Правова охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві


Вступ

Сільське господарство -- найбільш активна галузь, де взаємодіє суспільство і природа. В умовах сучасної системи сільського господарства можна виділити два напрямки природоохоронної діяльності: охорона навколишнього природного середовища і усіх його елементів від негативного впливу сільськогосподарського виробництва та охорона сільського господарства від шкідливого впливу антропогенного навколишнього середовища.

Основні правові норми, які закріплюють порядок використання та охорони земель, інших природних об'єктів у сільському господарстві, містяться в Земельному, Водному, Лісовому кодексах України, в кодексі України про надра, а також у Законах України "Про тваринний світ" та "Про охорону атмосферного повітря". Дані правові норми складають правову основу екологізації сільськогосподарського законодавства.

Основними природними об'єктами, які зазнають негативного впливу в сільському господарстві, є землі сільськогосподарського призначення, якими визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 Земельного кодексу України). Охорона земель сільськогосподарського призначення включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель з сільськогосподарського обігу, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення та підвищення родючості грунтів.

Одним з найважливіших заходів є обмеження використання цих земель для цілей, не пов'язаних з сільським господарством. Згідно із ст. 20 Земельного кодексу України землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарських цілей. Для будівництва несільськогосподарських об'єктів надаються землі несільськогосподарського призначення або сільськогосподарські угіддя гіршої якості (ст. 21 Земельного кодексу України). Земельний кодекс України закріплює особливий порядок вилучення сільськогосподарських угідь для державних і громадських потреб. Так, вилучення ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України (ст. 32 Земельного кодексу України). Одночасно в разі вилучення земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських цілей Земельний кодекс України передбачає обов'язкове відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва. Кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, використовуються виключно для освоєння нових земель, поліпшення угідь та охорони земель.

1. Правова охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві

Найважливішим завданням правової охорони земель сільськогосподарського призначення є охорона родючості грунтів. Використання землі як засобу виробництва веде до зниження її продуктивних властивостей. Тому важливо, щоб ці властивості не зменшувалися. З цією метою власники землі і землекористувачі повинні здійснювати:

    --- раціональну організацію території; -- збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі; -- захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування; -- захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям. Окрім того, вони повинні також здійснювати інші заходи щодо поліпшення культуртехнічного стану земель, рекультивацію порушених земель, проводити заходи щодо підвищення родючості грунту та поліпшення інших корисних властивостей землі, знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель (ст. 84 Земельного кодексу України).

До основних заходів по збереженню, відновленню, поліпшенню грунту належать дії по боротьбі з вітровою та водною ерозією грунту, з безгосподарним ставленням до земель, меліорацією та рекультивацією земель, а також боротьба із забрудненням грунту.

Вітрова та водна ерозія грунту розповсюджена майже на всіх орних землях України. Розвиток водної та вітряної ерозії грунту призводить до їх інтенсивної деградації та повного виснажування. Щорічно змивається водою та видувається вітром понад 600 млн. тонн грунту, у тому числі 45 млн. тонн гумусу. Запобігання цим процесам є обов'язком власників землі та землекористувачів. В іншому випадку Україна не зможе розраховувати на стабільне нарощування сільськогосподарської продукції та забезпечення свого населення продуктами харчування.

Згідно із Законом України від 14 січня 2000 року "Про меліорацію земель" меліорація земель -- це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму грунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь. Під час гідротехнічної меліорації земель здійснюють зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповеневі, протипаводкові, протисельові, протиерозійні та інші меліоративні заходи. В Україні роботи по осушуванню земель ведуться в західних областях та Поліссі, а роботи по зрошуванню -- у посушливих районах півдня країни. Проте, як показує практика, при здійсненні меліорації земель можливі і негативні наслідки.

Так, при осушуванні земель знижується рівень грунтових вод, засихають ліси, зникає рослинність, змінюється гідрологічний режим території, гіршими стають умови існування тваринного світу. При зрошуванні землі починається заболочування, окислювання грунту, деградація земельного покриву. Тому при проведенні меліоративних робіт необхідно суворо дотримуватися порядку їх проведення, щоб попередити негативні наслідки. При розробці проектів меліоративних споруд, а також проектів техніко-економічного обгрунтування обов'язково повинна проводитись державна екологічна експертиза з метою визначення екологічної безпеки такої господарської діяльності.

Особливої уваги заслуговує питання рекультивації земель. Рекультивація земель -- це відтворення порушених земель до стану, придатного для використання їх за цільовим призначенням. Згідно з Земельним кодексом України власники землі та землекористувачі зобов'язані проводити рекультивацію земель. Повернення рекультивованих земель у сільськогосподарське виробництво є обов'язковою умовою для отримання нової земельної ділянки для видобутку корисних копалин відкритим способом і торфу та проведення інших робіт, пов'язаних з порушенням грунтового покриву.

Одночасно на користувачів надрами покладена відповідальність щодо приведення земельних ділянок, порушених при користуванні надрами, у стан, придатний для подальшого їх виробничого використання. Підприємства та організації, які отримали землю для тимчасового або постійного несільськогосподарського користування, зобов'язані зняти та зберегти родючий шар грунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням землі, а після завершення таких робіт повернути його на старе місце або використати для підвищення продуктивності грунту інших земель сільськогосподарського призначення.

В останні роки особливого значення набувають заходи боротьби із забрудненням та псуванням сільськогосподарських земель. Сільськогосподарські угіддя забруднюються різними джерелами: відходами промислових підприємств, атомних електростанцій та інших установок, при розробці корисних копалин.

У результаті промислового забруднення земель знижується врожайність сільськогосподарських культур. Велике промислове забруднення земель сільськогосподарського призначення доповнюється радіоактивним, через що повністю виводяться з дії площі сільськогосподарських земель. Так, за даними Держагропрому України площа сільськогосподарських угідь, які були забруднені радіонуклідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, складає 898,9 тис. га. Несвоєчасне вжиття заходів щодо запобігання та зменшення забруднення земель сільськогосподарського призначення призвело до виникнення нової категорії земель, які отримали назву "деградовані сільськогосподарські угіддя". Вказані землі згідно із ст. 84 Земельного кодексу України підлягають тимчасовій консервації, тобто виведенню з господарського обігу.

Консервації підлягають і сільськогосподарські угіддя, забруднені токсичними промисловими відходами, радіоактивними речовинами вище за дозволений рівень; такі, що піддаються ерозії, заболочені, а також інші землі, подальше використання яких за призначенням може призвести до розвитку несприятливих процесів та погіршення стану навколишнього природного середовища.

Забруднення земель можливе також і в процесі сільськогосподарського виробництва безпосередньо власниками землі або землекористувачами. Для підвищення врожайності сільськогосподарських культур господарства використовують різні агрохімікати, пестициди, мінеральні добрива, які призначені для боротьби з бур'янами, хворобами та шкідниками рослин. Однак при їх застосуванні виникають різні негативні наслідки -- забруднення навколишнього середовища та спричинення шкоди здоров'ю населення, водним об'єктам, лісовій рослинності, тваринному світу. Правовою основою застосування хімічних речовин у сільському господарстві є Закон України від 25 червня 1991 року "Про охорону навколишнього природного середовища", Закон України від 2 березня 1995 року "Про пестициди і агрохімікати", а також інші підзаконні акти, які були прийняті на основі цього закону.

Пестициди та агрохімікати вітчизняного, а також іноземного виробництва, що завозяться для використання на територію України, повинні відповідати таким вимогам:

    -- мати високу біологічну ефективність; --бути безпечними для здоров'я людини та навколишнього природного середовища, за умови дотримання регламентів їх застосування; -- відповідати державним стандартам, санітарним нормам та іншим нормативним документам.

Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених для використання, регламент їх застосування та щорічні доповнення до нього ведуться Укрдержхімкомісією у встановленому порядку. Технічні засоби застосування пестицидів і агрохімікатів підлягають обов'язковій сертифікації. Підприємницька діяльність у сфері виробництва, зберігання, транспортування, реалізації пестицидів і агрохімікатів та торгівля ними здійснюються на підставі ліцензії. Речовини, які становлять підвищену небезпеку, застосовуються лише за спеціальним дозволом Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Перелік пестицидів і агрохімікатів, які становлять підвищену небезпеку, визначається Кабінетом Міністрів України.

Усі підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані додержуватися правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів з тим, щоб запобігти забрудненню ними або їх складовими навколишнього природного середовища та продуктів харчування. У разі порушення чинного законодавства про пестициди і агрохімікати винні особи притягуються до цивільної, дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності.

Крім земельних ресурсів у сільському господарстві шкідливого впливу зазнають водні ресурси, лісова рослинність, дикий тваринний світ.

Згідно з Водним кодексом України всі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання. З метою запобігання забрудненню води сільськогосподарські підприємства, селянські (фермерські) господарства та громадяни повинні дотримуватися встановлених правил зберігання, транспортування та використання добрив, хімічних засобів та інших токсичних препаратів та речовин. Вказаним суб'єктам на територіях водоохоронних зон забороняється використання стійких та сильнодіючих пестицидів, а у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм повністю забороняється зберігання та використання усіх видів пестицидів та добрив.

Водний кодекс України забороняє вводити в дію підприємства, споруди та інші об'єкти, які впливають на стан вод (ст. 98 Водного кодексу України). Будівництво тваринницьких ферм та комплексів по переробці сільськогосподарської продукції потребує додержання встановлених правил щодо забезпечення об'єктів очисним обладнанням і спорудами, які знешкоджують стічні води.

Велику увагу чинне законодавство приділяє врегулюванню відносин щодо зберігання водності малих річок, які в основному протікають по землях сільськогосподарських підприємств. Сільськогосподарські підприємства, розташовані в басейні малих річок, зобов'язані здійснювати агротехнічні, агромеліоративні і гідротехнічні заходи. Крім того, з метою охорони малих річок їм забороняється: змінювати рельєф басейну річки; зменшувати природний рослинний та лісовий покрив; розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації; руйнувати русла пересихаючих річок; проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок; надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво; здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.

До основних заходів щодо збереження водності річок і охорони їх від забруднення належить створення прибережних захисних смуг (ст. 81 Водного кодексу України). Всі сільськогосподарські підприємства зобов'язані суворо додержуватися встановленого правового режиму при здійсненні господарської діяльності в цих смугах.

Лісова рослинність також зазнає негативного впливу від діяльності сільськогосподарських підприємств. Можливим є пошкодження, а в деяких випадках і знищення лісів через їх забруднення хімічними речовинами, пестицидами і агрохімікатами.

Основні правила охорони лісів закріплені в Лісовому кодексі України, інших нормативних актах. Ліси мають корисні якості, вони зменшують негативний вплив природних явищ, захищають землю від ерозії, регулюють стік води, запобігають забрудненню навколишнього природного середовища та сприяють його очищенню. Тому підприємства, установи, організації і громадяни, діяльність яких впливає на стан та відтворення лісів, зобов'язані узгоджувати з відповідними органами проведення організаційних, санітарних, технологічних та інших заходів по охороні та захисту лісів.

Місця будівництва підприємств, споруд та інших об'єктів сільського господарства, які шкідливо впливають на стан і відтворення лісів, узгоджуються з місцевими радами, державними органами лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Проекти будівництва таких об'єктів обов'язково підлягають екологічній експертизі.

Одночасно у разі введення в дію нових та реконструкції діючих підприємств, які шкідливо впливають на стан та відновлення лісів, передбачається здійснення заходів щодо усунення негативного впливу шкідливих факторів, зокрема викидів і скидів забруднюючих речовин, відходів виробництва, підтоплення, осушення та інших видів негативного впливу на ліси.

Сільськогосподарські підприємства при користуванні землями лісового фонду для заготівлі сіна, випасання худоби, розміщення пасік повинні забезпечити користування земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх надання, не порушувати права інших лісокористувачів, створювати сприятливі умови для охорони, захисту, використання та відновлення лісів.

Окремі дерева, групи дерев, чагарники, які ростуть на сільськогосподарських угіддях та належать до нелісової рослинності, також підлягають охороні від шкідливого впливу сільськогосподарського виробництва. У разі їх знищення або пошкодження розмір заподіяної шкоди підраховується за таксами, що використовуються для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству.

Висновок

При проведенні сільськогосподарських робіт, під час сінокосів, збирання врожаю, проведення меліоративних робіт, внаслідок застосування пестицидів і агрохімікатів гинуть тварини та рибні запаси. В Україні більшість мисливських угідь розташована на землях сільськогосподарського призначення. Тому будь-яка господарська діяльність сільськогосподарських підприємств повинна здійснюватись з дотриманням вимог, що забезпечують охорону тваринного світу. Законодавство про тваринний світ містить цілий ряд специфічних вимог щодо діяльності сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Згідно зі ст. 35 Закону України від 3 березня 1993 року "Про тваринний світ" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані вживати заходів для запобігання загибелі тварин під час проведення сільськогосподарських робіт, експлуатації електричної мережі та транспортних засобів. При введенні в господарський обіг цілинних земель, заболочених, прибережних та зайнятих чагарниками територій, меліорації земель, визначенні місць випасання і прогону сільськогосподарських тварин повинні передбачатися і вживатися заходи щодо збереження середовища перебування диких тварин та умов їх розмноження, забезпечення недоторканності ділянок, які мають особливу зооекологічну цінність. Випалювання сухої рослинності або її залишків допускається лише у разі господарської необхідності за погодженням з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

При використанні в сільському господарстві засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів повинні враховуватися вимоги щодо охорони тваринного світу. Усі сільськогосподарські підприємства зобов'язані вживати заходів для запобігання захворюванням та загибелі тварин при зберіганні, транспортуванні та застосуванні вказаних препаратів.

В окремих випадках з метою запобігання загибелі тварин і погіршення середовища їх перебування права власників та користувачів землі можуть бути обмежені. З метою охорони водних живих ресурсів на всіх водних об'єктах встановлюються прибережні захисні смуги та водоохоронні зони. Водним законодавством експлуатація водозабірних споруд без рибозахисних пристроїв забороняється.

Сільськогосподарські підприємства, селянські (фермерські) господарства та громадяни в усіх випадках повинні компенсувати шкоду, заподіяну ними навколишньому природному середовищу внаслідок їх господарської діяльності. Посадові особи і громадяни, винні у порушенні правил охорони навколишнього середовища, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Література

Баб'як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.

Балюк Г. І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. - К.: Хрінком Інтер, 2006. - 192 с.

Екологічне право. Особлива частина Підручник. За редакцією академіка АПрН України, В. І. Андрейцева. К.: Істина, 2001

Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. - X., 2005.

Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, "Право". 2001

Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. -- К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2005. - 848 с/

Закон України "Про охорону навколишнього середовища". - К., 1991.

Закон України "Про охорону атмосферного повітря". - К., 1992

Бринчук М. М. Правовая охрана атмосферного воздуха. -- М., 1986.

Габитов Р. X. Воздухоохранное право. -- Уфа, 1999.

Габитов Р. X Теоретические проблемы организации правовой охраны атмосферы Земли в современных условиях. -- Уфа, 2000.

Кузнецова О. К, Радчик О. Л. Загрязнение окружающей среды отходами и опасными веществами. -- М., 2001.

Роун Ш. Озоновый кризис. Пятнадцатилетняя эволюция неожиданной глобальной опасности. -- М., 1993.

Фомин Г. С, Фомина С. Н. Воздух: контроль загрязнений по международным стандартам. -- М., 1993.

Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии. -- К., 1989.

Похожие статьи




Правова охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві

Предыдущая | Следующая