Вступ - Основне питання філософії

Уже давно було помічено, що філософська думка тісно пов'язана з тим або іншим співвіднесенням духу й природи, думці й дійсності. І справді, увага філософів постійно прикуто до різноманітних відносин людини як істоти, наділеного свідомістю, до об'єктивному, реальному миру, пов'язане із з'ясуванням принципів практичних, пізнавально-теоретичних, художніх і інших способів освоєння миру. Залежно від того, як філософи розуміли дане співвідношення, що приймали за вихідне, визначальне, зложилися два протилежних напрямки думки. Пояснення миру, виходячи з духу, свідомості, ідей, одержало назву ідеалізму. У ряді моментів він перегукується з релігією. Філософи ж, що брали за основу природу, матерію, об'єктивну реальність, що існує незалежно від людської свідомості, примикали до різних шкіл матеріалізму, багато в чому родинного по своїх установках науці, життєвій практиці, здоровому глузду. Існування цих протилежних напрямків - факт історії філософської думки.

Однак вивчаючу філософію, а часом і тим, хто професійно працює в даній області, буває нелегко зрозуміти, чому й у якому саме змісті питання про співвідношення матеріального і духовного є для філософії основним і чи не так це насправді. Філософія існує більше двох з половиною тисяч років, і нерідко бувало так, що протягом довгого часу це питання чітко не ставилося, не обговорювався філософами. Полярність "матеріальне - духовне" те виступала чітко, те відступала в тінь. Її "стрижнева" роль для філософії була усвідомлена не відразу, для цього потрібні були довгі століття. Зокрема, вона чітко виявилася й зайняла принципове місце в період формування властиво філософської думки (XVII-XVIII століття), її активного відмежування від релігії, з одного боку, і від конкретних наук - з іншої. Але й після цього філософи далеко не завжди характеризували співвідношення буття й свідомості в якості основного. Не секрет, що більшість філософів не вважало в минулому й не вважає зараз своєю найважливішою справою рішення саме даного питання. На перший план у різних навчаннях виносилися проблеми шляхів досягнення щирого знання, природи морального боргу, волі, людського щастя, практики й ін. Французький мислитель XVIII століття К. А. Гельвеций найважливішою справою, великим покликанням філософії вважав рішення питання про шляхи досягнення людьми щастя. По переконанню нашого співвітчизника Д. И. Писарєва (XIX століття), головна справа філософії - вирішувати завжди насущний "питання про голодних і роздягнених людей; поза цим питанням немає анічогісінько, про що коштувало б піклуватися, міркувати, клопотати". Французький філософ XX сторіччя Альбер Камю вважає самої животрепетної проблему змісту людського життя. "Є лише одна по-справжньому серйозна філософська проблема-проблема самогубства. Вирішити, коштує або не коштує життя того, щоб неї прожити, - значить відповістити на фундаментальне запитання філософії. Все інше - чи має мир три виміри, чи керується розум дев'ятьма або дванадцятьма категоріями - другорядне".

Але чи може розглядатися в якості основне питання, що взагалі не формулюється більшістю філософів? Може бути, він уводиться post factum (заднім числом) з метою класифікації філософських позицій і напрямків? Одним словом, особливе місце у філософії питання про відношення духовного і матеріального не очевидно, його потрібно пояснити, теоретично обгрунтувати.

Принаймні ясно одне: питання про відношення свідомості й буття не перебуває в одному ряді із численними конкретними питаннями. Він носить інший характер. Може бути, це взагалі не стільки питання, скільки значеннєва спрямованість філософської думки. Важливо зрозуміти, що полярність "матеріальне - духовне", "об'єктивне - суб'єктивне" становить якийсь "нерв" будь-якого конкретного філософського питання або міркування, незалежно від того, чи віддають собі в цьому звіт ті, хто філософствують. Притім ця полярність далеко не завжди виливається в питання, а з перекладом у таку форму розростається в безліч взаємозалежних між собою питань.

Протистояння й разом з тим складна взаємодія буття й свідомості, матеріального і духовного виростає із всієї людської практики, культури, пронизує їх. От чому ці поняття, значимі лише в парі, у їхній полярній співвіднесеності, охоплюють усе поле світогляду, становлять його гранично загальну (універсальну) основу. Справді, найбільш загальними передумовами людського існування служать наявність миру (насамперед природи), з одного боку, і людей - з іншої. Все-таки інше виявляється похідним, осмислюється як результат практичного й духовного освоєння людьми первинних (природних) і вторинних (суспільних) форм буття й взаємодії людей між собою на цій основі.

З різноманіття відносин "світ - людина" можна виділити три основних: пізнавальні, практичні й ціннісні відносини.

У свій час І. Кант сформулював три питання, що мають, за його переконанням, принципове значення для філософії в найвищому "всесвітньо-цивільному" її змісті: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватися?

Ці три питання саме й відбивають три зазначених типи відносин людини до миру. Звернемося насамперед до першого з них.

Похожие статьи




Вступ - Основне питання філософії

Предыдущая | Следующая