Міжнародна практика фінансового аналізу підприємств в умовах антикризового управління - Антикризове управління підприємством

Досвід зарубіжної та вітчизняної практики підприємств показав, що антикризові заходи покликані сприяти фінансовому оздоровленню господарюючого суб'єкта, запобіганню його неплатоспроможності, а також укріпленню інших життєво важливих позицій. При цьому важливе значення має правильна установка критеріїв проведеної антикризової санації.

Опитування на підприємствах країн з розвинутою ринковою економікою, які піддавались санації, показало, що більшість суб'єктів господарювання вважають необхідними для проведення фінансового оздоровлення наступні критерії (у дужках зазначена частка підприємств, що назвали ці критерії): новий менеджмент (85 %), фінансовий контроль (80 %), зниження виробничих витрат (80 %), поліпшення маркетингу (75 %) (у східнонімецьких землях має значення також скорочення адміністративних витрат), поліпшення маркетингу (75 %).

У тому ж дослідженні підприємства назвали наступні критерії, котрі досить часто вели до невдач: диверсифікація (80 %), скорочення зобов'язань по кооперації (80 %), очікування підприємствами допомоги ззовні (від держави, інвесторів, фінансово-кредитних установ) (99 %) [41].

Cлід зазначити, що критерії оздоровлення значною мірою визначають масштаби та інтенсивність вжитих дій. Відповідно до сценарію антикризового процесу, на підприємстві необхідне систематичне виявлення "вузьких місць" в реалізації антикризових намірів підприємства і формування на цій основі банку керівної антикризової інформації.

Для визначення "вузьких місць" в діяльності підприємства необхідний детальний аналіз фінансового стану підприємства. Тому в міжнародній практиці для оцінки фінансового стану підприємств широко використовують математичні моделі, за допомогою яких формують узагальнений показник фінансового стану підприємства -- його інтегральну оцінку і проводиться аналіз загрози банкрутства підприємства, серед яких заслуговують на увагу моделі В. Бівера, Вайбеля, Альтмана.

Усі ці моделі орієнтовані на основний показник "Чистий рух грошових коштів у результаті операційної діяльності" прийнято позначати як операційний Cash-flow, "Чистий рух коштів від інвестиційної діяльності" -- як інвестиційний Cash-flow. Різниця між вхідними та вихідними потоками в рамках фінансової діяльності (у вузькому розумінні) -- Cash-flow від фінансової діяльності.

Чистий Cash-flow (рух грошових коштів) по підприємству за звітний період розраховується як арифметична сума Cash-flow від усіх видів діяльності. Він дорівнюватиме приросту грошових коштів та їх еквівалентів за означений період.

Основою розрахунку загального Cash-flow є операційний Cash-flow, який характеризує величину чистих грошових потоків, що утворюються в результаті операційної діяльності, тобто частину виручки від реалізації, яка залишається в розпорядженні підприємства в певному періоді після здійснення всіх грошових видатків операційного характеру. Цей показник можна розглядати як критерій оцінки внутрішнього потенціалу фінансування підприємства. Достатній розмір операційного Cash-flow створює сприятливі передумови для залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Наявність операційного Cash-flow характеризує здатність підприємства:

    А) фінансувати інвестиції за рахунок внутрішніх фінансових джерел; Б) погашати фінансову заборгованість; В) виплачувати дивіденди.

Американський економіст В. Бівер розробив близько тридцяти найчастіше вживаних у фінансовому аналізі показників. За ознакою однорідності вони були згруповані в шість груп. З кожної групи Бівер вибрав по одному найтиповішому показнику, які й склали його систему прогнозування:

    1) відношення Cash-flow до позичкового капіталу; 2) відношення чистого прибутку до валюти балансу; 3) відношення позичкового капіталу до валюти балансу; 4) відношення оборотних активів до поточних зобов'язань (показник покриття); 5) відношення робочого капіталу до валюти балансу; 6) відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями і поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації).

З використанням матеріалів аналізу підприємств Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного з наведених показників стосовно американських підприємств.

У німецькомовній економічній літературі досить поширеною є система показників Вайбеля. В основі досліджень, здійснених П. Вайбелем протягом 1960--1971 рр., покладено аналітичні матеріали по 72 швейцарських підприємствах будівельної, металургійної, легкої та годинникової галузей виробництва, половина з яких перебувала у фінансовій кризі. Класифікацію підприємств за цією системою пропонується здійснювати з використанням таких показників:

    1) відношення позичкового капіталу до валюти балансу; 2) відношення оборотних активів до поточних зобов'язань (показник покриття); 3) відношення Cash-flow до поточних (короткострокових) зобов'язань; 4) відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації); 5) відношення середнього залишку кредиторської заборгованості до вартості закупок, помножене на 365; 6) відношення середніх залишків виробничих запасів до величини затрат на сировину (матеріали), помножене на 365.

Для кожного з наведених показників Вайбель побудував відповідні шкали у вигляді діаграм, в яких показана динаміка значень показників протягом п'яти років перед настанням в однієї з груп досліджуваних підприємств фінансової неспроможності.

У разі, якщо значення всіх шести показників аналізованого підприємства перебувають у безпечній зоні відповідної шкали, то цьому суб'єкту господарювання не загрожує банкрутство. Якщо ж значення більше трьох показників наближається до зони "хворих" підприємств, то аналізоване підприємство вважається таким, якому загрожує банкрутство. Щодо підприємств, в яких менше трьох показників знаходяться у критичній зоні, Вайбель рекомендує проводити додатковий аналіз.

Модель прогнозування банкрутства, розроблена американським економістом Е. Альтманом, має назву "розрахунок Z-показника" і є класичною в своїй сфері (вона включена до більшості західних підручників, присвячених фінансовому прогнозуванню та оцінці кредитоспроможності підприємств). Побудована Альтманом дискримінантна функція має такий вигляд:

Z = 0,012X1 + 0,014X2 + 0,033X3 + 0,006X4 + 0,999X5 1.4.1

Це п'ятифакторна модель, де чинниками виступають окремі показники фінансового стану підприємства. Адаптовано до вітчизняних стандартів фінансової звітності окремі змінні дискримінантної функції мають такий вигляд:

X1 -- робочий капітал / валюта балансу;

X2 -- сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / валюта балансу;

X3 -- звичайний прибуток до оподаткування + проценти за кредит / валюта балансу;

X4 -- ринкова вартість підприємств (ринкова вартість корпоративних прав) / позичковий капітал;

X5 -- чиста виручка від реалізації продукції / валюта балансу.

Провівши аналіз 33 пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 до 25 млн дол. США, Альтман дійшов такого висновку щодо інтерпретації значень Z-показника. Значення "Z" до 1,8 -- висока, 1,8--2,67 -- не можна однозначно визначити, 2,67 і вище -- низька.

Про актуальність і значимість розглянутого методу прогнозування фінансового стану підприємств свідчить вже те, що Європейський центральний банк для полегшення класифікації позичальників на надійних та проблемних рекомендує своїм підрозділам, а також комерційним банкам використовувати в роботі галузевий дискримінантний аналіз. При цьому пропонується застосовувати три різні дискримінантні функції: для промислових підприємств, підприємств торгівлі та громадського харчування, для інших підприємств.

Використання методології багатофакторного дискримінантного аналізу у вітчизняній практиці є досить обмеженим, що зумовлено такими основними чинниками:

    - по-перше, неможливістю розробки власних, галузевих дискримінантних функцій через відсутність фахівців достатньої кваліфікації; - по-друге, відсутністю достатніх коштів для закупівлі та адаптації західних методик до вітчизняних умов господарювання; - по-третє, недостатнім рівнем об'єктивності показників, які відображаються підприємствами у фінансовій звітності (проблематика подвійної бухгалтерії).

У той же час в Україні використовуються численні методики однофакторного дискримінантного аналізу, однак вони безсистемні, не враховують галузевих особливостей і не містять відповідних "ключів" інтерпретації.

Широке застосування даних моделей у закордонній практиці обумовлено наступними перевагами:

    - вони мають невелику кількість показників, що забезпечують високу точність результатів, за незначних затрат трудомісткості; - моделі дають можливість поєднувати різноманітні об'єкти; - інформація для розрахунку усіх показників є доступною, оскільки відображається в основних формах фінансової звітності; - а також є можливість не лише оцінки фінансового стану, а й прогнозування банкрутства, визначення зони ризику в якій перебуває підприємство.

Проте дані моделі показують правдиві результати лише в тих конкретних умовах, для яких вони розроблені. Використання таких моделей в Україні було б можливим за повної відповідності бухгалтерського обліку, фінансової звітності і показників міжнародній практиці та стабільній діяльності вітчизняних підприємств.

У зв'язку з наявними відмінностями показники вітчизняних підприємств, введені в модель, повинні мати інші критеріальні значення. Адже величина цих коефіцієнтів істотно впливає на результати розрахунків і правильність висновків про фінансовий стан підприємства [58, с. 128]. Окрім того, будь-яка модель даватиме надійні результати лише за незмінності (постійності) умов функціонування об'єктів, котрі досліджуються, що не характерно для вітчизняних підприємств, що не може не вплинути як на коефіцієнти моделі, так і на її критичні значення, які слугують для оцінки фінансового стану підприємства і прогнозування можливості його банкрутства. Тому з огляду на це необхідно розробити такий методичний підхід, за якого оцінка фінансового стану українських підприємств базувалася б на:

    - вітчизняних стандартах обліку і звітності, на поєднанні різноманітних методів; - використовувала б інформаційну базу вітчизняних підприємств з урахуванням їхньої галузевої специфіки, що дало б змогу враховувати особливості їх діяльності.

Метою даного розділу дипломної роботи є дослідження теоретико-методичних засад антикризового управління розвитку сфери послуг, адже основним видом діяльності підприємства ТОВ ВКФ "Віта-Авто", на прикладі якого ми здійснюємо аналіз в даній дипломній роботі, є саме надання послуг.

На сьогоднішній день в науковій літературі, присвяченій проблемам типізації криз, зустрічається багато різноманітних класифікацій, які сформовані на основі широкого кола критеріїв, до яких належать: масштабність, сфера виникнення; причини виникнення, характер протікання, характер прояву, тривалість, наслідки, ступінь прогнозованості, рівень системності, адекватність тощо.

В контексті теми даного розділу ми запропонували класифікацію криз залежно від сфери виникнення: кризи у сфері виробництва та кризи у сфері послуг.

Ми сформували дати наступне тлумачення терміну "антикризове управління" - постійно організоване спеціальне управління, в основу якого покладена система методів та принципів розробки та реалізації специфічних управлінських рішень, що приймаються відокремленим суб'єктом в умовах суттєвих ресурсних та часових обмежень, підвищеного ризику, фінансових та інтелектуальних витрат для відновлення життєздатності та недопущення ліквідації. Об'єктом антикризового управління є виникнення та поглиблення кризи розвитку, що має негативні наслідки для діяльності, її усунення та запобігання.

Щодо визначень поняття "фінансового стану" науковцями, то переважна більшість із них повторюють трактування за Методикою інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій. Вони визначають це поняття як комплексне, що характеризується системою показників, які відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства.

На нашу думку, фінансовий стан підприємства -- це економічна категорія, що визначає реальну та потенційну фінансову спроможність підприємства забезпечувати фінансування поточної діяльності, певний рівень саморозвитку підприємства, та пога - шення зобов'язань перед суб'єктами господарювання. Кількісно він вимірюється системою показників, на підставі яких здійснюється його оцінка.

Про оцінку фінансового становища результатів діяльності підприємства написано чимало методик і книг, але з огляду на те, що інформацію (дані) фінансової звітності у багатьох випадках перевіряє (підтверджує) аудитор, то в даному розділі за основу ми взяли методику, затверджену Аудиторською палатою України.

Аналіз фінансового становища результатів діяльності підприємства є тим засобом, за допомогою якого зацікавлені особи можуть отримати відповіді, що є причиною такого положення справ на підприємстві, зробити відповідний прогноз і прийняти відповідні управлінські рішення.

Санація підприємства - це складова антикризового управління, яка передбачає застосування системи фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових, соціальних та екологічних важелів, спрямованих на досягнення узгодженості пріоритетних інтересів підприємства з інтересами суб'єктів зовнішнього середовища та внутрішньої гармонізації його діяльності, з метою відновлення платоспроможності та створення передумов для сталого розвитку підприємства у майбутньому.

Незважаючи на досить глибокі та ретельно проведені дослідження, на наш погляд, недостатньо уваги приділено проблемам, пов'язаним зі стратегічним управлінням санацією, і, зокрема, формуванню санаційної стратегії підприємства. Актуальність детального розгляду та аналізу даної економічної категорії обгрунтовується комплексністю та багатоаспектністю санації, а також необхідністю урахування інтересів усіх зацікавлених сторін - власників підприємства, кредиторів, держави, працівників в процесі формування та реалізації стратегічних цілей оздоровлення підприємства.

В міжнародній практиці для оцінки фінансового стану підприємств широко використовують математичні моделі, за допомогою яких формують узагальнений показник фінансового стану підприємства -- його інтегральну оцінку і проводиться аналіз загрози банкрутства підприємства, серед яких заслуговують на увагу моделі В. Бівера, Вайбеля, Альтмана.

Широке застосування даних моделей у закордонній практиці обумовлено наступними перевагами: вони мають невелику кількість показників; моделі дають можливість поєднувати різноманітні об'єкти; інформація для розрахунку усіх показників є доступною.

У зв'язку з наявними відмінностями показники вітчизняних підприємств, введені в модель, повинні мати інші критеріальні значення. Тому з огляду на це необхідно розробити такий методичний підхід, за якого оцінка фінансового стану українських підприємств базувалася б на: вітчизняних стандартах обліку і звітності, на поєднанні різноманітних методів; використовувала б інформаційну базу вітчизняних підприємств з урахуванням їхньої галузевої специфіки, що дало б змогу враховувати особливості їх діяльності.

Похожие статьи




Міжнародна практика фінансового аналізу підприємств в умовах антикризового управління - Антикризове управління підприємством

Предыдущая | Следующая