Література зрілого і пізнього Відродження. Поезія. Роман. Драма, Поезія. - Європейська література доби Відродження

У другій половині XVI ст. в атмосфері швидкого зростання могутності країни й великого національного піднесення гуманістична культура в Англії досягає повної зрілості. Відбувається інтенсивний розвиток філософської думки, найвищим досягненням якої стала філософська система основоположника англійського матеріалізму Френсіса Бекона, швидко розвивається гуманістична література, збагачуючись [332] різноманітним змістом та ідеями, новими жанрами й поетичними формами. Такий стан, однак, тривав не довго. Уже в першому десятилітті XVII ст. історичні умови значно змінюються: різко загострюються соціальні суперечності, посилюється політична реакція, антигуманістична войовничість пуританства. Все це вплинуло на розвиток пізнього англійського гуманізму і зумовило його кризу.

У період зрілого Відродження в англійській літературі розвивалися поетичні жанри, роман і драматургія.

Поезія.

Після виступу Уайета і Серрея з 50-х років почався стрімкий розвиток гуманістичної поезії, найвищим досягненням якої в останній чверті XVI ст. стала творчість Сіднея, Спенсера і Шекспіра.

Філіп Сідней (1554-1586) був людиною широких знань та інтересів. Він закінчив Оксфордський університет, потім поповнював свої знання в подорожах до Італії, Німеччини, Франції, де знайомився з гуманістичною літературою, приділяючи особливу увагу ліричній поезії. Перший визначний його твір - збірка сонетів "Астрофель і Стелла" (написаний у 1580-1584 pp., вийшов у 1591 р.) має виразні сліди впливу Петрарки і поетів французької Плеяди, але не є прямим наслідуванням їх. Це оригінальні англійські сонети. Вони мали великий успіх і остаточно утвердили цей жанр як провідний в англійській ренесансній ліриці.

Сіднею належить також пасторальний роман "Аркадія" (1580), написаний у дусі італійських та іспанських пасторальних романів. Побудова твору складна: в ньому сплітаються різні сюжетні лінії, в основний прозовий текст вводиться багато віршів. Мова твору вишукана, насичена декоративною образністю. Роман набув великої популярності в аристократичному середовищі і викликав численні наслідування в тогочасній літературі.

Видатним явищем літературно-критичної думки англійського гуманізму була праця Сіднея "Захист поезії" (написана в 1582-1583 pp., надрукована в 1595 p.), яка вважається маніфестом англійської гуманістичної літератури. Вона задумана як відповідь на одну з книжок пуританина Стівена Госсона, спрямовану проти театру. Однак у "Захисті поезії" Сідней говорить не тільки про драму і театр, а про поезію загалом, відносячи до неї й художню прозу. З великою пристрастю автор відстоює суспільне призначення поезії і високо цінить роль поета, критично переглядає тогочасний стан англійської літератури, [333] зокрема драматургії, роздумує над шляхами. її оновлення й розвитку. У поглядах на драматичне мистецтво Сідней опирався на принципи Арістотелевої поетики і орієнтував англійську драму на засвоєння античних зразків, але в галузі поезії вважав більш природним і важливим продовження національної поетичної традиції, зокрема Чосера.

Усі судження Сіднея пройняті ствердженням характерного для ренесансної естетики реалістичного принципу, що всі види мистецтва "мають своїм предметом явища природи".

Едмунд Спенсер (1552-1599) - видатний поет, який здійснив велику реформу англійської поезії.. Спенсер дружив з Сіднеєм і разом з ним замислювався над оновленням англійської літератури. Він творив нові національні художні форми, поєднуючи здобутки англійської поезії з досвідом античної, а також континентальної поезії гуманізму.

До поетичної спадщини Спенсера входять пасторальна поема "Календар пастуха" (1579), ліричні поеми і сонети, написані на зразок творів Петрарки, Тассо і дю Белле. Найбільшим його досягненням є поема "Королева фей" (1590-1596). Опираючись на досвід Л. Аріосто і Т. Тассо, національну алегоричну поезію та рицарські романи про короля Артура, поет поставив за мету створити англійську національну епопею. В поемі розповідається про подвиги Г пригоди дванадцяти рицарів, які з, а наказом королеви фей Глоріани повинні знищити дванадцять чудовиськ. Спенсер вкладає складний алегоричний зміст у твір. Кожний рицар є втіленням якоїсь доброчесності, а чудовиська й велетні - різних пороків, в окремих епізодах алегорично передані ситуації, що складалися при дворі королеви Єлизавети. Незважаючи на надмірний алегоризм поеми, обмеженість морально-етичного вчення, з позицій якого Спенсер дивиться на людину, ідеалізацію дійсності, у творі виражене характерне для Відродження прагнення до активної дії, прославлення краси і могутності людини, радості життя. Спенсер досягає високої поетичної майстерності. Він має багату художню уяву, поетично змальовує природу, знаходить своєрідну віршову форму, яка надає звучанню поеми справжньої музичності. В побудові вірша Спенсер наслідував Чосера, скористався його октавою, але додав до неї дев'ятий рядок, його строфа має систему римування "АВАВВСВСС", причому перші вісім рядків п'ятистопні, дев'ятий - шестистопний. Ця строфа, названа Спенсеровою строфою, [334] широко використовувалася в англійській поезії XVIII ст., а потім романтиками Байроном, Шеллі, Кітсом.

Похожие статьи




Література зрілого і пізнього Відродження. Поезія. Роман. Драма, Поезія. - Європейська література доби Відродження

Предыдущая | Следующая