Форми навчання дітей мовленнєвими розладами, Історія становлення форм навчання - Навчання дітей з затримкою розвитку мовленнєвих функцій

Історія становлення форм навчання

Форма організації навчання -- зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. [30]

Деякі вчені педагоги, а саме М. І. Махмутов, вважає, що в педагогіці є необхідність вказати на різницю двох термінів включаючи слово "форма" - "форма навчання". В першій своїй відмінності "форма навчання" означає колективну, фронтальну та індивідуальну роботу учнів на уроці. В цьому значенні термін "форма навчання" відрізняється від терміну "форма організації навчання", що означає який - набудь вид заняття - урок, предметний гурток і т. п. [16]

Форма (лат. -- зовнішній вигляд, обрис) організації навчання -- це зовнішній вияв узгодженої діяльності учителя та учнів, яка здійснюється в певному порядку і режимі. Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:

    1) за кількістю учнів -- індивідуальні форми навчання, мікрогрупові, групові, колективні; 2) за місцем навчання -- шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота; 3) за часом навчання - урочні і позаурочні: факультативні, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади та інші; 4) за дидактичною метою -- форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого, або змішаного навчання урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання (праця в майстернях, на пришкільних ділянках тощо); 5) за тривалістю часу навчання -- класичний урок (45 хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), а також уроки "без дзвінків".

В історії світової педагогічної думки та практиці навчання відомі найрізноманітніші форми організації навчання. Вони регламентують спільну діяльність вчителя та учнів, визначають співвідношення індивідуального та колективного навчання, ступінь активності учнів у пізнавальній діяльності і керівництва нею з боку вчителя. [5]

У "Великій дидактиці" як і в інших книгах, Коменський звертається, насамперед, до розробки такої діалектичної категорії як універсальний метод навчання. Починаючи книгу зверненням до читачів, він формулює дидактику як "універсальне мистецтво всіх вчити всьому. І при тому вчити з вірним успіхом..." [13, с. 245]

До сучасної форми навчання людство прийшло не відразу. Так, у школах давнього світу панувала система індивідуального навчання -- вчитель навчав кожного учня окремо. У середньовічних школах домінувала індивідуально-групова система навчання: в одній групі збирали учнів з різним рівнем підготовки, заняття проводили без усталеного розкладу, дітей приймали до школи впродовж року. [30]

У різні періоди розвитку суспільства перевага надавалася тим чи іншим організаційним системам навчання. Найстарішою є індивідуальна форма навчання, за якої вчитель навчав кожного учня окремо. Водночас ця форма є неекономічною. Функція вчителя зводиться здебільшого до визначення завдання і перевірки виконання його учнем. Це призводить до певної обмеженості впливу вчителя. Недоліком є й те, що в процесі індивідуального навчання учень не може взаємодіяти зі своїми ровесниками, що негативно впливає на розвиток комунікативних умінь, процесу соціалізації.

Починаючи з XVI століття значення індивідуального навчання зменшується і поступається індивідуально-груповій формі організації навчального процесу, за якої вчитель працює не з одним учнем, а з групою різновікових дітей, неоднакових за рівнем підготовки. Ця форма навчання, як і індивідуальна, вже наприкінці XVI - на початку XVII століття не задовольняла потреб суспільства. Учні одержували лише найпростіші навички читання, письма і рахунку, і переважна більшість дітей залишалася неохопленою навчанням.

В епоху Відродження виникла концепція групового навчання. Принципово новим у груповій формі навчання було те, що вчитель почав займатися зі стабільною групою учнів одночасно. Контури групового навчання обгрунтував і широко популяризував Я. А. Коменський (1633). Уперше групова форма навчання була застосована у братських школах України й Білорусії (XVI століття). Згодом ця форма стала називатися класно-урочною системою навчання.

Наприкінці XIX століття розпочалися активні пошуки шляхів удосконалення класно-урочної системи.

Першу спробу модернізації класно-урочної системи організації навчання здійснили у 1798 році англійський священик Л. Белл. і вчитель Дж. Ланкастер, основною метою якої була ідея взаємного навчання. Автори спробували використати у ролі викладачів самих учнів. Старші учні під керівництвом учителя вивчали матеріал самостійно, а потім, отримавши відповідні інструкції, навчали своїх молодших товаришів. Таким чином, один учитель за допомогою учнів-посередників міг навчати 200-300 дітей різного віку. Проте ця система не набула широкого поширення, оскільки недоліки в організації не забезпечували необхідного рівня підготовки учнів.

У кінці XIX - на початку XX століття у США була заснована Батівська система, яка пропонувала розподіляти всі заняття на дві частини. Перша частина - проведення звичайних уроків, на яких учитель працює з усім класом. Друга частина - індивідуальні заняття з тими учнями, які не встигають і відчувають труднощі в засвоєнні матеріалу, або з тими, хто бажає поглибити знання із виучуваного матеріалу.

У кінці XIX - на початку XX століття у США була заснована Батівська система, яка пропонувала розподіляти всі заняття на дві частини. Перша частина - проведення звичайних уроків, на яких учитель працює з усім класом. Друга частина - індивідуальні заняття з тими учнями, які не встигають і відчувають труднощі в засвоєнні матеріалу, або з тими, хто бажає поглибити знання із виучуваного матеріалу.

Мангеймська система була створена одночасно з Батівською, але в Європі. Засновником цієї системи був німецький педагог Йозеф Зіккенгер (1858-1930). Він запропонував створити чотири класи не за віковою ознакою, а на основі здібностей учнів, створюючи основні класи для дітей, які мають середні здібності; класи для учнів малоздібних, які "зазвичай не закінчують школу"; допоміжні класи для розумово відсталих дітей; класи "перехідні" - для найздібніших учнів. Передбачалося, що учні зі слабших класів згодом зможуть переходити до класів вищого рівня. На жаль, такого не відбувалося, бо система підготовки, що існувала, не давала змогу слабким учням досягати високого рівня знань.

На початку XX століття у США була заснована форма навчання, що отримала назву "Дальтон-план". В історію педагогіки ця система ввійшла також під назвою "лабораторна", або "система майстерень", оскільки замість класів у школі створювалися лабораторії і предметні майстерні, уроки відмінялися, учень працював індивідуально, виконуючи отримане від учителя завдання, учитель постійно знаходився в цих лабораторіях, допомагаючи учням. Центральною в навчанні була самостійна навчальна діяльність учнів, а не діяльність викладання. Загально групова робота проводилася протягом однієї години в день. У 20-ті роки Дальтон - план був поширений в практиці роботи шкіл СРСР під назвою "бригадно-лабораторна система". Навчальні завдання виконувала група учнів. Вони працювали самостійно в лабораторіях, одержували консультації вчителів, а звітували всією групою. Незабаром виявилося, що така організація навчання призводить до зниження рівня підготовки учнів, зменшення відповідальності за результати своєї діяльності. Учні не могли без пояснення вчителя, без його допомоги засвоювати матеріал, к знання були фрагментарними, не охоплювали всього обсягу необхідної інформації. Через це Дальтон - план не прижився в жодній країні світу.

Перевагами Дальтон - плана було те, що він дозволяв пристосувати темп навчання до реальних можливостей учнів, привчав до самостійності, розвивав ініціативу, пошуки раціональних методів роботи, відповідальність.

У50-их роках XX століття у США з'явилася нова система навчання у вигляді плану Трампа, розробленого професором педагогіки Лойдом Трампом.

Суть плану Трампа полягає в тому, що він поєднує три форми навчальної взаємодії учителя з учнями: індивідуальну роботу, роботу з групами учнів від 10-15 осіб, лекційні заняття для великих груп від 100 до 1500 осіб. Лекції для великих груп читають висококваліфіковані викладачі, професори. Малі групи обговорюють матеріали лекції, проводять дискусії, доповнюють те, що було почуте на лекції. Заняття в малих групах проводить рядовий учитель або кращий учень групи. Індивідуальна робота у шкільних кабінетах, лабораторіях реалізовується частково за завданнями вчителя, частково за вибором учня. Система потребує злагодженої роботи вчителя, чіткої організації, матеріального забезпечення. [28]

У XVI--XVII ст. у братських школах України й Білорусі виникла нова форма організації навчальних занять, яка передбачала певні елементи класно-урочної системи навчання. Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом. На заняттях використовувалися різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Учням давали домашнє завдання, виконання якого перевірялося під час занять, що мали назву "уроки". [30]

Однією з перших форм організації навчання виступає індивідуальна форма навчання. Вона передбачає роботу вчителя з окремим учнем індивідуально, часто вдома в учня або в вчителя. У XVIII --ХІХ ст. вона практикувалася у сімейному вихованні серед заможних верств українського суспільства якгувернерства. Зараз індивідуальне навчання служить формою додаткової роботи, частіше з які потребують особливої допомоги дітьми, зокрема з тими, хто з захворювання, інвалідності неспроможна відвідувати шкільні заняття. Маючи очевидні гідності, пов'язані орієнтації змісту, методів, темпу занять на цій формі дуже неекономічна і непридатна оскільки як основна масової освіти. До того вона позбавляє учня можливості працювати у групі, взаємного спілкування з однолітками, змагальності, співробітництва з ними досягненні наших спільних цілей.

Поступово, починаючи з XV--XVI ст., насамперед у зв'язку зі збільшенням потреби у розширенні освіти, індивідуальна форма навчання дедалі більше замінювалося індивідуально-груповій, коли учні різного віку, рівня підготовленості збиралися щодо одного місці й один вчитель, по черзі працюючи з кожним і даючи і їм завдання, міг навчати групу учнів, хоча слідство з суті, це була поєднане за місцем і часу той самий індивідуальна форма роботи.

Розвиток межі XVI --XVII ст. машинного виробництва, торгівлі, культури (епоха Відродження) породило потреба у масовому навчанні, хоча б елементарному. Спершу досвіді братніх шкіл Росії та Білорусі, потім у Чехії та країнах народилася нову форму -- система навчання. Вона опинилася дуже стійкою, удосконалюючись, вона донині і залишається основний формою організації навчання у школі.

    1. В групи (класи) входять учні, приблизно однакові за віком й рівню готовності до навчання. Учитель працює з усім класом (фронтально) чи з групами всередині класів, даючи і їм різні завдання. 2. Основной формою навчання урок -- відрізок навчання у 40--45 хвилин, що становить щодо закінчену за змістом і способу побудови одиницю процесу. 3. Весь зміст освіти ділиться на деякі предмети. 4. Весь період навчання розділений на навчальні роки, чверті, навчальні дні, канікули, а заняття ведуться з єдиного плану і розкладу. 5. Учитель керує навчальної діяльністю, пояснює новий матеріал, дає завдання, контролює виконання.

Винахід класно-урочної системи, що вважалася нам зараз природною та очевидною, свого часу було революцією освіти, яку порівнюють із винаходом колеса у техніці, адже він відкрило можливості загального і щодо економного навчання (один вчитель може навчати до 30 і більше школярів). Що ж до вищої освіти, то у перших університетах Європи, починаючи з XIII --XIV ст., існували колективні форми навчання -- лекції та семінари.

Переваги класно-урочної системи: чітка організованість і упорядкованість навчальної роботи, організує і що виховує роль педагога, взаємодія учнів і можливість колективних способів роботи, економічність навчання -- поєднуються з серйозних недоліків: обмеженими можливостями індивідуального підходу, орієнтацією на "середнього" учня, роботою у єдиному всім темпі, переважно вербальним (словесним) характером діяльності, певної штучністю в розподілі всіх занять на 40 -- 45-хвилинні відтинки. Зазначені "слабкості" класно-урочної системи протягом століть викликали критику прагнення пошукам досконаліших форм навчання.

Батавська система з'явилася США наприкінці ХІХ в. Вона являла собою спробу виправити такі великі недоліки класно-урочної форми, як орієнтованість на середнього учня і недостатній облік індивідуальних особливостей і можливостей дітей. Передбачалося проводити виборче навчання учнів, поділяючи все заняття на частини. Перша частина - проведення звичайних уроків, у яких вчитель працює із класом. Друга частина - індивідуальні заняття з тими учнями, які встигають і їм важко лідера в освоєнні матеріалу, чи з тими, хто хоче і може глибше вивчити запропонований матеріал.[8 з. 205]

Найбільш радикальної із найпоширеніших систем організації навчання на індивідуальних засадах стала система, створена початку XX в. вчителькою Оленою Паркхерст. Систему цю називають Дальтон-планом (по найменуванням американського міста Дальтона) чи індивідуалізованими лабораторними заняттями. Опертя було зроблено на самостійну навчальну діяльність учнів. Вони отримували навчальні завдання 1 рік із розбивкою по місяців, займалися в предметних лабораторіях чи майстерень, де б отримувати консультації вчителів, та був звітували про виконану роботу.

Бували й інші досить численні спроби пошуку нових форм навчання: метод "навчальних одиниць", як у основі організації доба вивчення і урок ніж формою роботи, а тема -- навчальна одиниця; бригадний метод як модернізація Дальтон-плана з урахуванням групового методу організації виконання завдання; метод роботи які у динамічних (змінюються за складом) навчальних парах як варіант взаємного навчання учнями одне одного після інструктажу педагогом ( В. К. Дяченка); американський "план Трампа", за яким 40% часу учні проводили у великих групах (100--150 людина), 20% -- у "малих (10 -- 15 учнів) і 40% часу відводь лось на самостійну роботу [1], метод проектів (практичних завдань) та інших. [6]

Маючи досвід минулого й беручи в основі все найкраще і прогресивне своїх попередників (Дальтон-план - система навчання із нерівними розумовими здібностями; план Трампа - варіативне, вільне, відкрите вчення тощо.), багато вчителя, творчо підходящі зі своєю професійної діяльності, вважають головними під час виборів форм організації навчання такі підстави:

    1) виявлення дітей, відмінних характером сприйняття навчальної інформації, типом спілкування з однолітками, вчителями й ін.; 2)визначення рис, що входять у усередню якість класу; 3) визначення того, хто відповідає якостям більшості; 4)уточнення свого стилю викладання; 5)виявление можливих випадків колізій між учнями, несхожими своїми рисами, учнями і викладачем, учнями і орієнтуванням навчального матеріалу тощо. [22]

Таким чином, історія розвитку організаційних форм навчання свідчить про повсюдні спроби удосконалити класно-урочну та інші системи навчання у напрямку індивідуалізації і диференціації навчання

Похожие статьи




Форми навчання дітей мовленнєвими розладами, Історія становлення форм навчання - Навчання дітей з затримкою розвитку мовленнєвих функцій

Предыдущая | Следующая