Розвиток та роль засобів масової інформації, Визначення та функції мас-медіа - Сучасні методи медіа виховання

Визначення та функції мас-медіа

Інформаційне суспільство як нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація та знання, характеризується збільшенням їхньої ролі в житті суспільства.

Медіакультура - здатність соціуму ефективно використовувати медіаресурси й застосовувати передові інформаційні технології - формується засобами медіаосвіти [1]. Медіаосвіта, яка послуговується різними комунікативними мережами, спроможна задовольнити інтелектуальні потреби особистості повною мірою. За допомогою медіаосвіти, інтерес до якої в останні роки значно зріс, особистість здобуває інформаційну свободу - право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку й професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і що більш важливо - знання) іншим людям.

Медіаосвіта як інтелектуально-комунікативна мережа може розглядатися з кількох позицій. Зокрема, можна вести мову про особливості саме мережі засобів масової комунікації (світової, державної, регіональної тощо). Проте нині все частіше йдеться про мережу суто медіаосвітню - як напрям у педагогіці. І вона охоплює все більший інформаційно-освітній простір, оскільки спрямована на творення (самотворення) особистості [2].

Багатьма вченими медіаосвіта розглядається як процес навчання, освоєння медіа грамотності, тобто здатності використовувати, аналізувати й оцінювати медійну продукцію. Деякі дослідники саме "медіаграмотність" визначають ключовою концепцією медіаосвіти, у той час як поняття "медіаграмотність" і "медіаосвіта" значна частина педагогів і дослідників розглядає як синонімічні.

Насправді медіаграмотність дає можливість ефективніше застосовувати медіазасоби, медіаджерела, що загалом підвищує не тільки медіакультуру, а й культуру в широкому розумінні.

Одним із найважливіших рівнів навчання медіаграмотності є допрофесійна стадія медіаосвіти [12,с.279]. На думку дослідників, мета допрофесійної освіти - мотиваційне самовизначення майбутніх фахівців до професійної діяльності. Допрофесійна освіта може бути здобута в різних формах і видах освітніх структур: педагогічних класах, школах, ліцеях, факультетах, підготовчих курсах, відділеннях при університеті. Допрофесійна медіапідготовка дає гарну теоретичну й практичну підготовку, що, у свою чергу, відіграє важливу роль при виборі майбутнього фаху.

Напрямок "медіаосвіта", що викристалізувався у педагогічній науці провідних країн світу в 60-х роках ХХ століття, покликаний допомогти особистості краще адаптуватися у світі медіакультури, опанувати мову засобів масової інформації, навчити аналізувати медіатексти, сприймати медіапродукт і т. ін. з тим, щоб ефективно використовувати знання, котрих людина потребує. Набути їх якнайкраще можна через посередництво масових комунікацій, котрі призначені надавати інформацію з різних сторін життя соціуму.

На сьогодні в цивілізаційному проекті "Медіаосвіта" виділилися три пріоритетних напрямки - власне медіаосвіта, медіапедагогіка й медіажурналістика [3]. Зазначимо, що йдеться не тільки про особливості підготовки журналістів, хоча дослідники-журналістикознавці не завжди розрізняють власне журналістську освіту та медіа-освіту (Media Education), або медійну освіту. На нашу думку, на часі розмежувати ці поняття. Адже навчальна мета, скажімо, педагогів, котрі готують професійних артистів балету (у нашому випадку - журналістів), суттєво різниться від мети їхніх колег, котрі ведуть балетні чи танцювальні гуртки (у нашому випадку - вчать створювати газети, знімати фільми, ведуть школи юнкорів тощо) [4].

Медіаосвіта як процес розвитку й саморозвитку особистості на матеріалах та за допомогою засобів масової комунікації покликана формувати культуру комунікації, уміння усвідомлено сприймати, критично осмислювати, інтерпретувати медіатексти з метою розширення загальних, соціокультурних та професійно значущих знань, комунікативних та творчих здібностей. [5].

Нині медіаосвіту умовно поділяють на два великих блоки: це - масова медіаосвіта (яка має бути безперервною, як наполягає більшість медіапедагогів) і професійна медіаосвіта (вишівська). Кожний із цих блоків знаходить свій відбиток у напрямках медіаосвіти, виділених ЮНЕСКО:

    1. Медіаосвіта майбутніх професіоналів: журналістів (телебачення, радіо, преса, інтернет), кінематографістів, редакторів, продюсерів та ін.; 2. Освіта майбутніх педагогів в університетах, педагогічних інститутах, підвищення кваліфікації викладачів вузів і шкіл у рамках курсів з медіакультури; 3. Медіаосвіта як частина загальної освіти школярів і студентів, що навчаються у звичайних школах, середніх спеціальних навчальних закладах, вузах, що, у свою чергу, може бути інтегрованою із традиційними дисциплінами або автономною (спеціальною, факультативною, гуртковою і т. д.); 4. Медіаосвіта в установах додаткової освіти й дозвіллєвих центрах (будинках культури, центрах позашкільної роботи, естетичного й художнього виховання, клубах і т. д.); 5. Дистанційна медіаосвіта школярів, студентів і дорослих за допомогою телебачення, радіо, мережі Інтернет; 6. Самостійна й безперервна медіаосвіта (яка теоретично може здійснюватися впродовж усього життя людини) [6].

Медіаосвіта як процес навчання і (додамо) самонавчання особистості за посередництва засобів масової інформації /комунікації (ЗМК), на нашу думку, має передбачати:

    1) навчання журналістської діяльності (створення медіатекстів) у гуртках журналістської майстерності; 2) навчання масовокомунікаційної діяльності (створення масмедійних продуктів - періодичних видань, фільмів, кліпів, радіопередач тощо) на курсах і в гуртках; 3) безпосереднє використання продукції галузевих ЗМІ для підвищення фахового рівня; 4) опосередковане використання продукції ЗМІ у навчальному процесі з метою поліпшення професійних знань (з мови, наприклад); 5) використання ЗМІ як засобу відпочинку або задоволення свої потреб...

Безперечно, талановиті слухачі курсів і гуртків могли б при бажанні працювати у ЗМІ, оскільки набуті знання і практика підтвердили правильність їхнього життєвого орієнтиру - у ЗМІ або разом із ЗМІ, однак для більшості це мало б бути різновидом хобі.

У процесі інформатизації суспільства змінюється спосіб життя соціуму, й кожен із напрямів потребує відповідних педагогічних технологій. Застосування медіазасобів нерозривно пов'язане з використанням нових інформаційних технологій, що набуває особливого значення в професійній підготовці студентів, у підвищенні кваліфікації фахівців, самоосвіті. Не вважаємо, що інформаційні технології - це щось приналежне тільки світові техніки. Вони настільки глибоко просякли в життя людей, що вичленувати їх із загального світоглядного й культурологічного контексту вже не можливо [7]. Їхній вплив на особистість - чи не головна визначальна риса інформаційного суспільства, у якому інформація й знання - основний продукт виробництва.

Отже, коли ми говоримо про медіаосвітні технології, ми маємо на увазі інформаційно-комунікавтині технлогії. Й не тільки новітні Серед найбільш значимих інформаційних технологій, що формують інтелектуальні мережі сучасного суспільства засобами масових комунікацій, - пресодидактика, теледидактика, кінодидактика, інтернетдидактика, мультимедіадидактика, які ми об'єднуємо в загальне поняття медіа дидактика [8]. Саме напрацювання медіапедагогів засвідчують наявність цих освітніх технологій.

Як частина педагогіки медіапедагогіка має кілька складників і покликана обгрунтовувати і розкривати зміст освіти, методи і організаційні форми навчання за посередництва засобів масової інформації. Один із них, визначений терміном "пресодидактика", ми ввели в обіг ще у минулому столітті, коли розробляли методику використання масовокомунікаційних матеріалів на заняттях з мови як іноземної. Тоді ж було обгрунтовано терміни "пресодидактика" і "пресолінгводидактика" [9]. Наявність таких складових медіадидактики, як теледидактика, кінодидактика, мультимедіадидактика (в т. ч. - інтернетдидактика) тощо - залежно від специфіки того чи іншого засобу масової інформації - потребують активізації зусиль дидактів, оскільки "дидактика - частина педагогіки (...), що обгрунтовує і розкриває зміст освіти, методи і організаційні форми навчання" [10].

Зауважимо, що зараз не торкаємося теми медіаосвіти майбутніх професіоналів у сфері журналістики, яким сучасні технології дозволили полегшити й прискорити процес "виробництва" медіатекстів (пошук, обробляння й поширення), у тому числі, не виїжджаючи з редакції, дали можливість розповідати про заходи (події, явища та ін.), одержувати коментар (або "запозичати" його в інших ЗМІ). Мову ведемо про медіаосвіту як "журналістику для всіх". В СРСР цей напрямок (спочатку з опорою на кіноосвіту й освіту на матеріалі преси, що існували ще з 20-х років XX століття) активно став розвиватися на початку 80-х років, однак наразі російські дослідники та педагоги значно випереджають українських колег. Нині в Росії є спеціалізація з медіапедагогіки. Навчальні курси з медіаосвіти та медіакультури сьогодні викладаються в багатьох вищих навчальних закладах. Виходять (на конкурсній основі) підручники й навчальні посібники, видаються журнали "Медиообразование" та "Образование. Медиа. Общество: пространство сотрудничества", захищаються дисертації [11].

За останні п'ятнадцять років науково-дослідницькі проекти російських дослідників за медіаосвітньою тематикою неодноразово отримували грантову підтримку Міністерства освіти і науки Російської Федерації, Російського гуманітарного наукового фонду, Російського фонду фундаментальних досліджень, Програми Президента РФ "Підтримка провідних наукових шкіл Росії", ЮНЕСКО, низки зарубіжних фондів - загалом було одержано понад 40 науково-дослідницьких грантів, завдяки яким російські науковці могли працювати в провідних наукових центрах світу, брати участь у знакових міжнародних конференціях з медіаосвіти в США, Канаді, Франції, Великобританії, Німеччини, Австрії, Швейцарії, Іспанії, Бразилії, Польщі. Чехії та ін.. Тож не дивно, що після 2000 року в Росії захищено більш як 40 кандидатських і докторських дисертацій з медіаосвітньої проблематики [12].

Дослідники відзначають, що інтенсивному розвиткові медіаосвіти в багатьох країнах сприяла експансія американських засобів масової комунікації, через що багато європейських медіапедагогів перейнялися розвитком "критичного мислення" учнів, щоб допомогти їм протистояти впливу заокеанської масової культури. Отже, йдеться про медіавиховання (виховання засобами медій) - це розділ медіапедагогіки, покликаний формувати світогляд, інтереси, потреби, ідеали, мотиви, ціннісні орієнтири, свідомість, переконання, судження, а також конкретні риси характеру, риси особистості, моделі поведінки, розвивати її культуру засобами масової комунікації [13].

Розвиток засобів масової інформації/комунікації та їх залучення до процесу навчання і виховання значно активізували творчий пошук педагогів у багатьох країнах. Інноваційна діяльність педагогів, не задоволених традиційними умовами, методами, способами навчання і виховання, була зорієнтована не на лише новизну змісту реалізації своїх зусиль, а передусім на якісно нові результати. Це й спричинило виокремлення медіапедагогіки в окрему галузь, своїм змістом зорієнтованої на людину.

З огляду на цивілізаційні процеси, що відбуваються у сучасному світі, наприкінці 2000 року було засновано Програму ЮНЕСКО "Інформація для всіх". Її індентифікують як платформу для міжнародної дискусії про правові, етичні й соціальні аспекти інформаційного суспільства й суспільства знань за проблематикою вдосконалювання доступу до інформації й збереження такої інформації, що є громадським надбанням.

Як зазначає українська дослідниця І. М.Чемерис [14], на сучасному етапі розвитку міжкультурних комунікацій українське суспільство визначається в загальноєвропейському та світовому просторі, здійснює кроки до інтеграції, спираючись на фундаментальні цінності власної та світової культур, керується невід'ємними чинниками демократичного громадянського суспільства, серед яких особливо важливими є свобода слова, права людини на самовираження, інформацію. В умовах глобалізації та інформатизації все більш значущою стає роль засобів масової інформації в житті суспільства. Особливості інтелектуально-комунікативної мережі значно розширюють можливості впливу медіакультури на формування взаємовідносин у суспільстві. Від якості функціонування медіасистеми, професійного рівня її творців та здатності педагогів ефективно використовувати медіаресурс безпосередньо залежить рівень реалізації взаємозв'язків між усіма структурними складовими суспільства [15].

Не наполягаємо, але переконані, можна говорити про перспективність ще одного напрямку медіаосвіти - медіасамоосвіту. Це актуально, оскільки нині йдеться про освіту впродовж життя, а дорослі люди, які вже мають якийсь фах, не полишають спілкування із засобами масової інформації. І часто саме рівень їхньої медіаосвіти спонукає до набуття нових знань або їх оновлення через ЗМІ.

Похожие статьи




Розвиток та роль засобів масової інформації, Визначення та функції мас-медіа - Сучасні методи медіа виховання

Предыдущая | Следующая