СЕНС ЖИТТЯ ЛЮДИНИ - Людина як предмет філософського аналізу

Людина філософський аналіз

Що таке "сенс"? Який смисл вкладається в "сенс"? Сенс - це:

    1) сила, значення, толк, розум, суть; 2) внутрішній зміст, значення чого-небудь, що осягається розумом; мета, розумна підстава; розум; 3) ідеальний зміст, ідея, кінцева мета (цінність) чого-небудь; цілісний зміст якого-небудь вислову, що не зводиться до значення його складників і елементів, але, яке саме визначає ці значення.

Як бачимо, поняття "сенс" зводиться в основному до розуму, до раціонального значення, до мети. Але, можна продемонструвати поняття "сенс" в англійській мові, де слово sense ("сенс") має наступні значення:

- відчуття; розуміння; свідомість, розум; смисл, значення; настрій.

Тут "сенс" вже не має тільки раціональні межі, поняття розповсюджується і на чуттєву область, і навіть, в якійсь мірі, на ірраціональне - настрій.

Також поняття "сенс" ототожнюється з метою. Може в якихось областях це і вірно, але що стосується "сенсу життя", то тут ці поняття розрізняються.

Мета - це орієнтир, який можна досягти. Досягнення визначається рівнем домагання, здібностями, можливостями, випадком, - але рано чи пізно це приводить до фінішу - людина або досягає мети, або не досягає. В першому випадку він задоволений собою, в другому - ні.

Мета небезпечна тим, що вона автоматично не дає сенсу. Її досягнення як сенс річ дуже сумнівна. Досягнувши мети, людина її втрачає, вона вже зникла і інтересу не представляє. Якщо мета не досягається, то відбувається фрустрація, злам з приводу безсилля і неможливості, тобто знову сенс досягнення вислизає і починається зниження планки, зниження рівня домагань.

Сенс життя можна визначити як стійку, домінуючу спрямованість моральної свідомості, що безпосередньо виявляється у соціальній діяльності особистості чи суспільної групи і має соціальну цінність. Сенс життя зумовлює провідні ціннісні орієнтації і стратегічні цілі як граничні підвалини вибору способу життя. Базою індивідуального вибору сенсу життя є відображення у свідомості людини об'єктивних основ людського буття, подолання суперечностей між вимогами суспільного ідеалу і змістом власної діяльності, суб'єктивними задумами і об'єктивними результатами і, нарешті, рівень розуміння і обгрунтування свого призначення і покликання, покладання цілей і перспективи власної життєдіяльності у контексті життя суспільства, соціальної групи, референтного оточення.

Сенс не має початку і кінця, тут немає фінішу. Сенс може розкриватися в цілях, які ставить перед собою людина, сенс визначає її поведінку, її цілі, але він не тотожний цілям. Поняття "сенс" ширше. Воно існує апріорно, ще до народження індивіда, на відміну від цілей, які формулюються і реалізуються вже безпосередньо особою, "пророслою" з індивіда. [11]

Постійні колізії суспільного життя неодмінно ставлять перед людиною питання про сенс життя. Це питання належить до категорії так званих вічних питань і буденної свідомості, і теоретичної думки. Можливо, справедливе зауваження героя роману Е. Ремарка "Тріумфальна арка", коли той говорить, що людина для того і живе, щоб розмірковувати про сенс життя.

Сутність буття людини і сенс її життя складали основу теоретичної думки протягом багатьох століть, були в центрі уваги різноманітних філософських, релігійних і соціально-етичних концепцій. Один із теоретиків психології В. Франкл слушно зауважив, що "специфічно людським проявом є не тільки вміння ставити запитання про сенс життя, а й ставити під сумнів питання існування цього сенсу".

Звісно, не лише складності соціального буття викликають у людини інтерес до проблем сенсу життя. Цей інтерес неминуче формується в процесі "олюднення" людини, прилучення її до культури суспільства, навчання, засвоєння нею накопиченого попередниками досвіду, зрештою під час спілкування. Як відомо, процес соціогенезу починається із засвоєння готових взірців поведінки. Задоволення ще не до кінця визначених вищих соціальних потреб відбувається через наслідування. За цих умов практично відсутня критична оцінка таких потреб. І лише в період духовного дозрівання, у підлітковому віці, проблема сенсу життя вперше може оволодіти людиною.

Картина світобудови, яка взята зі світу дорослих, зазвичай непохитна і не піддається сумніву. Разом з тим, перші ж спроби осягнення таїн людського буття, такі характерні для юності пошуки свого ідеалу в житті призводять до відкриття неоднозначності людського існування, що нерідко стає причиною глибокого конфлікту між особистістю, що саме формується, і тим соціальним середовищем, до якого вона належить. Поява сумнівів щодо "невлаштованості" світу дорослих може бути причиною відмови від наслідувальних форм поведінки і водночас опробування нових ідей під час вироблення самостійної лінії поведінки.

Актуальність проблеми сенсу життя характерна не тільки для підлітків, але й для людей зрілого віку. Здебільшого це пов'язано зі зламом світоглядних стереотипів, серйозними моральними потрясіннями.

Кожен осмислює своє життя І життя тих, хто його оточує, передусім виходячи зі свого світогляду, становища в суспільстві.

Люди можуть мати неоднаковий матеріальний стан, але не це головне. Основна відмінність полягає у різному розумінні мети та сенсу життя, духовно-моральних ідеалів, шляхетності, незаплямованості життя, людської гідності та громадянської позиції. Аби сприяти розвитку високих людських рис, необхідно допомогти людині визначити життєвий ідеал, виробити світоглядну позицію, завдяки якій соціальний ідеал став би особистісною потребою кожного.

Уявлення про ідеал і сенс життя у світоглядному комплексі вимагає від особистості наповнення їх конкретним змістом.

Сенс життя не узгоджується з егоїзмом, він чужий індивідуалізмові. Втрата зобов'язань щодо світу, інших людей рано чи пізно призводить до втрати сенсу життя, глибокої моральної кризи. Знайти сенс життя допомагають зв'язки людини із зовнішнім світом, багатство та різноманітність суспільних відносин, у яких людина перебуває разом з іншими людьми.

Таким чином, сенс життя можна визначити як індивідуальну реалізацію універсального зв'язку особистості з. людською спільнотою за умови пріоритетного визнання суспільством самоцінності особистості розуміння ролі особистості у відносинах "особистість - суспільство".

Сенс життя може бути розглянутий і як життєва мета, досягнення якої передбачає формування завдання на тривалий період. Обрана більш чи менш свідомо мста життя (знайдений сенс життя) набуває нормативного характеру, стає керівництвом до дії. Багатий спектр уявлень про сенс життя, що простежується в історії філософської й етичної думки, свідчить про залежність змісту цього поняття від соціального становища індивідів, соціальних груп, класів, від їхніх потреб та інтересів, сподівань та устремлінь.

Поняття сенсу життя включає соціальний, світоглядний, індивідуальний, віковий та інші аспекти - як суспільні, так і особистісні. Багатогранність людської діяльності визначає полікомпонентність феномена сенсу життя, адже життєвий процес людини здійснюється і як діалектична єдність створення умов життя, і як самореалізація особистості в цьому процесі.

Неоднозначність підходів до проблеми сенсу життя не в останню чергу пояснюється як її багатогранністю, так і неоднозначністю самого мовного вираження цього феномену. У філософії і традиційній логіці, а нерідко і в логічній семантиці сенс трактується як "значення". Хоча в теорії під значенням (денотатом) імені мається на увазі деякий предмет, а під змістом (концептом) - зміст поняття цього предмета. У різних варіантах це поняття може бути представлено як:

    1) внутрішній зміст якого-небудь явища; 2) значення; 3) мета; 4) розумна основа чого-небудь.

Необхідність визначення поняття "сенс життя" в межах етимології очевидна, вона визнається всіма дослідниками. Кожний із них за критерій сенсу життя бере той або той бік проблеми, що І зумовлює багатозначність існуючих у літературі визначень цього поняття. Відома, зокрема, спроба розглянути сенс життя як Ідеальну властивість руху і розвитку суб'єктивної форми предметно-практичного способу дій. З позиції такого підходу сенсом володіє лише олюднений світ; смисл, осмисленість, доцільність присутні лише на рівні свідомого самотворення.

Усі ці концепції сенсу життя проявляються у доцільній спрямованості свідомості особистості. Така спрямованість представлена двома рівнями: світоглядним і соціальним. На першому (вищому) рівні найповніше формується уявлення особистості про сенс життя, про світ, про цінність та місце особистості в ньому, про ставлення до Інших людей. Відповідно до цього визначаються головні життєві цілі, визначаються морально-етичні засоби їх досягнення. На другому (нижчому) рівні відбувається конкретизація концепції сенсу життя стосовно життєвих орієнтацій. Залежно від наявності умов для задоволення потреб вибудовується шкала оцінок різних сфер життєдіяльності індивіда. За пріоритетними сферами можна опосередковано судити про уявлення особистості щодо сенсу життя. Ці уявлення реалізуються в мотивах вибору виду трудової діяльності, професії, ціннісному ставленні до культури і т. ін.

Суспільство бере безпосередню участь у досягненні великих цілей свого народу: створює передумови для всебічного розкриття інтелектуальних, емоційних здібностей людини, збагачує ЇЇ чуттєвий світ. На думку Гегеля, через здійснення великих цілей людина виявляє в собі й великий характер, що робить її прикладом для інших.

Представники західної філософії (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Дільтей та ін.) розглядали життя як цілісний процес безперервного творчого становлення, розвитку, протистоянь механічним, неорганічним утворенням, усьому визначеному, застиглому й "сталому", вихваляли вільне творче начало людської особистості, протиставляли його диктату зовнішніх субстанцій. [10]

Чи має життя сенс? Якщо так, то який саме? У чому безглуздий процес природного народження, розквіту, визрівання, зів'янення та смерті людини, як будь-якого іншого організму? Це постійні, чи так звані буттєві питання. Точніше, єдине питання: "У чому сенс життя?" хвилює та гризе у глибині душі кожну людину. Людина може на тривалий період забути про нього, поринути у побутові, повсякденні чи надособові проблеми, але життя влаштовано так, щоб зовсім знехтувати, проігнорувати це питання не може навіть найбільш байдужа та духовно спляча людина. Неминучість смерті та її провісників - старіння та хвороб, факт скороминучого зникнення у минулому миттєвостей життя з усіма їх позірними проблемами, є для кожної людини неусуваним нагадуванням про невирішене, відкладене питання сенсу життя. Отже, людина - істота вільна та усвідомлююча власну смертність - неминуче приходить до роздумів про сенс життя, і це не просто розумова вправа, а питання самого життя.

В сучасну епоху проблема сенсу життя набуває особливої гостроти. В умовах, коли відбувається глобальна переоцінка усіх цінностей та ломка традицій, дедалі більш виразніше виявляється хиткість, нестійкість людського буття, втрата, відсутність сенсу народжує у людини стан екзистенційного вакууму і призводить до важких наслідків, аж до психічного розладу та самогубства. Людину дедалі більш поглинає потік масової культури, масового споживання, масових стандартів. І щоб не захлинутися у ньому, не втратити ідентичності, людина потребує вироблення певної життєвої позиції, яка б грунтувалася на особистих уявленнях про сенс життя. Хоча сенс життя окремої людини є унікальний та неповторний, кожний власноруч вирішує питання про сенс життя, але й тут виявляється певна "єдність всупереч багатоманітності", якісь загальні основи, передумови ставлення та вирішення питання. Адже від того, що життя переживається людиною суб'єктивно, все ж життя не втрачає власних об'єктивних характеристик. Слід розрізняти і питання про те, "що робити", тобто про конкретну мету дій певного періоду життя та питання про те, "навіщо робити", тобто про сенс життя, про те, яку мету, цінності зробити вихідними, життєво визначальними. Адже людина може чинити досить цілеспрямовано, вірно діяти відповідно до визначеної мети, але в цілому її життя буде безглуздим, якщо ця мета ніяк не співвідноситься між собою, не має загальної основи, тобто не просвітлені уявленням про сенс життя. Сенс життя завжди повинен бути більшим за мету. Інакше людина при досягненні проміжної мети опиниться в ситуації втрати сенсу життя, що завжди переживається як життєва драма. Може бути й інший наслідок ототожнення мети і сенсу - фанатизм, фанатичне служіння якійсь меті як абсолютній. [9]

Чи має сенс життя? Якщо так, то який саме? В чому сенс життя? Чи життя - просто нісенітниця, безглуздий процес природного народження, розквіту, дозрівання, зів'янення і смерті людини, як будь-якої іншої органічної істоти? Ці постійні питання, вірніше єдине: в чому сенс життя? - хвилює і мучить у глибині душі кожну людину. Людина може надовго забути про нього, заглибитися в буденні інтереси повсякденного життя чи в які-небудь надособисті проблеми, але життя так улаштоване, що зовсім відмахнутися від питання про йоо сенс не може навіть найбайдужіша і духовно не пробуджена людина. Невідворотнісь смерті і наближення її провісників - старіння і хвороб, факт скороминуущогозаглиблення в минуле життя з усією ілюзорною значимістю його інтересів - є для кожної людини різне і непереборненагадування невирішеного, відкладеного убік питання про сенс життя.

Отже, людина - істота вільна й яка цсвідомлює свою смертність, - з неминучістюприходить до роздумів над сенсом життя, і це не просто розумові вправи, а питання самого життя. [1]

Похожие статьи




СЕНС ЖИТТЯ ЛЮДИНИ - Людина як предмет філософського аналізу

Предыдущая | Следующая