Простір і час. - Категорії як складові людського буття

Це основні форми (властивості, харак-теристики) матеріального світу, матеріального сущого. Са-ме вони відмежовують матеріальні речі від ідеального бут-тя (буття Бога, чисел, цінностей). Оскільки категорії не можна визначити через підведення під більш загальні по-няття, філософи розкривають їх зміст через вичленення суттєвих моментів (структур), з яких вони складаються.

Поняття "простір" охоплює дві фундаментальні риси матеріального сущого -- його протяжність і місце серед інших сущих. Протяжність є продовженням одного і того ж сущого. Кожне тіло має три виміри протяжнос-ті -- довжина, ширина і висота. Вони визначають вели-чину, розмір предмета. Місце -- це просторова визначе-ність предмета у відношенні до інших предметів. У цьо-му аспекті простір постає як середовище, утворене відношенням речей. Задавши розмір тіла і вказавши йо-го місце в середовищі, визначають його просторові харак-теристики.

Час також відображає дві фундаментальні риси проце-сів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме три-валість і черговість подій. Тривалість аналогічна про-тяжності. Вона охоплює продовження одного і того ж. Три-валість -- це фази одного і того ж (тривалість дня, існування дерева, землі). У ній розрізняються фази (мо-менти) -- сучасність, минуле і майбутнє. Черговість вка-зує на місце події серед інших подій в часовому просторі (те відбулось раніше, а це пізніше). Вказавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику.

Як бачимо, між просторовими і часовими характе-ристиками існує подібність. І ця подібність (схожість) не випадкова. Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Взаємодоповненість полягає в тому, що простір визна-чають через час і навпаки. Вимірювання простору в кі-лометрах і метрах, часу в годинах і хвилинах не є їх визначенням, а кількісним градуюванням. Щоб визна-чити час, потрібно співвіднести його з чимось відмінним і водночас подібним до нього, а таким якраз і є простір. Так визначають час через розташування шарів (у геології чи археології), через кільця дерев, зморшки на обличчі, місце сонця на небосхилі. Все це є просторовими характе-ристиками. Простір -- єдина категорія, через яку можна визначити час.

Аналогічна ситуація і з простором. Його визначають через час. Так, ще в давнину визначали довжину шляху в днях, а астрономи вимірюють відстань до зірок у парсе-ках (парсек -- відстань, яку промінь долає за 3,26 року).

Взаємодоповненість простору і часу стала очевидною в теорії відносності. Тут визначення часу події (раніше, пі-зніше, одночасно) пов'язується з місцезнаходженням спо-стерігача. Так, спалах зірки, зафіксований на Землі сьогод-ні, для спостерігача, що знаходився б поблизу, відбувся мільйон років тому. Тому для визначення часу події необ-хідно вказати місцезнаходження спостерігача.

Розрізняють дві основні концепції простору і часу -- субстанційну і реляційну. В фізиці субстанційна концеп-ція виражена в теорії Ньютона, реляційна -- в теорії від-носності Ейнштейна. Субстанційна розглядає простір і час як щось самостійне (як різновид субстанції). Навіть коли б матеріальні речі зникли, простір і час залишились би, вважали її прибічники. Реляційна розглядає простір і час як властивості матеріальних утворень. Матеріальні маси, їх величини вилпачаюті. характеристики простору і часу. Тут простір і час с похідними, відносними, визначеними матеріалі. пою масою. Сучасна фізична наука дотримуєть-ся релнціппої концепції.

Проблема простору і часу привертала постійну увагу мислителів. Так, Демокріта, який розглядав простір як пустоту, в якій рухаються атоми, можна вважати першим представником субстанційного уявлення про простір. Арі-стотель визначав простір як місце. В Новий час Декарт розглядав простір як протяжність, яку він визначив як атрибут матеріальності. Механіка Декарта, по суті, запе-речувала абсолютний простір. Ця думка підсилилась в концепції Лейбніца, який вважав простір і час властивос-тями, породженими монадами. Емпірики, зокрема Берк-лі, також прийшли до заперечення субстанціиної моделі на тій підставі, що абсолютний простір і час не дані в досвіді. До ньютонівського трактування простору і часу схилялись хіба що французькі матеріалісти, від яких ор-тодоксальний марксизм перейняв тезу, що матерія існує її просторі та часі. Але якщо прийняти цю тезу, то простір і час є відокремленими від матерії, чимось, що простя-гається за її межі. І. Кант розглядав простір і час як апріорні форми споглядання, що упорядковують подраз-нення, які йдуть від речей в собі. Філософія життя (Берг-сон), феноменологія та екзистенціалізм піддали різкій кри-тиці уявлення про час, які сформувалися на основі меха-ніки. Вони наголошували на особливій функції часу в культурі та внутрішньому житті особи (внутрішнє пере-живання часу). Філософія XX ст. значно більше уваги приділяла часу, ніж простору. Вона вказала на якісну від-мінність часу в природі та часу в культурі.

У розумінні простору і часу співіснують дві традиції -- натуралістична і культурологічна. Натуралістична тра-диція розглядає простір і час як визначення (властивості, характеристики, форми) речей самої природи (при цьому природа зводиться до неживої матерії), а науками, що ви-вчають просторово-часові властивості матерії, вважають гео-метрію та фізику. Так, у радянській філософії домінував погляд, згідно з яким справжній простір і час (фундамен-тальні риси простору і часу) вивчає теорія відносності, а філософії не залишалось нічого іншого, крім популяриза-ції просторово-часових уявлень цієї теорії. Це типовий вияв натуралізму (сцієнтизму) в розумінні простору і ча-су. Згідно з цією традицією, розуміння простору і часу в культурі повинно грунтуватись на уявленнях про простір і час, які задала натура, тобто природа (і наука).

Культурологічна традиція, навпаки, пов'язує розумін-ня простору і часу з практичною діяльністю людини (з культурою). Тут розвиток уявлень про простір і час роз-глядається в тісному зв'язку з розвитком культури. Так, уявлення про час в традиційному суспільстві пов'язува-лось з циклом сільськогосподарських робіт. І простір ми-слився в культурних визначеннях -- наш, упорядкова-ний, і чужий, варварський. Щодо натуралістичних уяв-лень, то в межах цієї традиції вони постають як уявлення про простір і час європейської культури, що виникли під впливом розвитку науки. Отже, вихідним у розумінні простору і часу в цій традиції є практика і культура, а не фізика (натура).

На жаль, ця суперечність двох традицій є нездолан-ною, вона характеризує суперечливе єство категорій, які поєднують об'єктивні властивості речей природи і суб'єк-тивні форми мислення, визначені культурою.

Для розуміння простору і часу важливе значення має також наголошування на їх особливостях в різних сферах буття -- неживій і живій природі, у сфері людини. Уже в геології час набуває якісних визначень (період девону, кар-бону тощо), які відрізняють його від безликого часу механі-ки. Це ще більшою мірою стосується біології. На думку деяких мислителів, час як незворотність подій взагалі мож-на пов'язувати тільки з виникненням органічного життя. Механічні та фізичні процеси зворотні, вони можуть розви-ватися в прямому і зворотному напрямах. Тільки життя, нважають вони, задає незворотності в цих процесах.

Час відіграє важливу роль й у сфері психічного життя. Психіка людини -- це потік переживань, організований па основі усвідомлення часу (події відбулись раніше, піз-ніше чи одночасно). Без цього усвідомлення людина не може нормально жити. Достатньо зіслатись на випадки, коли в неї зникає пам'ять.

Зі складними проблемами в розумінні часу стикають-ся також дослідники культури. Так, в межах одного аст-рономічного часу можуть існувати й існують різні історич-ні часи (епохи). В наш час існують племена, що живуть в кам'яному віці, рабовласництві, кріпацтві та ін. Вони є на-шими сучасниками у фізичному, а не культурному часі. І перевести їх в час нашої цивілізації, зберігши їх самобут-ність, завдання майже нерозв'язне. Про це свідчить сум-ний досвід з американськими індіанцями, аборигенами Ав-стралії, народами Півночі Росії.

Категорії простору і часу широко використовуються й у сфері духу. Зокрема, простір відіграє визначальну роль и архітектурі та скульптурі, час -- в музиці. Простір, і особливо час, є формами організації суспільного життя. Псе сучасне життя прив'язане до часу -- рух транспорту, початок і кінець робочого дня, суспільні заходи тощо -- все це регламентовано часом. Час став долею європейсь-кої людини. Поступово він стає таким для людства зага-лом, за винятком окремих острівців (відірваних від циві-лізації племен), які живуть поза часом. Людина живе з гострим відчуттям часу, в постійній турботі про час. Для того щоб панувати над часом (над майбутнім), вона постій-но вчиться і працює, а в результаті не вона панує над часом, а він над нею. І річ не в певному сприйманні часу, а н організації суспільного життя, яка нав'язує таке сприй-мання часу.

Отже, категорії простору і часу, будучи структурами сущого, по-різному виявляють себе на різних рівнях буття.

Похожие статьи




Простір і час. - Категорії як складові людського буття

Предыдущая | Следующая