Головні відомості про майстерзанг та фастнахтшпіль - Майстерзанг та фастнахтшпіль у творчості Ганса Сакса

Майстерзанг (Meistersang або Meistergesang) - специфічний жанр бюргерської літератури, який зародився в кінці XIV - на початку XV ст. у багатьох німецьких містах Священної Римської імперії. Він прийшов на змiну лицарському мiннезангу, коли iдеали куртуазiї поступово відходять у минуле. Однак було б неправильним уважати майстерзанг творчістю, ворожою феодалізму й середньовічній культурі. У тій мірі, у якій цехове ремесло було продуктом феодалізму й не могло розвиватися поза системою феодальних відносин, поезія цехового бюргерства була пов'язана з мистецтвом Середньовіччя. Майстерзанг становив скоріше заключний щабель в історії німецької культури середніх століть, чим початковий щабель культури капіталістичної формації. Це однак не виключає й в майстерзангу деяких тенденцій, типових саме для мистецтва нового часу й принципово ворожих основним його традиціям, оскільки сама група цехового бюргерства не залишалася незмінною. Втім подібні тенденції ніколи не розвивалися настільки, щоб майстерзанг міг піддатися капітальному перетворенню. Спроби в цьому напрямку робилися, але завжди кінчалися невдачею, тому що переважна більшість майстрів давало їм різку відсіч, і вони приводили найчастіше до виходу "новаторів" зі співочого сполучника.

Засновником нового направлення принято вважати Генрiха з Мейсена, на прiзвисько Фрауенлоб (Frauenlob). Вiн писав любовнi пiснi i вiршi морально-дидактичного характеру. Його схоластична ерудицiя, вичурний стиль та формальна вiртуознiсть повнiстю спiвпадала зi змiненими естетичними вимогами. Останнi роки життя, поета оточували його шанувальники та учнi, яких вiн навчав мистецтву вiршування та спiву. "Так возникла первая "Певческая школа", проложившая путь другим подобным школам или "братствам", сыгравшим большую роль в развитии бюргерского мейстерзанга" [5, т.1, с. 168].

З часом цi школи перетворилися на цеховi корпорацiї, якi складалися з представникiв рiзних ремiсникiв, любителiв церковного та свiтського спiву. У спiвочих школах iснував свiй розпорядок, свої обов'язкові правила (табулатура). Цi правила встановлювали взаємовiдношення мiж членами братства, керували поетом у його творчiй практицi, регулювали манеру виконання пiсень. "Die Meistersangsliedform besteht aus einer ungeraden Zahl von Strophen. Die Strophe hat zwei gleichgereimte Stollen als Aufgesang und einen anders gereimten Abgesang" [13, с. 87].

На почесне звання майстра спiву мiг претендувати лише той, хто пройшов у вивченнi майстерзанга ряд попереднiх ступенiв: ознайомлення з правилами, застосування їх на практицi, виконання чужих пiсень, складання тексту до чужих "тонiв" та створення власної пiснi. Великого значення надавали мелодiям-зразкам, "тонам", якi вивчались новачками як прикладами для наслiдування. Існував цілий набір традиційних тонів, на які складали вірші: довгий тон, золотий, срібний, орлиний, громовий та ін. Усiлякий новий наспiв повинен був вiдповiдати вiршованим правилам, особливо тим, якi стосувалися версифiкацiї та рим. Особливим правилом було написання пісні від руки. Завдяки цьому збереглося близько 16.000 майстерзингівських пісень XV-XIII ст. Цей факт свідчить про те, що майстерзанг був новим направленням у поезії, створеним бюргерством.

За створеною "пробною пiснею" (Meisterlied) школа визначала творчу зрiлiсть поета. На свята, зазвичай у храмах, майстерзингери влаштовували урочистi поетичнi змагання, де виконували найкращi свої пiснi та хизувалися своєю майстернiстю. Переможцю дарували вiнок iз зображенням покровителя пiснярiв - бiблiйного царя Давида. Велику роль на таких змаганнях вiдводилась меркерам, якi слiдкували за виконанням пiснi. Кількість складів у вірші або чистота рими цікавила їх набагато менше, чим поетичність виконуваного тексту. Також, вони слідкували за тим, щоб поет не відступав від тексту Біблії, не виказував єретичних суджень, не порушував вимог моральності. Якщо порушень у пісні було дуже багато, виконавцю хором кричали "Versungen und verstan! (Пропел и провалился!)" [11, с. 9].

Праобразом подiбних змагань було вiдоме змагання мiннезингерiв, яке описане у поемi "Война певцов в Ватбурге" i пiзнiше зображене у оперi Р. Вагнера "Тангейзер". У звязку з цим, у майстерзингерiв побутувала легенда, згiдно до якої засновниками майстерзангу були дванадцять стародавнiх поетів: Рейнмар, Вальтер, Вольфрам, Нейдхарт, Конрад Ворцбурзький, Марнер, Фрауенлоб та iн. Ця легенда була створена для пiдняття значення бюргерського майстерзангу в очах просвiтницької Нiмечинни, надання йому значення найвищої естетичної норми.

У 1558 р. Нюрнберзька співоча школа нараховувала більше 250 членів. Найстаршими представниками цього жанру в першій половині XV ст. були Фріц Кеттнер (Fritz Kettner), пекар Міхель Нахтігаль (Michel Nachtigall), а в другій половині XV - на початку XVI ст. - Фріц Цорн (Fritz Zorn), Конрад Нахтігаль (Konrad Nachtigall), Ганс Богнер (Hans Bogner), Кунц Фогельзанд(Kunz Fogelsand), Ертель (Цrtel), Ульріх Айсдінгер (Ulrich Eisdinger), Сікт Бекмесер (Sikt Beckmesser), лікар Ганс Фольд (Hans Fold), ткач Лієнгард Нунсбек (Lienhard Nunnsbeck), який навчав Ганса Сакса.

Своєї вершини майстерзанг досяг у XVI ст., завдяки творчості Ганса Сакса, який написав не менше 4286 майстерзингівських пісень і вніс суттєві зміни у його написання. Пісні за часів Сакса виконувались переважно в госпіталі Святого Духа, починаючи з 1562р. - в домініканському монастирі, пізніше - у церкві Св. Марти, з 1620 р. - у церкві Св. Катарини.

Перші майстерзингери майже не виходили за межi релiгiйно-дидактичних тем. Вони присвячували твори Діві Марії, Трійці, Різдву, Стражданням Христовим, але згодом репертуар їх iстотно розширися. Вони зверталися до iсторiї, лiтератури, буденних подiй, свiту природи, етичних питань тощо. Творчої свободи у майстерзингерів майже ніколи не було. Їх діяльність була незмінно підпорядкована суровій регламентації. Цією рисою співочі братства нагадували ремісничі цехи. Відсталий формалізм, який панував у співочих школах, не сприяв підйому справжнього мистецтва. "Р. Вагнер не погрешил против исторической правды, изобразив в опере "Нюрнбергские мейстерзингеры" крохоборчество и сухой педантизм мейстерзингеров" [5, т.1, с. 169]. З другої половини XVI ст. у зв'язку з кризою цехового ремесла і занепадом впливу цехових корпорацій майстерзанг зазнає деградації, але ще досить довго майстерзингери продовжують свою діяльність. Лише у 1885 р. у м. Меннинг перестає існувати остання співоча школа.

Майстерзанг був тісно пов'язаний з фастнахтшпілем. Жанр фастнахтшпілів (Fastnachtspiel) у різних дослідників носить різні назви: карнавальні п'єси, масляні фарси або театралізовані виступи, святкові фарси, короткі веселі пісні у віршах або одноактові фарси. Як правило, фастнахтшпіль писався народним віршем з парним римуванням і чергуванням чоловічих та жіночих рим (Knittelvers) і зображував грубо-комічні епізоди подружніх сварок, витівок спритних шахраїв і пройдисвітів, судову тяганину тощо. Літературні обробки фастнахтшпіля являють собою перші зразки світської драми в німецькому регіоні. Корінням фастнахтшпілі сягають німецьких культових обрядів, зокрема весняні святкові обряди, присвячені вигнанню зими, злого духу та магії урожаю, а також до комічних епізодів літургічних вистав Середньовіччя. За формою та ідейною спрямованістю вони близькі до фарсів. Спочатку вони мали імпровізаційний характер і торкалися лише подій повсякденного життя, згодом їхня дія стає фіксованою, а тематика розширюється: із простих, подібних до примітивних сценок, фастнахтшпілі виростають до, нехай і структурно нескладних, але завершених драм, вистав. Сюжети найчастіше запозичуються зі шванків, тому фастнахтшпілі називають іноді "інсценізованим шванком". Однак їхніми джерелами можуть бути також казки і легенди, біблійні та античні перекази, хроніки і народні книги. Найдавніший фастнахтшпіль, що дійшов до нас -- "Гра про Нейдгардта" (XIV ст.) Пауля.

Похожие статьи




Головні відомості про майстерзанг та фастнахтшпіль - Майстерзанг та фастнахтшпіль у творчості Ганса Сакса

Предыдущая | Следующая