Роль народних ігор у фізичному вихованні дітей раннього віку - Організація фізичного виховання дітей раннього віку в сучасному дошкільному закладі на засадах народної педагогіки

Значне місце у фізичному вихованні дітей раннього віку займають різноманітні рухливі ігри та забави. Вони є найбільш доступним та універсальним засобом всебічного розвитку дітей і повинні широко використовуватись у сімейному фізичному вихованні. Поряд з головним завданням - вдосконаленням тіла людини, ігри суттєво впливають на духовний світ - світ емоцій, естетичних смаків, етичних аспектів особистості. Саме тому визначні педагоги: Я. Коменський, К. Ушинський, П. Лесгафт, Е. Покровський, В. Сухомлинський та ін. підкреслювали особливе значення народних ігор як засобу всебічного виховання дитини.

Слово "гра" дуже широке й загальне. Тому існує багато підходів до визначення цього поняття. Узагальнюючи їх, можна констатувати, що гра розглядається як певна діяльність дитини, спрямована на задоволення її інтересів та вирішення виховних завдань [20, 22, 46, 58].

Деякі дослідники (І. Франко, О. Суховерська) зробили спробу роз'єднати поняття "гра" і "забава". На їхню думку, гру від забави відрізняє наявність змагального чинника. Є. Приступа дає своє визначення кожному з цих понять. На його думку, гра - це специфічна рухова діяльність за встановленими правилами, спрямована на досягнення мети; забава - це специфічна рухова діяльність зі встановленим порядком дій, спрямована на задоволення природної потреби людини в рухах; розвага - це специфічна рухова діяльність, яка не обмежується правилами чи порядком дій і спрямована на задоволення потреби потішитися, розвеселитися.

В історико-етнографічних дослідженнях М. Маркевича, П. Чубинського, С. Ісаєвича, О. Воропай, С. Килимника, В. Скуратівського описано різноманітні ігри, забави, розваги, які побутували в житті українського народу.

Глибокий аналіз походження народних рухливих ігор в історичному аспекті подано у працях Н. Пономарьова. Значний внесок у розвиток теорії та методики рухливих і народних ігор внесли праці Л. Билєєвої, Г. Бикова, Е. Вільчковського, Б. Шияна, С. Шітіка та ін.

У наш час вийшли збірники з описами народних ігор Г. Воробей, А. Цьося, Є. Приступи, А. Вольчинського та ін. Народні ігри мають велику історію і тісно поєднуються з національними обрядами та звичаями. Тому й використовують термін "народна гра", що передбачає ігрову діяльність людини відповідно до національних традицій народу. Матеріали історико-етнографічних досліджень свідчать, що українські народні ігри дуже різноманітні й більшість із них утворились у календарній обрядовості.

Українські народні ігри, забави, розваги настільки різноманітні, що неможливо показати всі особливості кожної з них в одній класифікації. Тому різні дослідники систематизують їх за різними ознаками. Г. Воробей систематизує ігри за віковим поділом; А. Цьось - за спрямованістю їх впливу на розвиток фізичних якостей. Є. Приступа та О. Бік зробили спробу врахувати різні сторони гри чи забави і на цій основі створити багаторівневу їх класифікацію: дидактичні; рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом; рухливі хороводні ігри; ігри історичної спрямованості; ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу; спонтанні й сюжетні ігри; ігри для розвитку фізичних якостей. Сьогодні ще не складено остаточно науково обгрунтованих груп народних ігор.

Аналогічну спробу зроблено І. Клиш, яка, вивчаючи народні рухливі ігри, виокремила ігри для найменших дітей та створила їх класифікацію (рис.1).

Традиційні народні ігри справляють комплексний вплив на особистість. Окрім виразного спрямування на фізичний розвиток, у них міститься потужний пізнавальний та емоційний заряд. Здебільшого, в таких іграх рухи виконуються під пісенний супровід, а за змістом вони дуже правдоподібно відтворюють окремі трудові процеси. Тому й неможливо поділити їх на ті, які забезпечують лише фізичне, морально-трудове, етичне, художнє виховання. Швидше їх можна розрізнити лише за тим, що в одних присутні елементи боротьби, змагань, а в інших вимагалося більше пам'яті, уваги, сміливості, спостережливості.

У народній педагогіці визначено дві групи дитячих ігор. Перша - це спонтанні ігри. Вони виникають самі по собі й часто є наслідуванням дій дорослих. У таких іграх яскраво відтворюються естетичні начала народного життя, побуту, праці, уявлення про честь, гідність людини. Такі ігри сприяють розвитку в дитини асоціативного мислення, формують її характер.

Перші уявлення дитини про гру формуються у сфері материнського, сімейно-побутового виховання. Тому спочатку народна, а потім і офіційна педагогіка використовувала гру як засіб навчання й виховання малят. Гра допомагає донести до дітей материнську ласку, тепло, настрій та повсякденні турботи сім'ї, взаємини, етичні форми суспільного оточення.

У ранньому віці ознайомлення дітей з навколишнім світом спрямоване на усвідомлення дитиною себе і стабільності того, що її оточує. В грудному періоді життя дитини пріоритетне місце у вихованні посідає мати. Доцільно використовувати з цією метою народні засоби виховання: колискові пісні, в яких дитина вперше прилучається до рідної мови; пестушки, якими супроводжуються перші рухи дитини; потішки - елементарні словесно-рухові ігри дитини з пальчиками, ручками, ніжками; забавлянки - маленькі віршики, пісні-казочки ("Скажу вам байку", "Товчу, товчу мак...").

Широко представлені в народній педагогіці ігри для фізичного розвитку дитини, окремих частин тіла дитини. У перший рік життя дитини мати намагається найбільш ініціювати ті чи інші вправи для нормального фізичного розвитку малюка: потягування, погладжування в супроводі різних ігор-забавлянок. Вони забезпечують прискорений розвиток рук, зап'ясть, долонь, пальців ("Ручки", "Сова", "Сорока-Ворона", "Хані"), розвиток м'язів ніг і тулуба, зміцнення скелетної структури ("Дибки-дибки", "Їде, їде пан", "Куй, куй, ковалі") розвиток м'язів шиї і координації рухів ("Печу, печу хлібець", "Чолом чокать", "Турі", "Барана давать"). Використовувалися ігри з різновидами масажу ("Тутусі", "Тушки-потягушки" та ін.).

Гра для дитини - найбільша насолода. В іграх виявляються всі здібності та нахили дитини. Треба давати їй змогу вільно задовольняти свій природній інстинкт до гри. Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять через перешкоди. Спостерігайте за дитиною, коли вона грається, і ви знайдете ключ до розуміння її душі. Гра - це настільки природний стан дитини, що багато педагогів намагалися все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей. Так, ще в ХVІ ст. Вітторіно де Фельтре влаштував так звану Веселу Школу, де діти в різних іграх та розвагах навчалися різних мов, геометрії та інших наук. Гра - це потяг до щастя. Нема такого горя, такої прикрості, що її мала дитина не забула б за своєю грою. І як мало для цього потрібно: хлюпатися в калюжі, пускати човники, гратися камінчиками, гасати, як дикі коні - яке це щастя.

Маленькі діти більш індивідуальні, цілком захоплюються своїм світом вигадок, уявлень. Наприклад, діти варять борщ лялькам на обід, будують хатку, вдягають, годують своїх ляльок. Взагалі, культ ляльки - традиція народної педагогіки і це відображено в піснях до сну ("А-а, люлі, прилетіли гулі", "А-а, котку" та ін.).

Н. Заглада писала: "Найменші діти гуляють звичайно на вулицях, вони збираються із сусідніх хат в одне місце і там роблять "пічки", "городять хатку з піску", "ліплять з глини", "забавляються цяцьками, кидають пісок угору тощо" [31, с.113].

Батькам і вихователям потрібно включати народні хороводні ігрові пісеньки, колискові, забавлянки до різних побутових ситуацій, розваг, занять. при цьому варто заохочувати дітей відтворювати поетичну мову цих творів за спонуканням дорослого та в самостійній ігровій діяльності.

Гра вабить дитину самим процесом і тим натхненням, з яким дитина бавиться, тоді вона все забуває і не любить, щоб її перебивали. "Тут активна творчість дитини наближається до мистецтва, і як артист творить, не шукаючи ніякої мети для свого твору, і цілком захоплюється процесом своєї творчої діяльності, так і дитина, коли вона грається. Нам, дорослим, не треба втручатися в цю гру, бо в нас інша психологія, ми тільки розвіємо ті чари, якими у дітей овіяна їх гра" [18, с.52].

До другої групи народних ігор умовно можна віднести ігри, спеціально створені для розваг. У них, здебільшого, є правила, що створювалися століттями, шліфувалися й слугували вихованню в дитини спритності, рішучості, самостійності. Народні ігри завжди займали чільне місце в практичній роботі педагога. Це різні за формою проведення ігри (колективні, невеликими групами, парами, з м'ячем, з віночком, стрічкою та ін.).

В етнографічній літературі описано багато ігор, які пов'язані з бігом, швидкими рухами, метушнею-боротьбою, випробуванням сил [22, 46, 58]:

Латка-битка - шовкова нитка!

На тобі воші, а мені гроші!

Як не віддаси, завтра в борщі з'їси!

Вигукували діти, доганяючи один одного. "Довгою лозою" називалася гра, коли хлопчики ставали в ряд, нахилялися і останній перестрибував через усіх гравців. Гра "Дрібушечки" полягала в тому, що двоє бралися за руки і кружляли, доки хто-небудь не падав. Під час кружляння діти співали:

Дрібу, дрібу, дрібушечки,

Наїлися галушечки!

Гей, гей, до води,

Наїлися лободи!

Будь-якої пори, за будь-яких обставин діти влаштовували свої забави, використовуючи для них усе, що попадалося під руку. Для гри в "Шкандибки" брали короткий ціпок й кидали його так, щоб він торкався землі обома кінцями. Щоб урізноманітнити свої забави, хлопчики робили м'ячі - улюблена забава малих дітей і молоді. На Поліссі і Прикарпатті діти робили м'ячі із звичайної коров'ячої шерсті (її мочили і поступово збивали, іноді для більшої м'якості поверх обв'язували ниткою), а також з дерева, свинячого міхура, вичищеного піском і висушеного. На Поліссі такий м'яч наповнювали горохом - брязкальцем. М'яч дає велику фізичну насолоду в різноманітних формах його використання.

Народні дитячі ігри умовно поділяють за порами року на весняні, літні, осінні й зимові. Так, навесні діти бавилися у "Шума", "Гуси", "Подоляночку". Літом популярними були ігри: "Золоті ворота", "Косарі", "Коза-дереза", "Хусточка", "Городки". Восени характерними були ігри "Гарбуз" (з піснею "Ходить гарбуз по городу"), "Зайчик" (з піснею "Заїньку за голівоньку",) "Квач", "Піжмурки". Взимку улюбленими дитячими іграми були "Сніжки", "Миші", "Зайчик", "Кіт та миша", "Ой, до нори, мишко", "День і ніч".

Разом із пробудженням природи від зимового сну на нашій землі починається цикл весняних народних свят, які супроводжуються піснями, іграми, хороводами. Діти прославляють весну такими словами:

Ой, весно красна, що нам принесла?

Ой, принесла тепло й добре літечко!

Малим діточкам побіганнячко,

Старим бабонькам - посіданнячко...

Дівчатка виводять весняні хороводи. Співаючи веснянки, гаївки бралися за руки й утворювали коло, півколо чи ключ і так рухалися під ритм пісні. Темп руху залежить від темпу пісні - швидкого чи повільного. ("Кривий танець", "Шум", "Довга лоза", "Огірочки", "Мак").

Найважливішими вважалися Великодні свята. Це час найцікавіших і найрізноманітніших ігор та забав дорослих і молоді, які поділяють на дитячі, дівочі й загальні. Діти бавилися крашанками та писанками. Ними грали в рухливі ігри, такі як "Навбитки", "Гавкання-цокання", "Котка", "Схованки", "Загадкові міньки".

Зразки народних ігор, які використовують для забав, під час змагань, свят, весілля, збирання врожаю можна давати лише старшим дошкільнятам, а також пропагувати їх як засіб виховного впливу на дитину в сім'ї.

Важко переоцінити значення творчості у грі. Усвідомлення творчого елементу в грі і в праці незмірно збільшує сили дітей у боротьбі з труднощами, спонукає до оволодіння новими знаннями, облагороджує їх, гартує волю. Фізична діяльність разом із творчою діяльністю є умовою утвердження моральної гідності й фізичної витривалості. Завдяки цьому збагачується емоційне життя, розкриваються задатки, здібності, нахили особистості кожного окремого індивідуума.

Для правильної організації рухливих ігор важливе значення має врахування вікових особливостей. Практичний досвід показав, що чим більше дітям зрозуміла сутність гри, її фізичний та інтелектуальний задум, тим більше їх захоплює ця гра, тим більше вони входять у роль.

Народна гра як форма фізичного виховання є своєрідною школою всебічного розвитку дитини, що формує поетичне мислення й мистецькі смаки. Гра була розповсюджена ще у первісних людей як частина складного ритуалу, який мав на меті інтенсифікувати людську енергію для найповнішого впливу на явища природи й життя. Словесний текст ігор, який зараз, наприклад, у весняних іграх, має першочергове значення, довгий час був лише одним із складових елементів, і то не найголовнішим, у комплексі ритмічного руху, жесту, вигуку. У колективному дійстві, магічному ритуалі, покликаному сприяти розвиткові й росту рослин чи тварин, головним смислом руху була імітація. Весняні ігри того часу, коли вони були рослинними магічними діями і виконувалися дорослими представниками роду, можна назвати вегетаційними. Пізніше вони втрачають свій магічний смисл і переходять у розряд молодіжних та дитячих забав [13, 14, 15].

Дослідження ігор дає багатющий матеріал для з'ясування історичних основ формування української нації, коріння її звичаїв, вірувань та традицій. Наприклад, відомий варіант дитячої гри у жмурки - "киці-баба" не що інше, як уривком із ритуалу, що присвячений Рожаниці і, певно, виконувався жінками, які чекали дітей. Адже смисл гри пов'язаний із ловінням дітей, а глибше - із визначенням статі майбутньої дитини, і навіть сама поза готовності "киці-баби" - простягнені вперед руки - відповідає зображенню на давніх вишивках Рожаниць. Або ж найдавніша гра "кривий танок", яким майже завжди починаються весняні ігри. Дівчатка, побравшись за руки, довгою вервечкою рухаються між трьома посадженими на землі дітьми, або просто туди, куди їх тягне провідниця. Крім руху, ніякого змісту у грі немає. Словесний супровід не пов'язаний із початковим змістом ритуалу - пробудження енергії рослин, ріст яких імітується. Крім культу весняної родючості, у весняних іграх присутні шлюбні мотиви. В багатьох словесних супроводах весняних ігор зустрічаються елементи-символи обох головних мотивів цих дійств. Це може бути головний персонаж гри - птах Коструб - магічний провісник весни, похорони якого символізують перемогу сонця над холодом; воротар чи ящур, які випускають або ж забирають молоду дівчину. Щодо ящура, то в цій грі знайшли своє відображення правдиві міфи та ритуальні звичаї про жертвоприношення, які знаходимо і в казках.

Своїм корінням українські ігри сягають у доісторичні, ще язичницькі часи. Тоді наші предки жили в тісних зв'язках із природою, а їх господарські заняття та світогляд єдналися з явищами природи. Вони щиро вірили, що є такі боги, які правлять світом і шанували їх.

В той час гра була складовою частиною великого магічного ритуалу, що мав на меті вплинути на явища природи й життя. Уславлення божеств піснями, танцями та іграми мало під собою практичну основу - задобрити оточуючу природу і, таким чином, забезпечити собі достаток та благополуччя. Не випадково в одній веснянці, що збереглася й до наших днів, співається:

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику.

З часом обрядові дійства наших предків втратили своє ритуальне значення і від них лишилися лише молодіжні та дитячі забави.

Крім того, в процесі життя й побуту багатьох мільйонів людей виникли рухливі ігри, спеціально спрямовані на фізичний розвиток дітей. За визначенням Е. Вільчковського, " ігри, в яких яскраво виявлена роль рухів, носять загально умовне найменування "рухливих ігор" [18, с.153].

Рухливі ігри є одним із важливих засобів фізичного виховання дітей. Вони сприяють формуванню та вдосконаленню життєво необхідних рухів і всебічному фізичному розвитку та зміцненню здоров'я дитини, вихованню позитивних моральних і вольових якостей.

Правильно підібрані рухливі ігри активно впливають на розвиток дитячого організму, позитивно впливають на серцево-судинну, дихальну та інші системи організму, збуджують апетит і сприяють міцному сну.

За допомогою рухливих ігор у дітей закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння й навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги та ін.), вони сприяють розвитку таких важливих фізичних якостей, як швидкість, спритність, витривалість тощо; ефективно впливають на розумовий розвиток дитини, допомагають уточнити уявлення про навколишній світ, різні явища природи, поширюють кругозір. Виконуючи різноманітні ролі, імітуючи дії птахів, тварин, діти на практиці застосовують здобуті знання про життя, поведінку цих тварин.

Ігри постійно передавалися від старшого покоління до молодшого. Кожне покоління додавало щось своє, придумувало нові забави.

Важко переоцінити ту величезну роль, яку відіграють національні ігри у фізичному та моральному вихованні дітей. З давніх-давен ігри були не лише формою проведення дозвілля та розваг. Завдяки їм формуються такі якості як стриманість, наполегливість, організованість; розвивається сила, спритність, швидкість, витривалість та гнучкість. Поставлена мета досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибки, біг, кидання чи перенесення предметів.

Розумно організована гра є дієвим методом трудового виховання. З одного боку, хороший фізичний розвиток створює добрі передумови для повноцінної й активної трудової діяльності. З іншого - в багатьох іграх спостерігається наслідування трудових дій дорослих ("Огірочки", "Мак" та ін.). Через багаторазове повторення ігрових дій народна мудрість прагне прищепити дітям повагу до праці, до звичаїв і традицій рідного народу.

Обов'язком батьків, за народною мораллю, не тільки було привити дитині трудові навички, а й прищепити любов до праці, нетерпимість до неробства, ледарства, байдикування. Цьому підпорядковані були різні засоби, серед яких визначна роль відводиться різним жанрам фольклору. Вже колискова пісня вводила дитину в трудову атмосферу народного життя. Взяти хоча б різні варіанти про котика, домашню тварину, найбільш улюблену дітьми. Тут котик працює, трудиться, дитину колише, замітає хатку, шиє черевички, пасе худобу. Колисанки діти використовували, граючись у ляльки:

Котику сіренький,

Котику біленький,

Котку волохатий

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти.

Або:

А-а, коточку!

Заховався в куточку,

Піймав собі мишку

Та з'їв у затишку.

За допомогою рухливих ігор діти в ранньому віці опановують перші елементи грамотності, завчаючи вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри ("Класики", "Піжмурки") розвивають й математичні здібності. Ігри-пісні вчать дитину вправно володіти словом, додержуватися етичних норм поведінки, вони пробуджують мистецький хист до художнього слова, танцю й театрального мистецтва ("Два півника", "Танцювали миші по бабиній хижі", "Козуню-любуню", "Танцювала риба з раком" та ін.).

Для вибору гри потрібно чітко знати завдання, які вирішуватимуться грою, рівень розвитку дітей і місце проведення. Зміст гри повинен відповідати віковим особливостям психофізичного розвитку дітей.

У вихованні дітей стандартний підхід неможливий, потрібно використовувати різні методи й засоби. Потрібно враховувати те, що діти дуже швидко стомлюються і, отже, слід змінювати рухи, чергувати їх з відпочинком. Гра для дітей має виняткове значення: це і навчання, й праця, і серйозна форма виховання.

Висновок до розділу 2. Українська етнопедагогіка накопичила чималі знання щодо фізичного виховання дітей від народження до трьох років. Здавна вважається, що здоров'я дитини залежить від стану вагітної жінки, від оздоровчих заходів (купання, годування, загартування, позитивне емоційне оточення), яки традиційно використовуються в українській родині та від рухової активності малюка, яку забезпечують народні рухливі ігри.

Похожие статьи