Вступ - Онтологічні аспекти буття

Необхідність виразного поновлення питання про буття прийшло сьогодні в забуття, хоча наш час числить за собою як прогрес, що воно знову позитивно ставиться до "метафізики". Люди однаково вважають себе врятованими від зусиль знову розпалюваної [боротьбою гігантів навколо буття]. При цьому порушене питання все-таки не перший що попасся. Він не давав перепочинки дослідженню Платона й Аристотеля, щоб, щоправда, з тих пор і стихнути - і як тематичне питання дійсної розвідки.

Те, чого досягли ці двоє, протрималося серед різноманітних підтасувань і "підмалювань" аж до "Логіки" Гегеля. І що ніколи було вирвано у феноменів вищою напругою думки, нехай фрагментарно й у перших наближеннях, давно тривіалізовано.

На грунті грецьких підходів до інтерпретації буття склалася догма, що не тільки повідомляє питання про зміст буття зайвим, але навіть прямо санкціонуючи опущення цього питання. Говорять: "буття" найбільш загальне й найбільш порожнє поняття. Як таке воно не піддається ніякій спробі дефініції. Це найбільш загальне, а тому невизначене поняття й не має потреби ні в якій дефініції. Кожний уживає його постійно й вуж звичайно розуміє, що щораз під ним розуміє. Тим самим те, що як потаєне приводило античне філософствування в занепокоєння й уміло в ньому удержати, став ясним, як день, саморозумінням, причому так, що хто про цьому хоча б ще запитує, помічається в методологічному промаху. На початку даного дослідження не місце докладно розбирати забобони, постійно що знову насаджують і зрощують відсутність потреби в питанні про буття. Вони мають свої коріння в самій ж античної онтології. Остання знову ж може бути задовільно інтерпретована - в аспекті грунту, з якої виросли онтологічні осново поняття, в відношенні адекватності виявлення категорій і їхньої повноти - лише по дороговказної нитки раніше проясненого й відповідь, що одержала, питання про буття. Ми хочемо, тому довести обговорення забобонів лише до того, щоб звідси стала видна необхідність поновлення питання про зміст буття. Їх є три: 1) "Буття" є "найбільш загальне" поняття. [Буття є найбільш загальне із усього буття не є також і рід]. "Якась зрозумілість буття щораз уже входить у всяке наше сприйняття сущого".

Але "загальність" "буття" не є таким родом "Буття", не окреслює верховну область сущого, наскільки останнє концептуально артикульованого по роду й виду. "Загальність" буття "перевершує" усяку родову загальність. "Буття" по позначенню середньовічної онтології є "transcendens". Єдність цього трансцендентального "загального" в протилежність множинності змістовних понять верховних пологів уже Аристотелем була зрозуміла як єдність аналогії. Цим відкриттям Аристотель при всієї залежності від платонівський постановки онтологічного питання переніс проблему буття на принципово нову базу. Темряву цих категоріальних взаємозв'язків він звичайно теж не освітив. Середньовічна онтологія багато складно обговорювала цю проблему насамперед у томиському і скотиському схоластичних напрямках без того щоб прийти до принципової ясності. І коли, нарешті, Гегель визначає "буття" як "невизначене безпосереднє" і кладе це визначення в основу всіх подальших категоріальних експлікацій своєї "логіки", те він тримається тієї ж спрямованості погляду, що антична онтологія, хіба що упускає з рук уже поставлену Аристотелем проблему єдності буття на противагу різноманіттю змістовних "категорій".

Коли відповідно говорять: "буття" є найбільш загальне поняття, те це не може значити, що воно саме ясне й не вимагає ніякого подальшого розбору. Поняття буття скоріше саме темне. 2) Поняття "буття" невизначено. Це виводили з його вищої загальності. І по праву ~ якщо definitio fit per genus proxi-mum et differentiam specificam. "Буття" дійсно не можна розуміти як суще; enti non additur aliqua natura: "буття" не може прийти до визначеності шляхом приписування йому сущого. Буття дефініторно невиведене з вищих понять і непредставиме через нижчі. Але чи треба звідси, що "буття" уже не може представляти ніякої проблеми? Зовсім нітрохи; укласти можна тільки: "буття" не є щось на зразок сущого *. Тому виправданий у відомих границях спосіб визначення сущого - "дефініція" традиційної логіки, сама має свої підстави в античній онтології, - до буттю не застосуємо. Невизначеність буття не звільняє від питання про його змісті, але прямо до такому примушує. 3) Буття є саме собою поняття, що розуміє.

У всякому пізнанні, висловленні, у всякому відношенні до сущого, у всякому собі-самому-відношенні робиться вживання з "буття", причому це вираження "без усяких" зрозуміло. Кожний розуміє: "небо було синє"; "я буду радий" і т. п. Однак ця середня зрозумілість лише демонструє незрозумілість. Вона робить очевидним, що у всякому відношенні й бутті до сущого як сущому a priori лежить загадка. Що ми завжди вже живемо в якійсь буттєвій тямущості і зміст буття разом з тим обкутаний тьмою, доводить принципову необхідність поновлення питання про зміст "буття". Апеляція до само зрозумілості в колі філософських осново понять, тим більше відносно поняття "буття" є сумнівний образ дій, як тільки "саме собою зрозуміле" і тільки воно, "таємні судження повсякденного розуму" (Кант), покликано стати й залишитися спеціальною темою аналітики ("справою філософів"). Розбір забобонів, однак зробив разом з тим ясним, що не тільки відповіді на питання про буття бракує, але навіть саме питання темне й не спрямований.

Відновити буттєве питання значить тому: задовільно розробити спершу хоча б постановку питання.

Похожие статьи




Вступ - Онтологічні аспекти буття

Предыдущая | Следующая