Історія переходу до сталого розвитку у світі - Міжнародні та національні законодавчо-правові засади переходу суспільства до сталого розвитку

Концепція сталого розвитку мас доволі довгу історію становлення. Людство вже давно стало замислюватися про те, що ресурси Землі вичерпні, що рано чи пізно вона вже не зможе підтримувати існування дедалі більшої кількості людей.

Питання надмірної експлуатації природних ресурсів поставлено ще на Всесвітній конференції з охорони довкілля в 1913 році. А питання переходу до іншої моделі розвитку людства розглянув В. І. Вернадський у своїх наукових працях про ноосферу (початок минулого століття).

Висновки про неприпустимість безконтрольного розвитку економічної та соціальної сфер зроблено на Генеральній асамблеї ООН "Охорона природи і економічний розвиток", яка відбулася 1962 року. А так званий Римський клуб, створений у 1968 році, вже безпосередньо цікавився глобальними проблемами розвитку людства. Саме в доповідях Римського клубу ("Межі зростання", 1971 рік) концепція сталого розвитку почала розвиватися й набувати чітких рис. Сам собою термін "сталий розвиток" у ті часи ще не використовували в наведеному вище значенні. Хоча ним уже досить давно послуговувалися, наприклад, канадські спеціалісти в галузі регулювання риболовлі, розуміючи під сталим розвитком такий вилов риби, при якому кількість популяції залишається незмінною й поновлюється за рахунок природних механізмів.

Члени Римського клубу взялися моделювати розвиток людства. Заклавши в основу цієї роботи припущення, що наявні тенденції розвитку людства збережуться і в майбутньому, вони спробували визначити наслідки такого розвитку. Під час аналізу науковці послуговувалися методом математичного комп'ютерного моделювання, застосовували системний підхід. Найважливіший висновок цієї праці: якщо й далі триватимуть наявні тенденції зростання кількості населення, прискорення темпів індустріалізації, забруднення навколишнього природного середовища, виробництва продовольства та виснаження природних ресурсів, то вже наприкінці двадцять першого століття світ впритул наблизиться до меж зростання. В результаті, скоріше за все, відбудеться різкий неочікуваний, неконтрольований спад кількості населення, а також різке скорочення виробництва, тобто постане ситуація, катастрофічна для всього людства. Одначе якщо нині змінити тенденції зростання, то наслідком може стати ситуація глобальної рівноваги (стан "глобальної динамічної рівноваги"), що дозволить задовольняти потреби всього населення Землі. Причому чим раніше людство почне роботу з переходу на цей інший шлях розвитку, тим більшими стануть шанси досягти успіху, тим менший час знадобиться, щоб досягти стабільності - як в економіці, так і в соціальній сфері та у стані довкілля.

Вже 1972 року в Стокгольмі відбулася перша конференція ООН, головним питанням якої був захист довкілля. В декларації цієї конференції зазначено зв'язок економічного і соціального розвитку з проблемами навколишнього середовища. Також поставлено питання про охорону довкілля, і саме в результаті цієї конференції засновано ЮНЕП - комісію ООН, яка відає питаннями, пов'язаними із захистом навколишнього середовища.

А появу власне терміна "сталий розвиток" (англ. sustainable development) пов'язують із іменем прем'єр-міністра Норвегії Гру Гарлем Брундтланд. Вона сформулювала його у звіті "Наше спільне майбутнє", написаному для ООН. 1987 року міжнародна комісія, яка відала питаннями навколишнього середовища і розвитку, і опублікувала цей звіт.

На основі матеріалів, які подала ця комісія, вели підготовку до і конференції ООН із проблем навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро 1992 року. У цій і конференції, що стала однією з найзначніших в історії питання сталого розвитку, взяли участь керівники урядів й офіційні представники 179 держав. Одним із її результатів стало офіційне визначення поняття "сталий розвиток", а також розроблення довготермінової програми дій "Порядок денний на XXI сторіччя". Також створено комісію ООН зі сталого розвитку, прийнято історичне рішення про зміну курсу розвитку всього світового співтовариства.

Нині багато хто критикує цей "Порядок денний" і взагалі рішення, прийняті на конференції. І справді, розглянувши цей документ із суто наукового погляду, можна зауважити дуже багато незрозумілих місць. Є навіть думка, що в "Порядку денному" просто звалено докупи всі проблеми, які стояли перед людством на той час, без всякої спроби їх проаналізувати, систематизувати чи просто виявити зв'язок між ними. Та навіть у такому разі скликання цієї конференції було дуже важливим кроком, адже вона принаймні поставила перед людством проблему. А це ж перший і необхідний етап на шляху її вирішення. Крім того, проблему доведено до відома впливових осіб майже всіх країн світу. Однак, з другого боку, за такої великої кількості учасників документ неминуче мав складатися з компромісних, загальних рішень і висновків. Розроблення ж наукової теорії сталого розвитку - це завдання для науковців, а не політиків, і деякі кроки в цьому напрямку вже зроблено (наприклад, теорія Горшкова про біотичну регуляцію навколишнього середовища та інші).

Інша річ, що через півтора десятиріччя після цієї конференції результати від впровадження ухвалених гам рішень - мізерні. Наприклад, відтоді істотно поменшало викидів тих речовин, що руйнують озоновий шар, а все ж озоновий шар над планетою й далі руйнується очевидно, за рахунок речовин, викинутих в атмосферу раніше. А в інших питаннях немає навіть такого прогресу.

Це й констатовано на Всесвітньому саміті з питань сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002) - через десять років після конференції в Ріо-де-Жанейро. Проте, на нашу думку, це лише довело важливість проблеми, потребу напружити силу всіх країн світу - для її вирішення, оскільки в якійсь одній окремій країні неможливо досягти цілком сталого розвитку.

На XI сесії ООН у Нью-Йорку (2003) прийнято тематичну програму заходів для забезпечення сталого розвитку на період до 2017 року, яка базується на дворічних "циклах виконання" окремих завдань. У 1996 році Комісія ООН зі сталого розвитку опублікувала індикатори сталого розвитку, з допомогою яких члени уряду можуть визначити рівень розвитку своєї держави й узятися до поетапного подолання завад, що перешкоджають переходу до сталого розвитку.

Нині тільки в рамках ООН розроблено універсальний механізм узгодження рішень держав - членів ООН, який належить використати для переходу до сталого розвитку. Основу сталого розвитку на національному рівні становлять: зважена екологічна, соціальна й економічна політика, демократичні інститути, що відповідають потребам людей, правопорядок, заходи для боротьби з корупцією, вирішення тендерного питання і створення сприятливих умов для інвестицій. Унаслідок глобалізації зовнішні фактори мають вирішальне значення у визначенні успіху національних зусиль країн, що розвиваються. Розрив між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, вказує на потребу динамічних та сприятливих економічних умов, що забезпечують міжнародне співробітництво, особливо в галузі фінансів, передавання технологій, ліквідацію заборгованості, розвиток торгівлі, а також повну й активну участь країн, що розвиваються, у процесі прийняття рішень на глобальному рівні - необхідна умова збереження й посилення імпульсу глобального прогресу в напрямку до сталого розвитку.

Похожие статьи




Історія переходу до сталого розвитку у світі - Міжнародні та національні законодавчо-правові засади переходу суспільства до сталого розвитку

Предыдущая | Следующая