Суть, види і форми заохочення і покарання - Педагогічні умови ефективного використання заохочення і покарання як засобів виховання у молодшому шкільному віці

Педагогічний заохочення покарання шкільний

Заохочення і покарання - це сукупність засобів регулювання відносин, що складають зміст педагогічної ситуації, у якій ці відносини повинні бути помітно і швидко змінені. Головною ознакою, за якою ми вважаємо за доцільне давати класифікацію видів і форм заохочення і покарання, є спосіб стимулювання і гальмування діяльності дітей, спосіб внесення змін у їхні відносини. За цією ознакою ми виділяємо наступні види заохочення і покарання:

    1. Заохочення і покарання, пов'язані зі зміною в правах дітей. 2. Заохочення і покарання, пов'язані зі змінами в їхніх обов'язках. 3. Заохочення і покарання, пов'язані з моральними санкціями.

Усередині кожної з цих груп заохочень і покарань велика розмаїтість форм їхнього використання, однак їх теж можна розділити на наступні основні форми:

    А) заохочення і покарання, здійснювані по логіці "природних наслідків"; Б) традиційні заохочення і покарання; В) заохочення і покарання у формі експромту. [9, стор. 151]

Класифікація видів і форм заохочення і покарання багато в чому умовна і не відбиває всього багатства практичних можливостей використання цих виховних засобів. Призначення цієї класифікації - допомогти розібратися в різноманітті реальних життєвих ситуацій заохочення і покарання. Разом з тим вихователю необхідно мати уявлення і про найбільш типові конкретні міри заохочення і покарання, використовувані у вихованні дітей і підлітків. При цьому необхідно мати на увазі, що та чи інша міра пов'язується з вчинком дитини не безпосередньо, а лише через аналіз конкретної ситуації, з урахуванням усіх відносин, що складають дану ситуацію. [9, с. 169-171]

Розглянемо спочатку основні міри заохочення у вихованні дітей. У числі найбільш уживаних мір індивідуального і колективного заохочення варто назвати насамперед доручення почесних обов'язків. Почесні доручення як міра заохочення широко використовуються й у сім'ї. Наприклад, миття посуду після чаю може доручатися дитині 5-8 років епізодично, у вигляді заохочення.

Мірою заохочення є і надання додаткових прав. Як індивідуальне заохочення це не рідко пов'язується з присвоєнням різних почесних звань. Необхідно мати на увазі, що надання додаткових прав може приводити до протиставлення окремих дітей колективу. Тому важливо, щоб подібне заохочення здійснювалося з урахуванням суспільної думки колективу, було значною мірою функцією колективу.

Одна з найбільш розповсюджених мір заохочення - присудження почесного місця в змаганні. Це супроводжується колективними й індивідуальними нагородами - преміями, подарунками, почесними і похвальними грамотами і т. п. Особливо часто використовуються заохочення у вигляді подарунків у сім'ї. Прагнення деякої категорії батьків будь-що-будь робити своїм дітям дорогі подарунки стає джерелом труднощів у вихованні в сім'ї й у школі.

Своєрідною формою присудження почесних місць у творчих змаганнях школярів є різні виставки кращих робіт дітей: малюнків, творів, виробів різного роду (моделей, приладів, наочного приладдя та інші). Будучи звичайно пов'язаними з традиційними олімпіадами, проведеними щорічно по ряду предметів шкільної програми, чи конкурсами, такі заохочення сприяють розвитку творчих здібностей і інтересів учнів.

Розповсюдженими формами заохочення в змагально-творчій діяльності є різного роду почесні грамоти і вимпели. Кількість їх, як і взагалі заохочень у школі, не повинна бути занадто великою. Важливо, щоб вручення цих заохочень переможцям змагань відбувалося в урочистій обстановці: на лінійці чи зборах, у шкільній залі і т. п. [9, с. 171-176]

Звернемося до характеристики найбільш вживаних і виправданих засобів покарання в школі і сім'ї. У числі їх необхідно, насамперед, назвати офіційно діючі в школі засоби покарання учнів.

Найбільш розповсюдженим засобом покарання є зауваження вчителя. Зауваження повинне бути звернене до конкретного порушника вимог педагога, правил для учнів. Воно робиться у ввічливій, але офіційній категоричній формі і здійснюється звичайно за допомогою прямої безпосередньої вимоги.

В окремих випадках педагогом може бути використаний такий засіб, як наказ учню встати біля парти. Таке покарання доцільне в молодших і підліткових класах, застосовується до непосидючих, незібраних учнів. Вставши біля парти, знаходячись під пильним поглядом учителя, привертаючи до себе увагу всього класу, учень мимоволі зосереджується, стає зібраним. Переконавшись, що до нього дійшла суть покарання, учителю варто негайно посадити його так місце. Помилку роблять вчителі, що часом ставлять учня біля парти надовго, а іноді ухитряються, поставивши в різних кінцях класу декількох таких учнів, що провинилися, тримати їх так до самого кінця уроку.

Не говорячи вже про те, що для дитини таке тривале стояння попросту шкідливе, стомлює його, покарання, перетворюється у своєрідне приниження, викликає природний протест. Улучаючи хвилинку, коли вчитель не дивиться на нього, такий учень біля парти починає розважати навколишніх, шукаючи їхньої підтримки і співчуття. Звичайно, справа закінчується тим, що учитель виганяє винного учня з класу, а той, почуваючи себе "героєм", йде в коридор, під супроводом схвальних усмішок товаришів.

Тому не випадково, видалення з класу - один із засобів покарання, доцільність використання якого викликає серед вчителів і батьків гарячі суперечки.

Видалення з класу можливе лише у випадку явної, відкритої, демонстративної непокори учня вимогам вчителя, коли учень поводиться зухвало, образливо стосовно вчителя і своїх товаришів, коли педагог почуває, що йому забезпечена підтримка суспільної думки класу. На жаль, треба визнати, що в значній частині випадків, коли цей засіб використовується, його застосування не диктувалося такою твердою необхідністю, а було викликано роздратуванням вчителя, його невмінням передбачити конфлікт, іноді - нетактовним звертанням до учня.

Вчитель повинен передбачати небезпеку непокори учня його наказу вийти з класу. Тоді може виникнути конфлікт на зразок того, котрий був описаний у дисертації Х. Бектенова.

"Учень С. прийшов на урок у стані крайнього збудження (на перерві була бійка). Він продовжує щось говорити товаришу, кидає через весь клас записку на останню парту, потім щось кричить учню, що сидить в іншому ряді.

Учитель: Вийди зараз же з класу!

Учень: Не вийду!

Учитель: Я тебе виведу!

Учень: Не піду! (Хапається руками за парту.)

Учитель: Зараз же залиши парту і йди!

Учень стукає кришкою парти: потім підхоплюється з місця, біжить до останньої парти, забивається в кут:

-- Не піду! Не піду! Через вікно викинуся Не смійте мене торкати ". [1, с. 150]

Учитель своїми діями в цій ситуації увесь час, що називається, "підливав олію у вогонь", провокуючи і без вкрай збудженого учня на подальший зрив, що і негайно відбувається.

Однак і в тому випадку, коли видалення з класу дійсно необхідно і вчитель зумів спокійно, але разом з тим твердо і впевнено здійснити цей засіб, йому необхідно мати на увазі, що покарання не довершене. Щоб вичерпати конфлікт, необхідно, в залежності від конкретної ситуації, так чи інакше завершити покарання вже після уроку. Іноді педагог, знаходячись у стані роздратування, проводжає того, хто виходить сакраментальною фразою: "Більше на мої уроки не приходь." Важко сказати, який з наступних "педагогічних" маневрів гірше: той, коли вчитель преспокійно веде подальші уроки, не звертаючи уваги на те, що покараний дійсно перестав відвідувати клас, чи той, коли він з уроку в урок невблаганно показує нещасному винуватцеві на двері.

Дуже серйозна міра покарання - догана. Зміст догани - у моральному осуді вчинку учня. Тому педагогічна дія даного покарання не можна зводитись лише до формального акта оголошення догани, до його запису в щоденнику (хоча це і необхідно) чи в наказі по школі. Якщо доганою завершується гостре, принципове обговорення поводження учня на нараді при директорі чи педагогічній раді, за участю його товаришів, ця міра покарання стає дуже сильною.

Для того щоб у дітей формувалося переконання, що догана - це дуже серйозна міра покарання, ні в якому разі не слід оголошувати догану "для остраху", як часом, на жаль, трапляється.

Обговорення негативного вчинку учня може і не завершуватися доганою, а обмежуватися лише оголошенням йому усного зауваження чи оформленням дисциплінарного запису в щоденник. Такий запис не повинен відбивати емоційної напруженості вчителя, а містити лише осуд, виражений у стриманій, офіційній формі.

Поряд з передбаченими офіційними документами, у школах використовуються і такі педагогічно доцільні засоби покарання, застосування яких зв'язане з традиціями, особливостями конкретних колективів. Використовується, зокрема, такий засіб, як доручення додаткових трудових обов'язків (прибирання).

Іншим засобом покарання, також зумовлюючим регулювання прав і обов'язків учня, є відсторонення на якийсь час від роботи, від участі в колективній суспільно корисній справі. Використання цього засобу доцільне в тому випадку, коли покараний позитивно ставиться до даної діяльності, дорожить можливістю брати участь у ній разом зі своїми товаришами. [9, с. 184-191]

Не можна як засіб покарання використовувати позбавлення дитини прогулянки, їжі, того, що необхідне їй для нормального розвитку.

Крім того, варто взагалі пам'ятати, що покарання, зв'язані з тими чи іншими обмеженнями, позбавленнями, застосовуються в основному лише щодо дошкільників і молодших школярів.

Як покарання може бути використана і відстрочка очікуваного заохочення. Наприклад, можна на якийсь час відкласти покупку якоїсь речі: велосипеда, фотоапарата. Однак рекомендувати скасування раніше даної обіцянки як засіб покарання навряд чи можна. Справді, в покаранні, як і в заохоченні, надзвичайно важлива його справедливість. [23, с. 23]

Похожие статьи




Суть, види і форми заохочення і покарання - Педагогічні умови ефективного використання заохочення і покарання як засобів виховання у молодшому шкільному віці

Предыдущая | Следующая