Онтична перевага буттєвого питання - Онтологічні аспекти буття

Наука взагалі може бути визначена як сукупність обгрунтованого взаємозв'язку щирих положень. Ця дефініція й не повна, і вона не уловлює науку в її змісті. Науки як образи поводження людини мають спосіб буття цього сущого (людини). Це суще ми схоплюємо термінологічно як присутність. Наукове дослідження не єдиний і не найближчий можливий образ буття цього сущого. Сама присутність поверх того відмінно від іншого сущого. Цю відмінність треба попередньо виявити. Відповідне прояснення повинне випереджати наступні й уперше властиві, що розкривають аналізи. Присутність є суще, котре не тільки трапляється серед іншого сущого. Воно навпроти, онтично відрізняється тим, що для цього сущого в його бутті мова йде про саме це буття. До цього буттєвого пристрою присутності однак тоді належить, що у своєму бутті воно має буттєве відношення до цього буття. І цим знову ж сказане: присутність розуміє якимсь образом і з якоюсь явністю у своєму бутті. Цьому сущому властиво, що з його буттям і через нього це буття йому самому розімкнуте. Зрозумілість буття сама є буттєва визначеність присутності *. Онтична відмінність присутності в тім, що воно існує онтологічно. Бути онтологічним значить тут не: вишиковувати онтологію. Якщо ми тому резервуємо титул онтології для експліцитного теоретичного запитання про зміст сущого те наявне у виді буття - онтологічною присутністю варто позначити як доонтологичне. Це знову ж означає, не скажемо однаково, що просто оптично суще, але суще способом розуміння буття. Саме* буття, до якого* присутність може так або так ставитися й завжди якось віднесло, ми йменуємо екзистенцією. І оскільки сутнісно визначити це суще через завдання предметного що не можна, скоріше істота його лежить у тім, що воно завжди має бути своїм буттям як своїм, для позначення цього сущого вибраний як вираження чистого буття титул "присутність". Присутність розуміє себе завжди зі своєї екзистенції, можливості його самого бути самим собою або не самим собою. Ці можливості присутність або вибрало саме або воно в них потрапило або в них якось уже виросло. Про екзистенцію вирішує способом оволодіння або недогляду тільки саме повсякчасне присутність. Питання екзистенції повинен виводитися на чистоту завжди тільки через саме екзистенціювання. Провідну при цьому зрозумілість себе самої ми йменуємо екзистенційною. Питання екзистенції є онтична "справа" присутності. Отут не потрібно теоретичної прозорості онтологічної структури екзистенції. Питання про структуру націлений на розкладку того, що конституює екзистенцією.* Взаємозв'язок цих структур ми йменуємо екзистенційністю. Їхня аналітика має характер не екзистентного, але екзистенціального розуміння. Завдання екзистенціальної аналітики присутності в плані її можливості й необхідності переднамічена онтичним пристроєм присутності. Оскільки стало бути екзистенція визначає присутність, онтологічна аналітика цього сущого завжди вже вимагає прийняття в увагу екзистенційності. Останню же ми розуміємо як буттєвий пристрій сущого, яке екзистує. В ідеї такого буттєвого пристрою вже лежить знову ж ідея буття. І в такий спосіб можливість проведення аналітики присутності залежить від попереднього пророблення питання про зміст буття взагалі. Науки суть способи присутності бути, у яких воно віднесено й до сущого, яке не обов'язково воно саме. До присутності однак сутнісно належить: буття у світі. Приналежне до присутності розуміння буття, тому рівно на початку включає розуміння чогось на зразок "миру" і розуміння буття сущого, доступного усередині миру. Онтології, що мають темою суще відсутність розмірного характеру буття, самі, тому фундирувані й мотивовані в онтичній структурі присутності, що вбирає в себе визначеність доонтологічне розуміння буття. Тому фундаментальну онтологію, з якої можуть виникати всі інші, треба шукати в екзистенціальній аналітиці присутності. Присутність має в такий спосіб багаторазове перевага перед усяким іншим сущим. Перша перевага онтичне: це суще визначається у своєму бутті екзистенцією. Друга перевага онтологічне: присутність на основі своєї визначеності екзистенцією саме по собі "онтологіно". До присутності належить ще знову ж рівновихідно - як конститутив зрозумілості екзистенції: розуміння буття всього відсутність розмірного сущого. Присутність має звідси третя перевага як онтично-онтологічна умова можливості всієї онтології. Присутність виявляється так першим, що до всякого іншого сущого підлягає онтологічному опитуванню. Екзистенціальна аналітика зі своєї сторони знову ж в остаточному підсумку екзистентна, тобто онтично вкорінена. Тільки коли філософськи, що досліджує запитання саме екзистентно взяте на себе, як буттєва можливість конкретно екзистуючого присутності, існує можливість розмикання екзистенційності екзистенції й з нею можливість підступити впритул до задовільно фундируваної онтологічного проблематиці взагалі. Тим самим, однак прояснилося й онтичне перевага питання про буття. Онтично-онтологічна перевага присутності побачили вже рано, без того щоб при цьому сама присутність була розпізнана в його генуінній онтологічній структурі або хоча б стало націленої на це проблемою. Аристотель говорить: г ч/и/т) та ovra кшс, ecTTiv. Душу (людини) є відомим образом суще; "душу", тридцятилітній людське буття, відкриває у своїх способах бути, oao0ri<7i(; і v6r|CTic;, все суще в плані факту й такості його буття, тобто завжди в його бутті. Це положення, що відсилає до онтологічній тезі Парменіда, Фома Аквінський включив у характерне міркування. У рамках завдання дедукції "трансценденцій", тобто чорт буття, лежачих ще вище всякої можливої предметно-змістовно-родовий визначеності сущого, усякого modus specialis entis, і необхідно властивих кожному щось, яким би воно не було, у якості одного такого transcendens підлягає виявленню також verum. Це робиться через апеляцію до сущого, яке по самому його способі буття має властивість "сходитися" з будь-яким якої завгодно сущим. Це виняткове суще, ens, quod natum est convenire cum omni ente, - душу (anima) Виступаюче тут, хоча онтологічно ще не прояснена перевага "присутності" перед усяким іншим сущим явно не має нічого загального з дурний суб'єктацією вселеної сущого. Демонстрація онтико-онтологічної відмінності питання про буття заснована в попередньому показі онтико-онтологічної переваги присутності. Але аналіз структури буттєвого питання як такого (2) натрапив на виняткову функцію цього сущого усередині самої постановки питання. Присутність відкрила при цьому як суще, котре повинне бути колись онтологічно задовільно розроблено, щоб питання могло стати прозорим. Тепер однак виявилося, що онтологічна аналітика присутності взагалі становить всю фундаментальну онтологію, що присутність тому служить тим сущим, котре в принципі повинне бути попередньо опитано про його буття. Коли інтерпретація змісту буття стає завданням, присутність не тільки первинно опитуване суще, воно поверх того суще, яке у своєму бутті завжди вже має відношення до тому, про що в цьому питанні запитується. Але буттєве питання є тоді ніщо інше як радикалізація приналежної до самої присутності сутнісної буттєвої тенденції, доонтологічної буттєвої тямущості. Другий розділ Двояке завдання в розробці буттєвого питання Метод розвідки і його план

Онтологічна аналітика присутності як вивільнення обрію для інтерпретації змісту буття взагалі. При характеристиці завдань, що лежать в "постановці" буттєвого питання, було показано, що потрібна не тільки фіксація того сущого, котре покликано служити первинно опитуваним, але що потрібно також виразне засвоєння й забезпечення правильного типу підходу до цього сущого. Яке суще усередині буттєвого питання бере на себе переважну роль, було розібрано. Але яким образом це суще, присутність, повинне стати доступним і в розуміючому тлумаченні бути як би взяте на приціл? Доведене для присутності онтично-онтологічна перевага змінювало б до думки, що це суще повинне онтично-онтологічно бути й первинно даним, не тільки в змісті "безпосередньої" охопленості самого цього сущого, але й у плані настільки ж "безпосередньої" відданості його образа буття. Присутність правда онтически не тільки близько або саме близьке - ми навіть суть воно завжди самі. Проте або саме тому воно онтологічно саме далеке. Правда до його самого свого буття належить мати поняття про нього й триматися завжди вже у відомого тлумачення свого буття.

Але звідси ще зовсім не треба, що це найближче доонтологічне буттєве тлумачення себе самого можна прийняти за адекватну дороговказну нитку, точно як якби ця зрозумілість буття виникала з тематично онтологічного осмислення самого свого буттєвого пристрою. Присутність має скоріше по своєму способі бути тенденцію розуміти своє буття з того сущого, до якого воно по суті постійно й найближче ставиться, з "миру".* У самій присутності й тим самим у зрозумілості йому буття закладено те, що ми виявимо як онтологічне зворотне випромінювання зрозумілості миру на тлумачення присутності. Через цього онтично-онтологічної переваги присутності його специфічний буттєвий пристрій - зрозуміле в змісті приналежної до нього "категоріальної" структури - залишається присутності сховано. Присутність собі самому онтично "усього ближче", онтологічно всього далі, але доонтологічно все-таки не чужо.

Поки що тим самим зазначене лише, що інтерпретація цього сущого коштує перед своєрідними труднощами, заснованими в самому образі буття тематичного предмета й тематезуючого поводження, а не скажемо в недостатньої оснащеності нашої пізнавальної здатності або в недостачі, очевидно легко переборної, адекватної концептуальності. Оскільки ж однак до присутності належить не тільки зрозумілість буття, але остання формується або розпадається з тим або іншим способом буття самої присутності, воно розташовує багате тлумачення. Філософська психологія, антропологія, етика, "політика", поезія, біографія й історіографія на своїх різних шляхах і в мінливій мері розслідують поводження, здатності, сили, можливості й долі присутності. Але питанням залишається, чи велися ці тлумачення настільки ж екзістенціально вихідне, як вони можливо були оригінальні екзистентно. Одне не обов'язково повинне збігатися с іншим, але одне й не виключає іншого. Екзистентне тлумачення може просувати екзистенціальну аналітику, якщо вже філософське пізнання зрозуміле в його можливості й необхідності. Лише якщо осново структури присутності досить розроблені в експліцитній орієнтації на саму буттєву проблему, попередні досягнення в тлумаченні присутності одержать своє екзистенціальне виправдання. Аналітика присутності повинна виходить залишатися першим завданням в питанні про буття.

Але тоді воістину пекучої стає проблема досягнення й забезпечення провідної манери підходу до присутності. Негативно говорячи: до цьому сущому не можна догматично додавати ніякої довільної ідеї буття й дійсності, як би вона не була "самозрозумілої", ніякі такою ідеєю "категорії" не можна нав'язувати присутності без онтологічного огляду. Тип підходу й тлумачення повинен бути навпроти вибраний так, щоб це суще змогло показати себе саме по собі із себе самого. А саме, він повинен виявити це суще в тім, як воно найближчим образом і здебільшого є, у його середньої повсякденності.

У ній треба вивести не довільні й випадкові, але сутнісні структури, які дотримуються як визначальні у всякому образі буття фактичної присутності.

Похожие статьи




Онтична перевага буттєвого питання - Онтологічні аспекти буття

Предыдущая | Следующая