Внутрішні (комунікативно-психологічні) та професійні якості ведучого - Особливості комунікативного стилю телеведучих як механізму встановлення ефективного комунікативного акту з аудиторією

До внутрішніх якостей телеведучого, як правило, відносять:

Мистецтво подобатися людям ( уміння справляти гарне враження, маючи наявність позитивних внутрішніх якостей для спілкування);

Уміння психологічно досвічено будувати спілкування;

Володіння голосом (постановка голосу, тембр, виразність, багатство інтонацій, уміння витримати паузу);

Уміння розуміти інших людей (емпатія, уміння слухати);

Уміння впливати на людей [22;37], [5;38].

Об"єднуючи внутрішні якості з професійними, серед яких переважно виділяють оригінальність, авторитет, точність, зваженість, високий рівень володіння знаннями та навиками з професії та ін. [29;69], В. М. Шепель пропонує власну класифікацію:

Якості, пов"язані з умінням подобатися оточуючим - комунікабельність, емпатичність (здатність до співчуття, до проникнення у світ та емоції інших), рефлективність (здатність осмислювати свої власні дії та стани), красномовство.

Характеристики особистості, сформовані в процесі соціалізації (результат виховання та освіти); до них належать моральні цінності, вплив традицій, психічне здоров"я, володіння "набором людських технологій" (уміння здолати конфліктну ситуацію, переконати та ін.).

Якості, що обумовлені соціалізацією індивіда, його професійним та життєвим досвідом. Особливе значення тут має зріла впевненість у собі та інтуїція, що виникла на основі досвіду, і дозволяє безпомилково реагувати в різних ситуаціях спілкування [5;40].

Тепер розглянемо думки та рекомендації щодо втілення в образі ведучого вище - зазначених якостей.

Характеризуючи модель "популярного" ведучого психологи Л. В. Матвєєва, Г. Я. Анікєєва та Ю. В. Мочалова, виділяють такі ступені (по важливості) рис характеру:

1 ступінь : - виразний (зовні);

Талановитий, обдарований;

Відвертий.

2 ступінь : - доброзичливий;

Моральний;

Культурний.

3 ступінь : - емоційний;

Темпераментний;

Активний.

4 ступінь : - оптимістичний;

Впевнений у собі;

Розкутий;

Гарно вбраний (зовні).

"Популярний телеведучий, - пишуть зазначені дослідники, - сприймається телеглядачами перш за все як особистість, до нього формується ставлення як до "значимого іншого", що характерне для діалогових форм спілкування. Непопулярний ведучий сприймається скоріше як "діловий партнер", оцінюється в основному за організаторськими якостями, і відношення до нього будується як до "відстороненого" іншого, що характерно для монологічного чи маніпулятивного типу спілкування" [20;30].

З боку аудиторії постійно висуваються певні сподівання у відношенні манери спілкування ведучих, і від того, виконує їх ведучий чи ні, залежить той чи інший результат рейтингу програми.

Г. Гольдберг виділив у колективному підсвідомому людини наявність певного категоріального шаблона для сприйняття людини людиною - "Великої П"ятірки":

Сила его, впевненість у собі, сумлінність, свідомість;

Фактор, що виражає налаштованість людини на екрані на особистісне, неформальне спілкування з глядачем ( дружність, згоду);

Показник активності й емоційної виразності (пристрасність, екстравертивність);

Інтелектуальне лідерство у спілкуванні;

Інтелігентність [20;32].

Цим рисам ведучого глядачі надають перевагу; не бажають же бачити такі прояви характеру як: - наївність;

Розгубленість; нерішучість;

Незібраність;

Поривчастість чи скутість;

. - недбалість [20;33].

Ведучий повинен володіти шармом, природньою внутрішньою привабливістю. Російський телевізійник Валентин Сошніков вважає, що "ведучому необхідно бути актором... Перш за все, ведучий повинен знати тему, з якою виходить до глядачів, бути підготовленим до будь-яких питань, почуватися впевнено, максимально розкуто... А хіба певна харизма не потрібна ведучому? Глядача повинна зацікавити людина, яка веде передачу. Це не означає бути пишним красенем. Головне - привабливість, яка йде наче з середини, залежить від особливості викладення думок, уміння спілкуватися... аудиторія не терпить фальші. Найважливіше на ТБ - творча, відверта робота" [32;29 - 30].

Акторка і ведуча ("Времечко" на ТНТ) Яна Поплавська навпаки вважає, що ведучий і актор - дві абсолютно різні професії: "Ведучому не потрібно нікого грати, він повинен бути самим собою, зі своїми мізками. Ведучий - і спостерігач, і учасник, у нього повинна бути власна думка. І все ж головне не він сам, а те, про що він розповідає. Просто треба це усвідомлювати" [33;8]. Інший ведучий "Времечка" Андрій Максимов: "...ведучий працює "собою", він сам повинен бути цікавою людиною"[46;24].

Також існують думки, що телеведучий має бути на екрані таким же, як і в житті; що телеведучий - "це не професія, а поклик. Це особливий розумовий склад, особливий тип психіки. Й окрім того, телеведучий повинен мати привабливість, вміти швидко мислити, гарно говорити... Якщо людина цікава, якщо у неї багато друзів - значить вона буде цікавою для телеглядачів"[45;28].

У "Хартії французьких журналістів", яка регламентує стандарти поведінки близько 33000 акредитованих у Франції представників ЗМІ, зазначається, що журналісту заборонено обманювати довіру будь-кого, виконувати завдання, що суперечать його професійній честі та гідності; зводити наклеп, брехати, займатися плагіатом; журналіст має надавати чесну, правдиву інформацію; "переконаний, що совість та справедливість - основні постулати, на яких грунтується його професійна діяльність"[9;78-79].

Але головними рисами телеведучого більшість дослідників вважає уміння слухати та емпатувати (розуміти почуття, потреби іншого, "відчувати" подію, уміти встановлювати афективний зв"язок з іншим, розділяючи стан цієї людини чи групи людей; мати задатки психотерапевта [28;16]). Відомий російський теоретик телебачення Г. В. Кузнєцов зазначає: "Для інтерв"ю... від журналіста потрібна непідробна увага та щира участь у розмові, наче немає ніякої камери, немає аудиторії, а є лише цікавий співбесідник... думка про аудиторію, звичайно, ніколи не полишає журналіста, а лише переходить на інший рівень... Постійне тренування своїх здібностей слухати чи чути - як у студії, так і в будь-яких випадках спілкування... - необхідне інтерв"юєру ще в більшій мірі, ніж актору" [14;125 -127]. Завданням журналіста, "професійно важливою якістю", є не тільки "розкріпачення" співбесідника після вмикання техніки чи початку бесіди, а й "уміння уважно слухати", не ігноруючи власну точку зору героя інтерв"ю, та "адекватно відтворювати отриману інформацію" [28;12].

М. А. Бережна виділяє низку ознак, за якими формується довірливе ставлення телеглядача до ведучого:

Уміння уважно вислуховувати думки учасників передачі ("В контактних передачах від уміння слухати співбесідника залежить і конструктивний розвиток екранного діалогу, і психологічний стан учасників");

Розуміння співбесідника ("Бувають випадки, коли люди настільки впевнені у тому, про що їм хоче сказати співбесідник, що несвідомо спотворюють його слова згідно зі своїми початковими настановами");

Потрібно ототожнитися із співбесідником, проникнути у його думки та почуття, а не приписувати йому власне бачення обговорюваної проблеми [ 28;13 - 15].

Але важливим тут є, на думку Г. В. Поперечиної, не піддатися цілковитому "злиттю" зі співбесідником, інакше журналіст втратить можливість об"єктивного аналізу діалога, не зможе вести його в руслі визначеної теми, що кінець кінцем може негативно вплинути на якість програми [28;18]. Таким чином, вміння слухати та емпатувати є складним завданням, професійною необхідністю ведучого у процесі виникнення симпатії до нього як з боку співбесідника, так і з боку глядача.

Ще одним, якщо не обов"язковим, то бажаним, є таке вміння ведучого, як володіння "набором людських технологій" - непомітне, але дієве керування процесом бесіди, здатність згладити неприємні кути в розмові; невербальний примус зібратися чи розслабится, звернений до співбесідника; вміння направити розмову в потрібне русло. Ось як про це говорить Б. Мейджи: "Протягом всього інтерв"ю я відчуваю, як мої симпатії огортають співбесідника. Він у моїх руках, і я майже відчуваю хвилі-настанови, що йдуть від мене" [ цит. по 14;128].

Особлива "стаття" в іміджевій специфіці образу ведучого - мова. Ця категорія включає як уміння гарно, правильно говорити, так і вміння володіти пара - та екстралінгвістичною системою: тембром, інтонацією, паузами, підсиленням та зниженням голосу, дикцією. Дослідник російського ТБ-простору О. Афанасьєв вважає: "Телемова не повинна відповідати вимогам абсолютного мовленнєвого слуху. Але вона є одним із найвпливовіших механізмів розповсюдження цінностей, може збагнути їхні коливання й у якійсь мірі навіть гіпнотизує спілкування. Мова телебачення береться зі щоденного життя й одночасно це життя формує" [1;101].

Мова телеведучого повинна бути грамотною, чіткою, зрозумілою, конкретною. Вади дикції, безперечно, недопустимі, але може бути зроблений виняток, якщо вада незначна, проте журналіст володіє виключним даром красномовства [32;30] (наприклад, ведучий "Однак"на російському каналі ГРТ Д. Корчинський). Але варто наголосити на тому факті, що ведучі з TV5 Europe та La Cinquiиme мають дуже чіткі, гарні, інтонаційнозабарвлені голоси, позбавлені будь-яких вад. Це пояснюється тим, що при прийомі на роботу в країнах Західної Європи ведучі та репортери оцінюються, перш за все, за голосовими даними.

Неабияке значення також має вміння володіти голосовою палітрою - доречністю та природністю пауз, впевненим приємним тембром, Інтонаційною забарвленістю. "Інтонація - це ключ, за допомогою якого відбувається мислення та розкривається душа", - зазначає В. М. Шепель [48;345].

Серед розмовних талантів ведучого надзвичайно цінним є експромт, "найбільший дар... йому неможливо навчитися" [48;332]. Гарному шоуменові вміле володіння експромтом надзвичайно необхідне. Експромт, імпровізація вносять у програму певну "розрядку", роблять розмову живою, ефектною. На думку А. Семенова, "розмова з героями передачі має бути поважною, але не улесливою, бесіда цікавою, оскільки ведучий готовий імпровізувати, уважний і доброзичливий, має почуття гумору та уміння обійти неприємні моменти, згладити незручність"[5;85]. "Треба мати сміливість, щоб бути популярним,- вважає відомий французький іміджмейкер Жак Сегела.- Не користуйтеся шпаргалками, не вчіть нічого напам"ять! Тільки імпровізація може бути щирою!" [цит. по 48;26].

Питання, які задає ведучий, повинні бути чіткими, виключати двозначність, зрозумілими, коректними. За формою вони можуть бути запитаннями, проханнями чи спонуканням [14;172]. "Своєю присутністю, увагою, питаннями він [журналіст] повинен допомогти розкриттю особистості співбесідника, - вважає Г. В. Кузнєцов.- Розуміти, бути тактовним, але - потрібним! Таму проявляй себе в інтересах справи, будь живим та достатньо емоційним, шоб зацікавити розмовою запрошену до телекамери людину. Скромність, звісно, чудова якість, але вона не повинна переходити у нівелювання телеведучого" [14;10].

Таким чином, телеведучий як партнер по телекомунікації, переслідуючи досягнення її ефективності, у структурі своєї особистості повинен мати такі якості:

Впевненість у собі;

Психологічну зрілість;

Здатність проявити дружність та емоційну виразність;

Високий ступінь самоконтролю;

Здатність бути лідером у спілкуванні.

"Особистість журналіста чи диктора повинна допомагати глядачеві сприймати факти та думки, погляди" [14;79].

Похожие статьи