Поняття та оцінка ризику в екологічній безпеці - Актуальні екологічні проблеми економічного розвитку

Узагальнюючим показником екологічної безпеки є екологічний ризик. Нині існує певна невизначеність щодо терміну "ризик". Існує безліч визначень цього поняття.

Ризик - величина векторна і є кількісною мірою загрози, що включає такі кількісні показники, як величину збитку від небезпечного чинника та імовірність появи (частоти появи) даного небезпечного чинника. Ризик визначається як добуток імовірності негативної події на величину (імовірність величини) можливого збитку від неї.

У термінах теорії ризику прийнято проводити аналіз подій, імовірність яких дорівнює 1 (наприклад, забруднення навколишнього середовища). У такому разі термін "ризик" еквівалентний терміну "збиток", і відповідно величина ризику кількісно дорівнює величині збитку.

Ризик у природокористуванні - імовірність несприятливих для екологічних ресурсів наслідків будь-яких (навмисних або випадкових, поступових і катастрофічних) антропогенних змін природних об'єктів і факторів.

Екологічний ризик має декілька визначень.

1. Імовірність порушення стійкості системи навколишнього середовища через господарську чи іншу діяльність людини, тобто перевищення еколого - економічного потенціалу. 2. Імовірність збільшення смертності або кількості захворювань людей у разі підвищення концентрації певного забруднювача чи суми забруднювачів в навколишньому середовищі або порушення яких-небудь характеристик цього середовища (наприклад, збільшення дози ультрафіолетового випромінювання). 3. Ризик, обумовлений впливами і навантаженнями на середовище існування, екологічними порушеннями, новими та існуючими джерелами впливів на об'єкти, що охороняються. 4. Імовірність небажаних наслідків того чи іншого рішення у глобальній, регіональній або локальній експлуатації природних ресурсів і в процесі використання природних умов, функціонування споруд, технологічних ліній тощо, які споживають ці ресурси в межах і за межами нормативного строку їхньої роботи

Таким чином, екологічний ризик - імовірність негативних змін під впливом сукупності шкідливих впливів на навколишнє середовище, що призводять до необоротної деградації екосистеми.

У законі України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", (13 липня 2000 року) закріплено поняття негативних змін у навколишньому середовищі - втрати, виснаження чи знищення окремих природних комплексів і ресурсів, унаслідок надмірного забруднення навколишнього середовища, руйнівного впливу стихійних сил, природних та інших факторів, що обмежують чи виключають можливість життєдіяльності людини і здійснення господарської діяльності в цих умовах.

Аналіз ризику в екології включає такі етапи:

Перший етап це вивчення ефектів впливу різних факторів на навколишнє середовище. Він полягає в аналізі реакцій організмів, популяцій, екологічних систем на численні взаємодії в різних середовищах і наслідків від цієї взаємодії (хвороби, смерть окремих організмів, популяцій, екосистем).

Другий - кількісна оцінка ризику (етап математичного моделювання), яка є ймовірною характеристикою тієї загрози, що виникає для навколишнього середовища при можливих антропогенних забрудненнях. Математичне моделювання екологічних процесів і систем з метою аналізу ризику - це насамперед виявлення потоків сполук - біогеохімічних циклів. Один із класів математичних моделей, що найчастіше використовуються тут - лінійні стаціонарні балансові моделі. Використовуючи цей клас моделей, вчені на прикладі деяких пестицидів показали, що обмеження для антропогенних викидів у навколишнє середовище можуть виникнути не в результаті забруднення того геохімічного середовища, в яке вони безпосередньо потрапили, а в результаті вторинного забруднення інших середовищ. Тому такі ефекти слід грунтовно вивчати під час стратегічного планування розвитку нових промислових районів, упровадження нових технологій і прогнозування глобальних екологічних ефектів від забруднення техногенними сполуками.

Очевидно, що для побудови математичних моделей оцінки ризику екологічних систем, які вміщують техногенні сполуки, й аналізу впливу на екосистеми необхідно ввести нелінійність і досліджувати їх на основі 4 базових характеристик: ієрархічність, нелінійність, відкритість, нерівноважність.

Третій етап - управління ризиком. На цьому етапі визначаються еколого - економічні позиції допустимих навантажень на область, регіон з урахуванням економічних аспектів, у тому числі співвідношення "витрати-вигода". Особливість цього етапу - його велика різноманітність. Він має важливе значення для управління природним середовищем, регулювання його якості.

Оцінка ризику для екологічних систем має грунтуватися на об'єктивних оцінках екологічного збитку. Приклади таких оцінок - імовірність вимирання популяції або зменшення багатства рослинного та тваринного світу.

В оцінці ризику можна виділити чотири основні напрями. Перший - інженерний. Як правило, цей підхід є розрахунком імовірностей аварій. Основні зусилля спрямовуються на збір статистичних даних про аварії та пов'язані з ними викиди токсичних сполук у навколишнє середовище.

Другий - модельний. Розробляються математичні моделі процесів, які призводять до небажаних наслідків для людини та навколишнього середовища під час використання шкідливих хімічних сполук.

Третій - експертний. При використанні перших двох підходів для оцінки ризику часто трапляються випадки, коли недостатньо статистичних даних або не зовсім зрозумілі деякі принципові залежності. Тоді єдине джерело даних - експерти. Перед ними ставиться завдання ймовірнісної оцінки тих чи інших подій, пов'язаних з аналізом ризику.

Четвертий - соціологічний. За допомогою цього методу визначають сприйняття населенням і його окремими групами того чи іншого ризику [80]. Відомими є дослідження, в яких визначалась оцінка ризику для різних видів діяльності, що давалася особами під час соціологічного опитування. Було виявлено цікаві факти. Наприклад, люди віддають перевагу добровільному ризику (наприклад, альпінізм, куріння), а не примусовому. Більш охоче люди йдуть на ризик, якщо вони можуть на нього впливати.

Розглядаючи всі чотири підходи до оцінки ризику, слід зауважити, що вони мають різні сфери застосування та не позбавлені недоліків.

Оцінка ризику, тобто прогнозування технологічних та екологічних катастроф у регіонах, - ключова ланка визначення рівня екологічної безпеки. Попередня робота в цьому напрямі має ряд переваг порівняно з іншими методами оцінки безпеки держави. По-перше, цілком реально отримати кількісну оцінку очікуваного збитку; по-друге, є можливість порівняти та врахувати ризик від усіх можливих факторів, а також дати комплексну оцінку ризику.

Наведемо результати інтегральної оцінки ризику екологічної безпеки регіонів України, які достатньо обгрунтовано характеризують та кількісно визначають ризик екологічної безпеки регіонів.

Так, згідно з отриманими оцінками ризику, регіони України можна умовно поділити на класи підвищеної, помірної та відносної небезпеки.

До класу підвищеної небезпеки відносять регіони, в яких інтегральний показник ризику значно перевищує середньо-український загальний показник (0,258). Регіонами підвищеної небезпеки вважають: АР Крим (0,469), Донецьку (0,426), Харківську (0,412), Одеську (0,397), Полтавську (0,381), Сумську (0,380), Хмельницьку (0,326) та Тернопільську (0,306) область.

Значення класу помірної небезпеки наближається до середньо-українського комплексного показника (0,258). До класу помірної небезпеки належать Запорізька (0,296), Дніпропетровська (0,294), Київська (0,278), Львівська (0,272), Луганська (0,271), Миколаївська (0,216), Рівненська (0,206) області;

Показники класу відносної небезпеки значно менші за середньо-українські комплексні показники (0,258). Клас відносної небезпеки охоплює Черкаську (0,196), Херсонську (0,190), Кіровоградську (0,171), Чернівецьку (0,169), Вінницьку (0,157), Волинську (0,153), Закарпатську (0,122), Житомирську (0,118), Чернігівську (0,118), Івано-Франківську (0,112) області. екологічний управління природокористування безпека

Аналіз загальних тенденцій і варіацій надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру, а також співвідношення між інтегральними оцінками потенційних загроз та інтегральними оцінками ризику реальних збитків для людини та середовища її існування внаслідок надзвичайних ситуацій для різних регіонів України протягом останніх років засвідчив таке:

1. У цілому екосистема України перебуває на межі перевищення допустимого впливу. Особливо це стосується Донецько-Придніпровського регіону, Київської області та окремих регіонів інших областей. Швидкість деградації довкілля названих територій набула таких масштабів, що найближчим часом може вийти за межі швидкості біологічного пристосування живих організмів до середовища існування, тобто може бути втрачена стійкість екосистем. 2. Залежно від причин виникнення надзвичайних ситуацій найбільших матеріальних втрат регіони країни зазнають унаслідок надзвичайних подій природного характеру (метеорологічного, гідрологічного, геологічного тощо). Це підтверджує думку провідних фахівців, зокрема, академіка РАН В. Осипова: щорічне зростання збитків внаслідок природних катастроф на 6% висуває цей чинник як пріоритетний напрям державного регулювання у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій. 3. Найнебезпечнішими за показником нормованого ризику смертності (м>у) за останні роки є Донецька та Луганська області, які є зонами надзвичайно високого ступеня ризику появи техногенних аварій з великою кількістю загиблих та потерпілих. Це стосується, зокрема, вуглевидобувної галузі промисловості, яка останніми роками стає дуже небезпечною, а враховуючи рівень зношення обладнання більшості промислових підприємств, - катастрофічною. Тривожною є ситуація (за w1J) в Одеській, Херсонській, Сумській областях, що пов'язано з високою транспортною аварійністю в цих регіонах. 4. Високі значення індивідуального ризику смертності пов'язані з надзвичайними ситуаціями техногенного характеру. В Україні індивідуальний ризик смертності (внаслідок надзвичайних ситуацій) на порядок вищий ніж у розвинених країнах - 10-5 1/рік, що, з одного боку, відбиває кризовий стан держави в цілому, а з другого, - не може задовольняти сучасним світовим вимогам, і потребує нагальних заходів на державному рівні щодо поліпшення ситуації у цій сфері.

Наведені вище дані можуть стати основою для прийняття політичного рішення щодо рівня прийнятного ризику в регіоні, який у кожному окремому випадку встановлюється самостійно, залежно від власних економічних можливостей, соціально-економічної та екологічної ситуації. Прийняття такого політичного рішення попередньо узгоджується з місцевою владою та обговорюється громадськістю. Цей рівень прийнятного ризику для регіону і є тією величиною, що визначає обгрунтованість нових вимог і різних соціальних дій громадськості та влади в даному регіоні.

Проте необхідно зважати на те, що визначення величини прийнятного ризику є досить складним питанням не тільки для України, але і для розвинених держав. У Західній Європі та міжнародних організаціях існує поняття ризику, яким можна нехтувати (1 випадок смерті на 106 чоловік/рік), допустимого (1 випадок смерті на 105 чол./рік) і недопустимого (1 випадок смерті на 104 чо - л./рік). Наприклад, у Франції, вимоги стосуються тільки технічного ризику та економічного аналізу (ризик, який не перевищує 10-6 1/рік, розглядається швидше як мета, ніж вимога), а у Великобританії кількісні оцінки ризику стосуються тільки ризику серйозних аварій (на межі прийнятності 10-4 1/рік). У Данії вимоги сформульовані в загальних термінах (у цій країні прийнятний ризик не повинен перевищувати 10-6 1/рік). У Німеччині кількісні показники взагалі не використовують (тому що, на їх погляд, вони не можуть бути задовільно визначені), загальні вимоги - не спричиняти збитків навколишньому середовищу чи значних втрат населенню. Нідерланди за максимально прийнятний ризик вважають індивідуальний ризик, який дорівнює 10-6 1/рік.

Використання методології аналізу ризику, за допомогою якої було зроблено порівняльний аналіз природно-техногенної безпеки регіонів України може дати такі можливості: визначати пріоритетні напрями стратегії розвитку регіону; науково обгрунтувати прийнятний рівень ризику щодо кожного з них, оптимізувати стратегію забезпечення природно-техногенної безпеки регіонів; провести районування території України за ступенем внутрішніх загроз для життєдіяльності з метою ефективнішого розподілу коштів між регіонами (для запобігання надзвичайним ситуаціям та пом'якшення їхніх наслідків) і для підвищення безпеки життєдіяльності населення в найнебезпечніших районах країни.

Поняття та оцінка ризику в екологічній безпеці - Актуальні екологічні проблеми економічного розвитку

Похожие статьи