Екоурбанізм: проблема визначення поняття - Екоурбанізм в контексті перспектив постмодерної культури

Теоретичні дослідження екоурбанізму почалися у другій половині ХХ століття та пов'язані з іменами працівників Чикагського університет, - Роберта Парка, Ернеста Берджесса та Луїса Уерта. Їх дослідження послужили запорукою розвитку ідей, що на довгі роки стали основою теорії і практики як соціологічних, так і естетичних досліджень феномену міст. Ці дві концепції, розроблені представниками чиказької школи, заслуговують особливої уваги саме через взаємну доповнюваність для розвитку екоурбанізму. Одна - це так званий екологічний підхід до аналізу міста, інша, розроблена Уертом, описує специфічні риси урбанізму як способу життя.[13]

Зрозуміло, що термін "екологія" запозичений з природничих наук і означає дослідження пристосованості рослин і живих організмів до навколишнього середовища. У природі організми, як правило, певним чином розподіляються по території, в результаті чого досягається певний баланс або рівновага між різними видами. Представники чиказької школи вважали, що розміщення основних міських поселень і розподіл всередині них різних районів може бути чітко зрозумілим саме на основі подібних принципів. Міста, на їх думку, ростуть не безладно, а в залежності від домінуючих специфічних властивостей навколишнього середовища. Так, наприклад, великі зони міської забудови в сучасних суспільствах мають тенденцію розвиватися вздовж берегів річок, на родючих рівнинах, на перетині торгових шляхів або залізниць. [7, c. 5-6]

За словами Р. Парка, "будучи однажды основанным, город оказывается большим ситом, которое безошибочно выбирает из населения страны как целого тех, кто более всего подходит для жизни в данном районе или в данной среде".[13 ]

Міста приходять у відповідність з навколишнім "природним середовищем" за допомогою знайомого всім дарвіністського процесу природного відбору, захоплення своєї екологічної ніші та закріплення себе в ній. Очевидно, що подібні процеси протікають і в біологічній екології. Якщо ми поглянемо на екологію озера в природному середовищі, то виявимо, що серед різноманітних видів риб, комах та інших організмів йде боротьба, яка веде до досягнення відносно стабільного співвідношення. Цей баланс порушується у випадку "вторгнення" нових видів, що намагаються перетворити озеро в місце свого проживання. Деякі види, що поширилися в центральній частині озера, витісняються і прирікають на гірші умови існування в периферійній частині. У центральній же частині затверджуються нові агресивні види. [20, c. 35]

На думку прихильників Р. Парка та його колег, особливості розміщення, пересування та повторного розміщення на новому місці в міському середовищі аналогічні природним. Різні міські райони розвиваються шляхом адаптації своїх мешканців, що борються за засоби до існування. Місто може бути представлене як сукупність районів, що відрізняються один від одного своїми соціальними характеристиками. На початкових етапах становлення сучасних міст промисловість зосереджується в місцях, зручних для доставки необхідної сировини, поблизу від доріг, завдяки яким здійснюється постачання. Населення групується навколо цих промислових зон, які приймають все більш і більш різноманітні форми у міру зростання чисельності міського населення. [13]

Разом з цим зони відпочинку стають, відповідно, все більш і більш привабливими, і за володіння ними розгортається все більш гостра конкуренція. Ростуть ціни на землю і податки на власність, ускладнюючи подальше проживання в центрі міста. У центрі починають домінувати бізнес та індустрія розваг, а найбільш заможні жителі переміщуються у знову сформовані передмістя. Цей процес прив'язаний до транспортних артерій, оскільки це скорочує час, необхідний для переміщення по місту. Саме тому райони, розташовані осторонь від доріг, розвиваються повільніше.[13] Формування міста можна розглядати як утворення послідовних кільцевих концентричних областей, розділених на сектори. У центрі розташовуються райони так званого внутрішнього міста, в якому процвітаючий великий бізнес розташовується із занепадаючими приватними будинками. Поза цієї зони знаходяться сформовані пізніше житлові квартали, в яких проживають трудящі з нижчих верств суспільства, що мають постійну роботу. Далі починаються передмістя, в яких селяться представники більш заможних соціальних груп. Процеси захоплення своєї екологічної ніші і закріплення в ній відбуваються у секторах концентричних кіл. Так, в міру руйнування власності в центральній або примикаючої до неї частині міста групи, що складаються з етнічних меншин, можуть почати просування в ці райони. У міру їх переміщення туди все більше число колишніх мешканці цієї частини міста починає покидати її, прискорюючи масовий виїзд в інші райони міста або його околиці. [7, c. 36]

Найбільш грунтовними у цьому сенсі є спроби перевизначення відносини суспільства і навколишнього середовища через поняття "коеволюції", "обопільної контингенції" та "складноструктурованої конструкції", "коконструктивізму" "теорії активної мережі", "екологічного діалогу" і "метаболізму". Паралельно в працях представників радикальної екології проводився пошук альтернативних теорій пояснення екологічної ситуації, в результаті чого оформилися три головні її гілки [тут і далі 13, c. 38-43]:

Ь Глибока екологія;

Ь Соціальна екологія;

Ь Екофемінізм.

Глибока екологія пояснює становище екологічної кризи сучасності через ідею антропоцентричного гуманізму, що є головною складовою провідних ідеологій сучасності, з ліберальним капіталізмом і марксизмом включно. У прагненні звільнити людство від матеріальних нестатків пошуком можливостей управління природою, сучасні суспільства відкинули факт причетності людства до світу природи, що в даній ситуації стало критичним. Соціальна екологія не схильна дивитися на екологічну кризу як на результат домінування антропоцентричних теорій, покладаючи основну відповідальність на діяльність авторитарних соціальних структур, найбільш наочно втілених у капіталізмі та сучасних проявах соціалізму.

Екофемінізм пов'язує сучасну екологічну ситуацію з домінуванням патріархального соціального устрою та з так званою "логікою домінування", згідно з якою довільний елемент системи, не завжди заслужено визнаний вищим щодо інших, не завжди правильно визначає загальну стратегію поведінки щодо інших, нижчих елементів системи.

Характерним для цього проблемного кола є те, що за різних способів постановки проблематики остання виводиться у майже ідентичній формі. Проте така позитивна риса перекривається формою постановки, яка являє собою відкрите питання без конкретної структурної відповіді. Саме тому, ми повинні мати на увазі своєрідний матеріалістичний фундамент екоурбанізму, що зумовлений і зумовлює низку культурно-естетичних особливостей, які будуть розглянуті ближче до кінця роботи.

Саме тому сферу діяльності екоурбанізму можна розділити на кілька основних напрямків [22]:

Ь Проектування міст, районів і мікрорайонів, спричинена зростаючою нестачею вільних земельних ділянок під нове житлове будівництво - зведення приміських мікрорайонів а екологічних принципах. Характеристиками такого напрямку виступають висока якість життя, самодостатність, хороша екологія та зазвичай глибоко інтегрований у проект розвиток інфраструктури.

Ь Реорганізація і реконструкція індустріальних ділянок просторів у рекреаційні території. Реорганізація, реконструкція та рекреаційне освоєння територій різного профілю: перетворення промислової зони в парк культури і відпочинку, використання старих комунікаційних мереж на різних рівнях екоурбаністичного проекту, використання колишніх територій аеропортів, освоєння прибережної території під рекреаційний парк.

Ь Проектування та реконструкція громадських просторів, що виражається через необхідність створення знакового образу площі для залучення городян та пожвавлення прилеглих кварталів.

Ь Проектування будівель і споруд. Розробка об'єктів з метою максимального синтезу архітектурних стилістичних особливостей та натуралізаційних елементів ( наприклад, природні матеріали)

Ь Проектування і розробка міських меблів. При формуванні образу міського середовища важливу роль відіграє параметр його динамічності, який є особливого роду гомеостатичним процесом, що прагне за рахунок окремих змін на різних рівнях всієї системи привести до відносно стійкого рівноваги взаємодії "форми" предметно-просторових параметрів і "змісту".

Виділяють форми динамічності середовища У змінних приватних параметрах середовища, в яких екоубранізм прагне зберегти загальну предметно-просторову рівновагу можна видітили такі форми динамічного середовища[20, c. 53]:

Ь періодичний (протягом дня, сезону, з наступним поверненням в початковий стан);

Ь епізодичний (випадкові або заплановані "ремонтовані" порушення);

Ь постійне накопичення до деякої межі приватних деформацій, які не змінюють докорінно форму і зміст об'єкта.

При цьому середовище постійно пристосовується до цих змін, практично не змінюючи власних рис. Суттєві параметри середовища можуть бути змінені, наприклад внаслідок сильних одночасних приватних зовнішніх сил або внутрішніх впливів - зміна містобудівних умов, злам просторової основи, зміна предметного наповнення, характеристик процесу діяльності та ін. Змінюється характер ставлення людини, суспільства до середовища, націленість його сприйняття, змінюються оцінки емоційного клімату в середовищі, що призводить до заміни змісту відбуваються тут, без зламу предметно-просторових реалій.

Визначення динамічності середовища дозволяє передбачити при проектуванні необхідний "запас міцності" середовищної системи по відношенню до епізодичних впливів; пристосовувати систему до періодичних змін (пропозиція заходів щодо можливої просторової трансформації, умов адаптації середовища до запитів і смакам споживача), розуміючи обов'язковість "вікових" змін стану середовища, пропозиція необхідних заходів щодо їх безболісного здійснення; за відчутної невідповідності вигляду середовища та його оцінки суспільством пропозиції та реалізацію більш ефективного сценарію її експлуатації [23, c.33].

Відштовхуючись від цих практичних тез, можна говорити про категоріальну суть екоурбанізму. Сучасне мистецтво представляє собою, перш за все, безупинний потік динамічної еклектики, що виражає свої діяльнісні мотиви за рахунок змінюваних того, що ми у дещо вульгарній формі можемо назвати модою. Суть цього полягає в отриманні результату шляхом комплексу активних взаємозамінюваних та взаємодоповнювальних інваріантів. Саме в цьому як на мене, і полягає суть постмодернізму.

В даний час вже можна говорити про постмодернізм як про сформовані стилі мистецтва зі своїми типологічними ознаками. Такі ознаки можна вичленити і для архітектури, і одним із найбільш активних симулякрів цього роду мистецтва є екоурбанізм.

Принципи постмодернізму заперечують стійке та завершене визначення будь-якого із своїх понять, адже вони перебувають у постійній зміні та динаміці. Проте для конкретизації та категоріальної визначеності, якої для більшої ясності потребує моє дослідження, я вважаю за необхідне застосувати деякий термінологічний апарат.

Отже, постмодернізм - це специфічний термін узагальнюючого характеру, що позначає структурно подібні явища суспільного життя і культури другої половини XX століття і вживається як для характеристики постнекласичного типу філософування, так і для комплексу стилістичних прийомів художнього мистецтва.[18] По суті, це стан сучасної культури, в якому основною характеристикою культурної сфери є масовість явищ, що спричинені тими чи іншими обставинами.

Дане визначення охоплює всі грані мистецької площини, і, звісно, архітектура як її важлива частина, не стала винятком. Для адекватного визначення екоурбанізму як невід'ємної частини структури постмодернізму (а саме такого статусу даний напрямок набув за останні роки), я вважаю за необхідне пропустити дане поняття через всі категоріально-типологічні напрямки даного напрямку. [7, c. 83]

По-перше, необхідно зазначити основну характеристику, визначальну як для постмодернізму в цілому, так і для екоурбанізму зокрема. Мова йде про використання готових форм для активного творчого процесу. Принципово важливим буде зауважити те, що походження цих готових форм не має принципового значення: від утилітарних предметів побуту, викинутих на смітник або куплених в магазині, до шедеврів світового мистецтва безвідносно до конкретної історичної епохи. Ситуація художнього запозичення в рамках постмодернізму може бути розширена аж до симуляції запозичення, якими поняття є римейку, реінтерпретації, "клаптиковості" та тиражування, дописування "від себе" класичних творів і багато-багато іншого.

По суті, постмодернізм звертається до готового, минулого, з метою заповнити недолік власного змістовного наповнення, яке фактично існує не як концепт, а скоріше як концепт концепту. "Художник наших дней -- это не производитель, а апроприатор(присвоитель)... современ Дюшана мы знаем, что современный художник не производит, а отбирает, комбинирует, переносит и размещает на новомместе... Культурная инновация осуществляется сегодня как приспособление культурной традиции к новым жизненным обстоятельствам, новым технологиям презентациии дистрибуции, или новым стереотипам восприятия" , - саме так справедливо зауважує Б. Гройс.[7, c. 85] Використання готових форм для екоубранізму є очевидною річчю. Очевидність ця виражається передусім у самій назві напрямку. Екоурбанізм - це перш за все систематичне переосмислення ролі, значення та функціональних позицій великого міста - символу модерної епохи, епохи, яка і виступає основним об'єктом критики (і таким чином, і евристичною джерельною базою) постмодерну як такого.

Наступною ознакою постмодернізму, що, на мою думку, має найбільш вагому актуалізацію в контексті екорурбанізму, є еклектичність. Еклектика означає деякий спосіб побудови філософсько-естетичної системи шляхом компіляції різноманітних елементів, положень, які були взяті з минулих епох або систем. Синкретична єдність багатьох напрямів, іноді діаметрально протилежних за культурно-естетичним наповненням, є принципово важливою ознакою, яка, по суті, і зробила можливим явище, яке стало предметом даного дослідження.

Причина цього полягає у наступному. На відміну від Модерну, еклектика ( також у рамках архітектури до цього напрямку можна застосовувати терміни "неоромантизм" та "бозар" як паралельно зароджені течії ХІХ ст.) не заперечує архітектурний ордер, а являє собою дійсно постмодерністський засіб реконструкції смислів колишніх архітектурних епох та взаємну імплікацію їх структурних елементів для отримання нової форми. Модерн заперечує всі існуючі форми, оголошуючи пошук нового ступеня вираження у будь-якому акті мистецтва, в той час, як основна задача постмодернізму полягає у перманентному симбіозі культурно-естетичних феноменів.

Можна сказати, що еклектика у сенсі постійно триваючої наукової критики стала одним із перших постмодерністських термінів саме завдяки написаному вище симбіозу культурно-естетичних концептів. В її рамках стало можливим об'єднання тих естетичних диспозицій, які раніше вважалися якщо не антагонізмом, то взаємодоповнюючими чи взаємовиключаючими поняттями.

Саме це і має прямий стосунок до питання екоурбанізму. Знову повертаючись до семантики, можна сказати, що за епохи модерну суть урбаністичної доктрини виражалася у майже ідеологічному протиставленні антропоцентризму та натуралізму. Головним обов'язком, завданням, програмою максимум для тогочасного соціуму було систематичне підкорення натуралістичного начала, а задачею конкретного індивіда - зайняти ідентичне і належне кожному місце у виконанні цього грандіозного плану, виконуючи свої чітко внормовані обов'язки. Соціальні умови, постулюючи певний ідеологічний масив, в обов'язковому порядку створювали відповідний культурно-естетичний фон, в якому описані вище думки знаходили постійну підтримку і мали на меті їх постійне оновлення і обов'язкову інтеграцію.

Закономірно, що одним з найбільш переконливих символів "людського духу" і повноцінного та безапеляційного домінування останнього над всіма іншими формами стало місто. Саме місто отримало роль своєрідного осередку, цитаделі антропоцентризму, а його символами стали сягаючі неба хмарочоси, багатосмугові дороги, по яким слідували тисячі автомобілів, величезні мости, сотні кілометрів підземних тунелів, об'єднаних назвою "метро" тощо. Принципово важливим був акцент на тому, наскільки велику кількість матеріалів було витрачено на виконання того чи іншого елементу тогочасного міста. Ці факти отримували полісемантичну структуру: одночасно вони були як наслідком досягнутого, чим необхідно було пишатися, так і причиною для подальших звершень, звершень, головною метою яких було перевершення означених раніше цифр.

Паралельно з цим екологічному питанню відводилася далеко не перша площина і надавався статус мовчазного спостерігача за процесом звершення людського духу. Екологічне питання перебувало у положенні опозиції, думка якої враховувалася скоріше як додаток до головного питання - життєвого стандарту людини і логічної необхідності його постійного зростання.

Проте з плином часу природні умови спричинили активізацію описаних вище опозиційних настроїв, а страх втрати будь-якого стандарту вкупі з явищем "матеріалітистичного насичення" зумовив початок деякої парадигмальної переорієнтації. Порушення матеріально-економічної сталості, міжнародні небезпеки, а також постійне пришвидшення життєвого темпу зумовили тенденцію постійної плинності, в якій і розвивалися постмодерні ідеї. Саме ці обставини і зумовили до синтезу двох протилежних ідей і виникнення екоурбанізму.

Синтетичність та синкретизм досить повно виражають екоурбанітичні прагнення. Причому варто зауважити наступне: індустріальна еклектика зберігає смислову ідентичність різноманітних стилів, чистоту їх ознак чи можливу роздільність, проте описані у наступному розділі приклади можна охарактеризувати не інакше як своєрідний ерзац сплаву. Екоурбанізм демонструє буквальне зрощення різних ознак, прийомів, особливостей різних стилів, що представляють нову авторську форму. Це є дуже характерним для постмодернізму, адже його інновації - це сплав старого, колишнього, вже існуючого у вжитку, використаного в новому маргінальному контексті. Для будь-якої постмодерністської практики характерні історичні алюзії, і саме тому, як можна буде побачити, архітектура не є виключенням з цього закону.[7, c.105]

Остання означає те, що у постмодерні запозичений матеріал злегка видозмінюється або взагалі вилучається із природного оточення чи контексту, і поміщається в нову або невластиву йому область. У цьому полягає його глибока маргінальність. Будь-яка побутова або художня форма, в першу чергу, є "... для нього тільки джерело будматеріалу" [7, c. 107]. Екоурбанізм, перетворюючи колишні індустріальні райони, здійснює подібну функцію. Імплікуючи елементи протилежного за змістом культурно-естетичного горизонту, активісти даного напрямку демонструють дієєвість звичного матеріалу у новому середовищі. Тим самим вони доводять соціуму адекватність цього нового(екоурбанічтиного) середовища, тим самим роблячи "ворожий елемент" запорукою сталості власної системи цінностей.

Іронія - це ще одна типологічна ознака культури постмодерну, що може бути застосована до екоурбанізму. Суть її полягає у намаганні перманентної постмодерної установки на новизну протиставити активне прагнення до включення до площини сучасного мистецтва всього світового естетичного досвіду за допомогою засобу іронічного цитування. Можливість вільно маніпулювати будь-якими готовими формами, а також художніми стилями минулого в іронічному ключі, звернення до позачасовим сюжетів і вічних тем, ще недавно немислиме в мистецтві авангарду, дозволяє акцентувати увагу на їх аномальному стані в сучасному світі. Кітчем стають не гіперболізовані образи монументалізму та гігантизму, а легкі та мнімально відчутні образи, гармонійно вписані у загальну натуралістичну композицію. По суті, натуразму повертається його першопочатковий зміст, дозволяючи побудову (звісно, за відповідних обставин) принципово нового аксіологічного орієнтира.

Для якомога більш істотного розуміння досягнень і перспектив екоурбанізму не тільки як сталої та ефективної форми соціальної організації, а і як своєрідного постмодерного орієнтира повсякденності видається необхідним аналіз всієї сукупності проблем, з якими стикається сьогодні даний напрямок, і які вони здатні подолати тим чи іншим чином.

Потрібно нагадати, що, починаючи з середини 1980-х років, на теоретичному і концептуальному рівні неодноразово проводилися спроби переосмислення та перевизначення співвідношення природи і суспільства, рознесені на протилежні полюси сприйняття ще епохою Просвітництва. Неспроможність цієї дихотомії в умовах наростаючого екологічного дисбалансу породила необхідність пошуку поняття, що втілює принципову нерозривність "природи" і "суспільства" і відбиває цю гібридність життя у світі.

Саме тому у найзагальнішому сенсі екоурбанізм можна назвати специфічним полісемантичним напрямком розвитку сучасної культури, вираженому через синтез інженерних та естетичних досягнень архітектури та принципів розумного натуралізації та розумного природокористування.

Похожие статьи




Екоурбанізм: проблема визначення поняття - Екоурбанізм в контексті перспектив постмодерної культури

Предыдущая | Следующая