Свобода слова та відповідальність - Свобода слова і відповідальність тележурналіста (на прикладі телеканалу "1+1")

Сучасна українська журналістика функціонує в суспільстві, що переживає перехідний період, який мало чим відрізняється від аналогічних періодів в історії багатьох сучасних країн. Ця ситуація характеризується переходом з однієї політичної системи в іншу, яка передбачає демократичний розвиток, плюралізм думок, наявність суспільно-правових засобів інформації.

У демократичній державі люди мають право висловлювати свої погляди, переконання. Але відстоювати її можна, не створюючи словесних бійок, не вдаючись до мітингових мотивів, а інтелігентним способом співрозмови. І, безперечно, кожний виступ журналіста, хоч які б ідеї він сповідував, має бути спрямований не на роз'єднання, а на згуртування людей. Система глобального спілкування, незважаючи на різні платформи і напрями, має виражати засади загальнолюдських вартостей, політичного плюралізму, сприяти розкриттю творчого потенціалу громадянського суспільства.

Журналістика має формувати громадську думку конкретними фактами, об'єктивною й чесною інформацією, з яких слухач чи глядач зможе краще побачити й оцінити дійсність. Журналістика, як професія, заснована і грунтується передусім на комунікації (спілкуванні) -- тобто отриманні й передачі певної інформації про світ, суспільство, саме тому вона не може оминути питання суспільної моралі. Тож для працівника засобів масової інформації велике значення для формування його професійної особистості, ефективності реалізації творчої діяльності має теоретичне усвідомлення і практичне втілення в життя моральних принципів і настанов.

Свобода діяльності в будь якій сфері (і в журналістиці в тому числі) виявляється в можливості ставити певні цілі й боротися за їх здійснення на основі вільного свідомого вибору й творчого рішення. З прагнення людини до свободи виникає розвиток науки, мистецтва, а також і журналістики як інформаційної діяльності, що має яскраво виражену гносеологічну функцію.

Свобода невідривна від пізнавальної діяльності людини, від творчості, але вона можлива лише за умов свободи.

Перед ким повинні звітувати журналісти? Відповідальність перед своїми ЗМІ є персональною чи колективною? Чи є така особиста відповідальність головним чинником у їхній повсякденній роботі? Чи узгоджується вона з їхньою професійною етикою, чи, навпаки, є перешкодою для дотримання певних норм? Ці повноваження можна визначити, класифікуючи їх за двома категоріями.

У стінах своєї медійної організації журналіст особисто відповідає:

    * перед своєю авдиторією та, загалом, перед громадською думкою; * перед своїми джерелами інформації та особами, про яких він говорить; * за дотримання своїх професійних правил поведінки і перед органами, які стежать за їх виконанням(У Мюнхенській декларації наприкінці викладу обов'язків зазначено, що коли йдеться про професійну честь, журналісти визнають "лише юрисдикцію собі рівних, без жодного державного чи іншого втручання". Сам склад рад преси, де частіше засідають представники видавців або власників, а в деяких випадках можна помітити і представників держави, показує, однак, до якої міри важко обстоювати цю беззаперечну позицію); * перед своїми, залежними від індивідуальної свідомості, особистими переконаннями; * перед редакційною ієрархією, котра, в свою чергу, сама звітує про роботу кожного журналіста перед видавцями чи власниками ЗМІ, а також рекламодавцями.

З іншого боку, журналіст поділяє відповідальність своєї медійної організації:

    * перед авдиторією та громадською думкою; * перед джерелами й особами, що є об'єктом інформації; * перед Групами інтересів, впливовими або ні, які створюють економічне й соціальне оточення організації; * перед державою та її органами, які визначають основну місію ЗМІ та ставлять у рамки певної кількості законів їхню діяльність; * перед суспільством загалом.

Ці взаємини зачіпаються в етичних кодексах, як правило, розпливчасто. Вивчення положень описової етики приводить до висновку, що перелік професійних норм не є по-справжньому основоположним для практичної діяльності журналістів. Переважає і передусім береться до уваги відповідальність журналістів перед своєю авдиторією та вищим керівництвом редакції і своєї організації[17, c. 66-67].

Інформація є сукупністю "основних знань, які будь-який громадянин повинен мати про світ, про інших людей, про покладену на нього відповідальність у суспільстві, до якого він належить".'9 У цьому аспекті постає одна з основних відповідальностей журналістів і ЗМІ, яка рідко згадується в етичних кодексах та інших нормативних документах. Вона полягає в активному (а не реактивному) критичному ставленні до реалій: обговорення проблемних або спірних ситуацій до того, як вони стануть вибуховими. Це обов'язок випереджального інформування, яке завжди менш сенсаційне, ніж буденна інформація - і, без сумніву, цього найбільше не вистачає в сучасних ЗМІ.

Свобода слова в діяльності засобів масової інформації є одним з найважливіших інститутів демократії. Керуючись Загальною декларацією прав людини, Всесвітньою Хартією свободи преси ООН, Декларацією принципів поведінки журналіста МФЖ, Конституцією та чинним законодавством України, Кодекс професійної етики українського журналіста визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні своїх професійних обов'язків з тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому і найефективнішому виявленню власних творчих можливостей в ім'я утвердження добра і справедливості.

Головний обов'язок журналіста - сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути об'єктивним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення. Журналіст відповідальний перед читачем, слухачем та глядачем.

При виконанні професійних обов'язків журналіст не може вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Як тяжкий злочин мають сприймаються факти одержання ним за будь-яких обставин платні (хабаря) за поширення брехливої або утаювання достовірної інформації. Журналіст поважає осіб, які надають йому інформацію, не розголошує її джерел.

Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції з підготовки та поширення власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечать його переконанням або пов'язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли журналіст оприлюднює неправдиву інформацію, в якій перекручено факти або ж зведено наклеп чи завдано моральної образи людині, він зобов'язаний у тому ж самому засобі масової інформації визнати свою провину через вибачення і виправлення помилок.

Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики. Особливу чуйність і тактовність журналіст має виявляти щодо дітей та неповнолітніх. Водночас журналіст зобов'язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії.

Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи, поки ведеться слідство, уникає характеристик людей, запідозрених у злочині, але вина яких не встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспільства та особи.

Журналіст дорожить власним авторитетом та репутацією, несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом, під псевдонімом чи анонімно, але з його відома та згоди.

Журналіст у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе. Замовчування чи поширення ним інформації шляхом одержання незаконних винагород або подання її як такої, що містить наклеп, упередженість, необгрунтовані звинувачення, - неприпустимі. Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок.

Журналіст у практичній діяльності не піддається тискові владних структур, особливо в тих випадках, коли йому нав'язують чужу чи хибну думку, орієнтують на фальсифікацію фактів. Він вважає непристойним використовувати свою репутацію і службове становище для поширення матеріалів з метою наживи, самореклами, у кар'єристських цілях та керуючись прагненням догодити певним силам чи особам.

Журналіст покликаний постійно працювати над підвищенням власного фахового рівня, плекати свою основну зброю - слово, суворо дотримуватися конституційних норм функціонування української та інших мов в Україні, рішуче виступати проти фактів неповаги до державної мови, приниження її ролі та значення у житті суспільства.

Журналіст поважає і відстоює професійні права колег, дотримується норм і правил поведінки у редакційному колективі. Він повинен бути уособленням скромності, наполегливості і працелюбності. Його моральний обов'язок - допомога у фаховому становленні молодих журналістів на шляху до творчого визнання, виявляти професійну солідарність з колегами по інформаційній діяльності як в Україні, так і за її межами.

Порушення журналістом положень цього Кодексу піддається громадському осудові, розглядається на зборах редакційних колективів, у первинних організаціях Національної спілки журналістів та радами професійної етики, що створюються при правліннях регіональних організацій НСЖУ [19, c. 36-39].

Бути відповідальним -- це відповідати за що-небудь і перед ким-небудь. Журналісти відповідальні за те, що стосується змісту, правильного чи повного зображення суспільних справ, висвітлення з цього приводу критичного бачення, забезпечення інформацією, сповненою поваги до фактів і людей. Ця відповідальність індивідуальна і водночас колективна, вона охоплює систему журналістських повноважень, відповідно до різних формулювань його професійної етики.

Журналіст також відповідає за свою інформацію. В широкому розумінні він відповідальний за неї перед своєю авдиторією, яка надає законної сили його діяльності в політичному суспільстві. Він також відповідає за неї перед своїм керівництвом, головним редактором, видавцем, власником медійної установи. Журналіст може бути вимушений звітувати перед різноманітними соціальними силами, що очікують від нього поведінки, відповідної їхнім сподіванням та, власне, концепції ЗІ.

Ця подвійна відповідальність призводить до численних внутрішніх конфліктів: між різними покладеними на нього обов'язками стосовно змісту інформації, між різними зобов'язаннями перед третіми особами, між обов'язками і зобов'язаннями. Щодо індивідуальної етики, то тут може йтися тільки про відповідальність журналіста перед собою, що тільки враховує умови та безпосередні наслідки й обмежує його дії. Тим самим опосередкування (через засоби масової інформації) прийнятих рішень примножує й посилює дії журналіста, він повинен враховувати віддаленіші перспективи одночасно в часі й просторі. За характером своїх дій, які є складником колективної практики, журналіст ніяк не зміг би здійснювати етичний аналіз на самоті.

Ось чому треба підвищувати рівень єдиної професійної етики, що закликає журналістів до індивідуальної моралі, рівень, який залишається фундаментальним, але здається, що на ньому застигла суспільна дискусія про етику інформаційних засобів. Підвищення цього рівня має відбуватися в напрямку ЗМІ як організації. Воно мало б відбуватися в напрямку суспільства, приводячи так до питання про очікування людей (громадськості) у тому, що стосується журналістської етики та власної етичної відповідальності.

Найбільшою, дуже розгалуженою представницькою журналістською організацією у світі є Тhе Society оf Ргоfеssiопа1 Journalists-- Спілка професійних журналістів. Її було засновано у 1909 році. На сьогодні ця неприбуткова добровільна організація нараховує 13500 членів -- професійних журналістів і студентів, що навчаються журналістиці. Своїми цілями Спілка має такі: формування середовища, в якому журналістська діяльність може здійснюватися найбільш вільно й повноцінно, стимулювання діяльності журналістів відповідно до високих професійних стандартів і дотримання етичних норм поведінки, розвиток свободи преси. До лав Спілки може вступити будь-який журналіст, який прагне сприяти втіленню прийнятих у Спілці принципів у діяльність редакційних колегій та вузівських факультетів у своїй країні[16, c. 9].

Кодекс професійної етики обов'язковий для всіх журналістів, які є членами організації Тhе Society оf Ргоfеssiоnal Journalists, незалежно від того, у якій країні вони працюють, покликаний реалізовувати принципи етики на міжнародному рівні. Цей Кодекс було прийнято 19 вересня 1998 року.

У преамбулі Кодексу визначається, що мета діяльності преси -- освіта спільноти. І саме вона є передумовою справедливості й основою демократії. Такий погляд властивий традиційній концепції демократії, яка бере початок від доби Просвітництва. Отже, обов'язок журналіста -- сприяти реалізації цієї мети, сумлінно й чесно слугувати суспільству, відшуковуючи істину й забезпечуючи об'єктивне та всебічне висвітлення подій і проблем. Наріжним каменем довіри до журналіста вважається професійна чесність, яка виявляється у відданості етичним принципам професійної поведінки, описаним у Кодексі.

Принципи Кодексу умовно можна поділити на чотири групи вимог, які коротко формулюються так: істинність, мінімум шкоди, незалежність, підзвітність. Проаналізуємо ці принципи.

По-перше, Кодекс закликає журналіста шукати й повідомляти істину, що спричиняє ряд окремих вимог. Журналіст повинен перевіряти достовірність інформації, уникати випадкових помилок. Свідоме викривлення фактів не допустиме ні за яких обставин. Журналіст повинен докладати максимальних зусиль для того, щоб почути особисту думку осіб, які в репортажах визнаються винними за певний проступок. По можливості потрібно вказувати джерела інформації, щоб підтвердити її достовірність. Перед тим як пообіцяти джерелам анонімність, слід з'ясувати мотиви, які спонукають джерело приховувати ім'я; обговорити всі умови та обіцянки, що пропонуються в обмін на інформацію, і виконувати їх. Журналіст повинен прагнути, щоб матеріали публікації, починаючи від заголовків і закінчуючи цитатами, не були викривленими, відповідали дійсності, не спрощували події й не висвітлювали їх зовні контексту. При цьому допускається посилення образу як технічний засіб, що слугує його більш повному розкриттю. Журналіст повинен уникати інсценувань подій, які відбулися раніше, без текстового повідомлення про це.

Журналіст має уникати таємних та прихованих методів збору інформації, за винятком тих випадків, коли традиційні відкриті методи не дають можливість отримати інформацію, життєво важливу для суспільства. Плагіат засуджується у Кодексі.

До журналіста ставиться вимога сміливо говорити про всі позитивні й негативні сторони людської природи, навіть коли це не всім подобається. Така вимога -- специфічний принцип журналістської професії. Адже у повсякденному житті етичним вважається, навпаки, такт і витриманість в оцінках іншого. Крім того, тут криється небезпека конфлікту між свободою слова і свободою особистості, отже, слід чітко бачити межу дозволеного, щоб уникнути такого конфлікту[4, c. 213-215].

Кодекс вважає, що журналіст, маючи власні культурні цінності, не повинен нав'язувати їх іншим. Також він повинен уникати упередженого ставлення до людей через їх расову, статеву, етнічну, релігійну або географічну належність, сексуальну орієнтацію, фізичні вади, зовнішність або соціальний статус.

За Кодексом, завдання журналіста -- підтримувати вільний обмін думками, навіть у випадках, коли ці думки, на його погляд, є неприйнятними. Журналіст повинен надавати можливість виступити тим, хто зазвичай не має нагоди публічно висловитися.

Неоднозначною є вимога не розрізняти офіційні та неофіційні джерела інформації. На наш погляд, офіційні джерела несуть більшу відповідальність за свої висловлювання, окрім моральної, ще й офіційно усталену. Крім того, інформацію з неофіційних джерел слід додатково перевіряти. Отже, журналіст повинен дотримуватися рівності до джерел інформації в аспекті надання їм права голосу, серйозного ставлення до повідомлюваного. Але аналіз інформації, наданої офіційним або неофіційним джерелом, має свої відмінності, які журналіст повинен враховувати при підготовці матеріалу до публікації.

Вимога Кодексу професійної етики преси -- розмежовувати у публікаціях і репортажах захист певних поглядів і повідомлення новин. Аналіз і коментарі мають бути чітко визначеними й не повинні викривлювати факти або контекст. Інформація повинна бути чітко відділена від реклами; слід уникати гібридних публікацій. Ці вимоги, як і попередні, слугують для того, щоб матеріали не вводили в оману аудиторію, прозоро повідомляли істинну інформацію, яку адресат міг би легко відрізнити від особистої думки автора публікації.

Важлива вимога, яка теж стосується проблеми істинності та правдивості публікації, -- забезпечувати гласність при обговоренні й вирішенні питань, що безпосередньо торкаються інтересів суспільства і доступу до офіційних документів. Виходячи з цього, ЗМІ виступають у ролі народного рупору, через який члени суспільства впливають на політичні, економічні та соціальні події, відштовхуючись від правдивої інформації, яка повинна бути доступною для всіх (знову ж таки через ЗМІ).

Другий принцип закликає журналіста зводити шкідливий вплив публікацій до мінімуму, вбачаючи в джерелах інформації, героях своїх репортажів та колегах людей, що заслуговують на повагу. Пошук новин не є підставою для вседозволеності. Отже, журналіст повинен пам'ятати, що збір інформації та її оприлюднення можуть зашкодити цим людям, завдати їм неприємності. Особливу тактовність слід виявляти до дітей та неповнолітніх осіб, які є джерелами інформації або героями репортажів. Під час збору інформації, публікації інтерв'ю або фотографій стосовно якихось трагічних випадків потрібно бути чуйним до тих, кого спіткало горе[10, c. 9].

До речі, Кодекс надає більше прав на контроль інформації, що стосується особистого життя, простим громадянам, аніж посадовим особам або тим, хто прагне до влади, впливу та уваги до своєї персони від суспільства. Якщо вести мову про останню категорію громадян, то проникнення в їхнє приватне життя може бути продиктоване суспільними інтересами. Але загалом усі члени суспільства мають право на таємницю особистого життя, втручання в яке можливе лише у крайньому разі.

Якщо журналіст займається кримінальною тематикою, він не повинен відкривати імена неповнолітніх підозрюваних та жертв сексуальних злочинів, бо це вважається не етичним. Перш ніж публічно назвати імена підозрюваних у злочині до офіційного їх обвинувачення, журналіст повинен зважити, чи є це доцільним. Потрібно балансувати між правом обвинувачених у скоєнні злочинів на справедливий суд і правом спільноти бути інформованою, що не є легкою справою. Адже до цього долучається вимога не підсилювати цікавість до сенсацій, виявляючи почуття міри та смаку. Остання вимога неоднозначна. Адже кожний журналіст прагне, щоб його матеріал дістав якнайширший відгук у аудиторії, чого тяжко досягнути без певної сенсаційності публікації, без повідомлення подробиць та гарячих фактів.

Третій принцип -- незалежність журналіста від будь-яких інтересів, за єдиним винятком -- право спільноти бути інформованою. Журналісти повинні уникати особистої зацікавленості, не вступати в організації та відмовлятися від діяльності, яка може скомпрометувати їх професійну чесність і зашкодити репутації, відмовлятися від подарунків та послуг, грошових винагород, безкоштовних поїздок, особливого ставлення, уникати роботи за сумісництвом, політичної діяльності, урядових посад, роботи в органах місцевого самоврядування, якщо це може заперечити їх непідкупність. Також Кодекс закликає відмовлятися від надання особливих переваг рекламодавцям і групам, що переслідують специфічні інтереси, протидіяти тиску, що може здійснюватися ними з метою вплинути на висвітлення подій. Дуже обережним повинен бути журналіст при спілкуванні з джерелами, які пропонують інформацію за послуги або гроші. Торгівля за ціну інформації ставить журналіста у певну залежність від джерела[3, c. 84-85].

Незалежність журналіста надає йому можливість відверто розкривати конфлікти, що загрожують суспільству, сміливо притягати до відповідальності посадових осіб та представників влади. Тому незалежність дуже важливий чинник для демократичної преси, бо без нього неможлива ні свобода слова, ані гласність.

Останній принцип -- підзвітність аудиторії та колегам. Цей принцип етики збігається з демократичним принципом підзвітності державних інституцій громадянському суспільству. Стосовно преси, це означає, що, по-перше, ЗМІ повинні слугувати комунікативним каналом між державою та громадянами, надаючи можливість звітності державних установ і відгуку суспільства на рішення уряду або репрезентативних органів. По-друге, журналісти повинні пояснювати і коментувати інформацію, заохочувати спільноту до висловлювань критичних зауважень на адресу ЗМІ, визнавати свої помилки і бути готовими до їх виправлення. Питання професійної етики журналіста також мають обговорюватися широкою аудиторією. Журналісти повинні бути готовими до діалогу зі спільнотою з приводу журналістської етики, публічно розкривати порушення етики у пресі та інших ЗМІ, дотримуватися тих високих етичних стандартів, яких вимагають від інших.

Усі проаналізовані принципи, прийняті на міжнародному рівні, покликані забезпечити розвиток демократичної преси, її легітимність у суспільстві, відкритість інформації. Водночас основна мета Кодексу -- визначити, що у роботі журналіста з етичної точки зору є допустимим, а що ні.

Таким чином, професійна етика журналіста має особливі риси порівняно з суспільно прийнятими принципами моралі. Наприклад, тут потрібно поєднувати, з одного боку, свободу слова і відкритість інформації, і з другого -- повагу до особистості та її приватного життя.

Не можна назвати Кодекс професійної етики, прийнятий Тhе Society оf Ргоfеssiоnal Journalists, однозначно довершеним, але його дух та ідеї своєрідним чином перегукуються з кодексами етики преси у різних демократичних країнах, що доводить доцільність етичних вимог та їх універсальність для демократичної преси в цілому[3, c. 22-24]

Похожие статьи




Свобода слова та відповідальність - Свобода слова і відповідальність тележурналіста (на прикладі телеканалу "1+1")

Предыдущая | Следующая