Життєвий і творчий шлях Шарлотти Бронте - "Джейн Ейр" Ш. Бронте як соціально-психологічний роман виховання

Творчість Шарлотти Бронте отримала високу оцінку Карла Маркса. Він писав в 1854 р., характеризуючи на сторінках американської газети "Нью-Йорк дейлі трибюн" англійську літературу того періоду: "Блискуча плеяда сучасних англійських романістів, які в яскравих і красномовних книгах розкрили світу більше політичних і соціальних істин, чим усі професійні політики, публіцисти і моралісти, разом узяті, дали характеристику усього шару буржуазії. Якими зображували їх Діккенс, Теккерей, міс Бронте і місіс Гаскелл, як людей повних самовпевненості, лицемірства, деспотизму і неуцтва; а цивілізований світ підтвердив цей вирок убивчою епіграмою: "Вони раболіпствують перед тими, хто вище їх, і поводяться, як тирани, по відношенню до тих, хто нижче їх" [7, с. 3].

Шарлота Бронте народилася 22 червня 1816 р., в сім'ї сільського священика в Йоркширі. Її батько, Патрік Бронте, ірландець за походженням, син бідного християнина, був змолоду простим ткачем. Він мав рідкісні здібності і працьовитість, мріяв вчитися. Були в нього і багаті природні таланти, що допомогли йому вибратися в люди і навіть закінчити Кембридж, що, нажаль, не вирішило його соціальні можливості. Для простої людини, що вирішила опанувати знання, у Британії того часу був один шлях - стати священиком і забути про бажану славу і доблесть солдатської справи. Патрік Бронте вивчив богослов'я, одружився, отримав церковний прихід на півночі Англії. Там і народилися його діти - п'ять дочок і син.

Після народження молодшої, Ганни, померла мати, яку Патрік Бронте дуже любив, що була йому близькою по духу. Діточки залишилися під опікою старої служниці. Сім'я була дуже бідна, але Патрік Бронте не приймав ні від кого допомоги. Фанатичний і суворий, він відкидав подарунки, схожі на милостиню. Злидні він сприймав, як благо послане небесами, - адже злиденному легше увійти в Царство Боже.

І все ж роль цієї дивнуватої, але обдарованої людини величезна в духовному та інтелектуальному розвитку його талановитих дітей. У нього була зібрана величезна бібліотека. Він, що було у вищій степені нехарактерним для англійського пастора його часу - високо цінив Байрона, відмінно знав кельтські перекази, які розповідав дітям у всіх подробицях. Він давав дітям повну свободу у виборі книг, які з ними відверто обговорював. Про те, яка інтелектуальна атмосфера царювала в будинку Бронте, можна судити по тому, що батько серйозно обговорював політичні новини з десятилітньою Шарлоттою.

У 1824 р. Шарлотта і три її сестри були віддані батьком в сирітський притулок для дочок духовенства. Тут їх повинні були підготувати до професії гувернанток; не випадково пансіонат "Clergy Daughters" в містечку Кован-Бридж став праобразом для Ловудского притулку в романі "Джейн Ейр". Недоїдання, холод і бруд в приміщеннях, виснажливі церковні служби, знущальне поводження руйнували здоров'я дітей. Від епідемії тифу, що спалахнула в 1825 р., захворіло сорок п'ять учениць з вісімдесяти. Загинули дві старші сестри Шарлоти, Марія і Єлизавета. Це були лагідні і виключно обдаровані дівчатка. Загибель багатьох вихованок притулку притягнула до нього загальну увагу: були змінені його начальники і опікуни. Образ засновника школи, містера Броклгерста, створений завдяки його реальному прототипу - преподобному Вільяму Керусу Вілсону (1791-1859), а прототипом подруги Джейн Ейр Елен Бернс - послужила Марія Бронте, старша сестра письменниці. Патрік Бронте приїхав, щоб поховати двох старших дочок і забрати тих, що залишилися в живих, але абсолютно хворих дівчаток - Шарлотту і Емілію. Більше він вже не намагався дати їм освіту у безкоштовному учбовому закладі. Шарлотта пізніше вчилася в хорошому платному пансіонаті.

1831 року сестри Бронте - Шарлотта, Емілі та Енн - вступають до школи в Ро-Геді. Тиха, сором'язлива Шарлотта невдовзі стає улюбленицею всієї школи. Шарлотта захоплювалась Байроном і Шекспіром і сама почала писати вірші. Всі три сестри та їхній брат Бренуелл були здібними дітьми і рано прилучились до літератури, музики. Ще 1826 року діти придумали своєрідну гру, якою розважалися довгі роки. Шарлотта і Бренуелл писали історію Енгрії, вигаданої країни, що лежала десь у Західній Африці, в екзотичній дельті Нігеру; Емілі та Енн вигадали собі іншу державу - Ангору. Бурхливі події в Енгрії та Ангорі свідчили не тільки про багату уяву дітей Бронте, а й про їхні широкі знання з історії, літератури та про дивовижну для їхнього віку обізнаність з політичним життям Англії.

Численні покоління вчених, біографів, літературознавців роздумують над феноменом цієї сім'ї, проводять наукові симпозіуми в Лондоні і на їхній батьківщині в Йоркширі, будують гіпотези, по крупинках збирають все, що хоч якось може пояснити загадкову і трагічну долю сестер. Честерсон писав про те "що яскравий факел біографів навряд чи залишив у спокої хоч один темний куток старого йоркширського будинку"[6, с. 5].

Про професійне зайняття мистецтвом і літературою три дівчата з бідної сім'ї не сміли і мріяти. Вони вели домашнє господарство, працювали гувернантками. Але Різдво 1836 року не полишало надій, зухвалих сподівань. Всі три сестри намагались писати ще у дитячому домашньому журналі, всі три безперестанку щось складали - "вигадували небилиці", всі три пробували свої сили в поезії і мали скромну надію, що щось у них виходить. Врешті решт в 1837 році Шарлотта наважилась відправити свої вірші разом з боязким листом відомому поетові Роберту Сауті. "Судячи по недомовці в одному із листів, вона, здається, писала також і Колріджу, але мені не довелося побачити жодного рядка із цієї переписки" [13, c. 39]. Двадцять дев'ятого жовтня вона відправила лист Сауті. Пройшов січень, потім лютий 1837 року, а відповіді від Сауті ще не було. Шарлотта вже й перестала чекати, коли на початку березня отримала таку очікувану відповідь. "Ви без сумлінно, і не в малому ступені обдаровані здатністю до віршування... Проте, зовсім не з поглядів на популярність...вам потрібно розвивати свій поетичний талант...я вважаю своїм обов'язком остерегти будь-якого юнака, який просить у мене поради або заохочення...Жінки не створені для літератури і не повинні їй себе присвячувати. Чим більше вони зайняті своїми невідкладними обов'язками, тим менше часу вони знаходять для літератури, нехай навіть в якості приємного заняття чи способу саморозвитку" [13, с. 45]. Отримавши листа від містера Кадберта Сауті вона сказала: "Містер Сауті прислав мені добрий, чудесний лист, щоправда, трохи суворий, але мені він пішов на користь" [13, c. 46].

"Суворий" лист Сауті заставив її на час відкласти літературні заняття і всю свою енергію зосередити на безпосередніх обов'язках, що дали надто мало поживи для її сильного розуму, що волав, молився про щось більше. Тим часом одноманітне, мляве життя в Дьюсбері-Мурі згубно діяло на її здоров'я і дух. На Різдвяні канікули Шарлотта почала запідозрювати хворобу, що тихо прокрадається до її молодшої сестри Енн. Вона пообіцяла, що покине роботу у міс Вулер, а Енн не буде більше там навчатись. Проте через обставини, що склалися вона змушена була знову звалити на себе важкі тяготи учіння і повернутись до попередньої роботи. Здоров'я її все більше погіршувалось. Після довгих вмовлянь міс Вулер вона все таки звернулась до лікаря, який порадив їй забути про малорухливий спосіб життя і повернутися в рідні краї, щоб відпочити і набратись сил, що вона і зробила.

У 1842 р. Шарлотта і Емілія поїхали у Брюссель і поступили у бельгійський пансіон, сподіваючись досконало опанувати французьку мову. У них не було грошей, щоб платити за навчання, але вони взялися викладати англійську мову ученицям пансіону. Навчання в пансіоні очолював Костянтин Егер, чоловік керівника, дуже освічена людина, знавець літератури. Він по першому ж французькому твору, написаному молодими англійками, зрозумів їх обдарованість і передбачив їм письменницьку славу. Його поради Шарлотті і віра в її талант стали для неї величезною підтримкою. Їй випало нещастя полюбити містер Егер - одружену людину. Звичайно, це було високе кохання, більше схоже на дружбу. Але мадам Егер влаштувала грандіозний скандал чоловікові і молодій вчительці, зажадала її від'їзду.

У дуже заломленому виді ця трагічна любов відбилася в романі "Джейн Ейр", в історії містера Рочестера, прикованого навік до неврівноваженої і злої істоти. Навіть сама його зовнішність - масивний квадратний лоб, жорсткі контури губ і підборіддя - повторювала в якійсь мірі риси містера Егра.

1845 року сестри Бронте намагалися відкрити свій пансіон для дівчаток у своєму рідному домі в Геворті. Саме для цього вони отримали освіту у Брюсселі. Своїх майбутніх вихованок вони мали намір навчати письма, арифметики, історії, граматики, географії, французької, німецької, латинської мов, музики, малювання тощо. Їм також хотілося не розлучатися більше, не працювати гувернантками в різних кінцях Англії, а жити і працювати разом. У них були усі дані для задуманого підприємства: педагогічний досвід, освіта, бездоганне знання французької мови. Але у них не було ні грошей, ні зв'язків, і ніхто не приїхав вчитися в похмурий і бідно обставлений пасторський будинок на кладовищі. "Мені важко сказати вам, як проходить у Геворті час, - пише Шарлотта до своєї подруги навесні 1845 року. - Жодна подія не позначається тут його поступального руху... Мені вже скоро буде тридцять років, а я нічого ще не зробила...Мені здається ніби всі ми тут поховані..."[13, с. 53]

У 1846 р. сестрам Бронте вдалося нарешті видати збірку своїх віршів. Вони виступили під псевдонімом братів Белл. У 1847 р. вони послали (під тим же псевдонімом) лондонським видавцям свої романи. Романи Емілії ("Буремний перевал") і Ганни ("Агнес Грей") були прийняті в друк, роману Шарлотти "Учитель" - відмовлено. Але вона вже працювала над другою книгою, і у кінці 1847 р. роман "Джен Ейр" побачив світ і мав великий успіх. Творчість Шарлотти була "земна", вона мала яскраво виражений анти-буржуазний характер. Саме це і настроювало проти неї буржуазну критику. Її творчість - це зразок того, що може статися з романтизмом, коли він повинен існувати на пуританському грунті.

Доля інших 3-ох романів Ш. Бронте інакша. "Джейн Ейр" (1847), "Ширлі" (1849), "Містечко" (1853) викликали величезний інтерес читачів та критиків, серед яких, потрібно відмітити, був вельми шанований цінував, знаменитий автор "Ярмарки марнославства", іронічний Теккерей. "Хто автор, - писав Теккерей, - Я догадатися не можу. Якщо це жінка, вона володіє мовою краще, ніж будь-хто із живих письменниць, або отримала класичну освіту. Все ж таки, це прекрасна книга! І чоловіки, і жінки зображені чудово. Передайте автору мою подяку і повагу. Цей роман - перша із сучасних книг, яку я зміг прочитати за останній час."[6, с.10]. По суті всі романи Шарлотти Бронте - це розтягнута автобіографія, в якій герої та героїні, розкривають почуття, переживання їхнього творця.

Ще за життя Шарлотти Бронте критиків бентежило посвята другого видання "Джейн Ейр" відомому письменнику Вільяму Теккерею, у зв'язку з чим в пресі з'явилися в'їдливі натяки на те, що, можливо, Теккерей і є прототипом містера Рочестера, а героїня роману Теккерея "Ярмарок марнославства" Беккі Шарп - ніхто інший, як Каррер Белл (Шарлотта Бронте, яка видала "Джейн Ейр" під цим псевдонімом). Такому висновку сприяло також і те, що трагічна історія містера Рочестера в деякому сенсі збігалася із зовнішніми фактами особистого життя Теккерея, у якого, як і у героя "Джейн Ейр", була божевільна дружина.

Ділячись своїми враженнями про зустріч із Шарлоттою Бронте, Теккерей писав у листі до приятеля: "Я згадую схвильовану, збентежену постать...Новачок у лондонському світі, вона увійшла до нього із своїм власним, незалежним і невгамовним духом і розмірковувала про сучасників, викривала невігластво і претензійність з надзвичайною гостротою. Мені вона здавалась маленькою Жанною д'Арк, яка з'являється перед нами і таврує наш легкий спосіб життя, нашу легковажну мораль. Вона справила на мене враження дуже чистої істоти, людини високих помислів" [9, с. 10].

Але слава не принесла трьом дівчатам щастя. Їх сили були вже надломлені поневіряннями і непосильною працею. Улюблений брат Бренуель гинув від туберкульозу, пиячив. Від нього заразилася спочатку Емілія, що віддано його доглядала, потім - Енн. Усі вони померли впродовж 1849 року. Шарлотта залишилася одна з дратівливим сліпим батьком, без милих супутниць, з якими звикла ділитися кожною думкою.

Вона працювала над своїми новими книгами. У кінці 1849 р. вийшов роман "Ширлі" - про рух луддитів. Він був навіяний живими враженнями від руху чартиста, що розгорався. У 1853 р. був опублікований роман "Вільєтт", найбільш автобіографічний: в ньому відтворена обстановка бельгійського пансіону, з яким було пов'язано стільки спогадів.

1839 року у будинку Патріка Бронте з'явився новий мешканець - молодий священик Артур Белл Ніколас, брат її близької подруги. Його призначили помічником осліплого батька Шарлотти. Новий пастор закохався в прославлену романістку, просив її руки. Але Патрік Бронте не хотів і чути про цей шлюб. Він не заважав своїм дочкам писати, пишався їх літературною популярністю, але не допускав і думки про їх заміжжя. Тим не менш, Шарлотта відповідала закоханому взаємністю. "Я відчуваю до нього дружню прихильність, бо він привітна, доброзичлива людина, але не відчуваю, та й не можу відчувати тої полум'яної прив'язаності, яка б породжувала бажання піти на смерть заради нього, але якщо я коли-небудь і вийду заміж, то буду відчувати такий самий захват своїм чоловіком" [13, c. 55]. І так вона м'яко відхилила першу отриману нею пропозицію руки і серця. Заміжжя не входило в її життєві плани, тоді як труд, осмислений і серйозний - входив.

Містер Бронте розсердився на цей вчинок вікарія, і зробив його життя таким нестерпним, що Артуру залишалося тільки покинути село. Він обійняв посаду священнослужителя в сусідньому поселенні і переписувався з Шарлоттою.

Залишилось незрозумілим куди письменниці вкладати зусилля: літературні її заняття піддавалися осуду, а від малювання у неї зіпсувався зір. Викладання здавалося їй одним єдиним способом забезпечити собі незалежність і здатність до існування. Лиш справа в тому, що ні в Шарлотти, ні в її сестер не було вродженої любові до дітей. Вона пішла служити гувернанткою в сім'ю багатого йоркширського промисловця. Витримка із її тодішніх листів дають розуміння того, як важко їй було втиснути себе в жорстокі рамки нового життя.

У кінці 1853 року вони з Артуром в таємниці зустрілися біля Геворту, і на Різдво Шарлотта погодилася стати його дружиною, і сказала, що умовить батька прийняти цей факт. Вони одружилися 29 червня 1854 року і провели медовий місяць в Ірландії. Ніколас, що був досить гідною людиною, напевно, щиро любив Шарлотту, але доволі ревниво ставився до всього, що забирало у нього увагу дружини - її творчості. Зовсім незадовго до своєї смерті, в останні дні 1854 року, Шарлотта і Ніколас грілися біля каміну, коли вона сказала чоловікові: "Якби ми не сиділи тут удвох, я б, напевно, зараз писала" [6, с. 9]. Їх сімейне щастя було величезним, але трагічно коротким. Через рік Шарлотта отримала хронічну хворобу, і стала слабкою, виснаженою. 31 березня 1855 року вона померла під час передчасних пологів.

Патрік Бронте просив подругу дочки, відому романістку Е. Гаскелл, написати про Шарлотту книгу. Вона взялася за це з властивою їй сумлінністю: відвідала усі місця, де довелося жити і працювати Шарлотті, побувала і у Брюсселі, де бачилася з сімейством Егрів. У 1857 р. з'явилася її правдива і сильна книга "Життя Шарлотти Бронте". Згодом в Англії вийшло багато праць, присвячених Бронте. Але всі вони скидалися більше на життєпис родини, ніж на літературні дослідження.

У кожного письменника є своя книга, в якій його талант, розум, душа втілюються найбільш точно. У Шарлотти Бронте - це "Джейн Ейр". В Англії "Джейн Ейр" вивчають у школі; про цей роман написано сотні статтей, досліджень, дисертацій. Але головне - йому повністю віддане серце читачів у самих різних країнах світу. Рецензати журналів "Критик", "Атенаум", "Фрезерз мегезін", "Християнський оглядач", критики, літературознавці та письменники Дж. Г. Льюїс, О. У. Фонбланк, Теккерей, Гаскелл та інші, заговорили не тільки про індивідуальну манеру та оригінальний підхід до художнього світобачення, але і про етапність цього роману. Не буде перебільшенням сказати, що з творчістю Бронте англійський реалізм вступив у ньому для нього область - внутрішнє життя. Якщо Теккерей був першим англійським письменником, що використав роман для усвідомленої критики суспільства, то Ш. Бронте перша перетворила його в засіб саморозкриття та самоаналізу особистості.

Роман "Джейн Ейр" побачив світ 16 жовтня 1847 р. І зразу ж викликав лавину відгуків у періодиці. Цей великий інтерес до роману виник ще й через явне неспівпадіння жіночого погляду на світ, що так виразно проявляється в розповіді і в акцентах, і чоловічого псевдоніма "Карерр Белл". Сучасники стверджують (про це згадує і Е. Гаскелл), що всю осінь та зиму 1847 - 1848 рр. одна за другою виникали гіпотези, версії, догадки про істинне авторство, що неймовірно підігрівало цікавість до роману, хоча він і без цієї таємничості викликав підвищений інтерес актуальністю, сміливістю і новизною. Не випадково один із оглядачів назвав цю книгу "абсолютно англійською в моральному сенсі цього слова" [25, 17].

Сама історія, яка лягла в основу роману сталася в дійсності. Цей факт описаний в книзі англійської письменниці, подруги Шарлотти Елізабет Гаскелл "Життя Шарлотти Бронте" (1857). Шарлотта Бронте вперше почула цю історію в той час, коли сама вона викладала в школі Маргарет Вулер в Роу-Хеді. Ця сумна історія свого часу захопила вразливу Шарлотту до глибини душі. Шарлотта щиро співчувала нещасній жінці. Створюючи свій роман "Джейн Ейр", письменниця намагалася підкреслити, що безправне становище жінок - ганебне клеймо громадського ладу її часу. Шарлотта Бронте, у що б то не стало, прагнула донести до читача своє непохитне переконання, що прекрасні дами повинні відстоювати свої права, захищати свої дії, свої прагнення, свої нахили і, звичайно ж, свої почуття.

"Джейн Ейр" демонструє величезні соціальні зміни, які відбувалися в англійській реальності. Саме в цьому необхідно шукати причини незвичної адекватності роману своєму часові, соціально-психологічної "чуйності" автора до епохи, а отже, і неймовірного успіху серед читацької публіки, причому незалежно від статі.

В історію англійської літератури письменниця увійшла, як творець живих і переконливих характерів, головна гідність яких зосереджувалась на тому, що вони були "із плоті і крові, з дуже живими недоліками і дуже життєвими чеснотами" [24, 54].

Проаналізувавши біографію Ш. Бронте, я визначила місце письменниці у вікторіанському суспільстві і виявила ті риси характеру, які могли сформуватися за допомогою тих або інших подій життя. Ці спостереження послужили матеріалом до дослідження можливості збігу фактів біографії письменниці і її героїні.

При роботі мене зацікавило питання, наскільки відображена біографія письменниці (таблиця 1.1) у долі її героїні. Це змусило мене провести додатковий аналіз тексту, який підтвердив точку зору про тісний зв'язок біографії Шарлотти Бронте і долі Джейн Ейр.

Таблиця 1.1 "Порівняльний життєпис"

Факти із біографії Шарлотти Бронте	Лінії порівняння	Зміст роману
Особистісні характеристики
Рання смерть матері	Сімейне становище	" - Хто ваші батьки? - У мене немає батьків. - Я зрозумів, що ви сирота. А ви пам'ятаєте своїх батьків? - Ні." (Розділ XІІІ) [5, с. 138].
"Я була б щаслива, якби в дев'ятнадцять років мала фунт в місяць на витрати; якось одного разу я попросила про це батька, але він сказав, що жінкам гроші ні до чого".	Стосунки в сім'ї	"Ви думаєте, я не можу відчувати, думаєте мені не потрібна любов і ласка; але правда в тому, що я не можу жити так, а вам бракує жалощів. Я пам'ятатиму до кінця днів своїх, як ви грубо і жорстоко кинули мене до кімнати і замкнули там, хоча я була у відчаї, хоча я благала..." (Розділ IV).
Пуританський: "...дівчат він не навчав нічому, писати і читати вони навчилися у служниці. Дівчата самі про себе попіклувалися: дванадцятилітня Шарлотта звернулася до батька з проханням відправити їх в школу...Місіс Б. Каже, що голод страшно мучив її в школі..."[13, 29].	Стиль виховання	"Шановна, коли ви кладете в рот цих дітей хліб із сиром замість пригорілої каші, ви й справді даєте поживу їхній грішній смертній плоті, але ви мало думаєте про те, якою голодною залишається їхня безсмертна душа. Кожна така ситуація повинна служити для того, щоб зміцнити дух учениць і навчити їх стійко зносити прикрощі та незручності" (Розділ VІІ).
"Вона називає себе "недорозвинененою" - дуже худа і на півголови або більше нижче мене ростом; у неї м'яке каштанове волосся більш світлого, ніж у мене, відтінку і прекрасні карі очі, близькі до волосся по тону, їх погляд, прямий, відкритий, виразний, звернений на співрозмовника; обличчя ледь червонувате, рот великий, багатьох зубів бракує; прямий, широкий, наскільки нависше чоло - вона рішуче некрасива собою" [13, c. 28].	Ставлення до зовнішності	"Іноді я шкодувала, що не красуня; мені хотілося мати рожеві щічки, прямий ніс, маленький ротик із червоними губками; я хотіла бути високою, стрункою, і мати гарну, розвинуту фігуру" (Розділ XI)
"Прошу вас лиш уявити собі, які муки терпить злощасна істота як я, що несподівано опинилася в крузі великого сімейства - надутого, як павліни, багатого, як крези, - та ще й в ту пору, коли воно особливо ожевлене приїздом багатьох гостей, людей мені зовсім не знайомих...".	Особливості соціалізації	"Іноді місіс Рід суворо дивилася на мене, та ніколи не заговорювала зі мною: з того часу, як я захворіла, вона провела ще суворішу межу між мною і своїми дітьми, і тепер я спала сама у малесенькій комірчині, їла також на самоті...Отак, з лялькою на колінах, я сиділа сама у дитячій, допоки не згасне вогонь, і час від часу зиркала довкола, щоб переконатись, що в темній кімнаті більше нікого немає" (Розділ ІV)
"Вона зізналася, що залишилась зовсім без коштів, після того як купила одяг собі та Енн..."[13, c. 33].	Гардероб	"...я хутенько одягнула свою найкращу сукню (сріблясто сіру, ту, що я придбала на весілля міс Темпл і з того часу не одягала ще жодного разу); гладко зачесала волосся і причепила свою єдину прикрасу - брошку з перлинами"" (Розділ XVII) [5, c. 192 ].
Епізоди біографії
1824 р. - сирітський притулок Кован-Брідж	Формат отримання освіти	Джейн Ейр. Ловудський притулок
1825 р. Епідемія тифу в Кован-Бриджі	Втрати	Епідемія тифу в Ловудському притулку на початку травня (Розділ ІX) [5, c. 84]
Шарлотта захоплювалась малюванням	Захоплення	Джейн Ейр захоплювалась малюванням (Розділ XІІІ)[5, c. 140]
Шарлотта працювала гувернанткою	Сфера діяльності	Джейн Ейр працювала гувернанткою (Розділ ІХ)[5, c. 98]
Шарлотта володіла французько	Знання мов	Джейн Ейр володіла французькою (Розділ ХІ)[5, c. 113]
Шарлотта закохалась в одруженого міс'є Еже	Перше кохання	Джейн Ейр полюбила одруженого чоловіка містера Рочерстера (Розділ ХVІІІ)[5, c. 210]
Щасливий	Характер шлюбу	Щасливий (Розділ ХХХVІІІ)[5, c. 523]
Артур Белл Ніколе -- священник - просить руки Шарлотти	Претенденти на руку і серце	Сент-Джон пропонує Джейн Ейр стати жінкою місіонера (Розділ ХХХІІІ) [5, c. 451]

Отримана інформація дозволяє зробити висновок про високий ступінь ідентифікації Шарлотти Бронте зі своєю героїнею. Переносячи свої біографічні дані в художню реальність, письменниця підсилює об'єктивність твору, так як Шарлотта Бронте є прямою носійкою соціокультурних ознак епохи.

Вікторіанський жіночий літературний роман

Життєвий і творчий шлях Шарлотти Бронте - "Джейн Ейр" Ш. Бронте як соціально-психологічний роман виховання

Похожие статьи