Світлій пам&;#63;яті Василя Стуса - Види феноменологічної інтерпретації в українських творах

У вікна торкоче холодний осінній дощ. Зухвалий вітерець метляє опалим листям. Дерева гарцюють у сакраментальному танчику, а ми, учні середньої школи, сидимо за своїми партами, як скаменілі, й очікуємо дзвінка, бо знаємо, що зараз має бути виховна година і що веде її наш класний керівник Тамара Пилипівна. Більше того, нам відомо, що вона вже під дверима, і щойно продзвенить на початок, то Пилипівна увірветься голодною левицею і до кінця уроку шматуватиме за те, що не встигли вийняти зошити, а тому ми фанатично листаємо конспекти, пригадуючи тему попереднього заняття.

Ви навіть не можете уявити, яка то лажа вийшла. Коротко і зрозуміло: кожному класному керівникові щотижнево відводиться година, де цей самий керівник може втуляти учням, що завгодно, головне, аби з виховною метою. А наша Тамара Пилипівна є засланцем комуністичної партії. їй уже більше шістдесяти, і вона у свій час навчала мою матір. Двометрова поморщена бабега у коричневім вузькуватім, ще радянського штибу, костюмі і великих-превеликих окулярах, майже, як вікна. Обов'язковим атрибутом її образу є довжелезна, майже як вона сама, указка, котрою Тамара Пилипівна періщить тих, хто завинив, і тих, хто міг тримати на думці подібний намір, себто також завинити.

А годує нас Пилипівна комунізмом. Кожному по великій тарілці ідеологічних заморочок з марксистсько-леніністською підливою, і ми зобов'язані всю ту гидоту спожити, ретельно пережовуючи. На смак як лайно.

Так от: у визначений час дзвінок робить свою брудну справу, себто дзвенить, і до класу впихається наша керівничка. Поважна, як колгоспна корова, зі своєю фірмовою указкою і течкою з агітаційними листівками 70-х років, які одразу розповсюджує між учнями, і вкладається за вчительський стіл. Ми тремтимо, мов руки в алкоголіка, і, як завжди, очікуємо на щось непередбачуване. Боїться навіть Юра Остапчук, котрий недавно побив одного старшокласника і, теоретично, не боїться майже нічого. Але вона така! Матір розповідала, що за радянських часів, коли вона, матір, ще була школяркою, то на Святвечір, коли діти зазвичай ходять колядувати, Пилипівна шастала вулицями і вистежувала колядників, записувала їхні прізвища, а потім на шкільній лінійці привселюдно викликала порушників і завзято їх вилаювала, як остання сучка, за розповсюдження неправдивої інформації, себто про народження Христа. Звичайно, це смішно, одначе ми стоїмо перед яскравим фактом одержимості, котру Христос у свій час легко б вилікував, але, як відомо, Його розп'яли. Можливо, саме Пилипівна прицвяховувала Йому долоні, бо у паспорт ми їй не заглядали, за шістдесят -- це на вигляд, а в дійсності Бог його знає...

Далі ми хором виспівуємо перший куплет гімну СРСР, щось на кшталт: "Саюз нірушимий ріспублік свабодних...", а тоді розгортаємо свої, як каже Пилипівна, тетрадкі і записуємо тему: ""Перебудова" і розпад СРСР".

Декому перехоплює дух, як-от Маринці Пухнастій, а дехто взагалі ціпеніє і тільки рухами повік виявляє свою недалеку присутність. Загалом, на виховних годинах із Тамарою Пилипівною (звучить, майже як назва телепрограми) ми вивчаємо історію вищезгаданої імперії (вічна їй пам'ять) і, зрідка, окремі твори чи праці основних і не дуже теоретиків комунізму. Сьогодні тема така-от. Тамара Пилипівна, жваво жестикулюючи руками, виповідає нам причини і передумови, а ми за нею записуємо і намагаємося бути якомога уважнішими, бо вкінці вона все питатиме.

Дощ не вщухає. Нам страшенно нудно, а Пилипівна, очевидно, не по-дитячому кайфує. Носиться перед дошки, як кобила на цирковому манежі, і зрідка кокетливо поглядає на портрет Леніна, що висить над тою ж таки дошкою. Це взагалі перейшло всі можливі межі. Ні, не те, що Пилипівна кокетливо позиркує на портрет Леніна, а те, що цей портрет висить у нашому класі. В інших уже давно -- або ікона, або Шевченко, а в нас усе ще Ленін. І то за самостійної України. Ця кегельбанна куля з куцою цапиною борідкою, цей червоний гаспид з підступним поглядом, цей... Ні, краще не треба, це ж все-таки дитяче оповідання, а вони і в школі цієї лексики вислуховують доволі... А Тамара Пилипівна наче прийшла на демонстрацію. Волає, як оскаженіла, що, мовляв, то все Захід!.. Захід!..

Ми входимо у ще більше напруження. Переживаємо, мовби перед смертною карою, і знову ж таки, про що вже говорилося, очікуємо на щось непередбачуване.

-- То які причини і передумови розпаду СРСР? -- гавкає Пилипівна хвилин за десять до кінця уроку.

Ми даємо грунтовну відповідь і маємо неабиякі сподівання, що пронесло. Зараз ще кілька лозунгів чи там псевдопатріотичних віршиків, написаних радянськими письмаками, як-от: "Я -- комуніст і в імені, і в мислі, // В якій реве і стогне кров моя", -- що належить авторству Дмитра Павличка, і надійде довгоочікувана перерва. Але тут наша Іринка Кушніренко зводиться на свої тоненькі ніжки у темно-синіх колготах із рожевими квіточками і виголошує, що все сказане училкою є повною маячнею. Пилипівна одразу спалахує, як радянський прапор 24 серпня 1991 р. на майдані Незалежності, і починає настирливо вимагати аргументів.

    - Союз розвалився тому, що комуністи боялися Бога, -- урівноважено мовить Іринка. -- Це і є основною передумовою, а причиною є їх, комуністів, гріховність,.. - Та як ти смієш? -- не вдержується Тамара Пилипівна. -- Хто тобі дав право судити? Ким ти себе взагалі уявила? - Я просто говорю те, що думаю, чи, може, відправите мене в заслання? -- гордо і з ноткою сарказму проказує Іринка. -- До якого-небудь Сибіру... - Ах ти ж мала паскуднице, як ти з педагогом розмовляєш? Та ти... Ти... -- не витримує Тамара Пилипівна. -- Розстріляти! -- тріумфально вигукує, а ми лиш кліпаємо очима, принишклі і перелякані. ? Будь ласка, -- не здається Іринка. -- У вас просто рука не підніметься, бо ви червоні кролики, що тремтите навіть перед собі подібними. Ви боялися не просто Заходу, а прогресу як такого!.. Ви нищили своє населення, гноїли своєю інтелігенцією Колиму, а зараз борсаєтесь, як мухи в молоці, і говорите, що на шляху до світлого майбутнього стали лишень іноземні резиденти... Ні, не резиденти. Якраз ви самі і стали, а власне тому, що боялися Бога, нищили церкви, священнослужителів запроторювали до тюрем... А Бога боятися не треба, -- продовжує дещо полегшено. -- Його треба любити. Христос заповідав любов, а ви й зараз не можете це усвідомити своїми недорозвинутими мізками...

Тут Тамара Пилипівна не витримує і, вхопивши зі свого стола указку, підбігає до Іринки і починає її зі всієї сили періщити, а ми нерухомо сидимо на своїх місцях і намагаємося в їхній бік навіть не дивитися. Іринка тільки зрідка видає якісь пташині звуки і непорушно стоїть, як статуя свободи, уявляючи себе незламною, проте Пилипівна також не здає позиції, і за ударом двадцятим Іринка все-таки ламається і присідає на підлогу, мов зранене янголятко, витираючи з обличчя сльози і кров, бо училка в шаленстві не розбирає, куди б'є, бува, що і по обличчі і по руках попадається... Але тут знову втручається дзвінок. Усе на мить завмирає, а тоді Тамара Пилипівна ладнає на собі помотлошений одяг і, з високо піднятою головою, виходить із класу, наче нічого й не сталося. А Іринка зводиться на свої тоненькі ніжки у темно-синіх колготах із рожевими квіточками і шкандибає до вікна, за яким усе ще періщить дощ.

-- Я ж казала, що вони бояться, -- мовить понівечена Іринка до нас, усе ще нерухомих. -- А Бога треба любити!

Епізоди, що описані в оповіданні реального ситуативного підгрунтя в житті письменника не мали, про що він сам зазначив у інтернет-листуванні. В цьому випадку слід звернути увагу на присвяту цього твору: "Світлій пам?яті Василя Стуса" та на рік його написання, а саме - 5?7 лютого2008 р.

Як засвідчують мас-медіа та інтернет-видання, 2008 рік в Україні був проголошений Президентом України, Віктором Ющенком, роком Василя Стуса й відзначився, зокрема, появою літературно-музичного проекту "Стусове коло".

На змістовому рівні вловлюємо ремінісценції зі Стусового життя, паралельного героїні Іринці Карп?юка, зокрема ставленням до політики та чесності з собою та оточуючими. Підтвердженням цього є висловлювання Василя Стуса, датоване 1969 роком: "Ще зневажаю політиків. Ще - ціную здатність чесно померти". Це прагнення до чесності і справедливості, незважаючи на наслідки, зближує героїню Карп?юка та письменника, котрий "повстав проти радянської влади". Звичайно, ототожнювати художній образ із реальною людиною не можна, але слід зауважити, що риси, притаманні зазначеному письменнику, простежуються в цьому персонажі.

Опис шкільного життя персонажів Карп?юка певною мірою схожий на враження від шкільного життя Василя Стуса, адже, відомо, що класик не полюбляв ходити до школи (однією з причин була мова навчання). В оповіданні автор пояснює причину ненависті персонажів до школи і до окремої вчительки недбалим ставленням до учнів та радянськими морально-патріотичними настановами, котрі в період незалежності було вже, м'яко кажучи, неактуальними.

Ось як автор описує процес навчання: "ми, учні середньої школи, сидимо за своїми партами, як скаменілі, й очікуємо дзвінка, бо знаємо, що зараз має бути виховна година і що веде її наш класний керівник Тамара Пилипівна. Більше того, нам відомо, що вона вже під дверима, і щойно продзвенить на початок, то Пилипівна увірветься голодною левицею і до кінця уроку шматуватиме за те, що не встигли вийняти зошити, а тому ми фанатично листаємо конспекти, пригадуючи тему попереднього заняття". Натомість Василь Стус про свої шкільні роки в листуванні згадує так: "Шкільне навчання - вадило. Одне - чужомовне, а друге - дурне. Чим швидше забудеш школу, тим краще. В четвертому класі щось заримував про собаку. По-російському. Жартівливе. Скоро минуло".

Подібні ремінісценції до життя класика вловлюємо в самому сюжеті твору. Особливо хвилюючою є кульмінаційна сварка вчительки з Іринкою, при якій Тамара Пилипівна не дає Іринці висловитись і б'є її різкою. Щось подібне сталось і з прототипом персонажа Карпюка В. Стусом. Пригадуючи перебіг судового засідання зі справи Стуса від 1?2 жовтня, можна помітити певну ситуативну подібність: "Першого жовтня після заслуховування свідків із двогодинною промовою виступив прокурор Аржанов. Його змінив адвокат Медведчук, який в унісон прокурору повторив, що "всі злочини Стуса заслуговують покарання". Після цього судове засідання було перерване. Наступного дня (2 жовтня) засідання почалося відразу із зачитування вироку. Таким чином, Василя Стуса було незаконно позбавлено права на останнє слово".

Ще одну паралель можна провести на тій сюжетній колізій, коли Іринка починає аргументувати свою позицію, а Тамара Пилипівна, на противагу їй, наводить свої аргументи, котрі зовсім не переконливі і далекі від суті. Щось схоже можна віднайти, простежуючи перебіг судового засідання Стуса, особливо його спілкування з адвокатом Медведчуком: "На судовому засіданні Василь Стус зробив заяву, що до нього застосовують фізичні тортури. Хоч як дивно, але ця заява не викликала жодної реакції у Медведчука. Зате великий інтерес адвокат проявив до політичної характеристики В. Стуса та його ставлення до націоналізму, що погіршувало становище підсудного".

Про своєрідну причетність Василя Стуса до написання і сюжету твору свідчить цитата поетичних рядків Д. Павличка: "Я -- комуніст і в імені, і в мислі, // В якій реве і стогне кров моя", котрий разом з І. Драчем та Д. Яворівським написали донос Ю. Андропову на борців за національну незалежність.

Знову ж таки про схожість літературного персонажа та реальної людини свідчить останній діалог оповідання: "Союз розвалився тому, що комуністи боялися Бога, -- урівноважено мовить Іринка. -- Це і є основною передумовою, а причиною є їх, комуністів, гріховність,..

    - Та як ти смієш? -- не вдержується Тамара Пилипівна. -- Хто тобі дав право судити? Ким ти себе взагалі уявила? - Я просто говорю те, що думаю, чи, може, відправите мене в заслання? -- гордо і з ноткою сарказму проказує Іринка. -- До якого-небудь Сибіру...Ах ти ж мала паскуднице, як ти з педагогом розмовляєш? Та ти... Ти... -- не витримує Тамара Пилипівна. -- Розстріляти! -- тріумфально вигукує, а ми лиш кліпаємо очима, принишклі і перелякані", що є своєрідним перегуком із трагічною долею Василя Стуса.

Похожие статьи




Світлій пам&;#63;яті Василя Стуса - Види феноменологічної інтерпретації в українських творах

Предыдущая | Следующая