвідношення в деяких точках до української літератури.

Нещодавно деякі українські критики опрацювали наукові праці Фолкнера. Глибоке проникнення прозою Фолкнера послужило основою для концепції сучасного роману, особливо для творчої праці Д. Затонського. Американські короткі оповідання, а особливо Фолкнера, були предметом дослідження, яке провела В. Оленева.

Перша українська колекція перекладів творів Фолкнера були "Розбійники" та інші оповідання (Видавництво "Дніпро", 1972). Українські переклади найбільших творів Фолкнера здійснювали такі літературознавці-перекладачі, як М. Пінчевський, Д. В. Затонський, Доценко, В. Корнієнко, О. Король. На сьогодні видавництво "Дніпро" планує випустити два томи робіт Фолкнера - "Звук та лють" та "Авесалом, Авесалом!". Сподіватимемося, що вони будуть служити основою для майбутнього української версії повного зібрання творів Вільяма Фолкнера [3].

Порівняльний аналіз вирішення теми землі в українській та американській літературах

Україна була селянською країною, в якій людина та земля - людина та природа були майже нерозривно пов'язані між собою. Цей типовий український мотив допомагає нам зрозуміти Фолкнера. Наша література була завжди літературою про землю, про взаємозв'язок між людиною та землею, і про силу землі над людиною. Саме це є основним мотивом української класичної прози таких письменників, як П. Мирний, Нечуй-Левицький, О. Кобилянська, В. Стефаник, М. Коцюбинський, Винниченко та сучасні письменники, як А. Головко, Сенченко, Гуцало та Земляк.

Тож для української літератури, віддавна і дотепер, земля є першоосновою всіх моральних засад, першоосновою життя не в сучасному потрактуванні, а в первинному, біблійному, міфологічному. Для українського менталітету характерним є осмислення навіть екологічних проблем з цих позицій, бо й сама свідомість невід'ємна від землі, від її циклів, від її життєдайності. Тож американська громада формувалась на новій землі і на нових засадах, відмінних від європейських. Це було обумовлено метою, до якої прагнули першопоселенці - побудувати "землю обітовану", створити царство справедливості і свободи, "град Єрусалим". Загальновідомо, що "матеріалом", першоосновою американської демократії слугувало фермерство, через що і сама демократія по праву вважається егалітарною. Але американське фермерство - і про це варто нагадати - докорінно відрізняється за своїм світовідчуттям від українського селянства. І не тільки тому, що в Новому Світі не було кріпацтва. Так, фермерство обробляло землю і залежало від її дарів. Але не тотально: адже завжди був вибір землі. Так склалося історично - згадаємо закон про гомстеди, згадаємо американський Захід, що заселявся поступово протягом сторіччя. Тому й не було такого, сказати б, приречено вимушеного зв'язку людини із певним клаптем грунту, який характерний для землероба Старого Світу. В Америці фермер володіє землею, а не навпаки, що було характерно для Старого Світу Було в Штатах інше - нероз'ємний зв'язок Людини з Природою, із Всесвітом, із Універсумом, тобто із землею в її філософському значенні. Американське фермерство мало своїх співців, бардів, провісників. Перший серед них - Хемлін Гарленд. У своїх напівавтобіографічних новелах і романах Гарленд проспівав гімн американському фермерству, уславивши водночас і американського фронтірсмена - людину кордону між освоєними і ще не освоєними дикими землями. Фермерство і піонерство неподільні в історії, свідомості, культурі США. І ця двоєдність відбилась, перш за все, у специфіці фермерства, в характері його зв'язку з землею. Сама назва першої і найвідомішої книжки Гарленда "Головні проїжджі дороги", 1891), може, найяскравіше свідчить про провідний стрижень американської традиції - шлях, дорога, пошуки, рух та динаміка [3].

Американський Південь заселявся так само, як і Північ - піонерами. Проте від самого початку іншою була вже сама ідея, якій слідували першопоселенці Півдня і Півночі. Якщо пуритани Нової Англії мріяли побудувати Місто Боже На Горі, то для тих, хто висадився у Віргінії, серед розкішної південної природи, десь на початку XVII ст., метою стало створення Райського Саду. Це і сьогодні визначено в "Енциклопедії Південної культури" як характерна ознака історії краю, що значною мірою визначає всю наступну специфіку регіону. Найвагомішою її рисою стає близькість до землі, укоріненість у певну місцевість, досить чітка "поштова адреса", тобто локальність. Південна література свого часу починалася із створення певного міфу, який не втратив своєї принадності і в сьогоденній Америці. Міфу про щасливі патріархальні часи, коли однією дружною родиною жили мужні, благородні білі джентльмени, прекрасні леді та їхні віддані раби, жили як батьки і діти. І відголоски цієї літератури даються взнаки й досі в південній свідомості. Типовим наслідком південного міфу про непорушну єдність білих і чорних, про райський сад, патріархальну батьківщину, якою нібито був Південь до Громадянської війни, є роман М. Мітчел "Звіяні вітром" (хоча сама авторка вважала свою розповідь не ідеалізованою, а правдивою). Така популярна в усьому світі героїня цього роману Скарлет О'Хара відчуває непереборну потребу у важкі часи свого життя доторкнутися до червоної глини рідної садиби, аби набратися сили для подальшої боротьби за себе і ближніх. У цьому популярному романтичному романі письменниця використовує нагромаджені рідною культурою символи і міфи, і всі вони засновуються на нерозривній єдності героїв із рідною землею, на уявленні про Південь як місце, де панував устрій, благотворний для людини, близький до природного циклу життя, до природи як такої, що і сформувало образ благородної людини, який ще й шанобливо зберіг у душі своїй ідеали європейського (англійського) лицарства та оберігав їх від злодійської плебейської моралі янкі - торговців з Півночі. Отже, південний міф будується на своєрідному потрактуванні історії краю. Йдеться про те, що саме на Півдні уклалися стабільні взаємини, досить близькі до патріархальних, із розмежуванням на аристократичні роди і рабів, які не тільки їх обслуговували і на них працювали, а й були для них "як рідні діти", оскільки повністю залежали від хазяїв, що, своєю чергою, були змушені взяти на себе повну відповідальність за своє живе майно так само, як і за будь-яке інше. Але перед наступом механістичної цивілізації Півночі, заснованої на індустріалізації, яка віддаляє людей одне від одного, патріархальні взаємини, особливо пам'ять про них, видаються людяними, гуманними, і саме їх певною мірою обстоювала південна аристократія під час Громадянської війни. Війну було програно, але південний міф набув сили, переріс в ідеологему. Її найголовнішим фактором стала близькість до землі, до природи, локальність як центральна категорія - те, що можна визначити символічно "поштовою маркою", конкретною адресою південної літератури. І тут з'являється можливість побачити деяку подібність, суголосність в історії і суспільній свідомості американського Півдня й України.

Можна провести певні паралелі між південним рабством і кріпацтвом, переможеним Півднем і поневоленою колонізованою Україною, зіставити пережиту обома краями трагедію Громадянської війни. І, нарешті, те, що дано цим двом територіям первісно, від Бога: це багата і життєдайна природа, а звідси - їхня відданість землеробству, залежність від землі в широкому і в конкретному значенні цього поняття. Певною мірою можна зіставляти міф про щасливе патріархальне життя Півдня до перемоги Півночі з пам'яттю про козацтво, що протягом кількох століть надихала українську свідомість.

Розглядаючи творчість Фолкнера, можна побачити таке, що для всієї американської літератури, для ментальності і свідомості його досвід, його творче надбання, його філософія та естетика зберігають своє значення, їх можна розглядати як один із наріжних каменів у процесі кінця XX століття. І це надає значення спробі компаративістського аналізу творчості Фолкнера і майстрів української прози [3].

І все ж, спираючись на найвідоміші хрестоматійні твори української літератури XIX-XX ст., повністю усвідомлюючи їхню оригінальність, неповторність, абсолютну самобутність і несумісність з прозою Фолкнера, спираючись на феномен Землі, спробуємо дослідити в цих різних системах координат точки дотику чи моменти зближення.

В українській класичній літературі земля є чи не основною темою: релігія, етика, естетика - все тягнеться корінням із землі, являючи собою дивну суміш залишків язичництва і основ християнства.

Земля, природа є не тільки тло, а й критерій життя. Співвіднесеність з природою сприймається як щось цілком очевидне, необхідне, а центром майже кожного твору стає проблема реального володіння землею, конкретною ділянкою. Тож земля і життя на землі становить головний сенс існування селянина, його стрижень.

В зображенні О. Кобилянської володіння землею визначає все. Вона - годувальниця, джерело добробуту селянина і його родини, предмет радощів і турбот. І вона ж є грунтом його людської гідності, поваги до нього в громаді. Нарешті, вона єдина здатна забезпечити той мінімальний ступінь свободи, який конче необхідний для особистого щастя людини, дає право на любов, на сімейне життя. А тому любов до землі - вища добродійність людини, прагнення ж володіти нею без любові - то найтяжчий гріх, що може привести і, як правило, приводить до злочину, до людської трагедії [3].

Роман "Земля" - якщо розглядати його основу, створює селянське життя, з такою любов'ю і неперевершеним знанням відтворене Кобилянською. Тема землі поділяється на дві проблеми. Земля як джерело життя людини прекрасна, вона об'єднує людину з універсумом, в той час як місто сковує свободу природніх людських виявів. Друга проблема - це володіння землею як джерелом збагачення, позбавлене любові до неї, яке, ставши самоціллю, здатне згубити людину, привести до найбільшої трагедії, до злочину проти роду, і це вже потрактування, близьке до фолкнерівського.

Панас Мирний простежує історію села Піски до козачих часів. I тут, як було вже акцентовано, знов таки виникає певний паралелізм із Півднем США. Адже фактично українське козацтво було своєрідним фронтіром, кордоном, і то не тільки для України, а й для всього слов'янського світу. Ось саме ці часи і феномен козацтва залишились легендою в пам'яті народу, збереглись у народному характері. В більшості своїй позитивні герої української літератури несуть у собі ніби відблиски козацької вольності, що і надихає їх на бунт проти рабського становища українського селянина-кріпака (Микола Джеря) або безземельного хлібороба (Чіпка). Тож козацьке минуле за своїм значенням для національної свідомості зближається з південним міфом про щасливі патріархальні часи багатого і незалежного Півдня. Саме тут відбувається дотичність таких різних духовно-психологічннх світів, будучи гарантом для національної свідомості.

Одним з головних чинників цієї свідомості, прямо не обумовленим земельним кодексом, є традиція зображення бунтарства. В українській літературі це шевченківські "Гайдамаки", розповіді про народного розбійника, українського Робін Гуда Устима Кармелюка тощо. Певною мірою в цю традицію вписується і герой Панаса Мирного, його друзі й оточення. Ніби апофеозом такої традиції стають сцени бунту і погрому в "Fata Morgana" Коцюбинського. Ці сцени виражають народний гнів і відчай, коли люди ламають і знищують все на своєму шляху - на фабриці, в панських покоях, в садибі можновладця... Якийсь варіант луддизму із запізненням на кілька століть. Але фінал повісті Коцюбинського виходить за межі бунтарської традиції. Він повністю в дусі соціально-психологічної прози й цим наближається до фолкнерівських рішень.

Коцюбинський детально передає психологію натовпу, який свідомо формується, чиї дії і настрої скеровуються лідерами. Адже це міцні хазяї намовляють селян самим, не чекаючи прибуття козаків з нагаями, розправитися з найактивнішими борцями за справедливість. Оця сцена розправи, коли охоплений жахом народ втягується у братовбивче кровопролиття, сцена страшна. Вона дивним чином (адже відстань у тисячі кілометрів і в десятки років) наближається до фрагментів із новели Фолкнера "Персі Грімм", або до роману "Світло в серпні", в яких описано дії натовпу, що прагне лінчування. Спільність разюча.

Розорена земля, принижена людська гідність, силоміць нав'язаний чужий лад якось зближує повоєнну історію американського Півдня і України. Але було і дещо відмінне в досвіді. В масі своїй громадяни Півдня монолітно виступали проти Півночі. В Україні, крім жахів окупації землі ворогом зовнішнім, трагічна лінія розриву пройшла в середині міст і сіл, сімей і родів, людських сердець і доль. Це було природним продовженням української історії, але від того не менш трагічним. Причиною і сенсом трагедії під час революції і після неї і донині залишається земля та право на володіння нею.

Спробою вирішити земельну проблему мирно, дати землю всім, хто може її обробляти, жити нею, стали столипінські реформи. Про це написано роман М. Стельмаха "Хліб і сіль". Із Західної України, звідки були хоч якісь можливості емігрувати, саме тоді і хлинула злива безземельного селянства, започаткувавши українську діаспору в Канаді і США [3].

Тож можна підсумувати, що є певна спільність: перехрещення етичних і естетичних систем зіставлених літературних світів. Для Фолкнера християнство - моральний кодекс, що спирається на землю, - критерій і локальний, і загальнолюдський. Україна, в основному, християнська країна, і християнська мораль органічна для українського села. Наближення до землі і природи як критерій морального здоров'я, хоча й трактується по-різному, залежно від конкретно-історичних умов і традицій, також зближує прозу Фолкнера і українську літературу, в основному, літературу про землю. Земля Фолкнера - це світ природи, в який людина вписана своїм походженням і замислом Божим. Земля не може нікому належати, бо вона належить усім і кожному, і у кожного є право працювати на землі. В селянській Україні людина і природа, земля зв'язані нерозривно. Володіння землею є вищим щастям і мрією селянина, земля ж є предметом заздрощів і розбрату, і способом закріпачення людини.

Різниця, природно, в витоках суспільного розвитку і людської історії і комплексі обставин, цим породжених. Фолкнерівське осягнення історії, в поєднанні минулого і сьогодення, не може не знайти відгуку сьогодні в українській суспільній свідомості, для якої самоусвідомлення набуває першорядного значення. Проблема деіндивідуалізації найбільше хвилює Фолкнера і українське письменство. Вона відбувається через відрив від землі і природи. В світі Фолкнера - через постіндустріальну деперсоналізацію, в Україні - через тоталітаризм. Тож самоусвідомлення кожної особистості не є абстрактною проблемою, воно абсолютно необхідний процес у момент самовизначення народу. Отже, народ - земля - минуле - три моменти, що визначають сутність фолкнерівського індивідуума, є пріоритетними сьогодні і для українського менталітету.

Мотив громадянської війни, що ніби розірвала єдину землю, надає трагічного звучання темам батьківщини, народу, історії в прозі Фолкнера. Аналогічне відбувається і в прозі українській. Практично вся українська повоєнна романістика просякнута драмою суперечності особистого і суспільного, державного. Навіть у творах, визнаних офіціозом, вона відчутна, а єдність світу і душі не знайдемо й сьогодні.

Сама ідея створення замкненого світу, сконструйованого як модель "малої батьківщини", що втілена в Йокнапатофській сазі Фолкнера, близька українській літературі, для якої книга про рідну землю є традиційною і звичною.

За всієї несхожості фолкнерівського експериментального роману з тими класичними формами, до яких схильні українські письменники, в поетиці є дещо спільне: наявність низового гумору, гротеску, елемент містичності, відчуття і використання романтичної і барокової традиції, біблійні та історичні аналогії, символіка.

Що ж до традиційного в історії літератури США "роману дороги", то він чужий українській прозі. Фермерська Одіссея Гарленда, епопея пшениці Норріса, трагедія наймитів ("окі") Стейнбека ведуть ніби в іншому, протилежному від української літератури напрямку. Моделлю тут стає модус дороги, етико-філософським стрижнем слугує індивідуальна самоусвідомленість, зрощена на феномені фронтіру і піонерства, який полишається важливим чинником національної свідомості американця. Тож компаративістський аналіз доводить, що лише фолкнерівський "роман поштової марки", що є оригінальним породженням своєрідної ментальності Півдня, виявляє у своїй поетиці певні збіжності з окремими творами української літератури [3].

Літературні паралелі та перпендикуляри українських та американських письменників - Американська література XX ст

Похожие статьи