Аудит діяльності банку, Визначення аудиту, підстави його виникнення. Сутність аудиту комерційного банку - Банківський менеджмент

Визначення аудиту, підстави його виникнення. Сутність аудиту комерційного банку

Аудит - це процес, за допомогою якого компетентний, незалежний працівник накопичує й оцінює свідоцтва про інформацію, яка піддається кількісній оцінці і належить до специфічної господарської системи, щоб визначити і відобразити в своєму висновку ступінь відповідності цієї інформації встановленим критеріям.

Слово "аудит" походить від латинського Аийіо - Він слухає, відповідно Аийііог - той, хто слухає. У середньовічній Європі, коли грамотних та писемних людей було мало, аудитором називали службовця, який повинен був вислуховувати звіти посадових осіб. На початковому етапі розвитку аудиту на аудитора покладалися функції контролю за діяльністю посадових осіб з метою викриття фактів обману та шахрайства.

Ще у стародавньому світі, як тільки функції володіння та управління власністю були поділені між такими основними суб'єктами господарювання того періоду, як держава і рабовласницький маєток, уперше було усвідомлено необхідність аудиту. Зокрема, давньоримські джерела, що збереглися до нашого часу, свідчать, що облік, як правило, проводили одночасно і незалежно один від одного двоє спеціально призначених осіб. Така організація облікового процесу передусім була зумовлена бажанням запобігти розкраданню державної скарбниці або майна окремого рабовласника. Водночас вона слугувала для підтвердження точності звітності. Крім того, для перевірки правильності облікових записів використовували інвентаризацію. Проте і на ці прийоми контролю цілком не покладалися.

Традиційною для тих часів була так звана практика прослуховування бухгалтерів. Прагнучи одержувати якомога більший прибуток, власники, котрі наймали управлінців, призначали контролерів, до обов'язків яких входило вислуховувати підзвітних осіб. Так здійснювався контроль на приватному рівні. На державному ж рівні створювалися спеціальні органи (облікові управління), що контролювали збір податків і державні витрати.

Першим документально зафіксованим випадком проведення незалежного аудиту спекулятивної діяльності акціонерних товариств, вважається крах "Південноморської компанії" у Великобританії в 1720 р. Ця подія в історії відома, як "Південноморський пузир". Коли з'ясувалося, що директорат компанії неспроможний ані виконати взяті зобов'язання зі сплати дивідендів, ані викупити випущені в біржовий обіг акції, у справу втрутились державні органи. Вони призначили бухгалтера на ім'я Чарльз Снел для незалежної перевірки допоміжних облікових записів цієї компанії.

У цей самий період з метою запобігання недобросовісним угодам було започатковано практику державного регулювання фахової діяльності облікових працівників. Важливим досягненням стало визнання на державному рівні необхідності проведення незалежного аналізу рахунків великих і малих підприємств. З 1844 р. у Великобританії вийшла серія законів про компанії, згідно з якими їх керівники були зобов'язані один раз на рік надавати акціонерам підписаний ними балансовий звіт підприємства і запрошувати незалежного бухгалтера (аудитора) для перевірки і підтвердження звітності перед акціонерами.

Незважаючи на такий прогрес в аудиторській практиці, лише в другій половині XIX ст. професійний аудитор увійшов на повних правах до ділового світу. Це було пов'язано з будівництвом залізниць і збільшенням кількості страхових компаній, банків та акціонерних товариств. У кінці XIX ст. роз'їзні аудитори вже відвідували розкидані по всій країні транспортні агентства для оцінки ступеня відповідальності адміністрації за майно і систему звітності.

Лише наприкінці XIX ст. незалежний аудит сформувався як самостійна сфера професійної практичної діяльності. Зміни в попиті на аудиторські послуги в США на початку XX ст. зумовили докорінні зміни низки цілей аудиту. Подальший розвиток ринкових відносин потребував значних капітальних вкладень, що призводило до збільшення ризику. Для дисконтування акцій на фондовій біржі, одержання позик від приватних осіб або банківських кредитів тощо стало правилом надавати зацікавленим особам фінансову звітність своєї компанії, перевірену на предмет її точності й достовірності. Такі послуги в масовому порядку виконували незалежні бухгалтери (аудитори). У той самий період почалося створення різноманітних організацій або спілок професійних бухгалтерів, які вимагали від урядів своїх країн законодавчого оформлення їхньої діяльності.

Офіційною датою виникнення зовнішнього незалежного аудиту в сучасному його значенні визнано 23 жовтня 1854 р., коли Спілці бухгалтерів Единбурга було надано статус королівської, а її членам присвоєно звання "привілейованих бухгалтерів".

На ранньому етапі розвитку аудиту не існувало системи внутрішнього контролю. Прийоми аудиту в той час полягали переважно в детальній перевірці кожної операції, а тестування або вибіркова перевірка як аудиторські процедури не були відомими. Такий аудит отримав назву підтверджуючого аудиту.

Процес гармонізації аудиту координується діяльністю таких регіональних організацій, як Внутрішньоамериканська бухгалтерська конференція, Конференція бухгалтерів Азії та Тихоокеанського регіону, двох африканських груп бухгалтерів (англо - і франкомовної), Федерації Європейських бухгалтерів (створена в 1986 р., об'єднує представників 21 європейської держави, включаючи Україну).

Практика здійснення аудиту в найрозвинутіших країнах дає можливість виділити три підходи щодо необхідності аудиту:

Потреби потенційного чи існуючого інвестора;

Теорія агентів (потреба в аудиті на замовлення власників підприємств);

Теорія мотивації (менеджер відповідальніше буде підхо дити до складання звітності, якщо знатиме про обов'язко вість її перевірки).

На розвиток аудиту в Україні впливали особливості підприємництва в період становлення ринкових відносин та поглиблення економічної кризи:

1. Правові аспекти господарювання підривались наявністю так званої контрольної паузи, яка тривала з 1990 по 1994 рр. і була спричинена тим, що деякі галузеві контрольно-ревізійні служби було скасовано разом із міністерствами (наприклад, у торгівлі), також не було скоординовано роботу контрольно-ревізійних управлінь Міністерства фінансів.

Прихід нової генерації підприємців спричинив надход ження у сферу бізнесу (особливо в управління) професійно не підготовлених кадрів менеджменту. Менеджмент запере чував необхідність розрахунків з бюджетом у 8 випадках з 10, уникав повноти сплати податків у 6 випадках з 10, а в управлінських рішеннях був орієнтований на приховування виручки, доходів та неповернення кредитів (з 10 позик 6-7 не бажають або неспроможні їх повернути).

Наявність нераціонально функціонуючого механізму оподаткування, частих змін законодавства та численних суперечностей законодавчих актів створювала додаткові умови для їх порушення.

Внаслідок цих та інших негативних явищ корумпованість бізнесу досягла критичної межі, створивши так званий тіньовий сектор економіки (який на той час, за оцінкою урядовців, становив 50 відсотків обсягу валового національного продукту). Диспропорції стихійних ринкових відносин призвели до того, що незалежні підприємці адміністративно відокремились від власників та учасників підприємництва, а також держави, і спробували вийти за межі "контрольного поля".

Передумовами розвитку українського аудиту були глибока теорія та широка практика ревізійної роботи, яка дала аудиту спільні предмет та об'єкти, методи та прийоми організації для проведення перевірок, а також узагальнення міжнародної теорії та практики аудиту. Ще однією передумовою примусового формування та розвитку національного аудиту був потужний тиск іноземних інвесторів на уряд з метою переведення України на практику застосування міжнародних нормативів бухгалтерського обліку і статистики через неможливість розуміння української звітності цими інвесторами та проведення на цій основі оцінки ризику інвестиційних проектів.

Запровадження аудиту як нової форми фінансово-економічного контролю в 1993 р. було закріплено Законом України "Про аудиторську діяльність". Закон вивів на перший план аудит у вигляді підтвердження показників річної фінансової звітності підприємств усіх форм власності. Згідно із даним Законом, аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо стану фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Законом також визначено засади функціонування професійної громадської організації - Спілки аудиторів України та Аудиторської палати України - незалежного самостійного органу, мета якого - сприяти розвитку, вдосконаленню та уніфікації аудиторської справи в Україні. До складу Аудиторської палати входять працівники Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації, Національного банку, Державного комітету статистики та Міністерства юстиції України. Вона регулює ринок аудиторських послуг на державному рівні, здійснює сертифікацію аудиторів (громадян України, які мають кваліфікаційний сертифікат на право здійснення аудиту підприємств і господарських товариств - серія "А", банків - серія "Б" на території України) і ліцензування аудиторських фірм, затверджує норми і стандарти проведення перевірок, оформлення обов'язкових документів і прав та обов'язків аудиторів.

У 1995-1996 рр. було прийнято тимчасові вітчизняні нормативи з аудиту, а починаючи з 01.01.1999 р., в Україні було введено постійно діючі національні нормативи з аудиту та Кодекс професійної етики аудиторів України, затверджені Аудиторською палатою України, які є обов'язковими для дотримання як аудиторами, так і їх клієнтами.

Упродовж останніх 10 років в Україні в основному сформувалася національна система аудиту, що є аналогічною такій країн з ринковою економікою та має розвинену інфраструктуру. У даний час вона охоплює понад 3 тис. аудиторів, які надають професійні послуги у складі 1539 аудиторських фірм, та 570 аудиторів, котрі діють одноосібно, зареєструвавши підприємницьку діяльність. До аудиторського загалу належить і контингент представників внутрішнього аудиту, який набуває поширення в банках, акціонерних товариствах, холдингових компаніях, інвестиційних фондах та інших корпоративних структурах.

Сьогодні аудит, який є, по суті, незалежною формою фінансового контролю, стає найважливішим елементом інфраструктури ринкової економіки. Тому аудиторська діяльність пов'язана з великою відповідальністю як перед клієнтами, так і перед державою. Аудиторський висновок про достовірність фінансової звітності - це, з одного боку, знак якості наданої клієнтом інформації, а з іншого - надання клієнту підтвердження (чи ні) про задовільний стан його справ.

Українським законодавством передбачено обов'язкове проведення аудиту для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється. Крім того, обов'язковий аудит проводиться для перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств, та інших фінансових посередників, емітентів цінних паперів, державних підприємств у разі здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змін форми власності, а також у разі порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Результати проведення аудиту оформлюються у вигляді аудиторського висновку, який має містити чітко викладену думку аудитора про перевірену звітність. Аудиторський висновок - це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить висновок стосовно достовірності звітності, відповідності її чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Згідно з національними стандартами аудиту висновок аудитора може бути безумовно позитивним, умовно позитивним (із застереженням), негативним. Аудитор може також відмовитися видавати висновок. При цьому він викладає свою думку у звіті іншої форми.

На сьогодні рамки аудиторської діяльності значно розширилися: набули поширення тематичні та вибіркові аудиторські перевірки найактуальніших питань підприємницької, банківської діяльності, економіко-правовий аналіз установчих документів і бізнес-планів, фінансовий аналіз бухгалтерської звітності, консультації та інші види аудиторських послуг.

За об'єктом аудиту виділяють:

Фінансовий аудит (або аудит фінансової звітності). Виконується для визначення того, чи відповідає фінансова звітність встановленим критеріям. Фінансова звітність у банківській системі України включає в себе баланс, звіт про прибутки та збитки, звіт про рух грошових коштів, звіт про рух капіталу. Вона грунтується на вимогах Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та нормативних актах Національного банку України.

Операційний аудит. Виконується для оцінки продуктивності та ефективності процедур і методів функціонування тієї чи іншої господарської системи, ділянки. Після закінчення операційного аудиту керівництво установи отримує від аудитора висновки та рекомендації щодо доцільності функціонування господарської системи.

Аудит на відповідність (аудит узгодженості). Виконується з метою з'ясування, чи відповідає діяльність установи нормативним актам та чинному законодавству України.

Аудит розслідування. Виконується для виявлення протизаконних дій, шахрайства з метою їх упереджування. Оцінюються ризик і потенційні наслідки протизаконних дій.

Аудит відповідності договорів. Виконується з метою оцінки відповідності змісту експортно-імпортних та інших договорів вимогам чинного законодавства.

Аудит системи внутрішнього контролю. Виконується для оцінки системи внутрішнього контролю банку, з'ясування її ефективності щодо упереджування операційних недоліків та порушень внутрішніх положень і процедур, а також визначення того, як система внутрішнього контролю забезпечує охорону активів і належний запис операцій.

Аудит конкретних подій. Виконується для того, щоб оцінити певну ситуацію, обставину, операцію тощо в установі.

Управлінський аудит - Визначення ділових операцій з метою розробки рекомендацій щодо економного й ефективного використання ресурсів, досягнення кінцевого результату і розробки політики підприємства. Він повинен допомагати керівникам у виконанні їх функцій і призводити до підвищення рентабельності підприємства. Це визначення можна певної мірою віднести і до банків як особливого типу підприємств. В управлінському аудиті перевірки не обмежуються бухгалтерським обліком. Вони можуть включати оцінку організаційної структури, комп ютерних програм, методів банківського маркетингу та будь-якої іншої сфери банківської діяльності. Внаслідок розвитку ринкових відносин і вдосконалення процесу управління банками значення внутрішнього управлінського аудиту зростатиме.

Аудит став невід'ємною складовою фінансового контролю і в комерційних банках. Використання результатів аудиторських перевірок для виявлення внутрішніх резервів банку, виявлення пріоритетних напрямів його розвитку, оцінки ризиків та управління ними дає можливість збільшити фінансову стабільність і конкурентоспроможність комерційного банку.

Потреба в послугах зовнішнього аудиту є безумовною, оскільки операції банків численні та складні. Інформацію про них партнери та клієнти банку не мають змоги отримати самостійно і потребують послуг аудиторів, тим більше, що вони не мають доступу до облікових записів банку та їм не вистачає досвіду роботи з обліковими документами. Крім того, наявність інформації незалежної аудиторської фірми про дійсний стан банку - одна з вимог щодо пруденційного нагляду за діяльністю комерційних банків.

Зовнішній аудит комерційного банку проводиться на основі аналізу стану обліку, перевірки правильності відображення прибутків і збитків, відповідності обліку та дій банку вимогам чинного законодавства, дотримання рівності прав акціонерів при розподілі дивідендів, голосуванні, наданні прав на придбання нових акцій тощо та має на меті підтвердження достовірності балансу. Підтвердження річної фінансової звітності комерційного банку незалежним аудитором на відповідність національним стандартам здійснюється з метою забезпечення достовірності інформації, яка надається зацікавленим у діяльності банку особам - акціонерам, вкладникам, партнерам, органам державного контролю та нагляду. За Законом України "Про банки і банківську діяльність" фінансова звітність комерційних банків, що подається до Національного банку України, щорічно перевіряється аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до законодавства здійснювати такі перевірки. Аудиторський висновок надається загальним зборам акціонерів для затвердження.

Крім того, банки, які мають кореспондентські відносини з іноземними банками, як правило, здійснюють аудит річної фінансової звітності, складеної відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку за міжнародними стандартами аудиту для розуміння звітності іноземними партнерами та більшої довіри до неї.

У поточному році Національним банком України розроблені та надані для розгляду Аудиторській палаті України "Положення про Комітет з питань сертифікації аудиторів банків" та "Положення про Реєстр аудиторських фірм, які мають право проводити аудит банків". Положення про Реєстр розроблено з метою забезпечення високої якості послуг у сфері банківського аудиту, сприяння підвищенню рівня прозорості та відкритості фінансової звітності українських банків, підвищенню професійного рівня зовнішніх аудиторів банків, запобігання некваліфікованому або упередженому аудиту.

Внутрішній аудит здійснюється працівниками самої установи. Основною функцією внутрішніх аудиторів є перевірка надійності системи внутрішнього контролю установи, оцінка можливих ризиків банку та встановлення шляхів їх мінімізації.

Оцінка ефективності систем внутрішнього контролю стала невід'ємною частиною аудиторської перевірки у перші десятиліття XX ст. і спричинила зародження внутрішнього аудиту. У міру розвитку цього виду аудиту поступово змінювалися його цілі та методи. Потреба у проведенні внутрішнього аудиту виникла в зв'язку з ускладненням організаційних структур компаній та фірм, появою та розвитком великих структур типу корпорацій. У 1941 р. було організовано Американський інститут внутрішнього аудиту (ревізорів), що об'єднував внутрішніх аудиторів-практиків. У великих та середніх компаніях почали створюватися відділи внутрішнього аудиту, що значною мірою були співзвучні з нашим поняттям про відомчий та внутрішньогосподарський контроль. У 1948 р. Американський інститут бухгалтерів затвердив "Загальноприйняті стандарти аудиту", а Інститут внутрішніх ревізорів видав "Зобов'язання внутрішнього ревізора".

Внутрішній аудит - це незалежна експертна діяльність аудиторської служби підприємства (банку) з метою перевірки та оцінки адекватності й ефективності систем внутрішнього контролю, якості виконання співробітниками своїх посадових обов'язків.

В умовах нестабільної економіки, недосконалості законодавства та посилення конкуренції на ринку банківських послуг внутрішній аудит стає частиною банківського менеджменту. За Законом України "Про банки і банківську діяльність" у банках створюється служба внутрішнього аудиту, яка виконує такі функції:

Наглядає за поточною діяльністю банку;

Контролює дотримання законів, нормативно-правових актів Національного банку України та рішень органів управ ління банку;

Перевіряє результати поточної фінансової діяльності банку;

Аналізує інформацію та відомості про діяльність банку, професійну діяльність її працівників, випадки перевищення повноважень посадовими особами банку;

Надає Спостережній раді висновки та пропозиції за результатами перевірок;

Інші функції, пов'язані з наглядом та контролем за діяльністю банку.

Похожие статьи




Аудит діяльності банку, Визначення аудиту, підстави його виникнення. Сутність аудиту комерційного банку - Банківський менеджмент

Предыдущая | Следующая