Дидактизм та гумор - Майстерзанг та фастнахтшпіль у творчості Ганса Сакса

Дидактизм був особливістю у творчості Г. Сакса. Поет свідомо дбав про те, щоб подати у творах корисні знання, розширити увагу читачів, виховати їх у дусі високої моралі.

Дидактичний елемент був досить сильний у фастнахтшпілях Сакса. Вже у своєму ранньому фастнахтшпілі "Челядь Венеры" ("Das Hofgsindt Veneris", 1517) він в повчанні глядачам зображує багатолюдний натовп служителів Венери, над якими не владні мудрі слова вірного Еккарта. Спокуси, які мало не загубили Тангейзера, власно манять до себе нерозумних, серед яких можна побачити лицаря, бюргера, лікаря, п'яницю та гравця. Г. Сакс висміює різноманітні слабкості та проступки людей, неурядиці сімейного життя, підшутковує над сварливими жінками, над чоловіками, які несуть ярмо домашнього рабства, над купцями та ревнивцями, над обжерливістю та неотесаністю селян, над довірливістю та глупістю простофіль, яких водять за носа досвідчені шахраї.

У фастнахтшпілі "Школяр в раю" Г. Сакс розповідає, наприклад, про шахрая-школяра, який обманює довірливу селянку, пообіцявши їй відвідати у раю її покійного чоловіка і передати йому там пакуночок з одягом та грішми, щоб померлий ні в чому не знав нестатків:

"Gott gnad noch meinem Mann, dem alten,

Der mich viel freundlicher tдt halten;

Kьnnt ich ihm etwas Guts noch tan,

Ich wollt mich halt nit sдumen dran"[19]

Коли про це дізнався другий чоловік наївної селянки, він з гнівною лайкою мчить на жвавому скакуні, щоб наздогнати школяра, але той обманює і його, відбирає у нього коня й зникає. Зніяковілому селянинові доводиться викручуватись перед жінкою, говорити їй, ніби він тимчасово позичив коня школяреві, щоб той швидше досяг райської обителі.

23

Висміює жадібність та хитрість Г. Сакс і у майстерзингівській пісні "Коварный законник" (1546 р.). Тут головний герой - юрист, який обводить навколо пальця будь-кого, заради своєї вигоди:

"Жил во Флоренции юрист,

Хитер, коварен и речист;

Неискушенные умы

Морочил он умело" [11, c. 36].

Так до нього потрапив наївний юнак, якому довелося заплатити двічі по своїй необережності. Повчання цієї пісні полягає в тому, що потрібно навчитися розрізняти людей і не довіряти кожному, хоч би це був і представник закону.

У дусі того часу він любить використовувати для мови персонажів повчальні сентенції та перестороги, які звернені до читача. В той же час він вносить на сцену веселий дух карнавалу, втілюючи лицедіїв фастнахтшпіля в гротескні обличчя "дурацкой литературы", в період, коли похмура лютеранська ортодоксія безжалісно обрушувалась на театральну сцену.

М Бахтін так характеризує гумор Середньовіччя: "Это прежде всего праздничный смех. Это, следовательно, не индивидуальная реакция на то или иное единичное (отдельное) "смешное" явление. Карнавальный смех, во-первых, всенародне, смеются все, это - смех "на миру"; во-вторых, он универсален, он направлен на все и на всех, весь мир представляется смешным, воспринимается и постигается в своем смеховом аспекте, в своей веселой относительности; в-третьих, наконец, это смех амбивалентен: он веселый, ликующий и - одновременно - насмешливый, высмеюващий, он отрицает и утверждает, и хоронит и возрождает. Таков карнавальный смех" [1, c. 10].

У фастнахтшпілі "Извлечение дураков" ("Das Narrenschneiden", 1557р.) Г. Сакс зображує забавне лікування, занедужавшого глупця, наповненого великою кількістю пороків. Із його роздутого живота лікар урочисто виймає марнославство, жадібність, заздрість, розбещенність, гнів, лінь і, нарешті велике "дурацкое гнездо", яке сповнене зародками різноманітних глупців: лжеюристи, чорнокнижники, алхіміки, лихварі, брехуни, грубіяни, гравці. Коли лікар витягав кожного з дурнів, він характеризував причини від чого хворий мав такий тяжкий характер:

"Какая мразь в тебе торчала!

Ты, дурака в нутро впустив,

Стал своенравен и спесив.

Теперь понятно, почему ты

Всегда ходил такой надутый,

Бахвал, хвастун, соседям враг,

Тому причиной - сей дурак".

Словами лікаря Сакс дає усім гарний урок:

"Даю совет мужьям и женам -

Рассудка следовать законам

И, мир семейный возлюбя,

В порывах сдерживать себя.

Последний из моих заветов:

Разумных слушайтесь советов,-

И никакие дураки

Не заберутся к вам в кишки!" [11, с. 220]

Смішні карнавальні маски присутні також у фастнахтшпілі "Пляска носов" ("Der Nasentanzt", 1550 р.), в якому зображається небачений парад носачів, які сперечаються один з одним через звання короля носачів. На перший погляд він здається безглуздим, але якщо вчитатися, то можна виділити якості людей, які також змагаються у житті за звання кращого.

Нерідко дидактичний елемент зовсім поглинає комічний елемент фастнахтшпіля. В такому випадку п'єса перетворюється в зерцало моралі, у віршоване повчання, убране у драматичну форму. "Ради вящего осуждения порока и поощрения добродетели Г. Сакс подчас вводит в круг персонажей фастнахтшпиля фигуру мудрого советчика, направляющего на путь истинный недальновидных юношей, либо выручающего их из беды" [4, с. 199].

Так, у фастнахтшпілі "Ненаситная жадность" (1551) простодушному Сімпліцію, який потрапив до рук жадібного лихваря, допомогає мудрий Сапіенс, ім'я якого уже характеризує його сценічну функцію.

В цій пристрасті до дидактичних фігур і моралізації виявляється залежність Сакса від традиційної дидактичної літератури пізнього Середньовіччя. Вона виявляється також у перевазі повчального елемента над живим сценічним дійством, але при цьому його фастнахтшпілі сповнені живості і беспосередності, веселого вздору та масляничного балагурства.

Похожие статьи




Дидактизм та гумор - Майстерзанг та фастнахтшпіль у творчості Ганса Сакса

Предыдущая | Следующая