Екологічні проблеми господарства України - Актуальні екологічні проблеми економічного розвитку

Аналіз тенденцій зміни забруднення навколишнього середовища, окремих екосистем свідчить про екологічну кризу, що досягла рівня, коли починається їхня деструкція та розпад. Її виявом є зміни, що загрожують життю людини і негативно впливають на розвиток суспільства, генетичний фонд, енергетичну, мінерально-сировинну та продовольчу забезпеченість, демографічні процеси, чистоту довкілля тощо [2]. Про гостру кризову екологічну ситуацію в Україні говорить таке: забруднення повітря, грунтів, поверхневих і підземних вод, особливо в зонах впливу промислово-міських, гірських і аграрних районів (останні займають три чверті території України, а половина її під ріллею), свідчить про надмірне техногенне навантаження на навколишнє середовище.

Забезпечення безпеки населення та навколишнього середовища в умовах господарської діяльності - складна соціально-економічна проблема, вирішення якої залежить від характеру взаємодії економічних, соціальних, екологічних і демографічних факторів, що визначають розвиток як окремих держав, так і цивілізації загалом.

Енергонасиченість сучасних промислових об'єктів стала колосальною - типовий нафтопереробний завод потужністю 10-15 млн. т/рік зосереджує на своєму промисловому майданчику від 300 до 500 тис. т вуглеводневого палива, енергоємність якого еквівалентна 3-5 мегатоннам тротилу. Постійно інтенсифікуються технології: такі параметри, як температура, тиск, вміст небезпечних речовин, зростають і наближаються до критичних. Зростають одиничні потужності апаратів, кількість небезпечних сполук, що в них знаходяться. Номенклатура продукції хімічних підприємств з передовою технологією, яка забезпечує комплексну переробку сировини, складається з тисяч позицій, причому багато продуктів виробництва надзвичайно токсичні. Економічна вигода кластеризації промислових підприємств призводить до створення індустріальних комплексів з вузлами енергорозподілу, тепло - і газозабезпечення, транспортних магістралей, які, як правило, розташовані в населених пунктах.

У промисловому виробництві України нараховується 1848 хімічно небезпечних об'єктів, які зберігають, виробляють або використовують близько 273 тис. т різних сильно діючих отруйних речовин. У народному господарстві України діє понад 1200 вибухо - та пожежонебезпечних об'єктів, де зосереджено понад 13,6 млн. т твердих і рідких вибухо - і пожежонебезпечних речовин.

Таким чином, розвиток техносфери, спрямований на підвищення матеріального рівня життя, одночасно призводить до появи певного виду техногенної небезпеки як для здоров'я людини, так і для навколишнього середовища.

Україна - це держава, на території якої розміщена значна кількість ядерних реакторів, великих хімічних виробництв і складних інженерних споруд (дамби, водоймища тощо). Це може спричинити надзвичайні ситуації, що мають небезпечні соціальні й економічні наслідки для країни, її національної безпеки. Ураховуючи той факт, що нині, на жаль, відсутній надійний фізичний захист на більшій частині потенційно небезпечних об'єктів, даний аспект екологічної безпеки є одним із пріоритетних.

Важливою складовою економіки України є ядерна енергетика. Так, обсяги електроенергії, виробленої на АЕС, складають понад 43% від загального виробництва електроенергії в державі [63]. Нині в Україні експлуатується 14 енергоблоків на п'яти АЕС. Здійснюється будівництво чотирьох енергоблоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС. У межах заходів щодо зменшення наслідків аварії було створено об'єкт "Укриття", на якому проводяться роботи з підтримки досягнутого рівня ядерної та радіаційної безпеки.

Разом з тим існують інші об'єкти, що потребують підвищеної уваги з огляду на ядерну та радіаційну безпеку. У районі міста Жовті Води розташовано підприємство з видобування та переробки уранової руди. Реактори в Києві та Севастополі використовуються для проведення наукових досліджень.

На окрему увагу заслуговує проблема поводження з радіоактивними відходами (РАР) та відпрацьованим ядерним паливом, оскільки Україна не має національних або регіональних сховищ для відпрацьованого ядерного палива, крім одного локального сховища на майданчику Чорнобильської АЕС.

Основна маса РАР в Україні утворилася внаслідок аварії на 4-му енерго - блоці Чорнобильської АЕС. РАР, що утворюються під час експлуатації АЕС, знаходяться на стадії проміжного зберігання на майданчиках АЕС. Відпрацьоване ядерне паливо АЕС з реакторів ВВЕР відправляється на переробку до Росії. Розпочалися роботи зі створення сховища для відпрацьованого ядерного палива на Запорізькій АЕС. Розробляється програма поводження з відпрацьованим ядерним паливом українських АЕС як частина комплексної програми вирішення проблем ядерного паливного циклу.

У промисловості, медицині, сільському господарстві, науці України широко використовуються джерела іонізуючого випромінювання (ДІВ). Так, за даними МОЗ, в Україні існує близько 9 тисяч підприємств та організацій, які використовують понад 100 тисяч ДІВ. Найбільш завантаженими областями є: Харківська (близько 800 підприємств), Донецька (близько 400 підприємств), Дніпропетровська (понад 800 підприємств), Луганська (понад 100 підприємств) та місто Київ (менше 300).

Нині проблема збереження ДІВ в Україні загострюється у зв'язку з економічною кризою в країні. Деякі підприємства припинили свою діяльність, у тому числі пов'язану зі застосуванням ДІВ, які потрібно передати на захоронення і зберігання у спеціальні сховища. Тому набуття чинності державного системного обліку і контролю ДІВ є одним із основних заходів підвищення рівня радіаційної безпеки країни.

Наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції стали довготривалим фактором радіаційної загрози для населення на значній території. Внаслідок аварії на ЧАЕС забруднено 8,4 млн. га сільськогосподарських угідь, зокрема, 3,5 млн. га ріллі, близько 400 тис. га природних кормових угідь та понад 3 млн. га лісів. Значно забрудненими на нині є Житомирська (11439 км2), Київська (9479 км2), Рівненська (9508 км2), Чернігівська (2349 км2), Кіровоградська (2454 км2) області.

Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища через наявність 800 місць поховань радіоактивних відходів із загальною активністю понад 200 кКі. Саркофаг у Чорнобилі навколо пошкодженого блоку четвертого реактора не повністю герметизовано. Усередині саркофага відбуваються процеси, які спеціалісти не можуть повністю пояснити. Цей об'єкт є радіаційно-небезпечним через наявність тріщин і значну кількість пилу.

Наслідки Чорнобильської катастрофи прямо або опосередковано позначилися на всіх галузях народного господарства у всіх регіонах України.

Україна - держава з потужним і розвиненим природно-ресурсним потенціалом (ПРП), що охоплює мінеральні, земельні, водні, лісові, фауністичні та природні рекреаційні ресурси. За багатством мінерально-сировинних ресурсів Україна є однією з провідних держав світу. Мінерально-сировинний ресурсний потенціал України представлений 7500 родовищами більше 70 видів корисних копалин. У промисловій експлуатації знаходиться майже 4500 родовищ де видобувається вугілля, нафта, газ, залізні й марганцеві руди, вогнетривкі глини, нерудна металургійна сировина, калійна і кухонна сіль, скляні та формувальні піски й ін. Видобуток сировинних мінеральних продуктів за 30 основними їхніми видами досягає 950 млн. т. щорічно. Різноманітність і кількість мінеральних ресурсів України оцінюється зарубіжними експертами у 8 балів за 10- бальною шкалою. Україну зараховано до головних мінерально-сировинних держав світу, а за запасами основних видів корисних копалин у розрахунку на душу населення держава посідає одне з перших місць у Європі.

Більшість корисних копалин в Україні видобувається в межах регіонів, які сформувалися за тривалий період розвитку її гірничо-видобувної промисловості і мають свою специфіку. Винятком є тільки розробка родовищ будматеріалів, поширених на території всієї країни.

Згідно з даними найзабезпеченішими щодо природно-ресурсного потенціалу на душу населення є такі області, як Луганська, Дніпропетровська, Чернігівська, Кіровоградська. Найбільший ПРП на 1 га території мають Донецька, Дніпропетровська, Луганська області та Автономна Республіка Крим. Найменш забезпечені ПРП Волинська та Рівненська області.

У межах обміну між країнами СНД з України вивозиться залізо, марганець, титан, циркон, ртуть, графіт, каолін, самородна сірка, вогнетривкі глини, кухонна сіль, високоякісна флюсова сировина, безхлорні калійні добрива, скляні піски, перліт, природне облицювальне та будівельне каміння. Разом з тим потреба у нафті власним видобутком задовольняється на 8%, у газі - на 22%. Сумарна річна потреба в кольорових металах і сплавах становить до 2 млн. т. Крім того, ще багато видів мінерально-сировинної продукції виробляється із завезеної сировини. Однак поступово виявляється відносне й абсолютне убування найбільш якісних і сприятливо розміщених запасів вугілля, нафти, багатих залізних руд, окису марганцевих руд, деяких інших видів корисних копалин, що стало наслідком звуження природних можливостей їхнього заповнення.

Розвиток продуктивних сил України, видобуток, заготівля і переробка усіх видів природних ресурсів супроводжується зростанням абсолютного й питомого виходу відходів. Річні обсяги утворення відходів за всіма джерелами зросли на 35 % і досягли 1,75 млрд. т у тому числі до 1,32 млрд. т - розкривні та породи, що попутно видобуваються, 343 млн. т - відходи збагачення і хіміко-металургійного переділу корисних копалин, більше 50 млн. т - відходи харчової промисловості, близько 26 млн. т - відходи та брухт чорних і кольорових металів. Накопичення промислових і побутових відходів призводить до відчуження сільськогосподарських угідь, забруднення навколишнього природного середовища й загострення екологічної ситуації в індустріально розвинутих регіонах. Під відвали, терикони, шлаконакопичувачі в Україні зайнято понад 100 тис. га землі, ще 6-7 тис. га щорічно виділяється на ці цілі.

На промислово розроблювальних родовищах щорічний загальний обсяг виїмки гірської маси складає до 2,5 млрд. т, з яких 1,5 млрд. т припадає на розкривні та породи, що попутно видобуваються. При наступному збагаченні руд і їхній подальшій переробці у відходи іде ще 330 млн. т мінеральної речовини. Таким чином, загальний обсяг відходів стосовно видобутої гірської маси складає приблизно 75%. Нині більшість родовищ корисних копалин розробляється некомплексно, а рівень використання гірничопромислових відходів складає не більше 20% від економічно доцільного обсягу.

Змішана виїмка і складування у відвали побіжних продуктів і різних відходів призводить до повної або часткової втрати їх як сировини. За орієнтованими оцінками, з урахуванням технологічних процесів, сировинну цінність мають близько 300 млн. т відходів. У середньому за рік утворюється 15,5 млн. т золи і золошлакових відходів, а використовується тільки 5 млн. т; обсяг щорічного утворення шлаків феросплавного виробництва - 2 млн. т, а використовується тільки 1,3 млн. т. Потрібно розробити ефективні технології їхньої переробки.

У господарський оборот України задіяно, як відомо, майже всі землі, що так чи інакше можна використовувати в сільськогосподарському виробництві. Щорічно залучається 1,5 млрд. т природних ресурсів, переважно для гірничодобувної промисловості, майже дві третини поверхневого стоку, що формується на території країни, третина підземних вод. За рівнем використання водних ресурсів для потреб населення, промисловості й сільського господарства, Україна займає перші місця серед європейських країн. Надмірно, екологічно не збалансовано використовуються й інші природні ресурси, зокрема, лісові тощо.

В Україні, площа якої в загальній світовій земельній території займає менше 0,5%, видобувається, переробляється і задіюється у виробництво майже 5% світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. За оцінками деяких закордонних вчених, щорічні економічні втрати нашої держави від неефективного, нераціонального природокористування і тотального забруднення навколишнього середовища складають від 15 до 20% його національного доходу і є, мабуть, найбільшими у світі.

Неабияке занепокоєння викликає нині як стан земельних ресурсів, так і система землекористування, яка склалася в Україні. Загальний земельний фонд України станом на початок 2000 р. становить 60,4 млн. га. У структурі земельного фонду сільськогосподарські землі займають 72% території, з них сільськогосподарські угіддя - 69,3, у тому числі рілля - 54,4, перелоги - 0,4, багаторічні насадження - 1,6, пасовища - 9,1, сіножаті - 3,8%. Лісові площі займає - 17,2% території, заболочені землі - 1,6%, відкриті землі без рослинного покрову - 1,8%, землі під водою - 4%. За даними Державного Земельного кадастру в структурі сільськогосподарських угідь України площа особливо цінних земель становить понад 12 млн. га. Поряд з перерозподілом земельного фонду за землекористувачами, змінюється якісний стан продуктивних земель через підвищене антропогенне навантаження, наслідок чого - водна й вітрова ерозія, заболочування з вторинним засоленням і осолонцювання грунтів. У структурі сумарного екологічного збитку в Україні найбільша питома вага припадає на грунт (32%) і сільське господарство (27%).

У цілому в межах міст не використовується приблизно 130 тис. га, що говорить про усе ще низький рівень використання землі, нещільності міської забудови. Можливості залучення в господарський оборот землі практично вичерпані. Розвиток промисловості здійснюється за рахунок відчуження сільськогосподарських земель. Скорочення їхньої площі обумовлює зниження землезабезпеченості: якщо в 1976 р. на один жителя припадало 0,88 га сільгоспугідь і 0,7 га ріллі, то в 1992 р. - 0,80 і 0,65 відповідно.

На жаль, сучасне сільськогосподарське використання земельних ресурсів в Україні не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, пасовищ та лісонасаджень, що негативно впливає на стійкість природних ландшафтів. Незважаючи на скорочення площі орних земель, за розораністю території Україна займає перше місце у світі. Так, розораність території США - 20%, Англії - 28%, Болгарії - 34%.

Через необгрунтовану, екологічно невиважену діяльність відбувається значна втрата грунту, яка щороку становлять близько 600 млн. т, у тому числі 50 млн. т гумусу.

За експертними оцінками різке зростання сільгоспугідь та ріллі призвело до скорочення лісів, багаторічних насаджень тощо. Згідно з соціально - економічними нормативами для задоволення потреб людини потрібно 0,4 га сільгоспугідь, зокрема, ріллі 0,15 га на одного жителя. На кожного мешканця України припадає 0,81 га сільгоспугідь (що вдвічі перевищує нормативи) і 0,64 га ріллі (у 4 рази більше). За останні 25 років третина ріллі зазнала ерозії, площа ерозованих угідь становить 12,8 млн. га (33,1%), ріллі - 10,2 млн. га (132,8%), 5,9 млн. га земель зазнають вітрової ерозії.

Висока щільність населення (86 чол./км2), а також розвиток промисловості та сільського господарства, зумовлений командно-адміністративною системою, призвели до надзвичайно високого рівня освоєння та залучення в інтенсивне використання земельного фонду для різноманітних цілей: тільки 8% території республіки перебувають у "природному" стані.

Результати комплексного обстеження якісного стану грунтів свідчать, що найбільшу шкоду земельним ресурсам, природі та сільському господарству завдають вітрова та водна ерозії, безповоротні втрати гумусу та поживних речовин, засолення, пересушення чи перезволоження земель, у тому числі їх заболочення; підкислення грунтів, їхнє опідзолювання, забруднення промисловими викидами і відходами, агрохімікатами та радіонуклідами.

Ліси держави розміщені вкрай нерівномірно: на Поліссі вони займають до 29,0% території регіону, у Лісостепу - 13,0%, у Степу - 4,0%, у гірських районах Карпат - 40,0% і в Криму - 10,0%. Нестача лісів відчувається скрізь, і пов'язано це з переведенням лісового фонду в минулому в інші угіддя.

Ліси України за своїм народногосподарським призначенням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції. На частку захисних водоохоронних та інших цінних (в екологічному відношенні) лісів з обмеженим лісокористуванням припадає 5,1 млн. га, 51,0% площі лісового фонду. Лісами експлуатаційного призначення зайнято 4,9 млн. га або 49,0%.

Нині в Україні спостерігається малоефективна політика лісовідведення і лісовідновлення. Протягом 1985-1993 рр. посадка і посів лісу з кожним роком зменшувалися, лише з 1994 року показник посадки і посіву лісу збільшився на 10,4% порівняно з 1993 роком, при цьому у 2002 році площа посадки і посіву лісу складала 37,4 тис. га [40].

Останніми роками лісове господарство ведеться нераціонально, що призвело до нагромадження перестійних листяних насаджень з низькою якістю деревини і виснаження запасів хвойних насаджень. У результаті відбувається порушення екологічної рівноваги і руйнування природних комплексів на лісових площах. Існує необхідність підготовки нового лісового законодавства.

Частка промисловості складає майже половину загального обсягу використання води в Україні. Тому значна економія водних ресурсів може бути досягнута за рахунок подальшого вдосконалювання і раціоналізації використання води і, найголовніше, за рахунок економічних стимулів, що забезпечують охорону режиму водопостачання. На частку сільського господарства припадає 36% загального обсягу споживання води, в основному на зрошення.

На побутові потреби населення використовується 289 л води за добу на одного міського жителя, а в містах Дніпропетровської, Київської, Луганської, Одеської областей, Криму - більше 300 л. При цьому слід зазначити, що на 6 % території зосереджено більш 90% усього обсягу водоспоживання, хоча і трапляються факти нераціонального використання водних ресурсів. Великі втрати води в системі комунального водопостачання (до 15-17%). Багато води губиться під час фільтрації. Повному біологічному очищенню піддається 48% стічних вод, неповному - 23%, не очищується - 29% їхнього обсягу. У погіршенні якості поверхневих вод активно бере участь сільське господарство насамперед через низьку загальну культуру землеробства. Несприятливий стан водного господарства багато в чому пояснюється сформованою практикою природокористування.

Що стосується раціональності та ефективності сучасного природокористування, то вони надзвичайно низькі. Ефективно використовується тільки від 1 до 5% ( іноді до 8-10% ) залученої до виробничих процесів природної речовини. Як зазначає відомий німецький вчений X. Вінклер, за період, що минув після другої світової війни до початку 80-х років було використано стільки ж мінеральної сировини, скільки за всю попередню історію людства.

Разом з тим проблема ресурсного забезпечення економіки України може бути вирішена значною мірою за рахунок використання відходів виробництва і споживання. Найбільша кількість відходів утворюється на підприємствах гірничо-видобувної та гірничозбагачувальної галузей промисловості. Ці відходи можуть використовуватися на своїх же підприємствах з метою більш повного вилучення корисних компонентів, а також для виготовлення будівельних матеріалів.

Україна має стару гірничо-видобувну промисловість. Більшу частину сучасного історичного періоду вона розвивалася як мінерально-сировинна база СРСР. При цьому з часом зростали як обсяги видобутку сировини, так і глибини та площі гірничих виробок. Усе це зумовило формування на території України потужного промислового комплексу та пов'язаних з ним таких екологічних проблем; як високий ступінь техногенних навантажень і забруднення території, формування великих обсягів відходів, активізація небезпечних геологічних процесів, порушення гідрологічних умов, втрата корисних копалин та некомплексне їх використання.

Загрози, згадані вище, пов'язані з негативними впливами природного середовища на біосферу (як природними, так і обумовленими діяльністю людини). Окрему проблему становить загроза екологічній безпеці, що лежить у площині суспільних відносин.

Проте виникає загроза розміщення в Україні екологічно небезпечних виробництв, технологій, збуту іноземними фірмами морально застарілого обладнання в рамках програм технічного співробітництва. Неодмінною умовою для реалізації таких програм повинна бути екологічна чистота запропонованих проектів. У випадку "брудної індустріалізації" будь-які пропозиції не повинні схвалюватися українською стороною.

Екологічна компонента висувається в число першочергових у системі забезпечення національної безпеки України. Перелік нових потенційних загроз, який тут наведено, є далеко не повним і свідчить про багатогранність та складність цієї проблеми в сучасних умовах. Отже, створення і впровадження прогресивних, екологічно безпечних технологій і технічних пристроїв, формування відповідних економічних передумов повинно бути домінантою розвитку українського суспільства в найближчій перспективі.

Основні причини кризової екологічної ситуації в Україні - природоресурсно - й енергомістка структура її економіки, що викликала не тільки значне забруднення і деградацію навколишнього середовища, але й вичерпання багатьох видів її природних ресурсів. Усе це призвело до надмірної токсикації навколишнього середовища практично на всій території країни і негативного впливу на стан здоров'я людей.

З усього переліку причин, що сформували екологічну кризу в Україні, можна виділити такі:

    - надмірна оранка земель за спрощеною технологією ведення землеробства і застосування ненадійних систем захисту грунтів не могли не призвести до втрати родючості грунту, його деградації, а "хімізація" і внесення без належного обгрунтування великих доз мінеральних добрив стали причиною багатьох екологічних проблем; - переконцентрація екологічно шкідливих виробництв; - бездумне і нещадне використання мінеральних ресурсів, нафтових родовищ Прикарпаття, дашавского і шебелинского газу, вугільних родовищ Донецького і Львівсько-Волинського басейнів, залізорудних родовищ Криворізького, Кременчуцького і Керченського басейнів, марганцевих, уранових родовищ тощо; - забруднення поверхневих і підземних вод промисловими, сільськогосподарськими, побутовими стічними водами і забрудненим поверхневим стоком стало причиною різкого скорочення і без того незначних в Україні запасів чистої води, а в багатьох випадках - і повного вилучення з водокористування природних водойм і водотоків; - не завжди економічно обгрунтоване й екологічно доцільне зарегулювання стоку на водних екосистемах України призвело до порушення природно - екологічної рівноваги, збільшило проблеми шкідливої дії вод на навколоводні екосистеми; - широкомасштабне осушення земель і поворот русел рік, без урахування науково обгрунтованих меж такого втручання, у цілому негативно позначилося на природних ландшафтах Полісся та інших регіонів; - тривале домінування темпів лісозаготівельних робіт над лісовідновленням викликало загальне омолодження лісів і трансформацію природних лісових екосистем, особливо в головних лісових регіонах України (Карпати, Полісся).

Перелік окремих причин можна продовжувати довго, особливо якщо згадати техногенні катастрофи й аварії, проблеми з могильниками, де поховано радіоактивні та дуже шкідливі речовини, прориви дамб і багато чого іншого.

У цілому переважна більшість територій України знаходиться в стані екологічної кризи, де розпадаються або вже розпалися, спростилися екологічні системи. Найбільші екологічні лиха мають місце в Донбасі, Наддніпрянщині та на причорноморському узбережжі.

Отже, причини екологічної кризи в Україні -- це господарювання за умов надмірної експлуатації природних ресурсів і багатств без урахування екологічних законів, факторів, вимог, критеріїв і обмежень.

Подальше поліпшення екологічної ситуації можливе тільки за умови екологізації промислового і сільськогосподарського виробництва й екологізації мислення всього населення. Тільки так можна буде перебороти екологічну кризу. Для цього має бути здійснено цілий ряд заходів, серед яких головними є такі:

    - дотримання екологічних пріоритетів у загальнодержавних, галузевих програмах і планах дій державного, регіонального й місцевого значення; - уведення принципу платності за природні ресурси, особливо водні; - уведення твердого принципу платності за скидання забруднень, а також за які-небудь відходи; - підняття на рівень загальнодержавного значення забезпечення екологічної чистоти питної води і продуктів харчування; - рішення на законодавчому рівні проблеми всеосяжні екологічної освіти і пропаганди, екологічної інформації.

Екологічне благополуччя навколишнього середовища, збалансованість потреб економічного розвитку і можливостей відтворення екологічно повноцінних природних, зокрема водних, ресурсів -- основа стабільного розвитку держави.

Похожие статьи




Екологічні проблеми господарства України - Актуальні екологічні проблеми економічного розвитку

Предыдущая | Следующая