Література кінця ХIX - початку ХХ ст. - Література Польщі

Польська література на рубежі століть збагачується в жанровому відношенні. У першу чергу це стосується прози, що тяжіла до масштабних, епічних форм (Сенкевич, Прус, Реймонт, Жеромський). Її характерним явищем став історичний роман, що досяг у цей час апогею. Поряд з ним успішно розвивався психологічний і соціально-побутовий роман. Проза звільнялася від описовості, проникала в глибини людської психіки, розкривала діалектичний зв'язок людини з об'єктивним світом.

Еліза Ожешко говорить про таку основну і невід'ємну якість роману, як "тенденційність". Згодом зникали дидактичність і схематизм, підсилювалася виразність персонажів, чому в чималому ступені сприяла естетична зрілість Ожешко, хоча й надалі її доробки, навіть найбільш значні, не будуть вільні від позитивістських ілюзій. Прус збагатив польську прозу новим жанровим утворенням - соціально-психологічним романом, що виник не без впливу російської літератури, у першу чергу Л. Толстого й Достоєвського.

Динамізм дії й пластичність у зображенні характерів, емоційність оповідання й разюча композиційна стрункість, властиві "малій прозі" Сенкевича, виявилися й у його романах про сучасність. Вмотивовано й психологічно переконливо малює художник тип так званої "зайвої людини".

У багатьох творах Марії Конопницької простежується романтична традиція, що сполучається з реалізмом, що йде в першу чергу від великих співвітчизників - А. Міцкевича і Ю. Словацького, а також від її улюбленого письменника - В. Гюго.

Специфічною якістю прози Реймонта, що дали про себе знати вже в ранніх його творах, була "націленість" на дослідження колективної психології, у той час як, наприклад, Жеромський волів досліджувати "закони особистості". Переважний інтерес Реймонта до середовища, до патологічних проявів людської психіки давав критикам привід для зіставлення його творчості з натуралізмом.

Марія Конопницька

Польську літературу рубежу століть не можна представити без Марії Конопницької (1842 - 1910), що її І. Франко назвав "поетесою польського народу, або, краще сказати, польського селянства". З першими віршами Конопницької читач познайомився в другій половині 70-х рр.(цикл поетичних етюдів "У горах"). Широку популярність поетесі приніс цикл "Картинки" (1879) - віршовані новели, до жанру яких вона неодноразово буде звертатися й пізніше. Основним змістом "Картинок" стали драматичні долі бідняків - робітників, чия "оніміла думка, затиснута меж коліс і пив", і "люду селянського, нуждою вічно забитого". Яскравим зразком цієї лірики Конопницької є вірш "Вільний батрак".

Сумні мелодії звучать у творах Конопницької, створених на різних етапах її літературного шляху. Про цьому красномовно говорять самі назви її поетичних циклів: "Сльози і пісні", "Пісні без луни", "Пісні сумуй". Проте основним настроєм її віршів є оптимістична віра "у мужність, у стійкість розумів і сердець", "в ідеали", "у те, що коли-небудь, у майбутнє століття" людина прийде "до рівноправ'я й щастя". Філософія активного життя відбита в безлічі творів Конопницької: у циклах "Рядки і звуки", "Міцкевичевський день", у поемі "Імагіна" (1886 -1887), у драматичних фрагментах "З минулого" (1881), одним з героїв якого став Галілей. Конопницька освоює проблеми релігійної моралі ("Без даху", "Дзвін"), національно-визвольної боротьби польського народу ("Фрагменти", "Ходили тут німці"). Особливу популярність набув вірш "Присяга" (1908), спрямований проти репресивної політики прусської влади, а в роки другої світової війни він став гімном Війська Польського [1, ст.137].

Заклопотаність народними долями визначила й художній лад поетичних творів Конопницької, їх близькість до народної пісні. Речитативність, повтори, паралелізми, зачини - всі ці прийоми, характерні для народної пісні, використовувала поетеса. Віршам Конопницької властиві глибокий драматизм, дивна емоційна насиченість, образна контрастність.

У багатьох творах поетеси простежується романтична традиція, що сполучається з реалізмом, що йде в першу чергу від великих співвітчизників - А. Міцкевича і Ю. Словацького, а також від улюбленого письменника Конопницької - В. Гюго. Можливо, під впливом романтиків Конопницька звернулася до настільки розповсюдженого в них жанру лисичанської поеми.

Конопницька відома також як перекладач із чеської й німецької мов. Особливо багато й охоче вона перекладала поезію Г. Гейне.

"Пан Бальцер у Бразилії"

Селянська епопея в октавах створювалася в 1892 - 1908 р. По художньому рівню це найбільш значний доробок поетеси. Його герої - коваль Бальцер і інші бідняки, яких "лихо лиха" змушує емігрувати в Бразилію, прирікає на найтяжкі випробування вдалині від батьківщини. Виснажені стражданнями й тугою за вітчизною, переселенці вирішують вернутися в Польщу, щоб тут, а не на чужині шукати справедливість.

Основна дія розгортається на морі, а також у лісах і горах Бразилії, проте образ Польщі постійно присутній у поемі. До батьківщини звернені її заключні строфи, найвражаючі в творі, що представляють собою один із численних ліричних відступів:

О Польща-Мати! У сяйво небозводу

Ти вийдеш знову в срібному пилу.

Обмита в купелі зліз народу,

І лик Зорі мигне тобі вдалину...

То Сонця промінь, то засяє Воля,

То Нове Світло у твоїй святій долі...

...О Матінко-Вітчизна! Ми йдемо до тебе.

(Пер. М. Павлової) [20, ст.321]

Вірогідність реалій, мовна точність у зображенні селян-переселенців, мальовничість оповідання - всі ці естетичні особливості цілком відповідали авторському трактуванню поеми як селянської епопеї.

Нові грані таланта Конопницької розкрилися в її оповіданнях, перший збірник яких - "Чотири новели" - вийшов в 1888 р. Тоді ж Конопницька писала: "Хто в наші дні присвячує своє перо народу, той має перед собою невичерпні багатства нових тем і породжених сучасністю конфліктів, більш того - цілий світ і запас драматизму, яких вистачить на всю літературу". Дійсно, її оповіданням - при всій їх "прихильності" до життя "маленької людини" - властива велика тематична розмаїтість: трагічна щоденність існування селян і міських бідняків (збірник "Мої знайомі"), аморальність і жорстокість багатих (оповідання "Милосердя громади"), боротьба людини зі стихією (збірник "На Нормандському березі"), національно-патріотичні рухи в Польщі й роль у них народу (цикл "Повісті Сави"). Блискучим зразком малого жанру в Конопницької є її оповідання "Зі зломом" (1892), присвячене важкому, злидарському життю білоруського села. Разюче драматична фабула оповідання. Суд розбирає справу маленьких підпасків, яких голод зробив "зловмисниками": вони украли й з'їли сир і масло, але не насмілилися доторкнутися до святого святих - хлібу. Судді дивляться на цей факт інакше: виходить, не настільки були голодні, щоб красти. Крадіжка "зі зломом" - так кваліфікує суд "злочин" дітей і відповідно до цього виносить суворий вирок. Характерно, що в оповіданні "Зі зломом" Конопницька - як це часто робила Ожешко - використовує білоруську лексику. Білоруські мотиви мають місце й в інших добутках письменниці, у тому числі в поемі "Пан Бальцер у Бразилії", де, поряд з іншими персонажами, діють і вихідці з білоруського Полісся.

Похожие статьи




Література кінця ХIX - початку ХХ ст. - Література Польщі

Предыдущая | Следующая