Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття - Проблема буття у філософії
Концепція буття філософський
Коли ми звертаємося до вивчення історико-філософських розв'язань проблеми буття, то це не є простою даниною визнаним світовим авторитетам; історико-філософський процес визначає рух думки в напрямі поглиблення розуміння певних явищ, їх чіткішого і деталізованішого окреслення та повнішого охоплення. Весь цей рух думки фіксується у категоріальних визначеннях буття. У такому разі категорії постають логічними віхами, певними розумовими перехрестями в русі думки через осмислення феномену буття. У певному сенсі можна стверджувати, що категоріях визначають ті моменти людського мислення, минаючи які про буття взагалі не можна мислити, незалежно від того, хто про нього мислить і коли. Разом усі ці категорії і дають змогу згрупувати ознаки буття при підході до нього з певних рівнів та спрямувань як усвідомлення, так і життєдіяльності.
Найпершою умовою розуміння буття є вироблення категорії "усе". Якщо дійсність постає перед нами через серію локальних фрагментів, які невідомо де та як починаються та невідомо куди зникають, невідомо, як між собою поєднуються, то схопити реальність у статусі буття неможливо. З іншого боку, як уже зазначено, будь-яка визначеність потребує позначення меж. "Усе" межує з "нічим", тому перші визначення буття йдуть через зіставлення та використання саме цих категорій. Ще в гімнах індійських "Вед" та у гномах (загальнозначимих висловах) давньогрецьких мудреців ("софосів"), поетів, політичних діячів загальнозначущі сентенції формулювались із використанням зазначених категорій: "Усе моє -- зі мною", "Нічого понад міру", "Все обдумуй заздалегідь". Але в усіх цих випадках можна вести розмову лише про початкові, зародкові форми названих термінів як категорій. Виразнішу форму категоріальних визначень вони набули в давньогрецькій натурфілософії. Зокрема, Фалес Мілетський стверджував, що "все утворюється з води" (або "все народжується з води"). Але натурфілософія пішла далі в розробленні зазначених термінів, висунувши поняття "першого початку всього" ("архе"). Цим самим засвідчувалось, що в самому бутті вже вирізняли щось стійке, стале, незмінне, на відміну від нестійкого, мінливого, такого, що зникає. Стале з тих часів ототожнювали з буттям як таким, а мінливе поставало в якості образів його з'явлень. Саме таке тлумачення буття знаходимо в судженнях Парменіда, якому належить заслуга введення у філософський та науковий обіг поняття "буття": "Те, що висловлюється та мислиться, повинно бути сутнім, бо ж є буття, а ніщо не є"... За Парменідом, ніщо неможливо помислити, бо самим актом мислення ми переводимо все, що мислимо, у ранг буття (принаймні - буття у думці та для думки). Звідси випливають тези філософа про те, що саме буття є абсолютно самодостатнє для себе і незмінне. Те, що ми сприймаємо як змінне та нестале, є результатом не істинного бачення та розуміння, а лише людської гадки, людського вважання. Важливим моментом у судженнях Парменіда є те, що він розглядає буття у єдності з мисленням та розумінням. Але найпліднішою виявилась думка Парменіда про самототожність і незмінність істинного буття. Цю думку підхопили Демокріт, Платон, Анаксагор, а далі вона стала загальновизнаною у добу Середньовіччя. Грецькі філософи міркували саме так тому, що, на їх думку, внутрішня нестійкість буття спричинила б можливість зникнення світу або виникнення чогось із нічого. В обох випадках, на думку греків, із такого розуміння буття (як такого, що зникає та нестійкого) випливали б негативні моральні наслідки, оскільки тоді добро і зло постали би відносними, а людина могла би припускати, що як завгодно прожите життя ніколи не отримає належної оцінки, тобто ні винагороди, ні покарання, оскільки врешті все може зникати безслідно.
Але найбільше розвинені концепції буття розробили Платон та Арістотель; ці концепції можна вважати провідними парадигмами (взірцями) розуміння буття і донині. За Платоном, справжнім джерелом буття може бути лише ідея, котра у вищому способі буття постає як Єдине. Воно є тотальне, вічне та незмінне. Всі ж речі та явища чуттєвого світу існують лише в міру їх причетності до Єдиного. Отже, речі самі по собі не мають у собі буттєвого кореня. Щоб зрозуміти їх, як і Космос узагалі, треба не стільки досліджувати речі, скільки, відштовхуючись від них, сходити до споглядання вічних ідей. Щоправда, як для Платона, так і для його відданих послідовників залишилося непроясненим питання про те, як співвідносяться речі та ідеї, та навіщо взагалі подвоювати суще на те, що наявне перед нами, та на те, що за змістом є тим же самим, проте приховане за наявним. За Арістотелем же, який виступив саме проти подвоєння сущого, річ та Єдине тотожні. Тому розуміння сущого, за Арістотелем, вимагає не сходження від речей до їх вічних сутностей, а дослідження будови речей, з'ясування їх причин та функцій. реально бути для Арістотеля тотожно тому, щоби із чогось складатися та певним чином діяти. Зазначений підхід, як це неважко зрозуміти, більш прийнятний для науки, ніж платонівська концепція. Справжнє буття, за Арістотелем, є не єдине, а загальне та необхідне як у світі, так і в наших знаннях. Знаючи загальні причини та початки всього сущого, ми й будемо знати сутність буття.
Подальша антична філософія належним чином оцінила ідеї своїх попередників: в елліністичній філософії саме онтологія постала як основна частина філософського знання. У стоїків ми знаходимо вже й досить деталізовану класифікацію видів буття. Зокрема, Л. А.Сенека (римський стоїк) із приводу поняття "буття" писав: "Це і є перший та найдавніший із родів, найбільш, так би мовити, всезагальний... Всезагальний рід -- "те, що є" -- нічого вищого від себе не має. Він -- початок речей, у ньому -- все". Сенека перелічує шість основних значень поняття буття, де фігурує і Єдине, і "те, що існує узагалі". Тобто в цій класифікації зроблено спробу поєднати між собою буття, як вічне й незмінне, з тим, що реально розкривається перед нами в контактах з дійсністю.
У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі; за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; він до того ж є запорукою того, що буття невмируще. Але парадоксальність середньовічного способу мислення полягає у тому, що самодостатній та абсолютний корінь буття може виявити себе лише на тлі іншого - через відносне, змінне, плинне. А тому буття тут розпадається на самодостатнє та породжене (створене), перше та похідне, а весь світ постає в окресленні ієрархічної системи, просякнутої енергетичними струменями, що несуть із собою буттєвість. Для того, щоби розрізнити стан первинного буття від буття як причетності, було введене розмежування понять субстанція та субсистенція: субсистенція - це те буття, яке для свого існування не потребує нічого, тобто, це незмінне, вихідне буття, а субстанція окрім того включала у свій зміст і набуті ззовні якості, тобто це було буття як дещо конкретне, в єдності загальних та індивідуальних особливостей. Важливим є також і те, що середньовічне уявлення про буття набуває антропомірних та ціннісних забарвлень. Людина в цю добу стає центром світу вже внаслідок того, що вона поєднує у собі дух і тіло, буття істинне та створене. Якщо енергетика творення спрямована від Бога до людини, то енергетика оновлення світу має протилежне спрямування: від людини до Бога. При тому запорукою можливості останнього спрямування активності постає саме те, що в людині присутня "іскра Божа" - частинка найпершого та справжнього буття.
Отже, буття у Середньовіччі має тотальний, системний та ієрархізований порядок, а в його виявленні вирішальна роль належить активності, у т. ч. -- людській. Обидва напрями енергетичної єдності світу поступово були оформлені в ідею про єдність у світобудові процесів еманації (творення, "виливання" божественної енергії) та еволюції -- сходження від простого (у т. ч. -- простих форм сущого) до складного та вищого.
Розуміння буття як системно-процесуального, енергетично-дійового фактично було передумовою та засадою наукового дослідження світу; воно набуло свого завершення в епоху Нового часу. На перший план у розумінні буття тут виходить поняття субстанції, яке плідно й досить інтенсивно розробляли Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц та представники німецької класичної філософії. Саме це поняття -- поняття субстанції, на думку Дж. Локка, було всеохоплюючим і поставало синонімом буття у його більшій конкретизації.
Субстанцію розглядали не лише самодостатньою, не лише такою, що позначає вихідний початок сущого, а такою, що пояснює усю розмаїтість мінливих форм реальності. Це досягалось співвідношенням, а точніше, співпідпорядкуванням понять "субстанція-атрибут-акциденція-модус". Під атрибутами субстанції розуміли її вихідні якісні характеристики, поза якими субстанція була неможлива. Б. Спіноза відносив до атрибутів світової субстанції протяжність і мислення. Під акциденцією розуміли мінливі стани проявів субстанції, під модусами -- конкретні утворення: речі, явища, стани реальності.
У німецькій класичній філософії атрибутами світової субстанції постали також активність, рух, індивідуація, розвиток. Загалом розроблення поняття субстанції у XVIII--XIX ст. наблизилось до наукової картини світу. Тому в цей час виявилось досить багато точок дотику між філософією та наукою. Буття-субстанція постала як багаторівнева, ієрархічно та системно впорядкована реальність, що існує завдяки органічному зв'язкові внутрішнього та зовнішнього, необхідного та випадкового, суттєвого та другорядного, зв'язку, що інтегрально звершує світовий еволюційний процес.
Водночас розуміння субстанції наштовхнулось на невирішуваний конфлікт: виникли дві лінії у тлумаченні вихідної природи субстанції. Прихильники однієї ліній наполягали на тому, що основою світу, тобто субстанцією, може бути лише духовне. Ця лінія дістала назву ідеалізму, вона була певною формою продовження платонівської традиції. Прихильники другої лінії вважали субстанцією чуттєву сутність, або матерію. Ця лінія дістала назву матеріалізму. Обидві лінії доводили своє сперечання до досить великої гостроти, але особливо воно загострилось тоді, коли філософська дискусія сплелася з політичними антагонізмами (середина XIX ст.). Тоді ж з'явилися філософи, які почали розуміти безперспективність протиставлення названих позицій у субстанціалізмі. З'являється некласична філософія, а з нею -- і нове розуміння буття. Некласична філософія звернула увагу на те, що всі і всілякі розмови про буття мають сенс лише в межах усвідомлення дійсності. Якщо бути більш реалістичними, то слід визнати, що маємо підстави вести розмову не про буття як таке (якого ніхто ніколи не бачив та не сприймав), а про те, що і як нам надано в контактах із дійсністю. Звідси випливає принципово нова теза: буття є ніщо інше, як інтенція свідомості, її націленість на те, щоби фіксувати будь-що у статусі того, що постало як предмет свідомості та усвідомлення. Тобто буття є першою і необхідною умовою будь-якого людського усвідомлення. Свідомість завжди є усвідомленням чогось, а тому і першою визначеністю будь-яких актів свідомості є фіксація факту буття цього "чогось". Тому поза свідомістю (поза нишим усвідомленням) ніякого буття не існує; принаймні, про нього ми нічого не знаємо і сказати нічого не можемо. Буття є внутрішньою умовою самоздійснення, самореалізації людського інтелекту в актах.
Розвиваючи далі таку лінію розуміння буття, Е. Гуссерль та А. Бергсон виявили, що, крім інтенції, буття постає ще й у часовому вимірі. З одного боку, ніяка свідомість неможлива без неперервної тривалості своїх здійснень, а з іншого -- ця тривалість передбачає рух, зміни, але неперервні. М. Хайдеггер порівнює таке виявлення буття з горизонтом, який нібито окреслений конкретними предметами, але під час руху виявляється завжди тим, що перебуває поза предметами. Отже, буття -- це тривалість, неперервність, націленість свідомості на змістове відношення. Але це ще й постійна предметна мінливість зазначених тривалості та спрямованості на зміст. Окреслюючи останні характеристики буття, різні філософи надавали їм різного конкретного визначення. А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон, В. Дільтей називали це життям з його самопродукуванням, змінами форм, внутрішньою енергетикою. Е. Гуссерль та М. Хайдеггер окреслювали буття як горизонт людської предметності, М. Шелер, М. Аббаньяно -- як екзистенціальну зустріч людини з найпершим, наданим нам, із Буттям "з великої літери". У будь-якому варіанті буття постає внутрішньою умовою свідомості перебувати у відношенні до чогось, вибудовувати свій зміст. І тут відкривається ще один ракурс некласичного тлумачення буття, що його особливо переконливо розробив М. Хайдеггер. Свідомість вибудовує свій зміст, але не кожен зміст виправдовує себе в межах реального життя свідомості. Тому не кожне утворення, пройшовши крізь інтенцію свідомості, набуває характеристик тривалості; дещо постає лише в окресленнях зникання, в окресленнях руху, трансформації певних форм в інші. На думку М. Хайдеггера, виправдовує себе лише така думка, яка, окреслюючи межу між буттям та небуттям, здатна утриматись у тривалості становлення, а не зникнення. Такий хід думки М. Хайдеггер називає "правильним мисленням" і ототожнює його із "при-бутті-перебуванням". Сьогодні онтологію М. Хайдеггера можна вважати найповнішою та найдокладніше розробленою. Інший варіант філософської онтології розробив у ХХ ст. німецький філософ М. Гартман. Він назвав своє вчення "критичною онтологією" і наполягав на тому, що поза визнанням буття найпершим предметом філософського мислення всі наші твердження будуть позбавлені значущості. М. Гартман доводив, що буття можна визначити тільки категоріально і розрізняв буття ідеальне та реальне. Ідеальне буття перебуває поза простором і часом з тієї простої причини, що у будь-яких наших міркуваннях ми ніколи не виходимо за його межі, а воно не зазначає ніяких змін.
Отже, історія категоріальних визначень буття спрямована:
На конкретизацію та деталізацію цього поняття, на наповнення його все більш точним змістом;
На зближення філософських визначень буття із трактуваннями проявів буття наукою;
На поступове перетворення поняття буття із позначення чогось позасвідомого на внутрішню умову змістовного самоздійснення свідомомсті та мислення.
Якщо тепер підсумувати здійснений історико-філософський екскурс, то можна вибудувати таку сукупність категорій, що окреслюють різні рівні та ступені осмислення буття: усе-ніщо-першопочаток; стале - мінливе, єдине - множинне; корінь сущого -- будова речей; абсолют - причетність - ієрархія; субстанція - акциденція - модус; інтенція - наданість - екзистенціальна зустріч; тривалість - час - правильне мислення. Названа сукупність категоріальних визначень буття працює саме як сукупність, тобто вона позначає шлях поглиблення наших уявлень про буття від означення "усе, що існує", яке більшість людей вживає інтуїтивно як синонім буття як такого, до поняття "правильного мислення", мислення категоріального, історично виправданого. У завершальному пункті цих визначень ми можемо звернути увагу і на те, що розгорнута сукупність категорій має системний характер, оскільки останнє визначення - "правильне мислення" відправляє нас до початку, тобто до визнання, що за умов правильного осмислення буття ми повинні зіставити "все" та "ніщо", звернутися внаслідок такого зіставлення до поняття "першопочатку", через яке дійсність постане у виявленнях "сталого" та "мінливого" і т. ін. За такого підходу до буття воно окреслиться перед нами у вигляді процесу, який постає спочатку у вигляді процесу визначення свідомості дійсністю, а потім - навпаки, як процес визначення буття свідомістю. Отже, це єдиний процес самопоглиблення свідомості, у якому відбувається і самовиявлення буття. Універсальність цього шляху полягає у тому, що ми можемо застосовувати його у будь-яких сферах пізнання та людського самоздійснення і матимемо орієнтири для спрямування своїх інтелектуальних і практичних дій. Але головне, напевно, полягає у тому, що за такого розуміння буття ні людину, ні її свідомість уже не розглядають як щось відсторонене від світу та буття; навпаки -- тепер людина, її інтелект та мислення постають фундаментальними умовами виявлення буття як такого.
Похожие статьи
-
Проблема буття є однією з найдавніших тем філософських роздумів і досліджень. "Чому взагалі є сутнє, а не навпаки -- ніщо?" -- це запитання М. Хайдеггер,...
-
Екоурбанізм: проблема визначення поняття - Екоурбанізм в контексті перспектив постмодерної культури
Теоретичні дослідження екоурбанізму почалися у другій половині ХХ століття та пов'язані з іменами працівників Чикагського університет, - Роберта Парка,...
-
Постановка проблеми свідомості в історії філософії - Свідомість, її походження та сутність
Розглядаючи Перше питання, студентам треба зрозуміти, що проблема свідомості була однією з основних проблем філософської думки з самого початку її...
-
Проблема походження свідомості. Свідомість і мова - Основи філософії
Свідомість - це властива людині вища психічна здатність до ідеального відображення світу у певних образах та логічних знань, які слугують орієнтацією...
-
Архаїчна схильність людського розуму мислити бінарними опозиціями створила сприятливі світоглядні передумови для первинного поділу цілісного масиву...
-
Чуттєвість людини як філософська проблема
Чуттєвість людини як філософська проблема Думки науковців з приводу людської чуттєвості завжди були неднорідними. Відмінність поглядів вилилася у тривале...
-
Абсолютний дух за Гегелем - Традиції Просвітництва та Німецької класичної філософії
- всеохоплююча реальність (субстанція) - єдиний універсальний чинник всіх форм буття (суб'єкт) - світовий розум, єдине рефлексивне поле Основна ідея...
-
Антична філософія сформувала основні західноєвропейські підходи до виділення людини в якості окремої і спеціальної філософської проблеми. Західна...
-
Всі наші міркування про людину підводять до висновку, що основою буття людини постає діяльність як особливий, специфічний прояв людської активності....
-
Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства - Проблема людини в філософії
Людина є єдиним створінням у світі, яке усвідомлює свою кінечність (смертність), тому її життя для неї самої виступає як проблема. Проблема сенсу життя...
-
Сутність екологічної проблеми в сучасній філософії - Поняття "екологічної кризи" в філософії
У чому сутність екологічної проблеми? Узагальнено кажучи, сутність екологічної проблеми полягає в чітко виявилося і поглиблюється протиріччі між...
-
Армія та суспільство: проблема осмислення взаємодії в філософії Давнього світу
Армія та суспільство: проблема осмислення взаємодії в філософії Давнього світу Сучасне суспільство перебуває на шляху трансформації від індустріальної...
-
Структури семіотичного кордону у модерній семіосфері
СТРУКТУРИ СЕМІОТИЧНОГО КОРДОНУ У МОДЕРНІЙ СЕМІОСФЕРІ Поняття семіосфери, запропоноване Ю. Лотманом як "той семіотичний простір, поза яким неможливе само...
-
5. ПРОБЛЕМА БУТТЯ ТА її ФІЛОСОФСЬКИЙ СМИСЛ - Сучасна філософія як наука
Категорія буття: її зміст і специфіка Основні форми буття та їхній зміст Єдність матерії, руху, простору, часу Мета: визначити зміст категорії "буття",...
-
Роль філософії в вирішенні екологічної проблеми - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Сучасна епоха знаходиться в особливому ставленні до філософії, і це обумовлено самою її сутністю як переломною, прокладає радикально нові шляхи...
-
Проблема людини і моралі у філософії І. Канта - "Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі
Вчення про людину Кант виклав в книзі "Антропологія з прагматичної точки зору". Головна її частина підрозділяється на три розділи відповідно до трьох...
-
Творчість Хільдегарди з Бінгена як винятковий феномен середньовічної філософії, літератури та духовного наставництва Терехова Л. В., Студентка...
-
Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки - Свідомість як філософська проблема
Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усвідомлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Він вражає своєю красою та могутністю,...
-
Постмодерн і трансформація ціннісної основи людського буття - Ціннісні аспекти людського буття
Поняття "постмодерн" (або "постмодернізм"), що позначає сучасний цивілізаційний злам, "не стільки виявляється новою історичною епохою, скільки часом...
-
Переосмислення засад історичного матеріалізму у філософії постмарксизму
Основоположною працею, що й дала поштовх до розвитку постмарксизму, є книга Ернесто Лаклау та Шанталь Муфф "Гегемонія та соціалістична стратегія"....
-
Розвиток сенсуалістичної філософії, Джон Локк - Філософія Нового часу та епохи Просвітництва
Джон Локк Джон Локк (1632-1704) відомий як творець класичного сенсуалізму, творець трактату "Досвід про людський розум" (1690). За своєю сутністю...
-
Заявляючи, що "усе наше пізнання починається з відчуттів", Леонардо рішуче відкинув інше, що не спирається на безпосереднє вивчення природи, знання -...
-
Проблема походження свідомості - Свідомість як філософська проблема
Особливість філософського аналізу свідомості полягає у розкритті її буттєвих коренів, найважливіших ознак, властивостей та функцій. Всі ці проблеми...
-
Україна сакральна: ідеологія українського буття
Україна сакральна: ідеологія українського буття Категорія буття в філософії має прадавню історію, однак її актуальність жодним чином не зменшилася до...
-
Народився Гегель у Штутгарті, в сім'ї заможного урядовця (чиновника). Гімназія, теологічний інститут з курсу теології, глибока самоосвіта, в ході якої...
-
Космологія тотожності у філософії стоїків
Космологія тотожності у філософії стоїків Еллінізм тотожність космологічна парадигма стоїки Дослідження еліністичної філософії становить особливий...
-
"Благородний муж" як соціальний тип у філософії Конфуція
"Благородний муж" як соціальний тип у філософії Конфуція Історія людства є історією розвитку уявлень людей про самих себе. Досвід поколінь, держав і...
-
РОЗВИТОК МАРКСИСТСЬКО-ЛЕНІНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ - Філософія марксизму та ленінізму
Звертаючись до робіт До. Маркса, радянська філософія в першу чергу виділила три філософські ідеї, які мали виключно важливе значення для розробки...
-
Висновки - Проблема людини у філософії античності
Отже, відповідно до поглядів Протагора (5 ст. до н. е.), людина від природи роздягнена і беззбройна. Вона може підтримати себе тільки завдяки...
-
Комунікація у сфері політичного
Політичне неможливо розглядати відірвано від природи та дії фізичних законів, що впливають на всі системні рівні буття як такого. В роботі автором вперше...
-
Перспективи дозволу екологічної проблеми - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Перспектива дозволу екологічної проблеми, що стоїть перед людством, вимагає розвитку гармонійних відносин з природою, сприяють її збагаченню, олюднення,...
-
Соціальні фактори формування свідомості людини
Соціальні фактори формування свідомості людини Коли людина виділяє себе з природи, тоді вона протиставляє себе їй і починає усвідомлювати своє "Я" і свою...
-
Отож, існує велике коло проблем філософії, що мають значення для розуміння сенсу права в широкому контексті суспільного життя, цілей, задля яких створено...
-
Посилення філософії в Новий час - Взаємовідношення філософії і релігії
Значні зміни у відносинах між релігією і філософією відбуваються в Новий час, хронологічно охоплює собою період з кінця XVI століття до середини XIX ст....
-
Релігія і філософія в історії Російської держави - Взаємовідношення філософії і релігії
До прийняття християнства на території Київської Русі проживали племена полян, древлян, кривичів, в'ятичів, радимичів та інших слов'ян, які сповідували...
-
Релігія і філософія в епоху Відродження - Взаємовідношення філософії і релігії
Філософія релігія міфологічний відродження Новий характер взаємовідносин релігії та філософії отримують в епоху Відродження. Не заглиблюючись в аналіз...
-
Вступ, КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ - Свідомість як філософська проблема
Проблема свідомості належить до найскладніших філософських проблем; певне її усвідомлення приводить до розуміння сутності внутрішнього світу людини,...
-
"АПРІОРИЗМ" КАНТА ТА "ІСТОРИЗМ" ГЕГЕЛЯ ЯК ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ Проблеми етики та філософії релігії посідають...
-
Ідеологія як квазірелігійна ознака визначення культурно-цивілізаційної ідентифікації українства в добу модерну Абсолютна більшість людей завжди відчуває...
-
Теорія "суспільної угоди" Ж.-Ж. Руссо - Традиції Просвітництва та Німецької класичної філософії
Природним станом людини є об'єднання людей у рівноправні спільноти Рівноправ'я порушила приватна власність, яка розшарувала суспільство на багатих і...
Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття - Проблема буття у філософії