Закономірності психофізичного розвитку дитини від народження до 3-х років - Організація фізичного виховання дітей раннього віку в сучасному дошкільному закладі на засадах народної педагогіки

Важливим у реалізації системи фізичного виховання дітей є знання особистісних якостей дитини, її фізичного і психічного здоров'я, стійкості нервової системи до різних видів подразнень, витривалості, інтересів і можливостей. Враховуючи анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дитини, можна в потрібному напрямку впливати на розвиток дитячого організму, на її фізичну підготовленість.

Дитина раннього віку має свої анатомічні й фізіологічні особливості й, перш за все, відрізняється тим, що всі органи й частини тіла перебувають у стані розвитку та росту.

Ступінь фізичного розвитку залежить як від генетичних особливостей, так і від складного комплексу соціальних умов. Розрізняють ендогенні і екзогенні причини (чинники), що впливають на масу тіла, ріст і інші показники вже після народження.

До ендогенних причини належить вплив на збільшення зросту і маси тіла ендокринних залоз. У періоді новонародженості найбільш на цей процес впливає вилочкова залоза, з кінця першого року життя - щитовидна залоза і з 3-4 років - гіпофіз. Рівень гормонів, що беруть участь в процесі зростання і чутливість тканин до їх дії, визначається генотипом.

Фізіологами встановлено, що гормонами, які сприяють зростанню, є соматотропний гормон гіпофіза, гормони щитовидної залози та інсулін.

Екзогенні чинники - це ті умови, в які дитина потрапляє після народження. Це перш за все харчування (пластичний і енергетичний матеріал). Кількісно і якісно недостатнє харчування насамперед гальмує накопичення маси тіла, а потім й росту. Певну роль у цьому процесі вчені надають ультрафіолетовим променям, у зв'язку з чим приростання маси тіла і росту має сезонні коливання. Вказується також на деяку роль кліматичних і географічних умов (Ю. Змановський, Г. Юрко та ін.).

На зростання дитини впливають також й рухи, які збільшують довжину кісток, підсилюють обмін речовин. Фізичний розвиток служить показником функціональної зрілості організму.

Фізичний розвиток у ранньому віці характеризується безперервною зміною основних антропометричних показників: довжини й маси тіла, окружності голови та грудної клітки (І. Воронцов, Л. Чулицька, Кетле, Эрисмана та ін.)

Доношена дитина при народженні, звичайно, має довжину тіла 49-51 см, масу тіла 3200-3500 г. Окружність грудної клітки дитини змінюється нерівномірно. За перший рік життя вона збільшується на 12-15 см. Саме в цей період темпи зростання грудної клітки найбільші. Окружність голови у новонароджених складає 1/4 довжини тіла, у два роки - 1/5. Приріст черепа найбільш інтенсивний протягом першого року життя. Потім темпи його зростання значно зменшуються.

Протягом першого року життя дитина, в середньому, виростає на 25-27см, маса тіла збільшується від 3100 до 7200г, що більш як у два рази перевищує масу тіла при народженні. У подальшому розвитку темпи збільшення довжини й маси тіла ще більш сповільнюються: за другий рік життя дитина виростає на 10-11см, маса тіла збільшується на 2,5-3кг; за третій рік життя ці показники відповідно складають 7-8см і 2кг

У перші місяці і роки життя дитини проходить інтенсивний розвиток центральної нервової системи, формуються й удосконалюються різні рухи, виникають і закріплюються основні навички й звички. У віці 1 місяця дитина вже добре тримає голову, реагує на звуки, посміхається; в 6 місяців вона самостійно перевертається зі спини на живіт і назад, починає повзати, вимовляє окремі склади, впізнає близьких. Річна дитина починає ходити без опори, вимовляючи 10-12 слів, вміє пити з чашки, пробує самостійно їсти ложкою. До 3-х років малюк вільно володіє різними видами рухів - добре ходить, бігає, стрибає, набуває досить складних вмінь - самостійно їсть, одягається, засвоює основні гігієнічні навички. У 3-річної дитини значно ускладнюється мовлення, нагромаджується значний запас уявлень, формується усвідомлене ставлення до оточуючої дійсності (Н. Аксарина, К. Бюлер, В. Манова-Томова та ін.)

Відбуваються й суттєві зміни у будові та функціонуванні фізіологічних систем організму дитини (В. Юрьєв, А. Симаходский, М. Воронович, М. Хомич та ін.). Так, хімічний склад кісткової системи залежить від віку дитини, харчування, обміну речовин, функціонального стану ендокринних залоз і м'язової роботи. Кісткова тканина у дітей містить більше води й тільки біля 13% мінеральних солей. Саме тому кістки еластичні, легко піддаються викривленню під впливом зовнішніх факторів. Процес окостеніння скелету відбувається протягом усього періоду дитинства. З 2-3 років починається створення кісткової тканини з пластинчатою структурою, як у дорослих.

Хребет дитини дуже гнучкий. У ньому можливі рухи: обертальні, нахили вперед, назад, в сторони. Для нормального розвитку скелета дитини дуже важлива рухливість, правильне дотримання режиму дня і харчування.

Із розвитком скелета тісно пов'язаний розвиток мускулатури, сухожиль та зв'язково-суглобного апарату. Значна рухливість суглобів у дітей залежить від еластичності м'язів, сухожиль та зв'язок. М'язи у новонароджених дітей та дітей 3-річного віку розвинені слабо. До того часу, поки дитина навчиться ходити, м'язи зростають повільніше в порівнянні з вагою тіла в цілому.

М'язи-згиначі розвинені більше, ніж розгиначі. Саме тому дитина часто приймає неправильні пози - голова опущена, спина сутула і т. п. Із зростанням дитини збільшується тонус м'язів спини та живота. Це є наслідком не тільки покращання регуляторної функції центральної нервової системи, а й позитивного впливу фізичних вправ.

Під час занять фізичною культурою з малюками, слід пам'ятати, що дитину необхідно обмежувати у значних м'язових напруженнях, пов'язаних із тривалим збереженням статичної пози, перенесенням важких предметів.

Розвиток систем і органів багато в чому залежить від забезпечення їх киснем. Тому значна увага повинна приділятися розвитку та охороні дихальної системи. Для дітей раннього віку характерна пришвидшена частота дихання: у немовлят - частота дихання складає 36-33 дихальних рухів за хвилину, для 2-річних - 33-28, для дітей 3 року життя - 30-25 рухів.

З віком поступово змінюється робота серцево-судинної системи: покращується працездатність серця, підвищується його адаптаційна здатність до фізичних навантажень і скорочується відновний період після виконання вправ. Але серце у малюків швидко збуджується. Воно має здатність пристосовуватись до фізичних навантажень, але, разом з тим, його діяльність не стійка. Тому тривалі фізичні й психічні напруження можуть негативно вплинути на діяльність серцеву діяльність, викликати різні патологічні явища в серцевому м'язі та судинах. Тому фізичне навантаження потрібно дозувати, зважаючи на вікові особливості і стан здоров'я дитини. Дуже важливим є дотримання систематичності занять фізичними вправами.

Нервова система проходить тривалий шлях розвитку. Вона спрямовує й контролює всі процеси в організмі дитини. Головний мозок керує роботою всіх органів і систем організму. Велика збудливість, пластичність нервової системи дитини сприяє кращому, ніж у дорослих, засвоєнню складних навичок в основних рухах (стрибки, повзання). Плануючи фізичне навантаження дітей, обов'язково необхідно враховувати їхні психологічні особливості - це перевантаження процесів збудження над гальмуванням у їхній діяльності, нестійка увага, велика емоційність.

Новонароджена дитина, як відомо, володіє певним фондом безумовно рефлекторних форм рухової активності, застосовуючи які вона здійснює пристосування до навколишнього середовища (Bremner, К. Бюлер, Johnson, Д. Хебб, Н. Хомский, Stern та ін.). Сьогодні відомо більше п'ятнадцяти вроджених рефлексів новонароджених Це рефлекси,

- які забезпечують роботу основних систем організму: смоктальний, дихальний, ковтальний та ін.; - захисні (заплющення очей при яскравому світлі, при дотику до них); - орієнтовні (пошуковий рефлекс, поворот голови до джерела світла); - атавістичні, які поступово згасають: хапальний рефлекс, автоматична ходьба, спонтанне повзання та інші.

Перераховані вроджені форми поведінки регулюються спиномозковими і підкірковими нервовими центрами, що достатньою мірою дозрівають на момент народження, як і органи відчуттів.

За даними різних авторів, перші умовні рефлекси утворюються в малюка на 2-10-й день життя. Вивчення утворення тимчасових зв'язків з різних аналізаторів привело більшість авторів до твердження, що раніше всього умовні рефлекси утворюються на слухові подразники, потім на вестибулярні, далі на зорові і, нарешті, на тактильні подразники, а утворення умовних рефлексів за участю всіх аналізаторів може бути здійснено тільки в 2-місячного немовляти" (А. Маркосян та ін.). Через два-три тижні дитина, лежачи на животі, починає підводити голову на дві-три секунди і, як правило, декілька разів повторює спроби. Спроможність піднімати і утримувати голову в зазначеному положенні є важливим показником початку онтогенетичного постнатального розвитку моторики і психіки дитини (В. Манова-Томова).

Щодо лідерства аналізаторів порівняно з оволодінням глобальними соматичними рухами, то це означає, що нервова регуляція м'язової системи, яка забезпечує роботу органів відчуття, випереджає нервову регуляцію м'язової системи, що забезпечує рухи тулуба і кінцівок. І все ж від народження дитина наділена механізмами, які забезпечують керування позами і активними рухами кінцівок, що має позитивне значення для розвитку координації рухів. На складних рухах рук, які є невід'ємною частиною первинних форм пізнання, навчаються бачити по-людському очі. У місячної дитини можна зафіксувати слідкуючі рухи очей, які з часом удосконалюються (Ю. Гиппенрейтер).

Моторні реакції та побудова моделей взаємодії зі світом змінюють і форми взаємодії дитини з оточуючими, які значно розширюються. Послідовно виникають чотири сторони прояву спілкування: інтерес дитини до дорослого; емоційні прояви на адресу дорослого; ініціативні дії дитини, спрямовані на привертання уваги дорослого; чутливість дитини до ставлення дорослого (Л. Виготський, М. Лісіні, В. Мухіна, В. Штерн та ін.).

На другому-третьому місяцях життя в немовляти фіксується прояв комплексу пожвавлення, специфічна емоційно-рухова реакція на появу знайомого дорослого. Ця орієнтовно-дослідницька активність дитини полягає в зосередженні погляду на обличчі дорослого і його спогляданні, гальмуванні імпульсивних рухів кінцівок і наступній відповіді на впізнавання, пестливе слово чи тактильний контакт посмішкою та бурхливими рухами ручок і ніжок та тихою вокалізацією (М. Лисина ).

У віці двох місяців, якщо взяти дитину на руки і підтримувати за спину у вертикальному положенні, вона здатна тримати голову декілька хвилин. На третьому місяці цей час збільшується до 4-5 хвилин, а також у цей період відбувається перехід безумовного коркового рефлексу опори в умовний. Якщо взяти дитину під пахви, то вона шукає опору ногами і "стоїть". Наприкінці третього місяця повертає голову за предметами, що рухаються. В цей період вона також здатна виконувати найпростіші "переддії", рухи з предметами та братися рукою за руку.

У віці від 4 до 8 місяців скоординованість зорово-моторних дій ускладнюється. В системі цих рухів вже виокремлюють фазу попереднього слідкування за предметом, яка випереджає хапання об'єкта рукою. Можна також говорити про інтенсивне формування достатньо чіткого передбачення траєкторій руху предметів, завдяки узгодженої дії зорового та моторного аналізаторів. Спроможність до прогнозу забезпечує більшу свободу в рухах хапання і є проявом зростання активності психіки. Отже, керовані зоровими образами сприймання, рухи рук стають цілеспрямованішими. Хапаючи предмет, дитина маніпулює ним, повторюючи свої рухи, відтворює прояв сталих властивостей іграшок, отримує бажаний результат, що знов таки стимулює її до повтору руху. Але десь до семи місяців всі предмети хапаються дитиною майже однаково, а із зазначеного віку рухи рук і особливо кистей починають в момент безпосереднього контакту руки з іграшкою пристосовуватись до предмета, що хапається. Іншими словами, рухи набувають більшого предметного характеру.

На п'ятому місяці життя дитина самостійно повертається зі спини на живіт. В. Манова-Томова називає це першим руховим досягненням людини, за допомогою якого вона може самостійно змінити положення всього свого тіла в просторі. При цьому, перевертаючись із спини на живіт, дитина завойовує певну елементарну незалежність від дорослих: вона може наблизитися до іграшки, не чекаючи, поки цю іграшку їй подадуть. Наприкінці п'ятого та на шостому місяці життя прагнення свободи пересування проявляється в спробах повзти. Для здійснення цих рухів самостійного пересування необхідна вже скоординованість між роботою рук і ніг. Поступово дитина стає здатною не просто брати іграшки, які їй пропонує дорослий, а й ті, що лежать поряд. Це новий крок психічної активності дитини в освоєнні середовища, початок активного використання того, що пропонує середовище і що вона сама в змозі взяти від нього.

У шість місяців дитина намагається сідати, а це вже перший самостійний "крок" до прямоходіння, до сприйняття світу з вертикального положення, що притаманне людині. Описане психомоторне новоутворення розширює обрії сприймання і укріплює м'язи тулуба. В цей же період дитина збільшує час гри з іграшками до 3-4 хвилин. Маніпулюючи останніми, вона "наштовхується" на різноманітні прояви властивостей предметного світу, що стимулює інтерес і підтримує зацікавленість до подальшої активності.

Після восьми місяців дитина спроможна підводитись, тримаючись за нерухому опору, а на дев'ятому місяці життя йти боком, знов-таки тримаючись за опору. Ускладнюються дії з предметами, які в цей період в своїй переважній більшості є діями наслідування.

Після дев'яти місяців дитина здатна йти вперед, тримаючись за руки дорослого і опираючись на них. Далі, після 10 місяців, може ходити за стільчиком чи коляскою, тобто за рухомою опорою. В останньому варіанті пересування, на відміну від попереднього, ініціатива вибору напрямку руху належить вже дитині, і ця свобода породжує емоції задоволення. Після 11 місяців малюк стоїть, не тримаючись опори, від декількох секунд до хвилини, що надає впевненості дитині в оволодінні самостійним ходінням.

Приблизно в рік, з індивідуальними відмінностями від 10 до 14 місяців, дитина починає ходити самостійно, що є грунтом докорінної зміни її поведінки. В. Манова-Томова зазначає, що початок самостійного ходіння свідчить про досить добру координацію рухів, створює значні можливості для орієнтації в просторі, для одержання різноманітних вражень і безпосереднього знайомства з оточуючими предметами. А це все важливі джерела психічного розвитку.

Отже, весь процес розвитку моторики дитини від народження до одного року нерозривно пов'язаний з формуванням психіки і є його невід'ємною складовою та рушійною силою. Кожне конкретне новоутворення в моторних можливостях немовляти сприяє зростанню активності його психіки, а збільшення можливостей психіки збагачує моторику дитини.

У віці півтора років дитина вже може ходити так, що падає зрідка, а також спроможна тримати тулуб прямо, здійснює спроби їсти самостійно, але бере ложку всією рукою. Маніпуляційна активність стає більш різноманітною, ніж раніше, що поряд зі зростанням спостережливості дозволяє дитині краще зображувати дії (які вона бачить або в яких бере участь) за допомогою іграшок. Взявши в руку олівець, малюк креслить ним спонтанно, але завзято, а сліди, що залишаються на папері, виступають позитивним стимулятором руху. Демонструючи різноманітні дії з метою кращого їх засвоєння, необхідно супроводжувати показ словесними поясненнями. Процес засвоєння дії, підкріплений словом, протікає значно швидше, ніж засвоєння в умовах мовчазного показу. В останньому варіанті для успішного засвоєння дії необхідна велика кількість її повторень.

У 21 місяць малюк робить спроби бігати, що свідчить про автоматизацію ходіння. Може і бажає самостійно їсти ложкою. Спроможний кинути м'яч у ящик і креслити олівцем у межах аркуша. Це новий рівень керування рухами, новий рівень самостійності і свободи рухів. Особливо важливо, щоб дитина, займаючись руховою активністю, отримувала від неї задоволення. У другому півріччі другого року життя дитина оволодіває уміннями знімати з себе шкарпетки, колготки та деякі інші предмети одягу. В цих та інших діях самообслуговування малюк опановує побутовими предметами, тому важливо, щоб дитина брала активну участь у всіх побутових процесах, до яких вона залучається і в які включається. Тобто необхідна активна орієнтовно-дослідницька робота м'язової системи і аналізаторів малюка для його психічного розвитку.

Особливе значення для розвитку психіки дитини мають ті дії, в яких за допомогою одного предмета впливають на інший. Природно, що таких знаряддєвих дій у малюка ще небагато, але й ті, що є, дають уявлення дитині про сам принцип можливої взаємодії предметів, коли одна річ стає знаряддям, а інша під її впливом змінюється в потрібному напрямку. Наприклад, насипати пісок у відерце за допомогою лопатки де лопатка, як спеціально створений предмет замінює руки (Л. Выготский, П. Гальперин, Ф. Фрадкина Д. Эльконин та ін.).

У два роки дитина здатна, тримаючись за поручні, сходити й спускатись східцями, може перегнути надвоє аркуш паперу, креслити на папері олівцем вертикальні і горизонтальні лінії, наслідуючи дорослого. Під час виконання предметних дій, що націлені на результат, виникають ігрові дії, які спрямовані на виконання дії. Механізм формування останніх полягає в перенесенні соціально закріпленої дії з одним предметом на інший, його замінник. Поступово з низки ігрових дій розгортається ігрова діяльність, у якій дитина бере на себе певні ролі. Індивідуальна гра виступає передумовою до спільних сюжетно-рольових ігор дітей. В ігровій активності змінюються пізнавальні процеси. Так, сприймання все більшою мірою стає перцептивною дією: не актом реагування на предмет, а актом орієнтації в предметах (Дж. Гибсон, Т. Бауэр, Ж. Пиаже, Р. Франц та ін.).

Пізнавальна сфера малюка функціонує так, що спочатку засвоюються знання про людину та її дії, а надалі і види діяльності. Безпосередньо пізнаються предмети навколишньої дійсності, засвоюється закріплене суспільно-історичною практикою їх функціональне призначення. Така спрямованість пізнання забезпечує накопичення вражень у певній системі, запобігає хаотичності.

Після двох з половиною років дитина значно краще бігає (саме в цей період формується фаза польоту у бігові), зростають і вміння руки: розстібає гудзики, олівцем креслить криві замкнені лінії. Важливим завданням формування рухових можливостей залишається створення умов, що спонукають малюка до самостійності та активності. Це різноманітні вправи з ходьби і бігу, вправи на кочення, кидання, ловіння предметів, вправи на повзання і лазіння, вправи з рівноваги та різні загальнорозвивальні вправи.

На третьому році життя в практичній діяльності дитини, яка наслідує дорослого, відбувається зміна акценту з процесу виконання предметної дії на її результат. Спочатку результат ще не є фіксованим, а сам процес виконання залишається дуже важливим, але з часом дитина все більше прагне досягти такого ж результату, як і дорослий. Незважаючи на те, що результат дії дитини ще не є досконалим, щонайменші її успіхи необхідно всіляко підтримувати. Дитина прагне привернути увагу дорослого до своїх успіхів і отримати його схвалення. Підвищена чутливість і образливість щодо невизнання їхніх успіхів свідчить про те, що в малюків у процесі наслідування практичних дій дорослих формується почуття самолюбства. У самосвідомості дитини з'являється гордість за свої досягнення, а до трьох років вона переходить і до вживання займенника "Я", що свідчить про зростання активності психіки (Л. Божович, К. Левин).

В три роки дитина спроможна сходити і спускатися східцями, не тримаючись за поручні, самостійно роздягатися і роззуватися. Чіткіше розрізняються розміри предметів, і дитина може вставляти ряд кубиків (до п'яти) один в один. Малюк здатен намалювати олівцем найпростіші предмети, такі, як повітряна кулька, яблуко і т. п. Щодо предметних дій, то наприкінці третього року життя дія відокремлюється від предмета, з яким вона вже знайома: пити можна не тільки з чашки, а й із склянки, кухля, пляшечки тощо; узагальнюється дія, що проявляється у використанні в мовленні самих дієслів: "пити", "їсти", "гуляти". Тепер у дитини з'являється здатність співвідносити свої дії з діями дорослих, сприймати їх як зразок.

Вивчення та аналіз найважливіших здобутків педагогіки та психології раннього віку свідчать про те, що саме в цей період закладаються основи психофізичного здоров'я дитини. Дослідження взаємовпливу моторики і активності психіки дітей від народження до 3 років дозволяють дійти висновку, що зростання їх моторної самостійності, свободи рухів стимулює розвиток активності психіки, а остання, в свою чергу, сприяє ускладненню рухів. Така взаємодія моторики і психіки та їх спільне збагачення відбувається на основі співробітництва дитини з дорослим. Позитивний вплив на формування психіки малюків, створення умов для самостійного виконання психомоторних дій через активізацію орієнтовно-дослідницьких рухів доводить доцільність визнання ідеї єдності розвитку та саморозвитку особистості як підгрунтя розробки конкретних технологій виховання та навчання. Такими технологіями можуть стати здобутки народної педагогіки з питань фізичного розвитку та виховання дітей раннього віку.

Похожие статьи