Життєвий та творчий шлях Павла Загребельного. Роман "Диво"


Павло Загребельний (рік народження 1924).

Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1824 р. у с Солошине на Полтавщині. У 1941 p., щойно закінчивши середню школу, пішов добровольцем на фронт, був курсантом 2-го Київського артучилища, в серпні цього ж року був поранений. Наступного року знову був тяжко поранений, потрапив у полон. У 1945 р. П. Загребельний працював у радянській воєнній місії в Західній Німеччині.

У 1946р. він вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету. Закінчивши університет у 1951 p., розпочав діяльність журналіста.

У 1957р. видав збірку оповідань "Учитель", повість "Дума про невмирущого", наступного року - збірку "Новели морського узбережжя". У 1959 р. письменник розпочав пригодницько-політичну дилогію, видавши перший роман "Європа 45". У 1961-1963pp. Загребельний працював головним редактором "Літературної газети", видав другу книгу дилогії "Європа. Захід".

Протягом 1960-1980pp. письменник створив основну частину своїх романів, які принесли йому світове визнання: "День для прийдешнього" (1963), "Диво" (1968), "З погляду вічності" (1970), "Переходимо до любові" (1971), "Первоміст" (1972), "Смерть у Києві" (1973), "Євпраксія" (1975), "Розгін" (1976), "Роксолана" (1980), "Я, Богдан (Сповідь у славі)" (1983) та інші.

Оцінки цих творів були далеко не однозначні: від схвальних до знищувальних, але саме це і засвідчувало, що з'явилися твори небуденні, автор здобув славу одного з найерудованіших письменників свого часу.

У 1974р. за романи "Первоміст" і "Смерть у Києві" П. Загребельний отримав Державну премію ім. Т. Шевченка. У 1980р. твір "Розгін" був відзначений Державною премією СРСР.

П. Загребельний у 1979-1986pp. очолював Спілку письменників України. Був депутатом Верховної Ради СРСР 10-го і 11-го скликань, Верховної Ради УРСР 9-го скликання. Протягом 1980-1990pp. письменник видав твори: "Південний комфорт" (1984), збірник "Неймовірні оповідання" (1987), "В-ван" (1988), фантастичний роман "Безсмертний Лукас" (1989), "Гола душа" (1992), пригодницьку повість "Ангельська плоть" (1993), "Тисячолітній Миколай" (1994), "Юлія" (1997) та інші твори.

Впродовж багатьох років читачі з великим інтересом зустрічали літературно-критичні та літературознавчі виступи Павла Загребельного, з нетерпінням очікували його нові твори.

П. Загребельний власноруч переробляв свої прозові твори на п'єси: "День для прийдешнього" переробив на "Хто за? Хто проти?", а "З погляду вічності" на "І земля скакала мені навстріч", які були поставлені українськими театрами. За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. Довженка були зняті художні фільми: "Ракети не повинні злетіти" (1965), "Перевірено -- мін немає"(1966), "Лаври"(1974), "Ярослав Мудрий"(1982). Загребельний є автором збірника статей, есе "Неложними устами" (1981).

Основний жанр П. Загребельного ;-- це роман, хоча в його доробку є і новели, і оповідання, і повісті. Проте серед жанрово-стильового розмаїття романістики письменника особливе місце, безперечно, займає історична белетристика.

У контексті прози 60-х рр., а надто історичної романістики, роман вирізняється, як відзначила відразу ж по його виході і критика, цілісністю "художньо-філософської концепції". Бачення і трактування автором складного довколишнього світу, людей у ньому грунтується на виваженій, добре продуманій філософській підоснові, історичності, загальнолюдських морально-етичних цінностях.

Роман має оригінальну композицію. Історичне минуле в ньому не просто спроектоване на сучасність. Воно існує поряд із цією сучасністю. У творі поєднано кілька часових площин: період Київської Русі (X-XI ст.), другої світової війни і 60-х рр. XX ст. Об'єднавчим центром цих періодів виступає реальний образ Софії Київської - дивовижної пам'ятки архітектури часів князювання Ярослава Мудрого, збудованої, за художньою версією П. Загребельного, талановитим майстром Сивооком. Великою мірою це і символічний образ. Так він сприймається передусім через те, що довкола нього розгортаються всі події, зображені в романі, на них постійно ніби падає тінь від Софійського собору. Софія, як художній символ і як реальна історична пам'ятка, сконцентрувала в собі весь волелюбний, сильний дух народу, його невмирущість, нескореність, увібрала у свої фрески та мозаїки все його світоглядне наповнення, стала своєрідним самовираженням внутрішньої суті цього народу, його культури, історії, моралі, власне, втілює в собі його духовність. П. Загребельний ніби ставить читачеві запитання: яка ж вона є? Чому ми, нащадки Сивоока, Ярослава Мудрого, мусимо її зберегти в собі та понести у майбутнє?

Автор роману переконливо доводить, що культура Київської Русі тісно пов'язана з первісним язичницьким віруванням українського народу, а не лише з християнством. Він багато уваги приділяє болючій проблемі насильницького впровадження християнства на давньоруських землях князем Володимиром. Бо просто і швидко можна було знищити атрибути язичницьких обрядів, скульптури давніх богів, але неможливо заперечити і перекреслити вікові народні уявлення про світ, природу, людей. Ця частина народного світогляду органічно переходила в нові християнські духовні та матеріальні скарби Русі, приживалася там, потім переходила в нові часи. Символічний епізод, витворений, звісно ж, розкутою авторською уявою; переслідувана позашлюбна дочка Ярослава Мудрого народила сина від Сивоока. "І син його - серед нас. Завжди з його талантом і горінням душі. І диво це ніколи не кінчається і не переводиться", - таким узагальнюючим акордом завершує Павло Загребельний свій роман.

Собор не нагадував візантійських церков, звідки прийшло на Русь християнство, бо не було в ньому простоти й суворості, а було "щось буйно-рожеве, приховано-поганське", як у тих дерев'яних язичницьких святинях, що їх у той час палили t нищили по всій Русі. "Він був барвистий, як душа й уява народу, що створив його", - пише автор.

Але ще більшим дивом у романі постають самі люди. На відміну від попередніх творів, у цьому романі П. Загребельний проявив себе справжнім майстром у вималюванні характеру свого героя, у глибокому зануренні в психологію його душі. Письменник детально виписує складні людські долі. Він не просто стежить за розвитком подій, життєвих колізій, а намагається дати їм філософсько-етичне тлумачення, причому робить це досить непомітно, ненав'язливо. Сюжет у романі П. Загребельного справді виконує тільки допоміжну роль.

Отже, чи не найбільше диво в романі - сама людина. Сивоок, його дід Родим, тихе дитя природи мала Величка, товариш дитячих літ Лучук, сирота Ісса, князь Ярослав Мудрий, загадкова вільнолюбна Шуйця, її дочка Ярослава, а також учений Гордій Отава, який ціною власного життя намагається врятувати під час війни Софію Київську, його син Борис, що продовжує розпочате батьком дослідження історії створення Сивооком Софії. Всі ці герої дуже різні, але всі творять історію своєї землі, несуть у собі той дивовижний світ, оригінальний внутрішній космос, що його нікому не зруйнувати, як і Софію Київську. З ними пов'язані морально-етичні проблеми, порушені в творі, вічні питання життя і смерті, любові й ненависті, людської вартості та тлінності, короткочасності життя, проблеми влади, честі, гідності.

Розповіді про свого найулюбленішого героя (бо він же народився з волі та фантазії автора) - художника-будівничого Сивоока П Загребельний приділяє найбільше уваги. Літа сиротливого, сповненого небезпек, але прекрасного і манливого водночас дитинства Сивоока, його такої ж тривожної юності, роки поневірянь по чужих світах, набирання знань і досвіду, утвердження в собі вільного художника і, нарешті, час створення Софії Київської - за всім цим стежимо з цікавістю і тривогою. Життя Сивоока спонукає сучасного читача думати не лише над давнім минулим своєї землі, а й над наповненням власної душі.

З образом Сивоока насамперед пов'язане питання свободи людини, її споконвічне прагнення до вільного, розкутого існування в цьому світі, прагнення бути самим собою. Такими були і його прадід, дід Родим, Величка, Лучук, Ісса - всі, хто оточував Сивоока на його непростій життєвій дорозі. Свободолюбний дух наших предків пронизує "Диво" ніби наскрізь, робить авторську концепцію ціліснішою і вагомішою.

Неоднозначно подано суперечливий образ князя Ярослава Мудрого. Великою мірою він виступає антиподом Сивоока, бо є невільником свого високого становища. Твердість, воля, цілеспрямованість, мудрість, самодисципліна супроводжують князя так само, як і його слабкість, незахищеність звичайного смертного. Його душа має в собі болюче роздвоєння - П. Загребельний тонким скальпелем психолога прагне проникнути туди. Ярослав постає живим, реальним чоловіком, через те читач беззастережно вірить цій художній версії його, створеній автором.

Вимисел, фантазія Павла Загребельного в "Диві" органічно переплітаються з реальним історичним тлом тогочасного життя Києва, Новгорода, язичницької пущі, доповнюючи та поглиблюючи сприймання зображуваного.

Слід зазначити, що на сьогоднішній день (значною мірою завдяки сучасній екранізації) більш відомим і популярним твором П. Загребельного є роман "Роксолана", в якому письменник вдається до художнього осмислення реальних історичних подій, розповідаючи про п'ятнадцятилітню Анастасію Лісовську, доньку священика із Рогатина, яку захопила в полон татарська орда. Дівчину продали в рабство; вона потрапила в гарем турецького султана Сулеймана, за рік вибилася з простих рабинь-одалісок в султанські дружини (а їх не могло бути згідно з Кораном більше чотирьох), стала улюбленою дружиною султана, башкадуною, а після смерті султана кілька десятиліть керувала безмежною Османською імперією і впливала на життя всієї Європи. Та якщо в європейській історії жінки-правительки держав були явищем доволі поширеним, то в мусульманському світі за всю історію налічується лише два десятки імен жінок-правительок, і серед них ім'я Хасекі (офіційне ім'я султанші). Венеціанські посли-баїли в донесеннях із Стамбула називали її Роксоланою (в перекладі - русинка, тобто жінка з Русі), під цим ім'ям вона й зосталася в історії.

В авторському післяслові П. Загребельний так коментував причину, з якої він звернувся саме до образу Роксолани: "Досі постать Роксолани була безплотною, часто ставала об'єктом псевдопатріотичних захоплень, використовувалася деякими авторами як своєрідний рупор для їхніх розумувань, - тут (тобто в "Роксолані") вона, як принаймні здається авторові, віднаходить ті необхідні виміри і якості, які роблять її особистістю. Власне, роман -- це історія боротьби нікому незнаної дівчини й жінки за свою особистість, за те, щоб уціліти, зберегти і вберегти себе, а тоді вознестися над оточенням, може, й над цілим світом".

Павло Загребельний сьогодні є одним з найпопулярніших українських письменників, чия творча спадщина приваблює все більше нових читачів. Його твори відомі далеко за межами України, перекладалися багатьма мовами світу, неодноразово екранізувалися. Не всі з них стали непересічним художнім надбанням української прози, але всі активно сприймалися читачем, обговорювалися критикою, тою чи іншою мірою впливали на літературний процес.

Похожие статьи




Життєвий та творчий шлях Павла Загребельного. Роман "Диво"

Предыдущая | Следующая