Повторювач і повторення - Жан-Ноєль Вуарне - філософ-митець

Діалектика повторення, яку сповідує Кіркегор (у Повторенні), не омовлює до решти логічного та історичного розвитку цього неоднозначного квазі-поняття: до Кіркегора і після нього з'являлися інші повторювачі та інші повторення, завдяки яким демонструвалися різні іпостасі філософа-артиста і карикатури на нього.

Повторення є повторенням ідей, вчинків, дискурсів або ідей як учинків, вчинків як дискурсів тощо. Отож, абсолютно необхідно постійно розрізняти у повторенні принаймні два елементи: здатного до повторення і повторюваного фактично. Ці елементи можуть творити навзаєм два різновиди стосунків:

    - Вертикальний стосунок (повторення як повернення до ідеї: Кіркегор чи Платон). Таке повторення є по суті релігійним і неісторичним, тобто чолобитним. Повторення велебних. - Горизонтальний стосунок (повторення як поновлення: натуралісти, матеріалісти й практики). Таке повторення є часовим і історичним, тобто креативним чи фабулярним.

Окрім того, повторення може бути потрактоване як тотожнісне (identique) або розмежувальне (differentielle). Очевидно, що воно може тоді відбуватися як девальвація або як інтенсифікація повторюваного.

Тотожнісне повторення може знижувати вартість того, що повторює ("перетворювати у стару платівку") - тут ми маємо випадок слабко вираженого надміру інформації як тотожнісного повторення інтенсивности, яка слабшає у міру повторення: візьмемо для прикладу квочку як метафору подружнього зв'язку: вона виринає на поверхню знов і знов, поки зрештою означує уже не факт виринання, але самої повторюваности виринання. Іншим прикладом могла б послужити надмірна емісія банкнотів, якою супроводжується девальвація грошової одиниці. Але тотожнісне повторення може бути й чинником інтенсифікації - наприклад у ритуальних церемоніях: літаніях, молитвах тощо.

Кіркегорові йшлося насамперед про розмежувальне повторення: повернутися до Кьонігстадтер Театру означає навчитися уникати реалістичного повторення. Повторення - казка чи оповідь - навчає того, що не може бути об'єктом навчання: різниці. Фікція висловлює те, чого не могла б висловити чиста теорія: відмінности між тим, що здатне повторюватися і повторюється: не два, а три терміни - здатне повторюватися, різниця, те, що повторюється. Якщо існує багато різновидів розмежувальних повторень (Кіркегор репрезентує лише один із них), то ця розмаїтість залежить від багатоманіття способів трактування різниці. Треба виокремити принаймні чотири наступні різновиди [16]:

    - Релігійне повторення. Місцем розмежування тут є Бог, усвідомлюваний як Інший або Чиста Різниця. Коли те, що здатне повторюватися, є контингентним, повторюване прагне до Вічного і вічно здатного повторюватися. - Творче повторення. Тут йдеться про повторення, в якому відмінність постійно підтримувана, а водночас переміщувана. Відмінність не ліквідують в ім'я якоїсь певної негативности чи позитивности: вона щоразу інша. Її не належить інтерпретувати як негативности, хоча б і тимчасової, ані як "різниці", а як постійну делокалізацію чи територіальну зміну. Як творче - те, що здатне повторюватися, не містить ліквідації негативної різниці, радше перенесення позитивної різниці: між здатним повторюватися та різницею зроджується "неантагоністична суперечність". Розв'язком для цієї суперечности є не синтез, а вигадування нових відмінностей. Повторення і революція тісно між собою пов'язані: перманентне повторення і перманентна революція. Між тим, що здатне повторюватися, і повторюваним щілина знову й знову відроджуваної різниці передбачає необмеженість повторень та ініціатив. Наприклад, у де Сада можна вказати на підсичування напруги і аморальні способи досягнення мети, а у Ніцше - на Поворот, як на центральний патос не-систематичної та ексцентричної думки. - Блазенське повторювання. Це повторення радикально відрізняється від двох попередніх, воно полягає у зусиллях, спрямованих на поступове затирання місця різниці. Наступні інтерпретації того, що можна повторити, не є ексцентричними афірмаціями, а пов'язані із пошуком стабільности, котра була б ідентично повторюваною. Скажімо, двійники Ніцше та його блазні, зокрема нацистські блазні, відмовилися від Вічного Повернення і поступово досягнули системної інтерпретації ідентично здатного до повторення. Блазенське повторення є джерелом усіх догматизацій - тетичних редукцій різниці, які уможливлюють в числі іншого такий урок: ми маємо політичну догматизацію як повторення революції в ім'я держави, схоластичну догматизацію як поновлення релігійного повторення в інтересах Церкви... Блазенське повторення як найбільша загроза для думки - повернення раз у раз бюрократичної загрози адміністративного нагляду за повтореннями. - Адміністративне повторення. Адміністрування хіттю в родині, повторенням хіті у подружжі та революцією в державі; адміністрування повторенням у індустріальному відтворенні товарів - у всіх цих випадках повторення засноване на фіктивній різниці: незначних відмінностях між різними моделями авто, формами відпочинку чи хіті; відмінності, які уможливлюють тривалість жаги, репродукування як безперервну фальшиву креацію свободи, за якою наглядають крізь призму змінних зразків, які, однак, ніколи не дозволяють себе трансформувати. Немає сумніву, що Капіталізм є Зразком par excellence, майстром адміністрованих незначних відмінностей.

Якщо філософи-митці на зразок де Сада, Кіркегора, Ніцше, підтримують різницю як місце безладу, то їхні певні наслідувачі повертаються до неї в ім'я ладу, поєднуючи у такому разі блазенське повторення із адміністративним. На прикладі Ніцше ми бачимо як філософ-митець, людина творчого повторення, може сама зазнати повторення і зради. Ніколи не використовуваний сам собою, філософ-митець, омріяна здобич інтерпретаторів, хотів би - і мусив - уникнути інтерпретації. Чи може він це зробити? Ким є філософ-митець? І чи можемо ми тут, не потрапляючи у смішну ситуацію, стати його виразниками?

Принципово неповторний, філософ-митець - чи уміє він сміятися, чи ні - є у першу чергу, а може й насамперед, гумористом. Обдарований уявою, він, однак не є денді; як творець він не є (від)творювачем. Якщо він не може змусити своїх пересмішників замовкнути, то принаймні здужає з них посміятися.

Існують же ж такі філософи? Чи зовсім не обов'язково мусять існувати?

Переклав Андрюс Вишняускас

Похожие статьи




Повторювач і повторення - Жан-Ноєль Вуарне - філософ-митець

Предыдущая | Следующая