Проблема категорій в історії філософії. - Категорії як складові людського буття

До сфери онтології належить і вчення про категорії.

Категорії (грец. -- вислів, вираз) -- загальні структури або властивості сущого -- речей, процесів, живого, ідеальних пред-метів (всього, що утворює світ); загальні форми мислення.

Де? (простір), коли? (час), чому? (причина), який? (якість), скільки? (кількість) -- ці питання адресують кожному ново-му предмету, це "схеми", "моделі" мислення, якими людина керується при пізнанні будь-якого предмета.

На ранніх порах категоріальні схеми, згідно з якими упорядковувався світ, залежали від соціального життя лю-дини. Так, календар землеробів відображав порядок по-слідовності сільськогосподарських робіт. Річний астроно-мічний цикл -- послідовність свят і певних робіт. Те ж стосувалося і простору: вирішальне значення для його упо-рядкування мали не географічні параметри -- Захід-Схід, Північ-Південь, а місце поселення і розташування угідь навколо нього. Причинні зв'язки також осмислювались и антропоморфній формі. За явищами і подіями вбачалась дія духів, богів тощо. З часом цю культурно-антропоморфну форму категоріальних зв'язків було подолано, і вони по-стали як об'єктивні структури самої природи. Так при утворенні держави самі собою відпадали місцеві просто-ровочасові схеми, а на передній план виступило те, що бу-ло раніше приховано -- астрономічний річний цикл і гео-графічна просторова схема.

У буденному житті людина оперує категоріями, не усвідомлюючи того, що за ними прихована праця багатьох поколінь, маскується поступ культури. Філософія намага-ється вийти за межі буденної очевидності, щоб з'ясувати, як сформувався цей звичний для нас порядок, в основі якого лежать категорії. Цій меті підпорядковане філософ-ське вчення про категорії.

В історії філософії першу систему категорій запропо-нував Арістотель. Він, зокрема, писав: "Із висловлюваних слів... кожне означає або сутність, або кількість, або якість, або відношення, або місце, або час... або дію". Категорії Лрістотеля -- це щось на зразок сучасних мовних форм -- іменника, дієслова, прикметника, числівника тощо. Важ-ливо зазначити, що з часів давньогрецької філософії кате-горії тлумачаться як форми (структури упорядкування) самого буття і водночас як найзагальніші ідеї, структури мислення.

Середньовічна філософія проблему категорій (як загаль-и их ідей) розглядала як одну з тем дискусії між номіналі-стами і реалістами. Номіналісти вважали категорії імена-ми (назвами), яким нічого не відповідає в дійсності. А реа-лісти стверджували, що категорії як загальне існують і в речах, і в думках.

Раціоналізм Нового часу, продовжуючи традицію реа-лістів, вважав категоріями форми мислення (вроджені ідеї, схильності розуму), яким за установленим Богом поряд-ком відповідають форми буття. Просторові закономірнос-ті природи і геометрія, виведена з ідей свідомості, за Декар-ііїм, збігаються на основі наперед установленої гармонії. Отже, раціоналізм грунтувався на принципі тотожності форм мислення і форм структурування буття.

І. Кант розумів під категоріями апріорні форми спог-лядання та розсудку. Ці форми упорядковують (форму-ють) подразнення, що йдуть від речей в собі, внаслідок чого постає світ людського досвіду, світ науки. Катего-ріальна структура світу і категорії розсудку збігаються на тій підставі, що розсудок упорядкував світ згідно зі своїми категоріями. Заслугою І. Канта є те, що він роз-крив синтетичну роль категорій в мисленні та класифі-кував їх.

Г.-В.-Ф. Гегель, поділяючи позицію раціоналістів що-до тотожності мислення і буття, піддав критиці суб'єкти-візм системи категорій І. Канта, вважаючи категорії най-більш загальними поняттями, "щаблями" розвитку абсо-лютної ідеї. У Гегеля "об'єктивний розум" дійсності має ту ж саму логіку, складається з тих самих понять, що і "суб'єктивний розум".

Марксизм, ідучи за Гегелем, прийняв тезу про тотож-ність форм мислення (суб'єктивної діалектики) і форм бут-тя (об'єктивної діалектики). Основою цієї тотожності, на думку його прихильників, є практика, яка, з одного боку, враховує об'єктивні зв'язки і відношення речей, з іншо-го -- є реалізацією людських уявлень про ці зв'язки (ре-алізацією розуміння об'єктивних структур). Завдяки цьо-му в практиці відбувається ототожнення (примірювання) структур самих речей і форм мислення.

Практика в широкому розумінні (як суспільне життя, як культура загалом) виявилась плідною ідеєю для пояс-нення походження категорій мислення. Як відомо, кате-горії простору і часу виникли не в пізнанні, а в практич-ній орієнтації людини. Це ж стосується й інших катего-рій. Так, категорії одиничного і загального виникли як перенесення на світ відношення "індивід і рід". Людина, яка себе співвідносила з родом, шукає цю ж модель відно-шення серед тварин і речей світу. Тому дуб (одиничне) і дерево (загальне). Категорії тому і є апріорними стосовно до досвіду, бо вони не сформовані досвідом, а привнесенні в нього зі сфери культури.

Однак ідеї практики як засобу ототожнення форм бут-тя і форм мислення притаманні й певні недоліки. Зафік-сувавши момент збігу форм буття і форм мислення на певному рівні (як правило, рівень буденної свідомості), во-на його консервує і робить людину нечутливою до появи розбіжностей. Цим породжене несприйняття буденною сві-домістю і марксизмом теорії відносності, де простір і час мисляться не так, як у практиці, а також квантової меха-ніки, де розуміння причинності вийшло за межі побуто-вих уявлень людини.

У сучасній філософії проблема категорій зазнала ра-дикальної трансформації. Неопозитивізм як одна з най-поширеніших течій XX ст., йдучи в руслі емпіризму Лок-ка-Юма, фактично ігнорує проблему категорій. З погляду неопозитивістів, категорії як найзагальніші поняття не иерифікуються. Вони можуть визнаватись хіба що як су-б'єктивні схеми впорядкування досвіду.

Екзистенціалісти аналізують екзистенцію, буття, яке не є предметом, сущим. А оскільки категорії -- це визна-чення (характеристики) предметів (сущого), то вони не ма-ють відношення до екзистенції. Екзистенція, отже, позбав-лена категоріальних визначень, за винятком часовості.

Постмодерністські течії (Франкфуртська школа, пост-структуралізм та ін.) зводять категорії до ідеологіч-них схем, які дух культури, або панівні класи, нав'язу-ють людині в її відношенні до світу. Цим зумовлені заклики відкинути, подолати ці схеми. Тому постмодер-ністи позбавляють категорії будь-якого об'єктивного зна-чення.

Поштовх дослідженням категорій у філософії XX ст. дали нові онтологічні концепції, засновані на феноменоло-гії (Е. Гуссерль, М. Гартман та ін.). Вони поділили буття нп різні сфери -- неживу, живу природу, сферу духу, іде-альних предметів і піддали аналізу категоріальні структу-ри цих сфер. Водночас вони відійшли від ідеї універсаль-ності категорій стосовно всього сущого, стверджуючи, що підношення, характерні, наприклад, для матеріального бут-тя, не властиві буттю ідеальних предметів. Цікавою щодо цього є система категорій Н. Гартмана, яка справила вплив не тільки на філософів, а й на науковців.

Похожие статьи




Проблема категорій в історії філософії. - Категорії як складові людського буття

Предыдущая | Следующая