Життєвий та творчий шлях Оскара Уайльда та "Портрет Доріана Грея" - Ставлення до краси у романі О. Уайльда "Портрет Доріана Грея"

Уайльд роман краса

Принцом Парадоксом називали англійського письменника Оскара Уайльда ще за життя. Парадоксальним є вже те, що донині в різних англійських виданнях співіснують дві дати народження Уайльда Оскара Фінгала О'Флаерті Уїлса: 1854 та 1856 рік. І це не єдине, що залишилося таємницею для дослідників життя і творчості цієї неординарної, талановитої людини [4; с.52].

Ще підлітком Оскар мав власний погляд на все, що його оточувало, мужньо демонстрував свою позицію, навіть якщо вона суперечила загальновизнаній. Навчаючись у дублінському коледжі, дванадцятирічний хлопчик зневажливо ставився до улюбленої гри ровесників -- футболу. У святкові дні носив високий циліндр на своїх дівочих кучерях, що також викликало непорозуміння з однокласниками. Якось увечері, коли він урочистою ходою велично проходив повз них, вони накинулися на нього, зв'язали йому руки і ноги, поволокли на високий пагорб. Забруднений, подряпаний до крові Оскар прийняв позу захопленого глядача і промовив: "Який звідси, з горба, чудовий краєвид!" [4; с.53].

Народжений в інтелігентній ірландській родині (батько -- відомий лікар, мати -- письменниця), Уайльд змалку прагнув до вишуканого стилю в усьому. "Добре зав'язана краватка -- перший у житті серйозний крок", -- це тільки один із численних його афоризмів, що завжди мали іронічний підтекст.

Закінчивши у 1878 році Мадлен-коледж, Оскар Уайльд віддається творчості.

"Найбільша праця для творчої уяви митця -- створити перше самого себе, а тоді вже свою публіку", -- стверджує Уайльд. Лондон наповнюється чутками про естетизм Уайльда. "Апостол естетизму", "естет" -- це стало начебто його професією, визначенням його громадського статусу. Та й одягався він відповідно: оксамитовий, золотистого кольору піджак, бриджі, чорні довгі панчохи, вільну сорочку з відкладним коміром пов'язував бантом, часто мав квітку у руках, носив каштанові кучері до плечей -- так не було прийнято у доброчинних англійців. Навколо його естетизму завжди панувала атмосфера якогось легкого скандалу. Він начебто умисне дбав про те, щоб зробити із своєї "релігії краси" комедію. Розповідають, наприклад, що, обурений неестетичним лахміттям жебрака, якого Уайльд постійно бачив за вікном, він поїхав з цим нещасним до найкращого кравця й одягнув його за останньою модою, а потім позначив місця на новому одязі, де треба було прорізати дірки і зробити симетричні, гармонійні плями [9; с.22].

По закінченні Оксфордского університету Уайльд протягом декількох років вів життя завсідника світських салонів, читав лекції з питань естетики й етики в Європі й Америці. Обвинувачений в аморальному поводженні, він потрапив у в'язницю; вийшовши з її, виїхав у Париж, де вмер на самоті. Маючи неабиякий талант і дотепністю, Уайльд у своїх повних витончених парадоксів добутках викривав прозаїчний і торгашеський ДУХ буржуазного миру. протиставляючи йому мир краси. У статті "Душу людини при соціалізмі" (1891) він зв'язує торжество краси з неясним для нього поданням про майбутнє суспільство. Уайльд уважав, що, не чекаючи соціальної перебудови, варто всіляко сприяти розвитку естетического почуття, що є однієї з передумов відновлення людства.

Разом з тим Уайльд рішуче відкидав утилітарне розуміння мистецтва: "Картина не має іншого змісту, крім власної краси". У його поданні мистецтво не тільки самокоштовне, але й первинно стосовно життя. Декларації Уайльда зближають, його із прихильниками "мистецтва для мистецтва". Однак творчість самого Уайльда, дійсно далека від прозаїзму повсякденності й виконана в красивій формі, не позбавленій життєвого змісту. Уайльд-Теоретик відгороджувався від дійсності, Уайльд-Художник по-своєму гостро реагував на неї. Світогляду й творчості Уайльда взагалі були властиві протиріччя, і, схильний до демонстративного бравування своєю оригінальністю, він не піклувався про те, щоб примирити їх. У поезії Уайльда сильно позначився вплив французького символізму. У ній сполучаються містичні й еротичні мотиви; він особливо цінує яскраві скороминущі враження. Своєму століттю Уайльд протиставляє героїчну епоху англійської буржуазної революції XVII в. (сонет "Мільтону"). Особливе місце в спадщині Уайльда займають "БаладаРедингской в'язниці" (1898) і "Тюремна сповідь" (1897), у яких декадентські мотиви любові на грані смерті сполучаються з гарячим жалем кчеловеку. [1; с.254]

У прозі Уайльда своєрідно сполучаються три літературних жанри: лірична з елементами дидактики казка, гостросюжетна, пронизаною іронією новела й "інтелектуальний" роман. Драматургія Уайльда розвивалася по двох напрямках. В "Герцогині Падуанской", "Саломеї", "флорентійської трагедії" він намагався відродити поетичну драму більших страстей: любов у них неотторжима від смерті. Тут Уайльд близький до декадансу кінця XIX в. Інший характер мають його світські комедії, повні дотепних парадоксів і епіграм: "Віяло леді Уиндермир" (1892), "Жінка, не варта уваги" (1893), "Як важливо бути серйозним" (пост. 1895, опубл. 1892), "Ідеальний чоловік". В останній найбільш сильні соціально-критичні мотиви.

У критичних статтях і есе Уайльд звертався до творчості найбільш близьких йому англійських письменників (У. Морриса, У. Патера, Ч. А. Суинберна), у них утримується висока оцінка О. Бальзака, Л. Н.Толстого, И. С.Тургенєва й Ф. М.Достоєвського.

Казки твору Уайльда, у значній мірі створені під впливом Ханса Кристиана Андерсена, що показав йому, як можна використовувати сюжети й прийоми стародавніх казок для вираження цілком сучасних думок. [21; с.23]

У казках Уайльда втілилися й ідеї Рескина. Учачись в Оксфорді, Уайльд прослухав його лекції про італійське мистецтво XIII-XIV вв. Знавець і шанувальник стародавнього мистецтва, Рескин був переконаний, що золота пора живопису, архітектури, скульптури й поезії доводиться на кінець середніх століть. І цю епоху він протиставляв сучасності. Послідовник Рескина, Уайльд втілив його думки у своїх казках. [1; с.255]

У вишуканих ліричних казках, у яких кожна деталь має символічне значення, Уайльд малює самовіддану великодушність і героїзм діючого добра як щось невіддільне від справжньої краси. Молодий Король починає розуміти, як важка праця, що створює те прекрасне, що його оточує ("Молодий Король"); Щасливий Принц і Ластівка жертвують собою, щоб допомогти біднякам ("Щасливий Принц"); Соловей офарблює своєю кров'ю троянду, щоб закоханий студент підніс її норовливій дівчині ("Роза й Соловей"). [1; с.256]

Одружився Уайльд з красивою донькою дублінського адвоката -- Констанцією Ллойд. Будиночок на Тайт-стріт, де мешкало подружжя, було обставлено з великим смаком (на думку естетів, бо справжнім вікторіанцям він вважався дещо дивним). Улюбленим заняттям Уайльда було показувати своїм гостям дружину, щомісяця вбрану в інший костюм: грецький, середньовічний, старовенеціанський, голландський. То був період ніжного подружнього кохання. Оскар майже не виходив з дому, а якщо відлучався на кілька годин, надсилав дружині листа і квіти [20; с.667].

Блискуче знання античного світу відкрило юнакові двері до аристократичного Оксфорду. Лекції з мистецтва тут читав філософ Джон Рескін, який натхненно розповідав про красу -- й ту, що існує в природі, й ту, що створена людськими руками. Джон Рескін мав великий вплив на Оскара Уайльда, однак він пішов своїм шляхом. Його вчитель із запальністю біблійного пророка відстоював правду й етичну чистоту мистецтва. Уайльд же відривав естетику від етики і заперечував зв'язок мистецтва з мораллю: "Закони мистецтва не збігаються із законами моралі", "Естетика вища за етику!" Ці твердження знайшли втілення у численних парадоксах письменника. Ось лише деякі з них: "Митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання митця приводять до непрощенної манірності стилю": "Розуміння фарб і барв важливіше для розвитку особистості, ніж поняття про зле й добре", "Всяке мистецтво аморальне".

Крім того, як зазначав Уайльд, на його творчість мали вплив Едгар По, Шарль Бодлер, Теофіль Готьє, Стефан Малларме, Жоріс Карл Гюїсманс. Цих видатних і художників об'єднували неприйняття буржуазного прагматизму, зацікавленість особистістю людини, її духовним світом, уболівання за справжнє мистецтво і його творців, прагнення зберегти традиційні уявлення про гуманізм.

Саме до цієї фаланги приєднався у 80-х роках Оскар Уайльд. Та він не був просто глашатаєм їхніх естетичних ідей. Ставши фанатиком культу краси, "апостол естетизму" зробив для себе мистецтво єдиним сонцем Всесвіту.

Сучасна література не подобалася Уайльдові саме І тому, що була надто наближена до дійсності й? перетворювалася на копію реального життя. Творчість, же, на його думку,-- це мистецтво брехні (тобто вигадки). Занепад брехні Уайльд і вважав головною вадою творів своїх сучасників. Відкидаючи принципи натуралізму і реалізму в мистецтві, Уайльд протестує не стільки проти цих художніх напрямів, скільки проти монотонної, безбарвної, потворної, непоетичної, антиестетичної дійсності, яка не заслуговує на те, щоб бути відображеною митцем. При цьому Уайльд високо цінував реалізм таких великих майстрів, як Діккенс, Теккерей, Бальзак, Достоєвський, хоча і розумів їхню творчість по-своєму [20; с.669].

В очах сучасників Уайльд був Королем життя. Таким він і почував себе, коли познайомився з тим, хто відіграв фатальну роль у його житті. То був молодий нащадок лордів Альфред Дуглас. Тридцятишестилітній Уайльд подружився із цим зухвалим, цинічним і корисливим молодиком. Насолодою було для Уайльда спілкуватися з людиною ангельської краси. Проти їхньої дружби виступив батько Альфреда, звинувативши Уайльда в моральних збоченнях /Саме це звинувачення було пред'явлено письменникові англійським судом, що відбувся у 1895 році. Друзі радили Уайльду виїхати у Францію, але він був упевнений, що суд його батьківщини виявиться справедливим і "покарає брехуна та нахабу".

Судовий процес перетворився на знущання над письменником. Суд засудив його до дворічного ув'язнення. Ненависть до викривача лицемірної моралі, що нагромаджувалася роками в англійському респектабельному суспільстві, вихлюпнулася повною мірою. Короля життя було скинуто із трону. Мати Оскара померла з горя. Дружина з дітьми пішла з дому. Його п'єси було знято зі сцени. Умови перебування у в'язниці були жахливими. І навряд чи Уайльд залишився б живим, якби у липні 1896 року не з'явився новий начальник тюрми. Він дозволив письменникові читати і писати.

Уайльд пише свою тюремну сповідь, яка пізніше дістане латинську назву "De Profundis" ("З безодні"). Оскар Уайльд зрікається в ній свого гедонізму. Тепер він уславлює страждання.

19 травня 1897 року Уайльд вийшов на волю. Він працює над "Баладою Редінгської в'язниці". То був останній твір Уайльда. Жоден журнал не згодився його надрукувати. "Балада" вийшла окремим виданням (1898), анонімно (на обкладинці замість імені стояв арештантський номер автора -- СЗЗ). "Балада" приголомшила англійське суспільство.

У 1900 році Оскар Уайльд помер. Його поховали на бідному паризькому цвинтарі. У 1909 році завдяки клопотам друга письменника Роберта Росса прах Уайльда було урочисто перенесено на кладовище Пер-Лашез, а над могилою встановлено величний пам'ятник [21; с.24].

Основним принципом власної творчості Оскар Уайльд проголошує "цілковиту творчу свободу митця, але при цьому стверджує, що мистецтво "не можна вважати зовнішнім мірилом схожості з дійсністю. Воно скоріше покривало, ніж дзеркало." Доводячи свою думку до вкрай парадоксального загострення, Уайльд заявляє, що справжнє мистецтво засноване на брехні і що занепад мистецтва в ХІХ столітті (під занепадом мистецтва мається на увазі реалізм) пояснюється тим, що "мистецтво брехні" виявилося забутим: "Все погане мистецтво існує завдяки тому, що ми повертаємося до життя і до природи і зводимо їх в ідеал". Завдання мистецтва в цілому, та літературної критики зокрема, письменник вбачає у суб'єктивно - ідеалістичному відображення та трактуванні явищ дійсності [20; с.670].

У статтях "Критик як художник" і "Пензель, перо і отрута" він наділяє критика правом на цілковите суб'єктивне "свавілля", стверджуючи, що основним завданням естетичного критика є саме передача своїх власних вражень. Також Уайльд заперечував соціальні функції мистецтва, заявляючи, що завдання кожного художника "полягає просто в тому, щоб захоплювати, приносити задоволення... Ми зовсім не хочемо, - писав він, - щоб нас мучили і доводили до нудоти оповідями про справи нижчих класів". Згодом він напише Альфреду Дугласу: "Єдиною моєю помилкою було те, що я цілком звернувся до дерев того боку саду, яка виявилася залитою золотом сонця, і відвернувся від іншої сторони дійсності намагаючись уникнути її тіней. Падіння, ганьба, злидні, горе, відчай, страждання і навіть сльози, каяття, що встеляють шлях людини тернами... - все це відлякувало мене. І через те, що я не бажав брати до уваги жодне з цих почуттів, життя та обставини змусили мене випробувати всі з них" В есе "Душа людини за соціалізму" (1891 рік) - єдиному зразку політичної ессеїстики Уайльда - перед читачами відкривається бачення найважливіших суспільних конфліктів та ідейних течій, що визначили суперечливий образ сучасної митцеві Британії. Також, на сторінках саме цього есе чітко виявляються глибокі переживання англійського письменника, породжені історичною трагедією Росії, імперському деспотизму якої він виніс такий вирок: "Кожен, хто живе розкошуючи в умовах нинішньої системи російського правління, повинен або вважати, що душі у людини взагалі немає, або якщо вона є, то не варта того, щоб удосконалювати її".

Але в центрі його уваги, залишалася насамперед Англія. Утопічне за тональністю, есе Уайльда цікаве як свідчення соціальної пильності художника-гуманіста. Бідні та багаті в умовах приватної власності, на думку Уайльда, однаково позбавлені можливості до справжнього саморозкриття. "Справжня досконалість людини визначається не тим, що у неї є, а тим, наскільки багатий її духовний світ. Приватна власність, зруйнувавши істинний Індивідуалізм, створила натомість Індивідуалізм уявний" тобто заснований на корисливій боротьбі за місце під сонцем. Також варті уваги міркування Уайльда про взаємини Художника і Влади в структурах суспільства. Демократична Британія, на думку Уайльда, не надто відрізняється від деспотій інших європейських держав. Тиранія Натовпу все таки краща за свавілля монархів; що ж стосується англійців, то вони з принциповою постійністю та завзяттям прирікали на вигнання найталановитіших своїх митців. Можливість втручання держави в діяльність художників має бути покладено край - у цьому Уайльд анітрохи не сумнівався. Крізь всю творчість письменника лейтмотивом проходить очевидний і непримиренний протест, заснований на непохитній позиції художника, що враховує історію мистецтва, умови його розвитку та реальний стан. Позиція Оскара Уайльда очевидна: він проти приземленості, "наслідування правди", міщанських творів та пустої риторики. Він рішуче заперечує те, що, претендуючи на місце в мистецтві, мистецтвом не є. Ця особливість позиції і поглядів Уайльда знайшла вираження в його казках і романі. "Портрет Доріана Грея" [15; с.137].

"Портрет Доріана Грея" дослідники назвали одним із найбільш загадкових творів Оскара Вайльда.

Твір написаний у 1890 році. Прозаїк писав його на замовлення одного американського журналу у рекордно короткий термін - трохи більше, ніж за два тижні, бо уклав парі, що здатен створити роман саме у такий термін. Задум: одного разу у майстерні свого приятеля, художника Безіла Уорда, О. Вайльд побачив натурника, котрий вразив його досконалістю зовнішності. У передмові до твору автор визначив головну мету роману: вічність і велич над життєвого мистецтва [10; с.32].

У липні 1890 року роман опублікували в американському журналі "Ліппінкотс Манслі Мегазін". Він мав чимало спільного з твором Ч. Метьюріна "Мельмонт - блукач", де також розглядався таємничий зв'язок між долею героя і його портретом. Також джерелами роману стали твори: Жюріс - Шарля Тюїсмена "Навпаки", Гете "Фауст", Бальзак "Шагренева шкіра", Гофман "Малюк Цахес", Гоголь "Портрет".

Критичні відгуки на твір носили, майже без винятку, надзвичайно різкий характер, навіть з вимогою піддати забороні книгу, а автора - судовій відповідальності.

За формальними ознаками "Портрет Доріана Грея" - це "роман виховання", адже письменник виклав історію Доріана Грея, який побудував власне життя, втілюючи певні ідеї. Але фактично твір - це моральна притча про молоду людину, яка ставила до життя, як до експерименту і нехтувала загальнолюдськими нормами моралі [21; с.25].

Риси імпресіонізму у романі:

1. композиція концентрувала не на дії, безпосередньому житті і його поясненні, а на відмінностях сприйняття дійсності різними персонажами; 2. персонажам надано можливість виявити своє ставлення до подій, учасником чи свідком яких вони стали; 3. "вишуканість" описів у романі; 4. пейзажі стали фоном сприйняття героя, сам герой ніби розчинився у навколишній красі. [21; с.27]

Риси символізму у романі:

1. фабула твору перегукувалася з центральною тезою символізму про невідповідність видимого сутності; 2. портрет набув символічного значення: він став виявом сутності, зобразити яку, втілити у конкретну форму лише інтуїтивно міг істинний митець; 3. на стильовому рівні - безпосереднє вживання парадоксів. [21; с.27]

Передмова до книги складалася з 25 афоризмів і різних висловлювань Т. Флобера, які, втім, стали оригінальними в Вайльда. Зміст афоризмів розкрив у сюжеті роману. На думку автора, мистецтво прагнуло розкрити себе і втаїти митця, відобразити не життя, а глядача (читача). Художник - не мораліст, бо мистецтво стояло поза мораллю, йому дозволено зображувати все. Взагалі, мистецтвом стало тим, що не дає ніякої користі [10; с.33].

Тема роману: тема мистецтва і краси.

Проблематика: співвідношення краси зовнішньої і внутрішньої; мораль і мистецтво; взаємини життя і мистецтва.

Для романів кінця XIX ст. традиційно на перший план висувала ідея, а образи втілювали той чи інший її аспект. Лорд Генрі, художник Безіл Голуорд і його натурник Доріан Грей втілили цю ідею у життя.

Ім'я персонажа Доріан з англійської означало "доричний", мистецтвознавчий термін на позначення найдавніших пам'яток класичної античності.

Дія роману розгорталася у сучасній автору Англії, але письменник майстерно ввів у нього фантастичні, містичні елементи, які наблизили його твір до готичних романів.

Твір побудований на цікавому задумі: на рідкість гарний юнак Доріан Грей мріяв про те, щоб молодість і краса ніколи його не залишали. Художник Безіл Голуорд створив портрет Грея, який мав чарівну здатність - на ньому відображалися всі порочні моменти життя героя, тоді як сам він зберігав чистий юнацький вигляд, з роками краса його тільки розквітала. Три різних персонажі роману виражали різне ставлення до життя. [21; с.29]

Отже, в даному розділі ми дослідили життєвий та творчий шлях Оскара Уайльда, а також роман "Портрет Доріана Грея". Вияснили, що надихнуло автора на його написання, охарактеризували структуру роману, назвали риси імпресіонізму та символізму в ньому, джерела написання, а також детально описали естетичні погляди О. Уайльда.

Життєвий та творчий шлях Оскара Уайльда та "Портрет Доріана Грея" - Ставлення до краси у романі О. Уайльда "Портрет Доріана Грея"

Похожие статьи