Основні категорії онтології. - Категорії як складові людського буття

Субстанція. Категорія субстанції (лат. зиЬзіапііа -- те, іі(іі покладено в основу) була провідною в онтології Нового *ті у її нагальних рисах субстанцію мислили як основу і пшп/. абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є причиною самого себе, воно не породжується і не визнача-ється чимось іншим. Будучи першопричиною, субстанція визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів -- Бог. Так розуміли субстанцію раціоналісти Нового часу (Декарт, Спіноза, Вольф).

Крім основного значення, поняття "субстанція" мало й більш конкретні:

незмінна основа мінливих явищ. В цьому значенні субстанцією можна вважати атоми Демокріта, монади Лейбніца, речовину (матерію) матеріалістів XVII--XVIII ст.;

Субстрат як носій певних властивостей, те, що зв'язує властивості в щось єдине. У даному разі під суб-станцією розуміється тіло, річ, речовина.

Найбільшого поширення поняття субстанції набуло в раціоналістичній філософії Нового часу. Емпіризм запе-речував це поняття, оскільки в досвіді не представлені ні першопричина, ні незмінна основа явищ, ні субстрат вла-стивостей. І. Кант розумів під субстанцією апріорну фор-му, яка так упорядковує досвід, що в мінливому завжди є щось незмінне. Завдяки ідеї субстанції як чомусь незмін-ному, на думку Канта, можлива наука. Г.-В.-Ф. Гегель осмислює субстанцію як суб'єкт (ідея, Бог), який сам себе розвиває через творення світу і його пізнання. Завдяки цьому він усю різноманітність буття розглядає як ступені розвитку одного і того ж.

У сучасній філософії поняття "субстанція" в традицій-ному значенні вживається хіба що в марксизмі та неотомі-змі. Марксизм субстанцію ототожнює з матерією і цим ставить під сумнів доцільність його вживання як окремого поняття. Неопозитивізм, продовжуючи емпіричну лінію, стверджує, що поняття субстанції, як і більшість філософсь-ких понять, не верифікується, воно, отже, позбавлене сенсу.

В онтології М. Гартмана поняття "субстанція" охоп-лює відносну стабільність (усталеність, незмінність) в про-цесах, в мінливому, а також означає субстрат, носій мінли-вості. В цьому значенні, вважає він, поняття субстанції пра-вомірно вживати лише у сфері неживої природи, де відносно незмінним виступає матерія чи енергія. В інших сферах буття (зокрема в психічній та духовній) незмінність та-кож наявна ("Я" в потоці психічних переживань, незмінне в культурі), але вони позбавлені моменту субстратності. І тому застосування поняття субстанції в цих сферах недо-речне.

У європейській філософії існують субстанційні та не-субстанційні концепції (моделі світу). До несубстанційних відносять вогонь Геракліта, вічне становлення Ніцше, творчий порив Бергсона, екзистенцію. Однак панівне ста-новище посідала саме субстанційна модель. Однозначної нідповіді на питання, чому саме ця модель була панівною н європейській філософії, немає. Але можна вказати на деякі чинники, які сприяли прийняттю саме цієї моделі. 11 а думку деяких дослідників, субстанційна модель зумов-лена структурою індоєвропейських мов. Сучасні філософ-сько-лінгвістичні вчення свідчать, що мова суттєво впли-ває на спосіб сприймання світу. Вона мовби підказує, як сприймати світ (як членувати і упорядковувати). А суджен-ня (речення) в індоєвропейських мовах будується за прин-ципом: предмет (підмет) виконує дію або має ознаки. (Сон-це світить, трава зелена). Увага акцентована на предмет; не може бути дії чи властивості без предмета. Звідси без-особові займенники в англійській (ії), німецькій (тап) та інших мовах. Якщо в українській мові зрідка зустріча-ються вирази типу "дощить", "світає", "мені не спиться", то в романо-германських мовах такі "безпідметні" суджен-ня неможливі. Там обов'язково повинен бути підмет (пред-мет). Вважають, що саме така структура мови вплинула па "предметне" (а не "процесуальне") бачення світу в єв-ропейській культурі. Так, європеєць скаже: "грім гри-мить, вітер віє, хвиля біжить", хоча тут відсутні "предме-ти", які виконують дію. Це чиста "процесуальність", пе-реведена у форму "предмет діє". Тому саме предметне бачений світу ііумонило субстанцій ну модель європейсь-кої філософії.

Ідея субстанції виражає незмінність у мінливому (в про-цесі). Будь-яка зміна є зміною чогось, якогось субстрату. Усталеність (незмінність) в навколишньому світі виража-ється через відносну стабільність речей (від атомного до космічного рівня) і через наявність законів збереження (збереження маси та енергії, імпульсу та ін.). Однак роз-виток науки довів, що єдиної основи світу на зразок непо-дільних атомів чи незнищуваної маси немає. Субстанції як абсолюту, як сущого поряд з мінливими речами не іс-нує. Речам (тілам, процесам, сущому взагалі) притаманні властивості субстанційності й процесуальності. Можна по-годитись з 0. Контом (закон трьох стадій), що субстанція як абсолютна першооснова -- це примарний спосіб пояс-нення світу, щось на зразок флогістону у фізиці.

Це, однак, не заперечує правомірності вживання понят-тя "субстанція" у відносному значенні. Так в процесах хімічних перетворень атоми виступають як відносно незмінна субстанція. У фізичних процесах такою субстанці-єю може виступати маса (матерія) чи енергія, але це не абсолютні величини. Вони зберігають усталеність (незмін-ність) лише в певних межах, за якими вони постають як щось мінливе. Сучасна філософія загалом тяжіє швидше до несубстан-ційної моделі світу. Світ, за висловом Вітгенштейна, -- це сукупність фактів.

Похожие статьи




Основні категорії онтології. - Категорії як складові людського буття

Предыдущая | Следующая