Тема кохання у німецькому романтизмі, Особливості німецького романтизму - Тема кохання у німецькому романтизмі

Особливості німецького романтизму

Німецька література належить до тих європейських літератур, де романтизм склався найраніше і набув найпотужнішого розвитку. На німецькому грунті він був художнім напрямом, що розвинувся спонтанно, без великих сторонніх впливів, але сам він чинив значний вплив на романтичний рух в інших країнах. Водночас романтизм у Німеччині тривалий час зберігав свої позиції і в літературі, і в інших сферах духовної культури, зокрема в музиці й філософії. Без перебільшення можна ствердити, що найвищі здобутки німецької літератури XIX cт. пов'язані передусім з романтизмом, чим вона відрізняється від французької чи англійської, в яких не менш значні досягнення пов'язані з реалізмом. Як і в інших європейських країнах, романтизму в Німеччині передував преромантизм, який тут набув інтенсивного розвитку. Найзначнішими його проявами були гердеризм і близький до нього рух "Бурі й натиску". Чимало із важливих інгредієнтів романтизму, таких як "органічна теорія" художньої творчості, наголошення її ірраціонально-емоційної природи та витоків, розуміння митця як "стихійного генія" тощо, вже виразно проявилося у "буряних геніїв". Переважно романтичний характер носить і створений ними тип героя: це "природна людина" й водночас титанічна особистість, сповнена стихійно-творчих сил природи, пов'язана із загадково-ірраціональними глибинами буття і чужа "впорядкованому суспільству" з його поверховою розсудливістю і розважливим егоїзмом [10; 24].

Розвиток німецького романтизму відбувався в специфічних умовах країни, яка в своєму суспільно-історичному розвитку відставала від інших західноєвропейських країн. Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Німеччина залишалася країною, обтяженою феодальними пережитками, політично роздрібленою, причому в абсолютній більшості держав і володінь, на які вона поділялася, зберігався феодально-абсолютистський лад. Характерно, що найзначніші імпульси, яких зазнавало громадсько-політичне й духовне життя країни в цей період, йшли переважно ззовні, із сусідньої Франції, де відбувалася велика буржуазна революція й подальші бурхливі події. Німеччина виявилася неспроможною підхопити й продовжити "французькі починання", революційні виступи відбулися лише в деяких містах найбільш розвиненої Рейнської області. Але країна була втягнена в бурхливі події й процеси, які були започатковані Французькою революцією і продовжувалися до падіння Наполеона [15, 18].

Французька революція викликала великий резонанс у Німеччині, передусім серед бюргерської інтелігенції; її вітали Гете і Шіллер, Гердер і Клопшток, брати Шлегелі й Гельдерлін, Шеллінг і Фіхте, Гегель і багато інших діячів німецької культури. Але найважливішим є те, що Французька політична революція послужила важливим стимулом до німецької духовної революції, яка розгорнулася наприкінці XVIII - на початку XIX ст.; активним її учасником була тогочасна німецька література.

Це й становить основний зміст першого періоду німецького романтизму (1795-1806) і надає йому всесвітньо-історичного значення. Основні явища німецької романтичної літератури цього періоду - діяльність романтиків Єнського гуртка (чи школи) і творчість Ф. Гельдерліна. Розвивалася вона тоді в найтіснішому зв'язку з філософією, з німецькою філософською революцією. І Фіхте, і Шеллінг один за одним були членами Єнського гуртка романтиків, в Єні ж розпочинав свою діяльність Гегель.

На другому етапі (1806-1815) німецький романтизм розвивався вже в іншій суспільно-політичній ситуації і в іншому ідеологічному кліматі, що надавало йому іншого характеру й спрямування. На цей час революція у Франції переростає в імперію, а революційні війни - в наполеонівські, імперіалістичні. Протягом першого десятиліття XIX ст. Наполеон у кількох війнах розгромив Австрію та Пруссію і окупував або підпорядкував своєму контролю всю Німеччину. В країні розгортався визвольний рух, який помітно посилився після поразки Наполеона в Росії. Все це активізовувало національну свідомість німців, навертало до глибинних джерел національної культури й літератури, стимулювало розвиток інших, порівняно з єнським романтизмом, течій і тенденцій, зокрема народного або фольклорного романтизму. Найзначнішим явищем другого періоду німецького романтизму став гейдельберзький гурток романтиків, що склався в 1806-1807 pp. Організаторами й провідними діячами цього гуртка були А. фон Арнім і К. Брентано, примикали до нього відомі вчені-філологи Я. і В. Грімми й поет-лірик Й. фон Ейхендорф. Ще одним визначним явищем німецького романтизму другого періоду була творчість Г. фон Клейста, драматурга й прозаїка, який тримався поза групами й. об'єднаннями [12; 38].

Третій етап німецького романтизму (1815-1830) припадає на період Реставрації в історії Німеччини й всієї Європи і характеризується новими явищами й тенденціями. Його найзначнішим і найхарактернішим явищем є гротескно-фантастичний романтизм Гофмана, який можна назвати третім етапом еволюції романтизму в Німеччині. Примітним явищем цього періоду була й швабська школа романтиків (Л. Уланд, Ю. Кернер, Г. Шваб та ін.), але новим словом у німецькій романтичній літературі вона не стала. До цього ж періоду відноситься початок творчості Г. Гайне. Найзначнішим центром німецького романтичного руху стає в цей час Берлін, столиця Пруссії: сюди переїжджають Арнім і Брентано, тут розвивається творчість Гофмана і Шаміссо, з Берліном пов'язані Гайне, Граббе та інші письменники-романтики.

Четвертий період німецької романтичної літератури відноситься до 1830-1848 pp. Це пізній її етап, позначений великою кількістю груп і тенденцій різного спрямування, а також розвитком течій, що шукали інші шляхи творчості. Попри всю її строкатість, найхарактернішою рисою німецької романтичної літератури цього періоду є відхід від пассеїзму, від середньовічно-фольклорних захоплень та замилувань і звернення до сучасності, її громадсько-політична активізація. Це була відповідь романтичної літератури на виклики дійсності, на громадсько-політичне піднесення в країні, викликане французькою Липневою революцією, і особливо на зростання опозиційних і демократичних настроїв перед німецькою революцією 1848 р. ("передберезневий період"). До цього періоду відноситься розквіт творчості Гайне і творчість великої групи письменників-романтиків, пов'язаних з революцією 1848 р. та її ідеологією (А. Г. Гофман фон Фалерслебен, Г. Гервег, А. Гласбреннер, Ф. Фрейліграт, Р. фон Готшаль та ін.).

Німецький романтизм не зникає і після революції 1848 p., його струмінь відчутний також у німецькій реалістичній літературі другої половини XIX ст. Але найяскравіше в цей час він проявився в музиці (Р. Вагнер) і в філософії (Ф. Ніцше) [7; 19]. В останні десятиліття XIX ст. піднімається в німецькій літературі хвиля неоромантизму, що переплітався з імпресіонізмом і символізмом.

Похожие статьи




Тема кохання у німецькому романтизмі, Особливості німецького романтизму - Тема кохання у німецькому романтизмі

Предыдущая | Следующая