Поняття та основні напрямки визначення буття. - Одвічна тема буття у філософії спроба аналізу

Проблема буття -- одна з перших проблем, які нама-галась розв'язати філософія. Поняття "буття" дуже часто фігурує в нашій мові. Бо кожне речення можна, як це і робить логіка, звести до форми 8 є (не є) Р. Деякі речен-ня, наприклад, "Троянда є червона", "Василь не є міль-йонер" безпосередньо відповідають цій формі, інші, ска-жімо, "Дерево росте біля будинку" можна звести до неї ("Дерево є таким, що росте біля будинку"). Зв'язка "є" означає "має буття". На цій підставі можна зробити ви-сновок: все, про що ми ведемо мову, ми підводимо під буття або небуття, надаємо йому статус буття чи небуття.

Крім цього прихованого, певною мірою неусвідомле-ного вживання слова буття, використовують його і більш свідомо, ведучи мову про світ як буття, про життя як буття ("життя-буття"), про смерть як небуття. Звертаю-чись до когось, наголошують: "Будь людиною!" Але й при цьому значення слова "буття" не розкривається.

Філософія, на відміну від буденної свідомості, пору-шує проблему буття свідомо, намагається з'ясувати смисл, який людська культура вкладає в це поняття. Вчення про буття називається онтологією (грец. оп, опі, оз -- суще і 1оЈоз -- поняття, розум). Термін вживається у філософії з XVII ст., хоч сама проблема буття розглядалась з часів Парменіда.

Тривалий час онтологія була однією зі складових мета-фізики, до якої входили також теологія (вчення про Бога) і психологія (вчення про душу). Оскільки теологія і пси-хологія пізніше відокремилися від філософії, то метафізи-ка фактично збіглася з онтологією.

Кант відмовив онтології в праві бути наукою на взі-рець природознавства, довівши, що її претензії на само-стійне бачення світу призводять до антиномій. У його вченні онтологія фактично була зведена до гносеології. Що таке буття (світ), його принципи, людина може знати тільки з розуму (розсудку), який надав апріорні форми цьому буттю.

У післякантівській філософії намітились дві тенденції:

Відмова від онтологічних побудов (неокантіанство, позитивістська традиція).

Спроба віднайти свій філософський, відмінний від наукового, підхід до буття (через інтуїцію тощо), на яко-му можна було б будувати онтологію.

У Гегеля, для якого буття було тотожним мисленню (буття приписувалось насамперед ідеї, Богу) вчення про буття (онтологія) звелось до логіки. Мислитель досліджу-вав буття тільки як логічну категорію. Марксизм, йдучи за Кантом і Гегелем, заперечував самостійний статус он-тології, однак не послідовно. Так, Ф. Енгельс, а за ним і радянські філософи без належного методологічного обгрун-тування розгорнули вчення про форми матерії. Неомарк-систи (Г. Лукач, Франкфуртська школа) здійснили спробу розбудувати онтологію на засадах практики. Вони роз-глядають світ у формах практики (культури), і буття по-стає насамперед як визначення культури.

Концепція інтуїтивного бачення буття, протилежна науковому (розсудковому) підходу до нього, наявна у фі-лософії Ф. Ніцше, А. Шопенгауера й А. Бергсона. Але найбільший вплив на відновлення онтологічних вчень у XX ст. виявила феноменологія К. Гуесєрля, який мето-дологічно обгрунтував новий підхід до буття, дав нове тлумачення буття, чим було подолано кантівське запере-чення онтології. Феноменологія стала основою онтологіч-них побудов самого Е. Гуесєрля, а також "критичної он-тології" Н. Гартмана та "фундаментальної онтології" М. Гайдеггера.

В історії філософії проблему буття вперше порушили елеати. Парменід, який вважав буття основою світу, дій-шов парадоксального висновку: що існує тільки буття, а небуття не існує, бо якщо людина думає про небуття, то

Похожие статьи




Поняття та основні напрямки визначення буття. - Одвічна тема буття у філософії спроба аналізу

Предыдущая | Следующая