Причинність у світі буття. - Категорії як складові людського буття

У філософському розумінні світу, а та-кож і в науці вона відіграє важливу роль. У широкому сенсі причинність протистоїть диву -- яви-щу, якому не знаходять причин (які вибивались із звич-ного ритму життя) -- землетрусам, затемненням сонця і місяця, ураганам, пошесті тощо. Диво виконувало охорон-ну функцію стосовно звичного порядку подій. Щоб не руй-нувати цей порядок, явище, яке суперечило йому, бралось в дужки і розглядалось поза цим порядком. (Так сучасна наука ставиться до паранормальних явищ -- екстрасен-сорики, гадання, віщих снів тощо. Вони виводяться за звич-ний науковий порядок і розглядаються окремо.)

Категорія причинності сформувалася в процесі практич-ної діяльності. Слово "причинність" споріднене зі словами "чинити", "вчинити", що означають "діяти", "викликати". На думку англійського археолога Г. Чайлда, мислення за схемою "причина -- наслідок" виникло внаслідок вироб-ництва галькових знарядь, у яких дія (удар) породжувала наслідок. Оскільки ця дія часто повторювалась, вона стала моделлю (схемою), за якою осмислювались всі подібні від-ношення, що зустрічала первісна людина.

Вчення про причинність іноді називають детермініз-мом (лат. сіеіегтіпатло -- визначаю), проблемами якого переймались всі філософи. Першим обгрунтував концеп-цію детермінізму Демокріт. Його концепції притаманні риси механіцизму. Це виявилось у тому, що філософ звів причинність до зовнішніх зіткнень атомів, виключив ви-падковість. Демокріт визнавав тільки необхідність як ха-рактеристику причинності. Механістичній причинності у розумінні зв'язків природи протистояла телеологічна кон-цепція, згідно з якою відношення між речами природи засноване на доцільності. її прихильники вважали, що речі мають цілі, мету (внутрішню чи зовнішню) і їх пове-дінка визначається цими цілями. Телеологічні погляди поділяли Платон і Арістотель.

У філософії та науці Нового часу панував механіцизм в розумінні причинності. Він яскраво виявився у відомому вислові Лапласа: дайте мені місцезнаходження тіл та їх імпульси, і я передбачу стан світу на будь-який час. Механі-стичний детермінізм в сучасній науці був подоланий від-криттям броунівського руху і принципу "невизначеності" у квантовій механіці, згідно з яким не можна водночас визначити місцезнаходження частки та її імпульс. Це озна-чало, що точно передбачити поведінку частки неможливо. Внаслідок цього категорії "випадковість" і "вірогідність" (статистичні закономірності) утвердилися в науці.

По-іншому осмислюються в сучасній науці й філософії телеологічні зв'язки. Дослідження в біології, кібернетиці та інших дисциплінах засвідчили, що системи (навіть не-органічні) характеризуються саморегуляцією, самооргані-зацією. Завдяки цьому в науці був реабілітований цільо-вий зв'язок, згідно з яким стосовно поведінки системи пра-вомірно ставити питання не тільки "чому?", але й "для чого?", "з якою метою?" вона поводить себе так. Цей тип поведінки іноді називають цільовою детермінацією.

Фундаментальна роль причинності в сучасній науці по-яснюється тим, що її покладено в основу законів, які опи-сують зміни. Причинність охоплює типовість, упорядко-ваність змін. Значення причинності полягає в тому, що одна і та сама причина за однакових умов неминуче ви-кликає одну й ту ж дію (наслідок). Ця повторюваність наслідків і виражається законом.

Причинні зв'язки уявляють, як правило, одноліній-но, у формі Л-*В-->С--" і так далі. Насправді -- це спроще-ний о(іри;і. Наслідок, як правило, зумовлений не однією, її Оагатьмп причинами, :і яких можна виділити головні й другорядні, або ж причини та умови. Так, наслідки пове-ней чи землетрусів зумовлені не тільки природними яви-щами, а й тим, як люди приготувались до них. Будь-яке явище (сонячний день, падіння каменя) є сумарною дією багатьох чинників.

Деякі мислителі стверджують, що причинний зв'язок є незворотним: причина породжує наслідок, а наслідок не може викликати цієї ж причини. І на цій незворотності причинності намагаються побудувати незворотність часу. Насправді, тут не все так просто. І час має момент зворот-ності, повторюваності (дні, роки та ін.). Без цієї повторю-ваності час не мав би мірності, його не можна було б вимі-рювати. І причинність має момент зворотності. Звичайно, щодо складної системи (Земля, жива істота) причинні дії є незворотними. Та коли йдеться про прості причинні зв'я-зки (хімічні реакції, механічні дії), процес може розвивати-ся в прямому і зворотному напрямах.

Категоріальна модель "причина -- наслідок", за якою намагаються опанувати зв'язки речей і явищ природи, спро-щує і схематизує ці зв'язки. Наприклад, траєкторія польоту снаряду визначається не лише силою поштовху і силою тяжіння. На неї діють повітряні потоки, місцеві геологічні аномалії, момент крутіння самого снаряду, температура, во-логість атмосфери та інші чинники. А нерідко вихоплю-ють лише один чи два зв'язки і будують модель поведінки тіла. Насправді ж зв'язки природи складні й різноманітні, їх можна зводити до спрощених схем тільки за усвідом-лення цієї спрощеності. Складність вичленення причини і наслідку з різноманітності зв'язків виявляється і в тому, що не лише причина визначає наслідок, а й сам наслідок, виникаючи, виявляє зворотну дію на причину. Так, хмара є причиною дощу, в свою чергу дощ, що випав, випаровую-чись, породжує хмару. І такі приклади прямого і зворотно-го зв'язку непоодинокі.

Різним онтологічним сферам буття відповідають різні типи детермінації. Так модель "причина -- наслідок" най-більш адекватно відтворює детермінацію речей і процесів у неживій природі. Поведінка живих істот краще опису-ється цільовою детермінацією. Тварина, звичайно, зазнає впливу фізичних сил, але визначальними в її поведінці є цілі, закладені в її інстинктах, а саме програма виживан-ня виду. Поведінка каменя зумовлена дією зовнішніх чин-ників, поведінка тварини детермінована внутрішньою про-грамою, закладеною в інстинктах.

Сфера соціального буття грунтується на детермінації, основою яких є мотиви. Людина, звичайно, може поводи-тись як механічна маса (наприклад, падати), і тут доцільне застосування моделі "причина -- наслідок". Організм лю-дини поводить себе доцільно (адекватно реагує на хвороби), але визначальними для людини як соціальної істоти є вчин-ки, в основу яких покладені мотиви, усвідомлена мета.

В інших сферах буття детермінація набуває іншого ха-рактеру. Так, у сфері фігур і чисел вона виступає як функ-ціональна залежність. Існує своєрідна детермінація в по-ведінці казкових і міфологічних героїв, яка не вкладаєть-ся в рамки звичних мотивацій.

Нова онтологія, надавши правомірності різним сфе-рам буття, відкрила перспективу дослідження специфіки детермінації в кожній з цих сфер. У цьому вона принци-пово відрізняється від радянського марксизму, який абсо-лютизував причинність (модель "причина -- наслідок") і підганяв під неї всі сфери буття.

Похожие статьи




Причинність у світі буття. - Категорії як складові людського буття

Предыдущая | Следующая